Майбутнє відбувається сьогодні

В Академії наближався час обіду, і всі вкрай здивувалися, коли побачили у дверях Самійла із Левком. Зо дві хвилини на їхньому краю столу запанувала тиша, та тільки-но вони зробили крок вперед, як Самійло опинився в міцних обіймах брата. Від несподіванки зойкнув і похитнувся.

— Що це з тобою? — через силу видихнув він.

Максиміліан відступив на крок і пояснив:

— Чекати було жахливо.

— Чого, до речі, ви так рано повернулися? — поцікавився Марко. — Мали ж затриматися до вечері.

Левко гмикнув і мовчки всівся між Соколенко та Здолайвітром. Вони обидва з апетитом накинулись на їжу і явно уникали відповіді.

Лише за півгодини, коли весь гурт пройшов тунелем до таємних кімнат, Самійло ніби продовжив перервану розмову.

Хтось міг би подумати, що йому байдужа вся та небезпека навколо подій дня, проте, кожен, хто його знав, розумів оманливість того спокою.

— Ми наївно гадали, що Гліб Читенко — єдиний хитромудрець Зоролия, — почав він оповідь.

Кіндрат зблід, адже негайно здогадався. Наступної ж миті Самійло його здогатку підтвердив.

Всі, неначе зачаровані, слухали історію цієї неприємної розмови.

— Навіщо ти так ризикував? — видихнув Макс. — Він не пробачить, що хлопчисько поставив його на місце.

— Знаю, — озвався Самійло. — Але я не міг інакше. Не можу уявити, щоб те, що він вчинив, мене не розсердило.

— Правда, — визнав Максиміліан. — Це, дійсно, дуже хоробро, але і вкрай небезпечно. Думаю, він спробує помститися.

— Та як саме? — занепокоєно хитнула головою Меланка.

На це відповіді не мав ніхто, а висувати здогадки побоялися.

Нарешті, Левко наважився переказати власну розмову з братом і завершив оповідь проханням:

— Я не хочу лишати Олексу в тій халепі.

— Очевидно одне, — повільно проказав Дмитро. — Твій брат не в захваті від Зоролия.

— Але він не має вибору, — сумно зазначив Войовнюк.

— Він не бачить вибору, — виправила Меланка. — Ми маємо щось придумати. Проігнорувати таку інформацію — велика хиба.

З нею всі погодились, але ідей щодо цього не мали. Тож і обговорення швидко змістилося на наближення іспитів та кінець навчального року.

Самійло мав деякі опасіння, якими, дорогою до кімнати, поділився з братом:

— Я знаю, що батьки лояльно ставляться до Зоролия, тому непокоюся щодо них. Не певен, що зможу витримати всю палітру їхнього розчарування.

— Сміливіше, брате! — відгукнувся Максиміліан. — Родина для них важливіша від хибних уподобань. До того ж, вони багато чого і досі не знають.

Молодший Мінливець мав не надто переконаний вигляд, проте, довірився словам брата і трохи заспокоївся.

Їхню повільну прогулянку коридором наздогнали Дмитро з Павлом, тож розмова знову перестрибнула на іншу тему. Цього разу — завтрашню контрольну з алхімії, на якій Дмитро пророкував їм із Павлом катастрофічний провал.

— Мали б спокій, якби не ігнорували ту схему, — гмикнув Макс.

— Треба мати фотографічну пам'ять, аби все оте запам'ятати, — огризнувся Павло.

— Там нескладна логіка побудови, — розсміявся той і до самої кімнати поринув у пояснення.

Зрештою, підготовка до іспитів витіснила всі переживання про Зоролия на задвірки свідомості. Але було ще дещо, що мало значення для їхнього гурту.

Тож збираючись разом у таємному сховку, вони вже за пару годин зосереджувалися на цікавіших завданнях, дуже віддалено пов'язаних з навчальною програмою.

Вчергове спіймавши один одного на конструктивній ліні, Максиміліан повільно зазначив:

— Не чекав від вас такого нехтування навчанням, — його погляд спинився на Орестові, який гортав довідник з перевертництва й досі не торкався власного курсу.

— Доволі недолуго доскіпуватися до людей, які пройнялися твоєю ідеєю, — стенув плечима Северин. — А що до іспитів... Ми все одно не встигнемо за тиждень. Доведеться сконцентруватися на тому, що є.

