Чотири кроки до початку (Шерлокіана)

— Хто ви в біса такі? — спитав різкий голос зверху. — І як сюди потрапили?

— А ви хто такий? — не розгубився Кирило, поки Сашко прикидав свої шанси обеззброїти поки невидимого супротивника. — До речі, не раджу стріляти, бо наш товариш за дверима вже викликав поліцію.

— Які нахабні грабіжники, — з тіні виступила висока фігура. Високий стрункий чоловік з темним гладко зачесаним волоссям, тонким хижим носом і досить великими вухами, у довгому халаті, накинутому поверх штанів і сорочки. Пістолет він все ще тримав наставленим на хлопців. — Я володар цієї крамниці — Хеміш Хогс. Попереджую, я служив в армії і вмію поводитися зі зброєю.

— От і слава богу! — полегшено позіхнув Сашко. — Тобто, ніхто нікуди не зникав, і ми можемо бути вільними.

— Стояти! — вигукнув Хогс, коли Сашко зробив крок до дверей. Кирило, проте, і не думав йти.

— Мені потрібні докази, що ви — Хеміш Хогс. Я — приватний детектив, і мені доручено розслідувати зникнення одного нікчемного пекаря.

— Так ми зараз запитаємо у Посередника, — Сашко повернувся до дверей, але там нікого не було. — Ах ти ж бісова потвора! — просичав він. — Кириле, він нас підставив!

— Очевидно, — тихо відповів Холмогоров. — Ти тільки-но зрозумів?

— Підставив і покинув?! Я точно його вб’ю!

— Ви геть здуріли? — втратив терпець Хогс. — Вдираєтесь до мене в крамницю, торочите щось про зникнення, але я повинен щось доводити?

— Саме так, — кивнув Кирило.

— І сховайте вже, заради бога, вашу запальничку, — додав Сашко.

Хогс помовчав, потім заховав пістолет в кишеню довгого темного халату.

— Хм… Мабуть ви справді детективи, якщо з такої відстані побачили, що пістолет не справжній, панове…

— Кирило Холмогоров, — коротко кивнув Кирило. — А це мій друг і помічник — Алекс Вартовий.

— Добре, проходьте, — Хогс, вочевидь, прийняв остаточне рішення і спустився на перший поверх до несподіваних гостей. — І розкажіть мені більш докладно про моє… хм… зникнення.

— Ну, — сказав Сашко, все ще озираючись на двері. — Ви зникли… — Кирило закотив очі, але промовчав, — а містер… Посередник…

— Це той ввічливий, але слизький, пан? — Хогс махнув рукою. — Проходьте, нумо! Так, я дійсно маю деякі справи з паном Посередником, але я нікуди не зникав. І не розумію, до чого тут ви.

— Маєте справи? — примружився Кирило. — Я думаю, що ви працюєте на нього, Хеміше. Точніше кажучи — працювали.

— Цікаві висновки!

— Боюся, ви розчарували замовника, — Кирило проігнорував останню репліку.

— Що ти верзеш?! — процідив Сашко.

— Я в змозі виконати свої домовленості з ним, і не потребую помічників, — гнівно відрубав Хогс.

— Посередник вважає інакше, і запросив нас з приятелем виконати ваші з ним домовленості. Чесно кажучи, ви його дуже розчарували, Хогсе. І я цим геть не здивований.

— Припини… — знову спробував вгамувати друга Сашко, але наразився на фірмовий холмогорівский шалений погляд, і мимоволі стулив рота.

— Ви хочете сказати, що Посередник розриває нашу угоду? — спитав Хогс.

— Саме так! Як ви взагалі вплуталися в його справи, пекарю?

— Послухайте, містер…

— Холмогоров.

— Так, я пам’ятаю, — Хогс вже близький до вибуху, але Кирила це геть не хвилювало. — До вашого відома, я не завжди був пекарем.

— Служили в армії, так я пам’ятаю.

Сашко бачив, що Кирило навмисно передражнює та дратує Хогса, але не міг зрозуміти, навіщо його друг так поводиться з англійцем.

— І коли в моїй крамниці стали відбуватися дивні речі…

— Які саме?

— Чому я повинен вам про це розповідати?!

Сашко зітхнув. Схоже, другий кандидат Посередника був ще більш впертий, ніж його ліпший друг.

— Хлопці, — примирливо сказав він. — Ми всі опинилися в одному човні. Той покидьок Посередник нахабно втік, перед тим звівши нас докупи. Чи не здається вам, що ми повинні діяти злагоджено?

— Ні, — знизав плечима Хогс.

— Не здається, — одночасно з ним стенув плечима Кирило.

Сашко закотив очі.

— Слухайте, детективи! Запхайте свою пиху куди подалі і давайте вже розберемося з тією справою клятого привида, бо інакше я за себе не відповідаю!