Майбутнє відбувається сьогодні

Сходи. Гучні кроки. Орися перестрибнула кілька останніх і невдало приземлилася, врізавшись у стіну.

Нишпорка випереджала переслідування на один проліт, та вже біля виходу на засніжений двір дівчата опинились одночасно. Таким чином подальша втеча стала марною, і та мовчки озирнулася на Читенко. Її обличчя зблідло ще більше, коли вона усвідомила особу переслідувачки.

— Нащо ти бігла за мною? — обережно поцікавилась шестикурсниця.

— Аби запитати, навіщо тобі, Цвітано, переслідувати моїх однокурсників.

Цвітана Вернидуб розгубилася і почала заперечувати, однак сама ж обірвала власну брехню. Її очі стали геть розгубленими.

— Я не знаю, що відповідати, адже ти, напевно, і так вже все з'ясувала, — неочікувано байдужим тоном промовила Цвітана. — Хіба не тому ти за мною йшла від самої бібліотеки?

"Вдала спроба", — подумки гмикнула Орися, а вголос додала:

— Гадаю, ти викрила мою хитрість ще до бібліотеки, тож моя аналітика не варта уваги.

— Мені просто стало цікаво, — щиро зізналася Вернидуб. — Від самого повернення з зимових канікул ви всі поводились дивно. Зникали ночами. Спочатку я думала, що ви тікаєте зі школи, але вчора в бібліотеці все стало в рази цікавіше. Ви вивчаєте щось заборонене, — змовницький шепіт Цвітани міг би прозвучати осудливо.

Проте, азартний блиск в її очах цілком видав джерело справжньої цікавості.

— Прогуляємось, — прочинила двері Орися.

Ідея блукання стежкою виникла раптово і не відзначалася доречністю. Однак Вернидуб, здивована зміною теми, погодилась без вагань.

Дві студентки мовчки крокували кілька хвилин замерзлою травою і оминали купки білого снігу. Тиша навколо переривалася легким хрускотом, а морозне повітря боляче дратувало шкіру.

— Може повернемось? — стукочучи зубами, запропонувала Цвітана. — Вважай, ти мене достатньо залякала.

— Я не маю такого наміру. Пришвидшили крок і вийшли до іншого краю будівлі. Щойно прочинили важкі двері, назустріч їм виштовхалася гучна компанія навчених з шостого курсу. І те,  що вони їй казали, змусило Орисю відчути щось давнє і майже забуте. Видно, її перекошене від люті обличчя помітили, бо ніхто з них так і не затримався на подвір'ї.

— От би і мене так боялись, — заздрісно протягла Цвітана.

Вирвана цією реплікою з власних спогадів, Читенко весело зиркнула на Вернидуб і тихо засміялася.

Тієї миті Орися з легкістю та цілком непомітно занурилась у вир думок нишпорки. І їй відкрилися міркування, що штовхали дівча на переслідування їхнього гурту.

Тепер Орися розуміла Цвітану, знала її і могла не боятися повірити в брехню.

Наближався час обіду, тож Орися вирішила оминути деталі та спитала прямо:

— Чому для тебе так важливо долучитися до нашого гурту?

Цвітана кілька разів кліпнула. Намагання набути байдужого виразу лише оприявнило її зацікавленість.

Проте Орися терпляче чекала на відповідь.

— Є декілька причин. І я не знаю, яка з них, направду, важливіша. Ви — друзі, вам цікаво і ви досліджуєте щось нове та недоступне, скажімо, мені.

— Дякую за чесну відповідь, — озвалася Орися. — А тепер пообіцяй, що не лізтимеш в чужі справи без запрошення.

Цвітана пронизала її ображеним поглядом і їдко зауважила.

— Смішно чути все це від менталістки, яка другий день порпається в моїх спогадах і думках.

Читенко на це лише розсміялася.

— Мої слова не є моралізаторством. Вважай їх застереженням, попередженням або погрозою.

І вона легкою ходою рушила вбік їдальні.

— Зажди! — гукнула її Цвітана і приєдналася: — Який мені зиск від такої обіцянки?

— Я запропоную прийняти тебе до нашої спільноти.

Після цих слів Вернидуб відступила на крок і застигла біля кам'яної стіни. Читенко йшла вперед, не озираючись. І так кілька кроків. А тоді зупинилася.

— Обіцяю, — хрипко проказала їй у спину Цвітана.

І Орися бадьоро почимчикувала до друзів, щоб якнайшвидше переповісти їм події та озвучити пропозицію.

