Чотири кроки до початку (Шерлокіана)

Київ 2017-й рік

Я з’ясував назви всіх лабораторій, де побувала «мазда», і розібрався, нарешті, зі складом «добрива». Це був новий синтетичний наркотик, чимось подібний до ЛСД. Непогана здобич! Саме час довести інформацію до поліції. Принаймні, Сашко так вважав. А я — ні. Бо в мене був інший план.

— Ти здурів, Шерлоку недороблений… — сказав мій Ватсон, коли я поділився своїм планом.

— Чому? — я нервово ходив по кімнаті, несила стримати збудження. — Я зміню формулу, і деякий час наша богодільня буде виготовляти безневинну речовину. Через декілька днів підуть перші невдоволені клієнти, а там…

— А там вони з’ясують, хто це такий розумник, накинуть тобі на голову мішок і втоплять в Дніпрі! Ось, що вони зроблять!

— А до кого ти збираєшся звертатися в поліції? Чому не думаєш, що ми наскочимо на когось, хто в курсі, і прикриває цей бізнес? Ось тоді нас гарантовано втоплять в Дніпрі!

Сашко замислився.

— В твоїх словах є певний сенс, — визнав він.

— Звісно. В моїх словах завжди є сенс!

Він фиркнув, я теж посміхнувся, бо зовсім не чекав від себе таких хвалькуватих слів.

— Гаразд, пацан. Я спробую довідатися через хлопців військових, до кого можна звернутися, щоб нас не зачепило. А ти… Може ти обійдешся без подвигів?

— І хай збувають товар далі? Ну ні! Робитимемо, що можемо. Ти — шукатимеш безпечні виходи на поліцію, а я…

— Ти дуже ризикуєш, Кириле!

— Не так, щоб дуже…

Зазвичай, він звертався до мене «пацан». Різкий перехід на ім’я свідчив, що він дійсно стурбований. Тому я не дуже здивувався, коли він вибухнув:

— Ти — легковажний бовдур!

— Я буду дуже обережний, клянуся! — примирливо відповів я, підхопив куртку і прожогом чкурнув до дверей, поки його турбота про мою безпеку не перейшла до фізичних дій.

Цього разу підготувався як слід і добре все продумав. Файли з формулами кожного з восьми інгредієнтів «добрива» знаходилися в «шарі». Це означало, що доступ до них мають не тільки наші працівники, але й хтось зовні. Судячи з маршруту «мазди», ці «хтось» — інші лабораторії. Тобто, розробка «добрива» — наша, а всі інші — на субпідряді. Я мав би пишатися такими досягненнями рідного колективу, але чомусь не виходило.

Оскільки я провозився з вивченням кінцевого продукту досить довго, то зараз не стало багато зусиль змінити формули двох компонент. Цього мало бути досить, щоб суміш стала безпечніша за вітаміни. Оригінальні файли я сфотографував на телефон, не наважившись їх копіювати. Сподіваюся, надалі вони стануть у нагоді поліції. Хоча навряд чи. Не вірю я в інтелектуальний потенціал наших копів.

Отже, починаючи з завтрашнього дня, коли «добриво» перестане «вставляти», клієнти отримають сюрприз, а шеф — великий головний біль. А мені, мабуть, час вшиватися на лікарняний. Шкода пропускати таке шоу, але доведеться. Не можу дозволити, щоб мені голову відкрутили, коли шеф почне власне розслідування, бо ж обіцяв Сашкові бути обережним.

Я форкнув. Помірятися з шефом розслідуваннями — ото була б гра! Нас тут — десятеро лаборантів. Піди знайди серед них винного! Я б із задоволенням подивився, як би він шукав! Навряд чи нам встромлятимуть пальці в двері… Але досить мріяти! Я витяг з кишені балончик з перцевим газом. На які тільки жертви не підеш заради дружби! Зібрався з духом, зітхнув і… бризнув собі в очі.

І в такому непристойному вигляді, з червоним носом, весь в сльозах і шмарклях, ввалився в кабінет до шефа. Бідолаха аж підскочив від несподіванки:

— Кириле, що з тобою?!

— Здається, я підчепив вірус! Можна мені додому?

— Звичайно! Йди звідси, поки всіх не заразив!

— Ага… То я піду?

— Йди, і поки не видужаєш, не повертайся! — крикнув він мені в спину.

Ну що ж, тепер справа була за Сашком…