Чотири кроки до початку (Шерлокіана)

Тільки-но за Сашком закрилися двері, Кирило й думати забув про ідею пограбування улюбленого себе, яку тільки що так завзято просував.

Не те, щоб зовсім забув, скоріше відклав на декілька годин кудись в підвалини, чи то горища, мозку. Зараз Холмогорова цікавив дещо інший персонаж їхньої історії. А що це — саме історія, а вони в ній — персонажі, він наразі не сумнівався. Але й не дуже через це переймався. І не розділяв остраху й гніву Сашка відносно Посередника. У кожного свої інтереси. Посереднику був потрібний детектив, детективу — потрібний напарник. А напарнику потрібен дім і… домогосподарка в ньому!

Безтурботно насвистуючи, Кирило спустився на перший поверх, щоб поговорити з пані Ханою, яку так неввічливо відшив напередодні.

Та зустріла його привітною усмішкою. Злопам’ятності явно не було серед вад характеру домогосподарки, чого не скажеш про її балакучість!

— Налити вам чаю, молодий чоловіче?

— Не відмовлюся.

Декілька хвилин вони пили чай мовчки, потім Кирило обережно поставив чашку на стіл і перейшов до цілі своєї розмови, намагаючись лише, щоб вона не дуже скидалась на допит.

— Як давно ви знайомі з Посередником, пані Хано?

— Та що ви таке кажете, пане Холмогоров! — сплеснула долонями та. — Я й гадки не мала про існування цього поважного пана, допоки сьогодні вранці він не з’явився на моєму порозі, щоб орендувати цю квартиру для вас з товаришем.

Кирило подумав, що міг би навести як мінімум три факти, що вказують на те, що домогосподарка відверто бреше, але чи варто засмучувати літню жіночку своєю дедукцією?

— Та що ви кажете, шановна! — іронічно хмикнув він. — Знаєте, перша частина вашого спічу була куди як більш схожа на правду, ніж друга.

— Весь мій спіч схожий на правду, — сердито відрубала пані Хана і раптово осіклася.

Кирило знову хмикнув і кивнув:

— Так. Весь ваш… спіч. Лише схожий. На правду.

— Моя промова, — швидко виправилась пані Хана. — Я навіть не знаю, що таке, отой «спіч». Ви дуже дивно говорите, молодий чоловіче. І до речі, на що ви натякаєте?! Що значить, «лише схожий»?!

— Вибачте, обмовився, — Кирило повернувся до застиглого чаю. В принципі, він вже дізнався всього, що хотів. Достатньо, щоб зробити висновки.

— Тож, ми порозумілися. От і добре! — пожвавішала пані Хана. — А скажіть-но мені, чому це до вас сьогодні аж двічі приходили поліціянти, пане Холмогоров. Ви що, не в ладах із законом? Таких орендарів мені не треба!

— Ми в ладах, навіть більше того, — втішив її Кирило. — Власне, про це я теж хотів з вами поговорити.

— То інша справа, — заспокоїлась домогосподарка. — Розказуйте, не тягніть!

Він не тягнув. Шукав лише, куди слово вставити!

— Скажіть, пані Хано, якщо б вам потрібно було розшукати коштовну річ, яку по необережності втратив один ваш… товариш, куди б ви пішли по інформацію про неї?

— Ви щось втратили? — здивувалась пані Хана. — Чи може ваш друг Олександр?

— Не зовсім ми, — зам’явся Кирило.

— Чого ж розшукуєте? О! Зрозуміла! — сплеснула руками вона. — То ось чому до вас приходив пан інспектор! Ви детективи, хлопчику?

— Очевидно, — невдоволено буркнув той. — То куди б ви пішли, пані Хано?

— Є дуже багато місць у Києві, куди можна було б піти, — замислилась та. — Можете навідатись на єврейський базар або на Сінний. Хоча… — вона звела очі в гору. — На злодійський ринок як раз ходити не раджу.

— Злодійський — це Сінний?

— Так. Ви не знали?

— Ні, — повагавшись, відповів Кирило.

— Ви що, не киянин?!

— Корінний! — щиро запевнив він.

— Не брешете? — хитро примружилася вона.

— Я ніколи не брешу!

«Буває, іноді кажу не всю правду».

— Дивно… Ну добре, облишимо, — махнула рукою домогосподарка. — Тож, пане Холмогоров, якщо річ дійсно коштовна, прогуляйтеся до кондитерської Семадені, що на Хрещатику.