Майбутнє відбувається сьогодні

Орест із чималим здивуванням прокинувся майже опівдні. Якнайшвидше привів себе до ладу і спустився до вітальні. Він сподівався зустріти когось, проте будинок спорожнів і поринув у суцільну тишу.

Орест повільно наблизився до вікна й визирнув на звичайнісіньку міську вулицю, досить жваву та запружену дрібними магазинчиками. Це його здивувало, але й зацікавило.

Після третьої невдалої спроби розгледіти вивіски, Орест здогадався про кмітливий захист оселі Мінливців. Гмикнув собі під ніс, відвернувся од вікна й побачив, як до кімнати тихо увійшла пані Василина.

Її замислений погляд вихопив Северина зі звичного інтер'єру й вона коротко кивнула, проте навряд відринула власні думки.

— Максиміліан повернеться пообіді, — повідомила вона. — Раджу відвідати нашу бібліотеку, аби очікування не було таким нестерпним.

І пішла до себе.

Звісно ж, Орест не відмовився від спокуси поглянути на колекцію книжок, зібрану однією з найвпливовіших магічних сімей. А, опинившись там, відчув себе у справжній печері скарбів.

За читанням час пролетів непомітно.

Поява Максиміліана на порозі бібліотеки заскочила Ореста зненацька. Та ще більше його здивувала наявність двох знайомих постатей позаду нього.

― Облиш пилюку і книжки! Я твоїх друзів привів. Ми з Самійлом батькові допоможемо, а тобі не буде нудно.

― Мені й так не нудно. Але щиро дякую.

Перше, що запитав Орест, щойно залишився з Кіндратом та Орисею сам в малій вітальні, стало:

— Як ви звільнилися від літніх обов'язків?

— Мої відвідини літнього маєтку майже завершилися, коли пан Мінливець перехопив батька, — посміхнулася Читенко. — Виявилося, що він може допомогти у твоїй справі. Не магічно, — додала вона.

— А це для нього точно безпечно? — перепитав Орест.

— Не більш небезпечно, ніж виходити з маєтку, — стенула плечима. — Та й загалом, дивно нам усім лишатися осторонь. Он Кіндрат сам зголосився тебе навідати.

— Сам? — зблід Северин. — Ти говорив про мене з Яромислом?

Пробудець рвучко хитнув головою.

— Я цього літа трохи менше його дратував, тож лишив повідомлення, що поживу трохи в Орисі, поки він повернеться.

— Повернеться?

— Так. Якісь справи для Зоролия, — скривився Кіндрат.

Тему розвивати не стали, але згадка ворога гнітила.

— Як ти сам? ― занепокоєно спитала Читенко.

― Дивно й нервово. Насправді, мало вірю в перемогу.

Северин вперто дивився на власні переплетені пальці та наважився поглянути на друзів лише, коли Орися докинула їдко:

— В той час, коли всі твої друзі й недруги об'єднали зусилля та встали на захист тебе і справедливості, ти, ніби між іншим, кидаєш, що не довіряєш їхнім зусиллям?

— Я так про це не думав, — кліпнув Орест.

― Мінливці мають план і вже викрили спробу підлогу документів, — додав Кіндрат гидливо. — Ця справа несе значно більшу небезпеку Здолайвітру, аніж тобі.

Його впевненість трохи розрадила Ореста, тож наступні кілька годин друзі надолужували втрачене від початку канікул спілкування. Заговорили й про не надто впевнені, але успіхи в перевертництві.

― Думаю, ми з Кіндратом готові спробувати. Як вважаєш, Мінливець допоможе?

― Звісно, ― погодився Северин. ― Мені здається, такою є сама Максиміліанова суть. От, наприклад, я. Навіщо мене рятувати? Всі ці роки ворогували... А втрапив у халепу ― і тепер живу тут, всі Мінливці кинулись на мій захист.

― Тебе це дивує? ― гмикнула Читенко.

― Не дуже, ― зізнався Северин. ― Просто незвично. Він вдячний за випадковий порятунок Самійла. Та я ж мав тоді зовсім інший задум.

― Сумніваюся, що для нього це має значення, ― протягнула Орися.

Вони трохи помовчали, а потім Кіндрат запитав тихим голосом:

― Ви не думали про наші пошуки? Я вважаю, нам варто навідатися до архівів. Вони ж бувають і немагічні?

— Звісно, — підтвердив Орест. — Чудова ідея. Гадаю, її не лише ми з Орисею підтримаємо.

