Майбутнє відбувається сьогодні

Орися з моторошною швидкістю гортала книгу з теорії магії, а діставшись останньої сторінки, розчаровано відклала її на край столу. Незавершений есей був не єдиною причиною її поганого настрою і, аби відволіктися й трохи розвіятись, Читенко вирушила до таємного сховку.

І зовсім не здивувалася, коли побачила там Самійла. Останнім часом молодший Мінливець сидів у печері чи не кожної вільної хвилини, відчайдушно намагався знайти ключові події власного неспогаду й витратив на усеможливі схеми весь запас крейди та склав цілий стос нотаток.

Орися хитнула головою і заговорила до хлопця діловим тоном:

— Яку книгу ти читав?

— Га? Коли?

— У неспогаді. Мені не вдалося прочитати назву, а обкладинка незнайома.

— "Найпотаємніше і похмуре знання сьогодні". До слова, видання ХІХ століття.

— Принести зможеш?

— Ні. Лише для домашньої бібліотеки. До того ж, тільки повнолітні можуть зайти в ту частину приміщення. Запитаю, чи не погодиться мати скопіювати для нас зміст.

— А інші книги на столі? — далі розпитувала, відчувши нове натхнення.

— Екскурсійний довідник та магічний словник, "Сліди чародійства" та атлас корисних копалин.

Орися замислено повторила назви, проте жодних асоціацій між ними так і не вигадала.

— Варто запитати в Меланки, чи бачить вона тут якийсь зв'язок...

Її міркування обірвав пухкий конверт з печаткою Здолайвітра, ніби невидимою рукою пожбурений на стіл перед нею.

— Пан Маркіян як завжди чемний, — пробурмотіла собі під ніс і вийшла до дальньої кімнати.

Лист виявився довгим, повним зайвих деталей та завуальованих звинувачень у темній магії. Проте завершувався він перебільшено ґречним проханням про допомогу, від якого щелепу Орисі звело огидою.

Хвилину крокувала туди-сюди й сердитим голосом висварювала Маркіянову повільність у прийнятті рішень.

— Два місяці! — гримнула вона на перехняблену тумбу у кутку. — Він мав все необхідне і, все одно, вперто відмовлявся діяти. Правди захотілося? Чи не хотів визнавати власну дурість?

В Орисиному голосі більше не чулося того роздратування, а думки вже роїлися навколо нової задачі.

— Цікаво, як він витримав стільки часу суцільної правди? — протягнула Орися і повільно склала листа до кишені й повернулася до головної кімнати.

Тієї ж миті тунелем пролунав дрібний тупіт і з нього з'явився Павло. Прісь зойкнув і відступив на крок, але швидко опанував себе і привітався.

— Я гадав, що тут нікого не буде.

Важко було не помітити, що він не лише гадав, а й сподівався. Орися співчувала. Проте ані вона, ані Самійло не мали наміру полишати печеру.

— Орест сказав слушно, — подав голос Мінливець. — Простого комфортного середовища може бути вдосталь. Та не думаю, що проблема в нашій присутності.

— Ти не віриш у себе, — тихо висловилась Читенко.

— А мав би? — огризнувся Прісь. — Ти все про всіх знаєш. То поясни, яким чином я можу стати таким, як у неспогаді?

— А ти хочеш цього? — звузила очі й прошипіла Орися. — Справді хочеш, щоб я глибоко зарилася в твої мотиви й уявлення про світ та самого себе?

— Ти зараз про що? — зблід Павло. — Я мав на увазі, що не можу навіть собі довіряти через усю ту нісенітницю, що побачив.

Орися похитала головою.

— Навпаки. Саме твоє сприйняття заважає тобі чинити так, як прагнеш. Хочеш опанувати перевертництво? То стань спочатку собою.

Під час лекції з історії та теорії чарів викладач зачепив досить цікаву тему про навчених відьом. Орися пригадала нещодавню пригоду і загорілася ідеєю.

Одразу після лекції вона вибігла з класу і навіть не попередила друзів. Орест оглянув її стіл в пошуках забутих речей, однак з'ясував, що Читенко зібрала сумку завчасно.

Всю перерву вона витратила на стеження за місцем проведення ритуалу, котрий вони тоді порушили. Ті десяток хвилин, що вона мала, якраз припали на полудень, коли сонце опинилось в ідеальній позиції.

Зачаїлась за колоною і принишкла. Однак зовсім стати непомітною не вдалося, адже Читенко багато хто знав. Вже після другого недоречного привітання, Орися зачинилася в занедбаній комірчині. Там, притуляючись до найближчої стіни, вона визирала в замкову шпарину і спостерігала за всім ритуалом. На перший погляд не відбувалося нічого особливого. Та в центрі нашвидкоруч розкладених лозин відбулася справжня бійка. Бійка, після якої троє з учасників заледве трималися на ногах. Не зважаючи на загальну моторошність всієї ситуації, Орися відчула крихту спокою. Адже та давня сутичка ритуалом не була.

