Чотири кроки до початку (Шерлокіана)

— Я ще дещо встиг зробити, — Кирило знову потягся за пультом від телевізора, але Сашко швидко прибрав його якнайдалі.

— Що ще ти утнув?

— А чого одразу утнув?! — обурився Холмогоров, роблячи другу спробу дістатися до пульту.

— Бо я тебе не перший день знаю.

— Ти заважаєш мені думати.

— Ти дивишся кіно двадцятирічної давнини!

— Кожен думає по-своєму.

Сашко мовчки закинув пульт в дальній кут дивану. Кирило зітхнув.

— Тобі це не сподобається.

— Та-ак!

— Я був у Ромчика, приніс йому дещо…

— Та не тягни ж ти кота за…

— Т-шш. Я зрозумів! — виставив перед собою долоні Кирило. — Від талія є єдина дієва протиотрута — так звана берлінська лазур. Я вмовив Вітася відсипати мені трішки — знаєш, в університетських лабораторіях є будь що! І відніс Ромчику. Але ваш персонал про це не знає, от! — на одному диханні випалив Холмогоров.

— Чому ти не сказав мені?! — обурився Сашко. — Стій! Ти знову був у шпиталі й нічого мені не сказав?!

Кирило підскочив з місця і забігав по кімнаті.

— Слухай, я зробив тобі послугу. Ти, як лікар, не можеш дати хворому антидот тільки тому, що його приніс я! Ти повинен спочатку провести власні дослідження, а ваша лабораторія їх вже проводила і нічого не знайшла… Але на офіційний шлях немає часу! Ромчик може померти, як помер попередній володар «бісової тачки», до речі, теж молодий хлопець. А! До речі, тачку я також пригнав! — Кирило нарешті зупинився. — На щастя, поліцейські зробили їй тільки поверхневий огляд і не забрали на штрафний майданчик.

— Він зробив мені послугу! Лише подивіться на нього! — Сашко здійняв руки вгору. — Ти… Ти пхаєш у мого пацієнта якусь гидоту і називаєш це послугою?!

— Я ж кажу, щоб призначити йому лікування офіційним шляхом, немає часу! Потрібно було діяти швидко, і я просто дав Ромчику антидот. — Кирило нетерпляче мотнув головою. — Ходімо машину дивитися! Вона дійсно зроблена, як в отому фільмі. Ти очманієш, як схожа!

— Дякую, я вже очманів!

Машина стояла за будинком. Білий «Peugeot 406» з антикрилом, низькопрофільними колесами і заниженим бампером. На цьому, в принципі, вся схожість з машиною Даніеля й закінчувалася.

Сашко обійшов машину навкруги і озвучив висновок:

— Колгосп!

— Ти думаєш? — Кирило був дещо спантеличений.

— Одразу видно, що ти не автомобіліст.

Холмогоров набурмосився:

— Їде вона гарно, зовнішньо схожа. Чого тобі ще?

— Добре, що хоч їде!

— Чому ти сьогодні цілий день зі мною сперечаєшся?! — розсердився Кирило.

— Бо комусь треба тобі опонувати.

Холмогоров картинно вигнув брови:

— Навіщо? Я сам чудово впораюсь з… з усім!

— Не впораєшся, — заперечив Сашко. — Крім того, хіба ти не думаєш краще, коли розповідаєш про хід розслідування?

— Я думаю краще, коли дивлюсь телевізор, — роздратовано кинув Кирило. — І я тобі про це вже говорив. Тільки сьогодні — два рази!

— Маячня! — форкнув Сашко. — Я знаю, як повинні розвиватися події в справжньому детективі!

Кирило хмикнув, хоча, здавалося б, дехто у круглому капелюху повинен був відбити у друзів бажання жартувати на тему «справжніх детективів».

— Покатаємось? — запропонував Кирило.

— Здурів? В машині отрута!

— Немає там ніякої отрути! Я всю її обшукав.

— А як же…

— Ромчик, схоже, надихався парами талію, — Кирило вже був всередині і заводив машину, — Як і попередній бідолаха. Але зараз все чисто. Сідай, не бійся!

— Та не боюся я! — буркнув Сашко, сідаючі на переднє сидіння.

Кирило рушив з місця. Машина йшла напрочуд тихо й плавно, фари в м’яких червневих сутінках світили особливо яскраво. Мабуть, не в такий же й «колгоспний» спосіб вона була відтюнінгована.

— Таке враження, — продовжив Кирило, — що ми маємо справу з маніяком, який ненавидить персонально цю машину і полює на кожного наступного водія.

— Що ти задумав? — миттєво нашорошив вуха Сашко.

Кирило мовчки хмикнув, уважно стежачи за дорогою.

— Агов, пацан! Я тебе питаю! Ти вирішив стати третьою жертвою того маніяка? Вишуканий метод самогубства, нічого не скажеш!

— А що пропонуєш ти?

— Хочеш ловити «на живця»? Одного разу ти вже спробував. Пам’ятаєш, чим це закінчилося?

— От зараз ти просто конче нагадуєш мою матусю!

— Бовдуре! Щоб без мене нікуди ані ногою! Будемо таксувати разом. Ясно?

— Ясно.