Надвечір у будинку Мінливців зібралася чимала компанія. Окрім Читенко та Пробудця, до Макса завітали Дмитро та Меланка, а до Самійла — Левко. Як і прогнозував Орест, до центральної бібліотеки забажали піти також Меланка та Самійло.

― А зараз час перетворень, ― широко посміхнувся Макс. ― Орисю?

Читенко кивнула і додала:

― Кіндрат також.

― Може і ти, Самійле? ― запитав Максиміліан весело.

Молодший Мінливець перевів на брата насмішкуватий погляд, демонстративно позіхнув та граційно зісковзнув із крісла. І от уже на килимку потягується симпатичний кіт, чорно-білий, гостровухий і пухнастий.

― Хитра морда, ― гмикнув Максиміліан. ― Давно ти?

― Майже тиждень, ― перетворившись назад, озвався Самійло.

Він знову вмостився у кріслі та задоволено посміхався. Вразити брата — завжди приємно й весело.

Тим часом Орися та Кіндрат рушили за Максом до безпечного льоху, де той прочинив двері до просторої кімнати з широким дзеркалом в тонкій рамі та пружним килимом на всю підлогу.

Кіндрат перетворювався першим і, зробивши крок людиною, вже наступної миті завмер перед дзеркалом у звіриному хутрі. Чорно-коричневому, зі світлою смугою вздовж усього тіла. Кіндрат поворушив малими круглими вухами на кремезній голові, діловито оглянув довгі кігті, зблиснув гострими зубами та повернувся в людську подобу.

Посмішка не зникла з обличчя, проте втратила свою хижість.

— Неочікувано, — протягнув Максиміліан і привітав росомаху в їхньому перевертницькому гурті.

Натомість Орися досить довго стояла посеред кімнати й зосереджено вглядалася у відображення власних очей. Час тягнувся, змін не відбувалося, погляд непорушною увагою випалював блискуче скло.

Макс з Кіндратом вже подумали, що нічого не вдасться, коли Орися впала на підлогу. А підскочила вже на чотири лапи. Якось весело і захоплено тявкнула, покрутилася навколо себе та спробувала наздогнати хвіст. Після природньої невдачі обтрусилася, оббігла кілька разів кімнату й шкрябнула лапою своє відображення в дзеркалі.

― Я ― койот! ― голосно сказала Читенко, але звір лише тричі тявкнув.

Підійшла до Мінливця і завиляла хвостом, ніби пес, який кличе в гру іншого пса. І Максиміліан, усміхнувшись, піддався.

Чорний кудлатий пес завмер перед Читенко. Орися настовбурчила вуха і трохи відстрибнула. Мінливець перестрибнув в інший бік. Койот і пес бігали кімнатою, стрибали і радісно гарчали. Зачіпали один одного лапою, а потім втікали озираючись.

Коли втомилися, то всілися один проти одного.

Струснувши головою, пес повільно повернувся в людську подобу.

― Тобі час повертатися, Орисю, ― тихо проказав він та поглянув на койота. ― Згадай, хто ти.

Риси тваринної морди стали на мить нечіткими і швидко змінилися людськими.

― Я ― Орися Читенко, ― прошепотіла тихо і вдячно посміхнулася.

Святкова вечірка сімох перевертнів та Левка затяглася до глибокої ночі.

Врешті, вже Василина не витримала і особисто прийшла дізнатися, що відбувається з її дітьми та їхніми гостями. І заскочила їх над мапою міста під час запеклої дискусії.

― А я кажу, що треба йти пішки, ― заперечив комусь Самійло. ― Тільки так можна правильно дослідити маршрут.

― Чий маршрут? ― втрутилась у розмову пані Мінливець.

― Від дому до площі Чародійства, мамо, ― озвався Самійло. ― Я покажу, якщо хочете.

― Хочу, ― наблизилась до них Василина.

― Добре. Це мапа столітньої давнини, а це ― сучасна. Ви бачите те саме, що і я?

Він ткнув пальцем спочатку на один об'єкт плану міста, а потім на нього ж на іншому зображенні.

― Тут не вистачає фрагмента, ― визнала Василина.

― Я запропонував дослідити це...

― В жодному разі! ― відрізала мати. ― Там дійсно щось заховано, але й не думайте туди лізти.

Брати Мінливці нишком перезирнулися, але Василина помітила і це.

Орися гостро на неї поглянула, проте втручатися не стала. Читенко і собі вважала ідею братів небезпечною.

Тим часом пані Мінливець подумки пообіцяла собі пильнувати синів та рішуче розігнала вечірку.

21.04.2023