Майбутнє відбувається сьогодні

— Яким чином? — з кам'яним обличчям запитала Орися.

— Він все розпитував і розпитував, — провадила Раїса оповідь далі. — Ніби підозрював мене в чомусь.

Вона замовкла. Всі погляди зійшлися на її почервонілому обличчі. Та в них годі було відшукати розуміння.

— Що саме ти сказала? — небезпечно тихо прошипів Северин і вичікувально втупився їй просто в очі.

— Він хотів знати, які заборонені чари практикую я чи, скажімо, Мальва, — швидко промовила вона. — Тис на мене, казав що знає достеменно, коли мої слова брехливі. Я запанікувала і бовкнула зайве. Він на тому не закцентував увагу, та навряд не помітив. Я лише сказала, що "жодні обмеження і правила не стримають вроджену здібність, коли вона здатна врятувати життя друга". Впевнена, що він про суд подумав. Мої слова не мали розкрити чиюсь таємницю. Я не хотіла.

— Всі знають, як ти до Орисі ставишся, — гиркнув Орест. — Знайшла вдалий привід, аби її позбутися?

— Ні! — зойкнула Раїса. — Цього і близько не було в моїх намірах. Якби ж... — тихо додала вона, коли зрозуміла, що весь гурт дивиться з осудом, а не розумінням.

— Твій натяк здатен занапастити не лише Орисю, — додала Меланка. — Якщо Здолайвітер і не подумає про суд чи ще щось таке ж конкретне, він упевнить себе в цілком вільному застосуванні нами здібностей. Тож лише питания часу, коли він вчепиться в Кіндрата чи братів Войовнюків. Або ж Вогненків...

— Спинися, — попросила Орися.

Здивовані переглядки прокотилися гуртом.

— Орест правий. Навряд Раїсине каяття щире, — докинув Левко і сплів руки перед собою.

Читенко похитала головою.

— Наш гурт існує на довірі. Якщо ми почнемо шкодити одне одному, можна негайно змиритися з долею і скласти лапки, — її голос зміцнів: — Крім того, хай як ми не сприймаємо одна одну, та Раїса могла б обрати хитріший спосіб зашкодити мені. Якби того хотіла. І вже точно не приходила б сюди з розповіддю.

— Хіба що, це її захист від наших підозр, — подала голос Цвітана.

— Не сходиться, — гмикнула Орися. — Ми не мали приводу для підозр, доки Раїса все не розказала. До того ж, я бачу брехню, навіть, коли стримую свої здібності. А це не вона.

Перебийніс розгублено підвела очі на Читенко.

— Не сподівалася, що єдиною, хто повірить мені, будеш саме ти. Після всіх наших суперечок...

— Мені не потрібно тобі вірити. Я просто знаю, — стенула плечима Орися і додала: — Бачу, що всі ви сприйняли подію з Раїсою надто небезпечною. Та, загалом, вона мало що змінює.

Не встигла Читенко договорити, як перед нею шмякнувся чималий лист. Насправді, послання виявилося коротким, проте всередині лежав непримітний блакитний камінь з гравіюванням Здолайвітра.

— От халепа, — прошепотів Марко. — Це неофіційне запрошення.

— Чого ж халепа? — заперечила.

І зникла у вирі перш, ніж друзі встигли її зупинити.

Орися опинилася посеред добре освітленої та просторої вітальні. М'які кремові меблі так і вабили вмоститися зручніше, проте Читенко продовжувала стояти в очікуванні. Лише за десять хвилин двері до вітальні прочинилися. Ta замість Маркіяна 3долайвітра, до Орисі вийшла пані Здолайвітер, мати Марка.

— Я проведу тебе, бо Маркіян зараз дещо зайнятий.

Орися не стала запитувати, нащо було її запрошувати, якщо її візит недоречний.

Всю подорож до кабінета чоловіка пані Здолайвітер мовчала, тож гостя також не поспішала заводити розмову. Лише відзначила легкість і помітну відстороненість посмішки та сліди фарб на тонких пальцях.

З вітальні за їхніми спинами почувся гуркіт і пані Здолайвітер, лише прочинивши двері кабінету, помчала геть.

Орися тим часом застигла на порозі просто навпроти Маркіянового робочого столу та самого пана Здолайвітра.

— Проходь та сідай у крісло, — без жодної чемності запросив він. — Ти, певно, здивована моєму запрошенню?

