ІІІ.24. Ну й дурень ти, Холмогоров!
Кирило скривився.
— А ви звідки знаєте цього неприємного типа?
— Питання тут задаю я! — гарикнув Вілен Макарович.
— Я б так не сказав, професоре Моріарті!
— Що?!
— Чому ви так вз’їлися на щурячу отруту?
Зв’язний і безпомічний, Кирило вперто йшов в наступ і перехопив нарешті ініціативу. Вілен Макарович потер лоба і з викликом відповів:
— Якщо австралійська домогосподарка змогла виділити талій з щурячої отрути, то чим я гірший?
— О! — тільки й спромігся вичавити з себе Кирило.
— Ви не знали? Ви нічого не читали про «талієве божевілля» в Австралії в середині двадцятого сторіччя? — здивувався професор. — То який же ви, в біса, приватний детектив і розслідувач отруєнь?
«От зараз було особливо образливо!»
— Тобто, де взяти отруту, ви зметикували. Але навіщо?! Що вам зробили ті двоє, Ромчик і перший володар машини?
— Чому ви живий? — поставив зустрічне питання професор. — Я бачив, як ви котилися по схилу гори, а потім ваше тіло зникло і з’явився той… круглий нахаба! Що ви зробили з прем’єр-міністром?! — заволав Вілен Макарович. — Що ви зробили з історією?! Що ви зробили зі мною?! Чому я пам’ятаю те, чого ніколи не було?! Або було в якійсь іншій реальності!
«Посередник проґавив свідка?! Ну хіба ж не бовдур?! А Сашко мене постійно йолопом кличе! Де справедливість?!»
— Припустимо, — сказав Кирило вголос, — що саме так все і було, хоча це повна маячня і ви хворий, професоре, чесно вам кажу! Але навіть — хай! Але до чого тут вбивства і отруєння?!
— Бо історія — лінійна!!! — заверещав Вілен Макарович. — Повинна бути лінійною! А ти змінив її, хлопчик-тригер! Ти, і те бісове створіння, що називає себе Посередником!
— Та чому ви вирішили, професоре, що це зробив я?!
Вілен Макарович примружився:
— Не тримайте мене за дурня, хлопчику! Якщо зі мною на протязі півроку відбуваються одразу ж дві незбагненні з точки зору здорового глузду події, то що — вони геть не пов’язані між собою? Ви зовсім відмовляєте мені в логіці?
Тут Кирилу крити було нічим.
— То й шукали б мене! Навіщо ви заходилися труїти ні в чому не винних людей?
— Вони — свідки. А всі винні, причетні та свідки повинні вмерти!
— Це нічого не пояснює, — Кирило відчув, як паморочиться голова. — До речі, для розуміння, професоре, в машині ми обидва дихали талієм з вашого чемоданчику? — професор кивнув. — І зараз дихаємо? — професор кивнув повторно. — Дуже дякую! Отже, повернемося до нашої розмови, поки ми ще можемо! То ті двоє теж причетні до змін в історії? Або винні? Або… дайте вгадаю… вони свідки?
— Я так подумав! — професор знову всівся на табурет. — Якщо я, який опинився поряд з тобою, пам’ятаю попередній варіант історії, то і всі, хто був поряд…
— А вони були поряд?!
— Їхня стоянка прямо під ричардовою горою!
— О господи! — застогнав Кирило. — І через це ви заходилися вбивати таксистів?! Через те, що вони просто паркувалися не в тому місці?!
— Саме так.
— Ви схиблений! — з почуттям сказав Кирило. — Я завжди знав, що зайняття історією до добра не доведуть! Ви гепнулися задовго до всіх цих подій, професоре! Я здам вас навіть не поліції, а санітарам в білих халатах.
— Ти помреш тут через декілька годин, — втомлено сказав Вілен Макарович.
— А ви — ні? Вирішили, що ви безсмертний?
— І я теж. Всі, хто знає про минуле, якого вже немає, повинні померти.
І от тут Кирило остаточно зрозумів, в яку халепу вляпався. Вілен Макарович привіз його сюди вбивати, це так, але й він сам приїхав вмирати.
Холмогоров сплюнув на підлогу і без здивування відмітив, що слина змішана з кров’ю.
— Ви такий ідіот, професоре Моріарті! — з огидою вимовив він. — Якби ж у вас дійсно був мотив! Але ж ви все собі придумали і через це занапастили стільки життів!
— Ідіот — це ви, наївний хлопчик-тригер, — заперечив Вілен Макарович, — якщо думаєте, що той чорт на ім’я Посередник вас не обдурить! Обдурить, використає, а потім — викине на смітник! — він закашлявся.
Літня веранда із щільно заклеєними вікнами була повна парів талію. Кирило подумав, що скільки б берлінської лазурі він не проковтнув, йому це навряд чи допоможе.
Нарешті, професор, який про антидот не знав і його завчасно не прийняв, знепритомнів, і до Холмогорова теж підкралося милосердне безпам’яття.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!