Зовсім не здивувалася, що Орест та Кіндрат вже дочікувались на неї біля самого входу. Їхнє нетерпіння настільки явно виказували швидкі переглядки та переведення поглядів з одного кінця коридору на інший, що Орися не стримала лагідної посмішки.

Підійшла досить швидко, після чого кілька разів поспіль чхнула. Брови Ореста поповзли вгору.

— Ти ніби змерзла, — обережно припустив він.

— Так і є. Трохи прогулялася вулицею. Пусте.

— Не певен. Ти тремтиш, — заперечив Кіндрат.

Вони саме всілися за обідній стіл, коли Северин роздратовано виставив перед нею болотно-бридку мікстуру.

— Цвітані Вернидуб також знадобиться, — повідомила Орися і додала: — Будь ласка.

Орестові губи розтяглися в тонку жорстку лінію, але прохання він все ж виконав. Мовчки передав флакон означеній шестикурсниці, гостро зиркнувши на неї.

На здивований погляд Цвітани Орися відреагувала коротким кивком і також проковтнула власний, доволі огидний на смак, напій.

— Ти поясниш, нащо тобі спало на думку гуляти взимку без пальта? — нарешті висловив своє обурення Орест.

— Ти ж тямиш в менталістиці. Здогадайся.

Його погляд на мить втратив концентрацію, а тоді знов набув звичної пильності.

— Мені потрібна була певність у її правдивості, — підтвердила його здогадку Орися.

— І тобі вдалося? — тихо уточнив Кіндрат.

— Звісно, — кивнула, намащуючи булочку джемом.

Після обіду вона прослідкувала за тим, щоб Вернидуб (та і будь-хто інший) за ними не стежила, максимально загостривши власні чуття. Лише йдучи тунелем під пагорбом, змогла трохи розслабитись.

— Що все це означає? — зосереджено поглянув на Читенко Дмитро. — Орест казав про якогось нишпорку.

— Саме так, — підтвердила Орися. — Мені знадобився деякий час, щоб з'ясувати її мотиви.

— А навіщо нам знати причини? — фиркнув Макс. — Підслуховувати чужі розмови — огидно.

Він демонстративно скривив губи і заходився вигрібати зі своєї сумки пожмакані чернетки домашніх завдань. Майже всі наслідували його приклад. Лише Орися продовжувала незворушно очікувати тиші.

Навіть друзі вважали тему вичерпаною, однак за декілька хвилин до неї звернувся Левко:

— То хто це був? Хтось зі старших курсів?

— Ні, — хитнула головою Читенко. — Цвітана Вернидуб.

— Дівчисько? — зойкнув Марко, за що одразу отримав тичок ліктем від Самійла. — Я хотів сказати: шестикурсниця?

Орися насупила брови, проте лишила цей вигук без заслуженої відповіді. Натомість Меланка рішуче втрутилась в розмову:

— Маєте якийсь конфлікт?

— Та ні, — визнав Марко. — Просто вона єдина вроджена на своєму курсі. І одразу за нами.

— Марко заздрить, — гмикнув Войовнюк і пояснив: — Їй дозволили відвідувати спецкурси разом із нами.

— А що в цьому такого? — прокоментував Кіндрат, не відриваючи погляду від сторінки довідника з лінгвомагії. — Ви також на рік від нас молодші.

Самійло висловив підтримку цих слів енергійним кивком голови і зосередженою цікавістю до слів Орисі. А вона саме пояснила присутнім мотивацію Цвітани та запропонувала запросити її, додавши таке:

— Нам в усякому разі доведеться залучити її до гурту, аби не стати жертвами надмірної цікавості самотньої студентки.

— Нам доведеться? — звузила очі Мальва, коли на Орисю звідусіль посипались роздратовані заперечення.

— Вона й надалі проявлятиме цікавість та стежитиме за нами. А ми, безперечно, порушуємо шкільні правила, — наполягала Читенко. — Та понад з тим, вона шукатиме розгадку й робитиме хибні висновки.

— Ти права, — протягнув Орест. — Хай там як, а нам не слід нехтувати такою небезпекою. Викриття перед викладачами щонайменше ускладнить наше таємне навчання.

— Підтримую, — випростався Самійло.

