КРОК ДРУГИЙ: ВИМУШЕНИЙ. ЗІРВАНА БАШНЯ ІІ.1. ПРОЛОГ. На кладовищі (продовження)
— Ти довго плануєш стовбичити в мене за спиною, — роздратовано спитав Сашко. — Не знаю, звідки ти взявся, чи це ти, чи твій нахабний привид, але я дуже хочу тобі врізати, пацан!
— Ти мене бачиш? — здивувався я.
— І тебе, і цього… круглого. Авжеж бачу, я ж не сліпий!
Посередник застиг, немов статуя, здивовано роззявивши рота. Кладовище поволі огортав сірий туман десь і колись. Я занервував.
— Посереднику, ми ж домовились!
— Це не я! — він дійсно виглядав спантеличеним. — Клянуся, пане Холмс…
— Що?! — Сашко рвучко розвернувся. — Як ти назвав його, круглий?!
— Охолонь, — швидко втрутився я, — і озирнися. Ти бачиш, де ми?
— Я знаю, хто я і де я, — сердито відповів мій товариш. — А ось хто ти, і хто цей типчик, тут ще потрібно розібратися!
Типчик поспішно зробив пару кроків назад.
— Ваш Ватсон завжди такий агресивний, Шерлоку?
— А от тобі я вріжу прямо зараз, — з насолодою пообіцяв Сашко. — Бачиш, я трошки не в гуморі через дурну витівку пацана, але з ним я потім розберуся, а ось ти… — тут він зрозумів, що в нього негаразди з диханням, в цьому дивному місці десь і колись, і ненадовго стулив пельку, намагаючись вирішити цю нагальну проблему.
— Не панікуй, просто розслабся, — порадив я. — Тут завжди так.
— Здається, ваш друг не занадто радий вашому чудесному воскресінню, — їдко зауважив Посередник, натягуючи круглий капелюх на круглу голову і невдоволено виблискуючи такими ж круглими окулярами.
— Не радий? Та він просто вбити мене готовий від щастя! До речі, як ви нас сюди запроторили, аферисте?
— Кажу ж — це не я! — палко заперечив той. — Ти так довго вагався, Кириле… — я схвально кивнув. Нарешті хитрий товстун називав мене власним ім’ям. — …що це місце вирішило все за тебе.
— І за мене? — обурився Сашко, нарешті опанувавши дихання. — До чого тут я? Що за чортівня? Куди ви мене запроторили? Де кладовище, де могили?!
— Ви ще спитайте, де трупи, — огризнувся Посередник. — Пристаньте на мою пропозицію, і я забезпечу їх вдосталь.
— Що за пропозиція? — кисло спитав Сашко. — Та заховай ти, нарешті, ту кляту люльку! — визвірився на мене, — бо зараз я її тобі…
— Вже сховав, — я й не помітив, що весь час кручу її в руках. — Не слухай цього підступного дідька! — менше за все я хотів, щоб в мої негаразди встряв ще й Сашко. — Ти взагалі тут ні до чого.
— Стули пельку, покійничку, — відрізав він. — З тобою буде окрема розмова, бісовий ти шукач пригод, щоб тобі повилазило!
Я прислухався до поради, щоб не драконити Сашка ще більше. Не такою уявляв я нашу зустріч.
— Значить так, хлопці, — серйозно сказав Посередник. — Схоже, вибору у нас немає. Ні в кого. Кирило занадто довго думав, а може, справа в вас, Олександре. Тож займіться наступною справою, цього разу — обидва. Інакше звідси не піде ніхто.
— Це погроза? — недобре посміхнувся Сашко.
— Включи розум, хлопчику! — розлютився Посередник. — Я такий же заручник ситуації, як і ви! То дайте вже формальну згоду, і нумо до роботи.
— Пацан, де ти викопав цього типа? — втомлено спитав Сашко. — Можна я його закопаю назад, поки ми на кладовищі… Або що там треба зробити, щоб його нарешті позбутися?
— Взятися за справу, звичайно, — знизав плечима я. — Інакше він не відчепиться.
— От халепа! — розстроївся Сашко.
— Поїхали! — нетерпляче підсумував Посередник.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!