Чотири кроки до початку (Шерлокіана)

— Коли?! — Кирило жбурнув кавник і чашки на стіл. Гаряча кава ледь не пролилася на скатертину.

— Що — коли? — перепитав Посередник. — Коли він зник? Чи коли я вирішив шукати іншого кандидата? Він зник вчора ввечері.

— Вчора ввечері — якого року? — Сашко звично виступив перекладачем холмогорівського обурення. — Ви знову запхаєте нас у минуле, розгадувати дурні загадки?

— А… Ви про це… — Посередник потупився і заходився розливати каву по чашках. — Ви щось маєте проти загадок минулого?

— Ні, — швидко відповів Кирило.

— Так, — одночасно з ним гарикнув Сашко.

— Пийте каву, хлопці, — турботливо запропонував гість і підсунув до них чашки з гарячим напоєм. — А я поки все ж розповім більш докладно, і, вже вибачайте, з початку! Отже, хм… Хєміш Хогс, який взявся розслідувати для мене одну цікаву справу…

— Для вас? — Сашко не пропустив повз вуха цю подробицю. — А хіба ви працюєте на себе? А хто весь час торочив про якогось замовника?

Він перевів погляд на Кирила. Той був напружений, наче кілок проковтнув, стискав кулаки і не звертав жодної уваги на каву, що остигала на столі.

— Хай продовжує, — буркнув Кирило, перехопивши його погляд. — Мені цікаво послухати!

— Ще б пак, тобі цікаво, — зітхнув Сашко. — Загадкова справа сторічної давнини — це ж набагато краще, ніж нудне сьогодення!

Посередник мовчав, але з помітним задоволенням стежив за їхньою перепалкою.

— Продовжуйте, — нарешті махнув рукою Сашко, не дочекавшись реакції Холмогорова.

— Отже, — слухняно завів Посередник, — ви праві, Олександре, я завжди, — він підкреслив останнє слово, — працюю на певного замовника. Але цей випадок — виключення. Я стикнувся з дещо нестандартною, я б навіть сказав, містичною… — тут Сашко не витримав і форкнув, за що отримав одразу два суворі погляди — від Посередника і Кирила.

— Ой, та годі вам! — обурився він, — можна подумати ці справи, заради яких ви жбурнули нас з пацаном на сто років назад — то було тривіально!

— Нічого містичного в ваших останніх справах навіть близько не було, — знизав плечима Посередник. — Така вже в мене робота.

Сашко закотив очі і одразу ж поперхнувся кавою.

— Я що — один тут реагую, як нормальна людина?

— Занадто — реагуєш, — нетерпляче зауважив Кирило. — Продовжуйте! — повернувся він до Посередника.

— Деталі тієї справи вас не обходять! — раптом визвірився той. — Все, що вам потрібно знати, що за неї взявся дехто Хеміш Хогс, у минулому військовий, а потім — гм… Можна сказати, що він, на моє прохання, спробував себе в амплуа приватного детектива. Так склалися обставини. — Кирило хмикнув. Уж хто-хто, а він добре знав, як вправно Посередник вміє створювати ті самі обставини. — Ніщо, як то говорять, не віщувало, — тим часом провадив Посередник, — бо справа не здавалася складною. Але, як я вже казав, Хогс зник. Можливо — викрадений, а можливо мертвий. А я — у розпачі, бо ще ніколи не опинявся у такій халепі, коли не можу довести справу до кінця. То що скажете? — він зробив ковток кави і очікувально подивився на Холмогорова.

— Ви з глузду з’їхали, Посереднику?! — Кирило сердито блимнув очима.

Сашко полегшено зітхнув.

— Радий, що ти… — почав він.

— Як, по-вашому, я зможу розслідувати зникнення того нехлюя, якщо ви не кажете, що саме намагалась розслідувати та жалюгідна пародія на детектива? — Кирило з неабиякою злістю міряв кімнату довгими пружними кроками.

— …при розумі, — тихо закінчив Сашко. — А ні, помилився.

— Певний сенс у ваших словах є… — Посередник знову заходився протирати окуляри. — То ви згодні взятися за цю справу, пане…

— Ніякого сенсу в його базіканні немає! — заволав Сашко, відчуваючи, що зараз азартний пацан зробить крок прямо в дбайливо розставлені тенета. — Ми не згодні! І він не «пан Холмс»! Та що ж ти вчепився в цього шмаркача, потворо?! Знайди вже собі іншого ідіота!

— По перше, чому тільки в нього? — щиро образився Посередник. — Вас, Олександре, я теж прошу про допомогу.

— Час від часу не легше!

— По друге, я і знайшов! Іншого, як ви кажете, ідіота! А насправді, розумного, сміливого, відчайдушного, симпатичного, привабливого…

— Досить!!! — гаркнув Кирило. — Просто скажіть вже: що то була за справа? На кого полював цей розумний, сміливий, дідько б його вхопив, Хеміш Хогс?!

Посередник задоволено посміхнувся:

— На привида.