Зрештою, пропозицію Орисі підтримали також Кіндрат, Меланка та, несподівано, Макс. Він це пояснив прагматизмом і дрібкою цікавості до подальших подій:

— Ми будемо залучати й інших. Гадаю, в першу чергу — жертв Зоролия з неспогадів. Тож і в появі тут Вернидуб проблеми не вбачаю.

— Більше вух — більше потенційних зрадників, — заявила Мальва, а Раїса енергійно закивала.

— Не думаю, що Цвітана може бути зрадницею, — висловився Левко. — Проте, сумніваюся, що варто розширювати наш гурт просто зараз.

— Лишати все, як є, — значно необачніший вчинок, — мовив Кіндрат. — Ми, звісно, можемо висунути це питання на голосування, але матимемо рівну кількість голосів за та проти.

— Ні, — заперечив Левко. — Я б утримався, і проти лишилося б тільки п'ятеро.

— Хай там як, — визнав Дмитро, скрившись, — а без Читенко забезпечити відвернення нишпорки від нашої спільноти — абсолютно неможливо.

Орися та Орест на це відверто розсміялися, а у відповідь на здивовані погляди Северин насмішкувато пояснив:

— Сподівалися стерти їй пам'ять? Не зважатиму на абсолютну незаконність такої пропозиції, але зверну вашу увагу на такий незначний факт, що навіть без конкретних спогадів цікавість до нашої компанії нікуди не подінеться.

— То менталістика не впливає на бажання? — з академічною цікавістю встряв молодший Мінливець.

— Впливає, — заперечила Орися. — Та мотивація до певних вчинків залишається. Згодом затерті спогади доповнює уява, але людина пам'ятатиме відчуття та власний стан.

"Саме тому мати завжди пам'ятала своє ставлення до Гліба Читенка. Навіть, коли не знала про його існування", — подумала Орися й на мить загубила хід бесіди.

— Отже, вона знову і знову шукала б наш сховок? — запитав Павло. — І наше обговорення позбавлене сенсу?

— Саме так, — кивнув Максиміліан. — Воно існує заради консенсусу навколо єдиного виходу.

— Отже, завтра ввечері зустрічатимемо нову спільницю нашого товариства, — завершив обговорення Дмитро.

Наступні години вони витратили на спроби подолати гори домашніх завдань і змушені були визнати свою поразку в цьому.

Похмурий настрій не розвіяла ані вечеря, ані спроба продовжити навчання у вітальні. Насмішкуваті погляди старшокурсників також дратували своєю лінькуватою зверхністю.

Лише Віола погодилась відповісти на декілька запитань та порадила кілька корисних книжок.

Просиділи за навчанням майже до ранку.

Перші лекції (з артефакторики та теорії чарів) змусили прокинутись і сконцентрувати всю наявну увагу спочатку на дешифруванні заплутаного тексту, а згодом — на несподіваній контрольній. Тож не дивно, що вступ до цілительства з його монотонною заготівлею лікувальних сумішей остаточно увігнав виснажену свідомість восьмикурсників у дратівливий напівсон.

— Тобі не здається, що пані Марта та інші викладачі дивляться на нас дивно? — обережно запитала Меланка, нервово смикнувшись на гуркіт в коридорі.

— Ми ж нічого не робимо, — тихо відмітив Павло.

— У тому то й річ, — гмикнув Дмитро й повільно розтовк жука. — Ми перестали зачіпати Ореста.

— Влаштуємо бійку, — ліниво запропонував Макс і, не чекаючи на відповідь, видер чверть сторінки з записника. На секунду замислився і написав таке:

"На виході з класу сваримось і кидаємось закляттями. Потім поясню. Поклич Читенко та Пробудця".

Пожбурив зім'ятий листок у Северина, і той від несподіванки розсипав лапки тарантулів.

— Обережніше, пане Северин, — закликав викладач.

Орест сердито глянув на Мінливця, але послання розгорнув. З кам'яним виразом обличчя заховав листок у кишеню. Сварка зчинилися біля самих дверей і переросла у справжню магічну дуель.

Тож всіх учасників відправили до покоїв целительства, де їм довелося вислухати цілу лекцію про відповідальність та пропустити обід.

— Кінські копита, серйозно? — сердито зиркнув на Северина Перекидайло.

— Не треба було мене на блондина перетворювати, — огризнувся Орест, смикаючи себе за золотаве пасмо.

Загалом, вся компанія виглядала так, ніби кожного облили різнокольорового фарбою. Тільки Меланці не пощастило впасти на чийогось кота, і тепер її обличчя й руки вкривали болючі подряпини.

10.02.2023