Майбутнє відбувається сьогодні

Прокинувся Свирид у доброму гуморі. Вперше за багато років вони не те що не посварилися, навіть голос один на одного не підвищили.

Причина проста, звісно. Всі вони хочуть вижити та захистити рідних. Навіть він, Свирид, якого більшість родинних традицій відверто дратували з самого дитинства, щиро бажав родині розквіту. І байдуже, що сам він так і не одружився. Племінників Свирид любив. Особливо Максиміліана та Ружу, в яких вогонь Мінливців палав найяскравіше. Шкода, що друга виявилася впертою послідовницею Зоролия.

Та сьогодні думки Свирида роїлися навколо уроків. Давно в минулому зосталися його мрії про власний гурток із захисту, але його натхнення ніби лише чекало відповідної можливості. Й не менш Свирида наразі цікавив рівень підготовки наймолодших Мінливців.

В цих думках збирався він повільно, тож до сніданку спустився майже останнім.

Молодь чемно розсілася за своєю частиною столу, і Свирид зацікавлено поглянув у їхній бік. І раптом доволі голосно зойкнув:

― Зоряна!

Всі здивовано поглянули на чоловіка, але той не відводив погляду від хлопця, який був так схожий на дівчину з його далекого минулого.

Свирид змусив себе повернутися до реальності, а, спіймавши погляд сестри, запитально звів брови.

Василина ледь помітно кивнула.

Після мовчазного сніданку Свирид повернувся до кімнати, де вилив собі в обличчя не одну пригорщу води. Він розумів, що повинен пояснити свою поведінку стриманому юнакові, якого огорошив несподіваним вигуком імені його матері. Тож квапливо вийшов з кімнати.

І відшукав Ореста Северина в бібліотеці. Той замислено гортав якусь книгу.

― Ви знайдете час для розмови зі мною? ― запитав Свирид, наблизившись.

― Звісно, ― здивувався той. ― Ви знаєте мою мати, чи не так?

― Вірно. Ми вчилися разом. Я, правда, старше на два курси, але ми спілкувалися у той час.

Свирид дозволив собі зайняти крісло навпроти Северина.

― Мені сьогодні здалося, що ви не просто вчилися разом, ― спокійно озвався той.

― Ти міг би бути моїм сином, ― просто відповів Свирид.

Орест миттю зблід, очікуючи на продовження.

― Я щиро шкодую, що це не так, ― провадив далі той. ― Мені якось зустрілася твоя мати. Я тоді готувався до іспитів і привіз до Академії кілька рідкісних книжок з домашньої бібліотеки. Серед них була й алхімія. Коли я зачитав один абзац комусь із друзів, твоя мати встряла в дискусію. Ми сперечалися до глибокої ночі, а потім дружили до самого мого випуску. Наступні два роки зустрічалися у містечку. А напередодні випускного Зоряни я скоїв жахливу помилку.

― Яку ж? ― запитав Орест, коли мовчання затяглося.

― Я звернувся до її батька з проханням видати Зоряну за мене заміж.

Орест поглянув на Мінливця з чималим нерозумінням.

― Мій батько, Данило Мінливець, віддавна ворогував із паном Цілителем. На політичній арені, звісно. Проте з будинку Цілителів мене вигнали майже мітлою. Мені дали рішучу відмову.

― Але чому? ― не стримався Орест. ― Ви ж сильний маг з впливової родини…

― Тут існує давня особиста неприязнь.

― Існує? ― уточнив Северин.

― Так. І твій дід, і мій батько живі та досі ладні вчепитися один одному в горлянки при будь-якій зустрічі. Та повернемось до попередньої оповіді. Найбільшою моєю помилкою виявилося звернення до її батька. Якби я пішов зі своєю пропозицією до Зоряни, ніхто б ніколи не дізнався про моє кохання.

― Чому? ― не второпав Орест.

― Бо твоя мати мені б відмовила.

Запала гнітюча тиша.

― Після того я зустрів Зоряну всього один раз. Наступного ранку її сова принесла мені гнівне послання, в якому Зоряна звинуватила мене в егоїзмі, виказувала злість щодо моєї впевненості в її почуттях (яких насправді немає)… Власне, вона сердилася, що я все вирішив за неї. І, зрештою, пояснила, що гуляти разом не означає бути закоханими.

