ІІ.2. Дохідний дім булочника Септера
Київ 1908 рік. Дохідний дім булочника Септера
— Так, — зосереджено промовив Посередник, зупинившись перед високим чотириповерховим будинком.
Вже деякий час вони мовчки йшли по місту. Посередник попереду, Кирило й Сашко, який недовірливо витріщався на Київ початку двадцятого сторіччя, позаду. Більш досвідчений у таких подорожах Холмогоров простував мовчки. Його довжелезна постать, як ліхтарний стовп, височіла над вулицею.
— Тут ви будете мешкати деякий час, — Посередник кивнув на будинок. — Я орендував трикімнатну квартиру на третьому поверсі на ім’я пана Кирила.
— Навіщо — трикімнатну? — здивувався Сашко.
— Дві спальні й вітальня. Щось не так?
— Ми що, проведемо тут багато часу? — Кирило, як і завжди, вхопив саму суть.
— Це від вас залежить, панове. До вас прийде людина з поліції та надасть всі необхідні матеріали. Прохання до вас, пане Холмс, — Посередник підняв руку, попереджаючи заперечення, — не гнобіть його дуже сильно.
Кирило гнівно струснув головою.
— І не збирався!
— Авжеж, — пробурмотів Посередник.
— Я простежу за ним, — втрутився Сашко.
— Дякую, пане… Ватсон, — посміхнувся Посередник.
— Облиште ваші дурні ігри! Що це взагалі за прізвиська?!
— Ви не знаєте? — невинно спитав Посередник. — Не читали пана Конана Дойля?
— Я читав, але до чого тут ці постійні натяки? — Сашко скоса подивився на Кирила, який стояв з незворушним обличчям, і тільки рукою махнув. — Бачу, дехто вже погодився.
— Не сперечайся з ним, це марно, — порадив Кирило. І повернувся до Посередника: — Що це за будинок? Вулицю я, здається, впізнаю.
— Вулиця Бульварно-Кудрявська, дохідний дім булочника Септера. Я взяв на себе сміливість…
— Булочника?! — майже простогнав Сашко. — Ні, що ви, ніяких натяків, ніяких алегорій! Як вас там…
— Звіть мене, як і ваш товариш, Посередником, — ввічливо нагадав той. — Якщо у вас виникли деякі алюзії…
— Та ні, чого б це?!
— …то даремно, — Посередник, насунув капелюха поглибше на ідеально круглу макітру. — Всі збіги та співпадіння — випадкові.
Кирило нервово розсміявся. Сашко обурено подивився тепер вже на нього.
— Чого іржеш, детективе? Цей тип знущається з нас!
— Можливо, — легко погодився Кирило. — Але я вже, знаєш, звик. І мені цікаво…
«Цікаво» було безперечно зайвим, бо Вартовий аж підскочив від обурення:
— Цікаво?! Ми вештаємося майже за півтора сторіччя від дому, а йому, ти бачиш, цікаво! Що ти за людина така, Холмогоров?!
— Облиш, — відмахнувся Кирило. — Якщо вже так вийшло, що ми вскочили в пригоду, спробуємо хоч задоволення отримати.
— Слушно, — кивнув Посередник. — Отже, хлопці, сьогодні до вас завітає поліцейський детектив, справи якого кепські. Місто тероризує банда грабіжників. Серед потерпілих — багато поважних громадян. Детектив на грані відчаю й звільнення, і готовий будь на що, аби отримати допомогу. Як розкриєте справу, повернемося до моєї пропозиції і нашої угоди. Це зрозуміло? Олександре, Кириле?
— Так, звичайно, — Кирило був просто вишукано іронічним, — Мав вже з вами одну угоду, красно дякую!
— Клянуся! — палко заперечив Посередник, — Я мав і маю лише чесні наміри відносно вас, пане детектив! Але ж ви ніяк не визначитеся! — тут він гірко хитнув головою, ніби не вірячи, що таке відбувається саме з ним. — Крім того ваш приятель… — багатозначний погляд на Сашка.
— До чого тут взагалі я?! — не забарився з обуренням той.
— Ще не знаю, але обіцяю з’ясувати найближчим часом, — Посередник сердито набурмосився, — бо я дуже не люблю — не знати.
Сашко відкрив було рота, але Кирило встиг першим:
— Хотів би я почути, чим розплатився з вами за допомогу той поліцейський детектив! Чи його розплата ще попереду?
— Дозвольте мені не ділитися своїми професійними секретами, — Посередник був сама стриманість і скромність.
— Ясно, — Кирило повернувся до Сашка: — Тож ходімо обживати нашу нову квартиру… Ватсоне?
— Ходімо… Холмсе, — в тон йому відповів Сашко.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!