Майбутнє відбувається сьогодні

Орися гостро поглянула Здолайвітрові в обличчя, проте не сказала нічого. Коротко кивнула і першою вийшла в коридор. І лише тоді зрозуміла, що не запам'ятала дороги лабіринтом однаково світлих та напрочуд лаконічних кімнат і коридорів.

Повертатися назад до кабінету, чи вголос кликати господиню видавалося однаково нестерпним варіантом, однак блукати чужою оселею — ще гіршим. Тож Читенко пройшла до кінця коридору і вже звідти обережно гукнула:

— Пані Здолайвітер.

Голос підхопила тиха луна і магічним чином віднесла кудись углиб будинку. Вже за лічені хвилини до неї вийшла не лише пані Здолайвітер, а й четверо підлітків.

Марко досить неправдоподібно розіграв здивування від зустрічі, проте вчасно зупинився, коли Самійло гучно впустив з рук книгу.

— Дякую за вашу допомогу, — голосно проказала Орися. — Пані Здолайвітер.

Вона чемно хитнула головою і активувала домашній вир.

— Що сталося? — запитала Цвітана розгублено.

— Не знаю, — шепнув Самійло. — Але, схоже, наслідки менш фатальні, ніж ми думали. В усякому разі, Орися вільно перемістилася додому.

Подальша конспірація виявилася марною, тож всі четверо поспішили також зникнути. Місцем зустрічі обрали будинок Мінливців. І не помилилися.

Не минуло і п'ятнадцяти хвилин, як поріг переступила ватага перевантажених покупками студентів. Щойно вони помітили "рятівну команду", одразу ж засипали їх запитаннями про Орисю. Ta з отриманої детальної розповіді анічогісінько не зрозуміли.

Орест та Кіндрат вже хотіли відвідати подругу, коли просто перед ними з'явилися дві короткі записки: "Не тривожтеся. Зустрінемось в переддень навчання".

— І жодних пояснень, — прогарчав Северин. — Що ми маємо про це думати?

— Вона не виглядала наляканою, — спробував заспокоїти його Левко.

Та Ореста така відповідь не вдовольнила.

— Ти хоч уявляєш, наскільки сильно треба налякати менталіста, аби зі сторони помітити ознаки страху. Вона сама від себе може все приховати.

— З-поміж нас лише тобі це відомо, — озвалась Меланка. — Та сенсу в паніці нема.

— Я не панікую, — огризнувся той. — Я просто злий.

Макс зненацька дуже голосно розсміявся, проте і вухом не повів на запитальні погляди. Коли стало ясно, що він мовчатиме, Кіндрат додав:

— Ми повинні довіряти Орисі й бути готовими прийти їй на допомогу, щойно покличе.

Аби зберегти хоч крихту спокою, спробували перевести розмову на інші теми. Зокрема і на Зоролиєві таємниці. Та скільки не перебирали вони зібрані факти, зрозумілішим він не ставав.

— Чого він взагалі хоче досягти? — вкотре хитала головою Мальва: — Це ж знищення заради знищення.

— Не можна виключати і такого недолугого мотиву, — стенув плечима Пробудець.

Дехто поглянув на нього з недовірою.

— На мою думку, — докинув Макс, — ми занадто сильно концентруємося на його цілях та мотивах. Хіба в тому є сенс? Нащо порпатися в причинах?

-Mu б могли спрогнозувати подальші дії, — заперечив Самійло.

— То були лише припущення, — не погодився той. — Все в його вчинках натякає на помсту чи забаганки.

Ці слова Максиміліана зустріли збентежену тишу. Лиш за хвилину її тихо обірвав Самійло:

— А й правда. Ми весь час шукали раціональність там, де її не існувало.

— Хочеш сказати, що дії Зоролия підкоряються примхам? — звела брови Меланка.

— Сама поміркуй, — запропонував Макс. — Всі його дії про насадження власної величі. Навіть не влади, а саме вимога поклоніння. Хто не згоден — ворог, якого Зоролий знищує будь яким методом.

— І, в першу чергу, він вербує великі роди, — протягнув Самійло. — Погляньте на це.

Він розгорнув записник, куди просто на їхніх очах виписав відомі магічні призвища. Не спинився на цьому. Зосереджено занотував імена живих нащадків і наступні декілька хвилин розмальовував отриману схему чотирма типами позначок: вбиті у неспогадах, щирі прихильники Зоролия, його вороги, що вижили, умовно нейтральні.

— Ви бачите те саме, що і я?

Він чітко вказав на місце перетину позначок.

— Зоролий запустив свої пазурі або винищив кожен магічний рід, — похмуро зазначив Орест. — А якщо зважати на його здібність...