Зустрілися з нею ми того ж вечора. Зоряна розказала, що батько вирішив погодитись на пропозицію іншого та просватав її за того, кого вона знать не знала.

― А чого ж ви не втекли разом? ― тихо запитав.

Свирид невесело усміхнувся.

― Твоїй матері було до кого втікати. Власне, Зоряна звернулася до мене як до єдиного друга з проханням таємно доправити її до коханого чоловіка.

― Та ви відмовились? ― тихо перепитав Северин.

― Чому? ― здивувався Свирид. ― Ми розробили цілий план, щоб непомітно витягти її з батьківської оселі. А потім розпрощалися на порозі її нового будинку. Більше я не зустрічав Зоряну.

― Тоді як вона опинилася у Довгоярі?

― Я ж розказав, ― озвався Мінливець. ― Мені не до снаги було їй відмовити, тож ми таємно дісталися того містечка, де жив твій батько. Лавр Северин, здається…

― Лаврин, ― машинально поправив Орест. ― То… ― він раптом обірвав самого себе на півслові, зрозумівши, що хотів запитати: «То мати його кохала?».

Але Мінливець раптом сам запитав:

― Скажи мені, як вона, прошу.

― Не певен, що маю право, ― відповів Орест. ― Я нічого не знав про цю історію та зараз надто здивований, щоб дати відповідь. Мати здорова. Як і батько.

― Ну що ж. Ми зможемо повернутись до цієї теми будь-коли, якщо захочете, ― проказав Свирид, зводячись на ноги. ― Вважайте мене своїм другом.

Цієї миті до бібліотеки забіг Максиміліан.

― Всі вже прибули! ― крикнув він з порогу. ― Можна розпочати тренування.

А помітивши перервану розмову, чемно додав:

― Вибачте.

― Нічого. Ходімо боротися з невіглаством і лінню, — весело підморгнув йому Свирид.

І рішучою ходою вийшов на сходи.

Імпровізований навчальний клас утворили з обідньої зали, яку цього разу годі було й впізнати.

Стіл з видовженого прямокутника перетворився на чимале коло, за яким зручно розмістилися не лише дванадцятеро підлітків, а й Василина з Остапом, Степан і Свирид.

Він щиро усміхнувся, помітивши кілька записників у руках зосереджених учнів.

― Поки що конспект вам не знадобиться, ― сказав він. ― Почнемо зі знайомства і наших мотивів. Я є Свирид Мінливець, ваш тимчасовий наставник. Це мої асистенти: Степан, Остап та Василина. Також Мінливці, ― гмикнув він. ― Наша ціль ― зробити вас максимально підготовленими до бою та виживання. Дехто з вас ― останні представники відомих магічних родів, дехто — перші в нових, всі ви, безсумнівно, ― талановиті маги свого покоління. Я щиро не бажаю, щоб ви стали жертвами незнання й обмеженої підготовки.

Від такої промови принишкли всі. В очах декого пломеніла паніка від необхідності озвучити те, що не кожен сформулював для себе самого. Зрештою, за друзів висловилися брати Мінливці.

Максиміліан у звичній для себе манері насмішкувато розвів руками й нагадав присутнім зміст покарання, що так рішуче призначила їм Василина.

Натомість Самійло сказав зовсім інше:

― Всі ми хочемо знищити владу Влада Зоролия.

Запала лунка тиша. Ніхто не поворухнувся. Пані Василина так зблідла, ніби могла будь-якої миті втратити свідомість. Свирид уважно глянув на кожного підлітка і вмить зрозумів, що слова молодшого Мінливця для них не є несподіванкою. Більше того: вони їх цілком і повністю розділяють.

― Твій син цілком збожеволів, сестро, ― повідомив Степан, зводячись на ноги. – Крім того, що він зводить нанівець усі намагання Ружі зайняти гідне положення…

― Гідне положення серед рабів? ― вступився Максиміліан. ― Про яку гідність може йти мова, коли вона плазує перед цим пройдисвітом задля його схвалення?

