Чотири кроки до початку (Шерлокіана)

Десь і колись

Ми знову десь і колись. Сірий туман оточує з усіх боків і важко дихати. Ні, я знову не можу зробити жодного подиху.

— Отже, пане Холмс, ви готові поділитися висновками? — Посередник, не кваплячись, розпалює люльку.

— Так, — кажу я, дивлячись куди завгодно, тільки не в очі. — З якої з трьох справ ви бажаєте почати?

— З трьох?

— Не починайте! Не треба прикидатися здивованим! У вас це погано виходить.

— То давайте почнемо з основної, — пропонує Посередник, простягаючи мені люльку, і все також, не кваплячись, починає розкурювати сигару.

— Отже, почнемо із справи прем’єр-міністра, — кажу я, беручи з його рук люльку і роблячи першу затяжку. Я не можу нормально дихати, але можу палити. Цікаво! — Очевидно, що головний замовник замаху — його величність Микола Другий.

— Очевидно для вас, пане Холмс, — Посередник не дивиться на мене, але я відчуваю напругу в його словах. — Ви готові це довести?

— Так. До речі, прем’єр-міністр вижив в новій версії історії?

— Ні. Помер за чотири дні після замаху.

— Мені шкода. Сподіваюся, його вбивця цього разу надасть свідчення.

— Це навряд чи, пане Холмс…

— Кирило! Мене звуть Кирило.

— Кириле… — Посередник піднімає очі на мене. — Він лише казав, що хотів зробити, дещо екстравагантне, і не міг вчинити інакше.

— Прикро. Мені він казав теж саме. Але це казала та його особистість, яка належала божевільному терористу.

— А була ще й інша?

— Звичайно! — Я затягнувся люлькою. — Завданням підполковника Кулябко саме й було витягнути на світ божий того шаленого терориста. І надати йому можливість зробити влучний постріл.

— Докази? — швидко спитав Посередник.

Я знизав плечима.

— Подумайте самі, Посереднику. Який в цьому сенс був для самого Кулябко?

— Може він ідіот? — припустив Посередник.

— Ви серйозно? А керівник київської секретної служби — ну той, що махав шашкою у театрі, намагаючись зарубати Богрова, він теж ідіот? А розпач, з яким самодержець дивився на пораненого, але живого Столипіна, і на пом’ятого, але, от же ж дідько, живого Богрова — то теж від ідіотизму?

— Тобто, — підсумував Посередник, — у вас немає нічого, окрім припущень, пане Холмс.

— Хто дав Богрову пістолет? — почав заводитися я. — Хто дав йому набої до браунінга перед тим, як відправити до театру? Чому Кулябко провів Богрова в театр вдруге, хоча жандарми намагалися його затримати?

— А навіщо Кулябко відіслав Богрова з театру? — швидко спитав Посередник.

— Щоб розхитати, — пояснив я. — Якби не я трапився на дорозі, там був би інший, підсадний, агент, що таким же чином виконав роль Миколи Яковича. Але так сталося, що я перший з ним заговорив. Богров, той, який боягуз, ніяк не міг наважитися на фатальний постріл. А той жест Кулябко, що я трактував, як «йди звідси», насправді означав «роби вже свою справу».

— А імператор?

Я знизав плечима.

— Я не знаю, чим саме прем’єр-міністр так дошкуляв самодержцю, але очевидно, що це так. Судячи з поведінки у театрі, Микола Другий був повністю в курсі спец-операції по усуненню Столипіна. Він постійно обмінювався поглядами з Кулябко…

— Обмінювався поглядами! — сплеснув долонями Посередник. — І це, по-вашому, доказ?

— І він зовсім не злякався, — продовжив я. — В десяти кроках терорист стріляє у його сановника, а самодержець навіть бровою не ворухнув. Думаєте, це від великої сміливості? Богрова повісять, а жандармських чинів — виправдають. От побачите.

Посередник надовго задумався, потім нарешті сказав:

— Добре, пане Холмс. Думаю, такі аргументи задовольнять мого клієнта. Ви впоралися. Моя черга виконати свою частину угоди.