Чотири кроки до початку (Шерлокіана)

— Ну що тут? — Посередник гидливо обтрушував піджак від підземного бруду. — І що далі?

Вони з Сашком спустилися через майже щурячу нору і тепер стояли посеред вузького і тісного тунелю, не знаючи, що робити далі, і де шукати Кирила.

— Як я і казав, тут недобудований тунель метрополітену, — Сашко розсіяно озирався. — Щодо того, що далі…

— А можна тихіше! — зненацька пролунало зовсім поряд сердитим холмогорівським шепітом. — Ми тут не самі!

З тіні виступив він сам, геть перемазаний глиною та пилом.

— Де ти був? — також пошепки обурився Сашко. — Ніколи більше не кидай мене на одинці з цим… цим…

— Справу робив, поки ви лаялися.

— Я ніколи не лаюсь! — цього разу обурився вже Посередник.

Кирило мовчки, але дуже виразно, закотив очі. Його компаньйони замовкли. Витримавши секундну паузу, він сказав:

— Я знайшов Хогса.

— Він живий? — стурбовано спитав Посередник. — З ним все гаразд?

— Так, живий. Щодо іншого — не впевнений. Тут поряд тупикове відгалуження, де вони тримають свої інструменти. Хогс там, і він непритомний. Поряд з ним — двоє. Один — майже підліток, думаю, що це один з його помічників, він з самого початку був «у справі», другий — той волоцюга, з яким я розмовляв вдень.

Кирило замовк. Посередник і Сашко очікувально дивилися на нього.

— Що? — нарешті не витримав детектив.

— Які інструменти? — спитав Вартовий.

— Будівничі, які ж іще! Ті, якими вони продовбали цю нору.

— Хіба це не тунель метрополітену?

— Ні, тунель — там, — Кирило мотнув головою кудись у темряву. — А цей «апендикс» вони пробили нещодавно, і пробивають його далі кожну ніч. Тому у бідолашного пекаря і сипалася зі стелі штукатурка. Тому його лякали привидом, щоб тікав з дому куди подалі!

— Але навіщо…

— Пояснення потім, зараз немає часу.

— Ви вже розкрили справу, пане Холмс, я вірно зрозумів? — поцікавився Посередник, що досі лише слухав їхню розмову.

— Вірно, — кивнув Холмогоров. — Не вистачає лише кількох деталей, але я сподіваюсь їх тут отримати. Отже…

— Даруйте, ви збираєтесь визволяти Хогса врукопашну?

— Чорт! — Кирило, що вже зробив було крок назад, у темряву, зупинився.

— Не поминай, — тихо сказав Сашко, — бо він вже тут.

Посередник несхвально похитав головою і витяг з кишені два однакових револьвера.

— Тримайте, хлопці. Що ж ви за детективи, без зброї!

— Сподіваюсь, це не запальнички, — пробурмотів Сашко, але револьвер взяв.

Кирило рвучко вхопив свого і, вже не озираючись, зник у темряві. Сашко поквапився за ним, незлим тихим словом поминаючи азартного пацана та підбурювача Посередника.

Метрів за сто Кирило зупинився, притиснувся спиною до стіни і загасив ліхтарик.

— Це тут, — пошепки повідомив він. — Спробуй нікого не вбити, бо вони мені ще потрібні, але можеш добряче налякати!

— Слухаюсь, командире! — похмуро відповів Сашко, обережно визираючи з-за рогу.

— Тоді я пішов! — і перш, ніж Сашко встиг хоч слово промовити, Кирило двома швидкими кроками перетнув тунель і опинився на вході імпровізованої кімнати.

— Ну що, хлоп’ята, погралися, та й годі! Відійдіть від Хогса і тримайте руки так, щоб я їх бачив!

Підліток застиг, очманіло кліпаючи очима, а волоцюга вхопився було за кайло, що лежало поряд з ним, та Сашко миттєво наставив на нього револьвер.

— Без жартів! — суворо попередив він. — У тебе лише кайло, і пацан тобі не помічник.

— Це очевидно, — крізь зуби процідив Кирило.

— Я не про тебе, — також крізь зуби відповів Сашко, — а про його пацана.

— Хм…

— Добре, — підняв руки волоцюга, — не треба стріляти. Забирайте вашого і дайте нам піти.

— Ага, — кивнув детектив. — Але спершу ти відповіси мені на декілька запитань.