— Лише частково, — озвалась Читенко.

Він гмикнув і продовжив підкреслено байдужим тоном:

— Твої спроби оминути правду на співбесіді вражали й досягли мети. Однак дехто з твоїх однокурсників виявилися щирішими.

Орися не проказала ані слова й лишилась незворушною. Та тиша тривала, й стримувати цікавість ставало дедалі важче. Її брови сіпнулись, наче запитання вже зірвалося з блідих губ.

— Хочеш дізнатися, хто тебе виказав? — вкрадливо запитав Здолайвітер.

— Ніхто, — тихо відповіла за нього Орися.

Тепер брови на Маркіяновому обличчі смикнулися і поповзли вгору.

— Поясни! — наполіг він, щойно опанував власний голос.

— Якби хоч один з моїх однокурсників надав вам "компрометуючі свідчення", я б завітала не в цей затишний кабінет до вашого маєтку.

— У мене є всі причини підозрювати тебе у втручанні в один судовий процес, — грізно мовив той. — І нещодавно я отримав цілком зрозуміле підтвердження.

Він відверто весело осміхнувся, та посмішка його зів'яла, коли погляд наштовхнувся на спокійний вираз очей співрозмовниці.

— То означте предмет обговорення, — запропонувала Орися. — Я не бачу жодного сенсу в цій бесіді.

— Ти вплинула на свідка, щоб врятувати свого друга! — прогарчав Здолайвітер, втрачаючи рівновагу.

— Якби це виявилося правдою, найгірша небезпека чигала б на вас та ваших підлеглих.

— Чого б це?

— Бо жоден свідок не збрехав.

Очі Орисі вперше сердито зблиснули, коли вона на мить пригадала Маркіянові тодішні плани.

— To ти мені погрожуєш? — розвеселився Здолайвітер.

Читенко зацікавлено зиркнула на нього.

— Мені нема чого вам погрожувати. Ми ж говоримо цілком гіпотетично. Якщо, за вашою версією, я втрутилась у свідчення, і вони стали правдивими, то постає запитання: хто мав намір отримати брехливі звинувачення аби засудити невинного? І щонайгірше для вас, я б достеменно знала, хто це.

Обличчя Маркіяна скам'яніло. Сам він, безперечно, вважав, що відмінно приховує емоції, однак Орися впевнилась в тому, що знала достеменно. Тепер вона розуміла одне: він знає про її участь в долі суду, але також цілком свідомий наслідків для себе.

Запала нетривала тиша, яку перервав холодний Здолайвітровий голос:

— Тож таки погрожуєш, — виснував він, але без попередньої веселості. — Я міг би проігнорувати твій злочин, оскільки не маю бажання розводити нову бюрократію. Натомість, мати в боржниках істинного менталіста було б доволі корисно.

— Я не маю наміру ставати вашою "боржницею", — відрізала Орися, підвелася з крісла і зробила крок до дверей, коли різко обернулася й додала: — Можу запропонувати вам дещо інше, заради чого ви самі радо запишетеся в мої "боржники".

Читенко вже майже причинила за собою двері, коли Маркіян гукнув її.

— Яка пропозиція?

Орися зручно вмостилася в кріслі й досить довго дивилася у спантеличене обличчя Здолайвітра.

— Мені не потрібно застосовувати менталістику, аби зрозуміти, якої шкоди ви собі заподіяли.

Вона знов замовкла и набула байдужого виразу.

— Про яку шкоду ти говориш? — звузив очі Маркіян.

Читенко струснула головою, ніби виринаючи зі значно цікавіших думок, й повільно проказала:

— Ті чари, що ви на себе наклали, аби викрити брехню в словах кількох школярів, ведуть вас до божевілля і до загибелі.

Її голос нагадував плин тихої річки, та на останньому слові забринів та увібрав усю твердість, на яку був здатен.

— Тобі відомо щось про закляття Істини?

— Небагато. Проте я знаю, де знайти знання.

Він гостро поглянув на неї і спробував помітити ознаки хоч би найменшої зацікавленості чи занепокоєння. Проте погляд Орисі Читенко, прямий та спокійний, виказував її цілковиту певність у результаті цієї розмови. Маркіян скрипнув зубами.

— Ти знову мене переграла, — визнав він. — Якщо за три дні передаси Маркові рятівне контрзакляття, про суд я більше не згадаю.

15.09.2023