— Ми знаємо, чого він сподівається досягти, — констатував Кінорат. — Перерозподіливши і обмеживши магію, він сконцентрує в своїх руках владу не лише над життями, а й над долями.

Він здригнувся.

— Але ж не вся магія належить великим родам, — спробувала заперечити Мальва.

— Та нові роди з'являються не одразу, — подала голос Цвітана.

— Та все ж, — наполягала Мальва. — Впевнена, що ви впускаєте з поля зору важливу віху Зоролиєвого плану. Адже, якби він просто винищив лише великі магічні роди, їхнє місце посіли б вроджені безродні.

Максиміліан задумливо почухав потилицю, але нічого не заперечив. Дмитро ж рішуче погодився з Соколенко.

Наступні дні минули в підготовці до подорожі в Академію, тож разом зібралися ввечері напередодні. Останньою до Мінливців прибула Орися. Блідо-зеленкувата шкіра та помітні кола під очима сильно налякали обох її друзів. Але заспокійливий і, навіть, задоволений вираз її обличчя втримали їх від зайвих питань.

Орися знайшла поглядом Марка і поклала перед ним доволі пухкий конверт.

— Передаси це батькові. Тут частина рішення його проблеми.

— Це спрацює? — занепокоєно спитав Здолайвітер.

— Якщо він не відомовиться от допомоги.

Марко зацікавлено подивився на Читенко, проте розпитувати не став.

Трохи сумне, але натхненне, свято кінця літа повністю захопило їхню увагу i затяглося до глибокої ночі.

Нарешті пані Василина розігнала підлітків по домівках і втомлено звернулася до старшого сина:

— Ти весь час відмовлявся від світського життя, чим викликав моє невдоволення. Визнаю, що сильно переоцінила своє ставлення до подібної активності.

— Я тебе зрозумів, мамо, — щиро посміхнувся Максиміліан і підморгнув Самійлові.

Обидва вони пригадали виснажливі спроби матері затягти їх на безкінечні чаювання минулого літа.

Орест тим часом затримався у товаристві Остапа, який прихильно відповів на вдячність за гостинність і порятунок. Проте пан Мінливець дозволив собі запитання:

— Ти лише раз відвідав свою родину і не висловив жодного бажання в цьому. Щось трапилося під час попереднього візиту? — його погляд мав у собі цікавість.

— Не те щоб, — протянув Орест. — Це важко пояснити. Найточніша відповідь: я мав суттєвіші справи.

Остап вигнув брову, проте ніяк не прокоментував слова гостя. Запевнив у дружбі й побажав гарно виспатися за найближчі чотири години.

Він зиркнув на годинник і водволікся на оберемок нотаток.

Ніч промайнула непомітно і настав світанок. Ранок напередодні навчального року традиційно відзначався клопотами й біганиною. І, безперечно, бажанням нічого не забути.

Дев'ятий курс для Орисі та Ореста почався з зустрічі з пані Директоркою.

Її несподівана прогулянка майданчиком, де з'являються студенти, багатьох занепокоїла, а виклик двох підлітків до кабінету ще за годину до офіційного початку навчання привернуло всю можливу уяву.

Вже за півгодини вся Академія лише про це й гомоніла.

Северин і Читенко ж мовчки і з чемною цікавістю подолали два довгих коридори і троє крутих сходів перш, ніж опинилися в просторому і світлому кабінеті з великим квадратним столом у центрі.

Всупереч очікуванням Директорка запросила їх сідати, тоді як сама продовжила ходити від одної шафи до іншої. Щойно вона причинила за собою двері, як почала голосно й емоційно розповідати власні думки щодо несправедливого суду над Орестом, щодо неправомірних співбесід і, нарешті, зупинилася на вимозі контролю за "потенційно затемненими студентами".

— Я мала б покликати й інших студентів, які матимуть аналогічний клопіт. Однак їх стосується лише остання частина цієї розмови...

Приділивши десять хвилин різноманітним виразам підтримки та розуміння, пані Директорка співчутливо повідомила, що за кожним з них наглядатиме "відповідальний однокурсник", який звітуватиме про поведінку. Орися на це не стримала гарчання, а Орест демонстративно скривився. Та лише ззовні. Подумки він гмикнув і надіслав Орисі думку, що в їхньому гурті всі однокурсники.

Про директорчині очі обидвоє максимально зобразили розгубленість та незадоволення. І похнюплено поплентались до святкового обіду.

Їх зустріли цікаві погляди і тихі запитання, проте переказали вони розмову лише Кіндратові. Той з хвилину мовчки на них дивився, а тоді заледве втримав обличчя, аби не розреготатись.

— Це жахливо геніальна витівка Здолайвітра.

29.09.2023