Степан схопив ротом повітря, проте мовчки сів на місце.

Мовчання перервала Василина:

― Що з вами сталося незадовго до Різдва?

― Цілковита випадковість, ― озвався Максиміліан. – Під час однієї магічної бійки стався вибух. Чари змішалися і ми…

― Ми побували у власному майбутньому, ― прийшов братові на допомогу Самійло. ― Один єдиний день з нашого прийдешнього. Найгірший день.

― Ілюзія, кошмар, марево? ― уточнив Свирид.

― Спогад навпаки, ― заперечила Меланка.

— Подорож у власну свідомість в майбутньому, — уточнив Орест. — Точніше за будь-яке пророцтво.

― Ви впевнені, що воно правдиве? ― запитав Степан. ― Невідомі чари…

― Ми їх потім відтворили в артефакті, ― повідомив Дмитро.

― І ви маєте цей артефакт? ― запитала Василина, на щось наважившись.

А коли Максиміліан кивнув, впевнено простягла руку.

Всі мовчки слідкували за тим, як Макс витяг скриньку із зачаклованого гаманця. Пані Василина вдягла простягнутий сином медальйон на шию і впала у власне крісло без тями. Самійло та Макс кинулись до матері.

Коли пані Василина розплющила очі, вона обійняла, міцно, з усієї сили, обох своїх синів. Живих, здорових і вільних. З-за їхніх плечей спіймала погляди братів та чоловіка.

Вона боротиметься. В цьому домі не буде пустки. І вона знищить будь-якого бевзя, який посміє сунутися до її родини.

Коли всі нарешті повернулися на свої місця, вона промовила:

― Зоролия треба знищити якнайшвидше.

Максиміліан радісно видихнув і забрав у матері артефакт.

― Що ти бачила? ― поцікавився Остап.

― Смерть, ― озвалася та. ― Мертві всі. А Макса занапастив його наклеп.

Її очі зло позирали на зіщуленого Павла, але він і не намагався виправдатись. Макс же спокійним голосом (що негайно викрило його істинну знервованість) звернувся до Василини:

― Отже, ми досі анічогісінько не змінили? Я в тюрмі, бо "зрадив" Дмитра?

― Ще одна нісенітниця, ― відмахнулась Василина. ― Який бовдур міг у таке повірити?

― Та майже всі, ― зблід Макс. ― А ти, виходить, не…

― Звісно, я не повірила. Я ж бачила вашу дружбу ще змалку.

Самійло обережно прокашлявся.

― А я? Дві тисячі дев'ятнадцятий?

Василина вхопила ротом повітря і судомно кивнула.

― Як? Тобі відомо, що?

― Я можу розказати...

― Не варто, ― втрутився Орест. ― Схоже, ми почали фіксувати майбутнє.

Всі на нього здивовано поглянули.

― Про що ти? ― запитав Дмитро.

― Макс знає, що занапастить Дмитра, але пані Василина досі це бачить у неспогаді. Самійло не буде підтримувати Зоролия, а обставини не змінилися. Не варто оприлюднювати деталі, доки не зрозуміємо, чого майбутнє лишається незмінним.

― Макс правий, ― погодилася Меланка. ― Тенденція доволі дивна.

― Можливо, існують якісь порогові події, ― припустив Свирид. ― І образи зміняться лише після дій, бо намірів та слів інколи недостатньо.

― Це буде наш оптимістичний прогноз, ― запропонував Кіндрат.

― Тоді песимістичний: майбутнє незмінне, а все, що станеться ― це доля, ― додав Марко.

― Зосередьмося на тут і зараз, ― запропонував Левко. ― Наші цілі цілком зрозумілі. І потребують деяких навичок.

― Гаразд, ― озвався Свирид і повернувся до вже майже зірваного уроку. — Наступні два тижні ви матимете щільний графік з ранковою розминкою, квестами на виживання і навчальним турніром з дуельної магії. Все це під моїм чільним контролем та порадами. Не уникнете ви також і теоретичних знань.

Від його усмішки здригнулися всі.

5.05.2023