— До того ж, ми маємо важливіше завдання, — озвалася Читенко, зеленкувата від утоми.

Вона заледве відірвалася від товстого записника, куди вносила важливі спостереження, витягнуті з неспогадів інших. Навколо її доробку досі точилися суперечки, проте Орися чесно намагалася зібрати сумні вірогідності й поглянути на них у послідовній сукупності.

— На відміну від декого, ми серйозно ставимось до іспитів, — задерла носа Раїса.

Але цього разу Мальва її не підтримала.

— Та не все в житті вирішують екзаменаційні оцінки, — відірвалась вона від конспекту й уважно подивилася на подругу.

Раїса знітилась на мить, а тоді занурилась у читання.

Згодом всі остаточно закинули підготовку до іспитів. І вкрай здивувалися, що два екзаменаційні тижні пролетіли непомітно, а рівень підготовки виявився не таким вже і жахливим. Уперше за цей рік Орися раділа бібліотечному прокляттю, адже воно вивільнило для неї трохи часу.

— Нам треба поговорити! — увірвалася вона до сховку з невеликим запізненням. — Чого вони до Меланки причепилися? Її ж і близько не було в Перекидайлів, а Макса ще там захопили.

Розгублені погляди всіх присутніх стали їй відповіддю.

— Ми про це не подумали, — за всіх відповів Мінливець.

А Кіндрат уточнив:

— Вважаєш, є якась змова?

— Щонайменше, упередженість, — стенула плечима.

— Але ж я працював із... та байдуже, — Максиміліан сам себе обірвав на півслові та махнув рукою.

Орися звернула увагу й на інші неточності в неспогадах і, в першу чергу, її зацікавила дивність Орестового завдання.

— Він хотів знищити дітей, — заявила вона. — Аби обірвати їхній рід, абощо. Вважаю, що для повноти уявлень нам потрібні неспогади інших, але схема вже зараз видається мені чіткою.

Весь гурт дивився на Орисю, пороззявлявши роти, аж поки Орест не опам'ятався і не зарився у власні записи у пошуках списку імен. Меланка та Макс зробили те саме. Інші також.

За майже годину остаточного переліку все ще не було, оскільки він продовжував розширюватися та доповнюватися.

— Не думаю, що ми можемо показувати медальйон всім підряд, — висловив заперечення Дмитро. — Варто обрати тих, з ким ми могли б порозумітися.

— І хто знає найповнішу ситуацію, — докинув Орест.

— Ми досі не розібралися, як діє медальйон, — насупилася Меланка. — Тобто, чи зможемо ми суттєво щось змінити.

— І що ти пропонуєш? — поцікавилася Мальва, схрестивши руки.

— Спробувати змінити чийсь неспогад перш, ніж розширювати наш гурт. Або, хоча б, не тягнути всіх до таємного сховку.

— Інакше, він вже не буде таким таємним, — підтримав її Марко. — Ми так залучимо весь наш гуртожиток.

Дмитро схвально кивнув, і розмова на цьому вичахла.

— Напередодні літніх канікул варто обговорити ще дещо, — подав голос притихлий досі Павло. — Як нам підтримувати зв'язок влітку?

— Ми з Мальвою живемо неподалік, — неохоче повідомив Орест.

— Є ж телефони, — докинула Орися: — і зачаровані листи.

Її погляд досі блукав списком імен у пошуках прогалин, однак швидко зосередився на мовчазних друзях. Цього разу вона нічого не сказала. Проте, звернулася до них обох пізніше, того ж вечора, коли до вітальні лишалося хвилин п'ять повільного кроку.

— Я досі не запитала про ваші плани, — голос її звучав стомлено і непевно. — Чи доречно з мого боку кликати вас обох до себе? Після всього того, що ви дізналися.

— Гадаю, нам однаково небезпечно і поза твоїм домом, — заперечив Орест. — Та за його межами ми наодинці.

— Крім того, — додав Кіндрат. — Пан Читенко незрівнянно кращий за мого батька.

Друзі навіть не думали шукати аргументи проти цього, тож до вітальні увійшли з упевненістю у літній зустрічі.

Та з потребою у ній.

17.03.2023