На наступній лекції вона з'явилася засапаною, проте задоволеною. Северин та Пробудець час-від-часу кидали на неї цікаві погляди, але терпляче чекали на оповідь. Й абсолютно очікувано не приділили досить уваги словам викладача. Тож замість розмови з Орисею на короткій перерві, обидвоє вислоуховували умови штрафного есе про зв'язок артефактів зі стихійними компетенціями мага.

Лише ввечері, у спільній вітальні, під час виконання гори домашніх завдань Кіндрат з Орестом нарешті почули деталі пригоди.

— І що то нам дає? — запитав скептично налаштований Орест.

— Жартуєш? — очі Кіндрата навпаки яскраво загорілися. — Ми знатимемо, що задумали найактивніші з навчених Академії. А отже, зможемо впіймати їх за потреби.

— Це трохи не те, що я мала на меті, — заперечила Орися. — Мені не до вподоби, що ми майже нічого не знаємо про магію навчених. А от Влад Зоролий не гребує залучати їх до своїх прибічників.

— Ще б пак, адже й сам має до навчених стосунок, — додав Орест.

— Та ми так і не розгадали, який саме.

Орися витягла нотатник і перелічила всі перетини з навченими у їхніх пошуках. Список повнився і розростався.

Коли стало зрозуміло, що майже кожна суттєва подія так чи інак дотична до навчених, Орест підвівся й запропонував виспатися. Кіндрат його підтримав, але Орися вирішила зазирнути до бібліотеки, поки ще не надто пізно. А, отримавши бажану книгу, засиділась у вітальні допізна.

Її розбудили сонячні промені й безмежно незручне положення для сну.

Орися поспішала на урок. Ні, не так. Орися чимдуж бігла коридором, аби не спізнитися на урок. І заледве влітала в повороти чи уникала зіткнення з іншими студентами.

"Хоч би хтось розбудив вчасно!" — подумки прогарчала вона.

До класу Читенко увірвалася за хвилину до початку. І впала на своє місце, засапана і дратівлива.

— Чого ти мене не розбудив? — прошепотіла Орестові.

Однак той не відповів, а продовжив монотонно записувати властивості бурштинової пудри.

Орися вже обернулась до Кіндрата, аби поставити йому те саме питання, але відсахнулася, щойно він підвів на неї погляд. Очі друга, замість волошкових, стали сріблясто сірими.

I як то не дивно, вона знала ймовірну причину того.

— Я... невже я?

— Ні, не схоже на те, — Пробудець почухав себе за вухом перш, ніж продовжити. — Та ти напевно не з цього боку межі.

— Як таке можливо? — розгубилася Орися.

— З'ясуємо.

— 3 ким ти говориш? — шикнув Орест.

— 3 Орисею.

Северин кліпнув і роззирнувся.

— Але ж...

— Гадаю, чиєсь прокляття.

На це зауваження Читенко спробувала заперечити, проте майже одразу зрозуміла власну помилку.

Тим часом Орест непомітно вийняв чарівну паличку і прошепотів кілька слів. З його носа негайно потекла цівка крові. Вже наступної миті викладач сам наполіг на тому, аби Кіндрат відвів друга до цілителя. Тому обидвоє швидко вийшли до коридору і продовжили перервану розмову.

Орися похмурою тінню плелася слідом й перебирала в пам'яті події учорашнього дня. І не могла позбутися думки, що відповідь треба шукати у вечірній прогулянці до бібліотеки.

— Про що була та книга? — докикув роздумів Орест.

— "Теорія магічної взаємозалежності подій".

Кіндрат скривився.

— Важко відшукати, водянистішої книги. Невже то єдиний текст, що спав тобі на думку?

— Не зовсім, — зізналася Орися. — Крім того, я пригадую, що бачила когось з протилежного боку полиці.

— Зосередьмося на цьому. А краще ходімо до бібліотеки просто зараз.

Орест згідно кивнув і на ходу вилікував власний ніс. Ані Орися, ані Кіндрат не стали нагадувати йому, що залишити клас можливо й із меншими втратами.

Посеред уроків бібліотека зустріла їх тишею. Пані бібліотекарка також кудись зникла, проте заборони на самостійне відвідування оселі книг в Академії не було, а чекати на вході ніхто з них не хотів.

Тож Орися рішуче вказала потрібний ряд і полицю. Вони обійшли її з іншого боку й Пробудець простогнав:

— Астральна магія і спіритизм.

— В Академії ж нема подібних курсів, — зблід Орест.

— Загальна інформація, спецкурс для Потойбічника, магічна історія, частково — ритуалістика і декілька дисциплін y навчених, — заперечив Кіндрат.

Він уважно придивився до корінців і обрав чотири книги.

— Знаєш, що шукати? — поцікавився Северин.

— Поки ні. Та Орисі доведеться прочитати оце все. Мені самому часу не вистачить.

— Сподіваюся, бібліотечне прокляття в моєму стані все ще діє, — тихо промовила Орися й зазирнула Кіндратові через плече.

27.12.2025