Чотири кроки до початку (Шерлокіана)

Це я в усьому винен! Навіщо я залишив його одного?! Ідіот! Можна ж було додуматися, що в цьому часі Сашко зовсім безпорадний. І що мені робити тепер? Чого хоче від мене цей… Артемій Михайлович? Чому він вирішив…

Стоп!

Я рішуче піднявся з крісла, струснув головою, ніби таким чином міг витрусити з дурної макітри паніку, що накрила мене, тільки-но зрозумів, що Сашка немає вдома.

Якого біса цей дурень поперся гуляти?! Якого біса я з ним посварився?

— Так ти ради цьому не даси, Кириле.

Я ледь не підстрибнув на місці та рвучко озирнувся. В дверях стояла пані Хана, сумно дивлячись на мене.

— Кому ти примудрився перетнути дорогу лише за один день, хлопче? — спитала вона.

— Мабуть, багато кому, — буркнув я, нервово міряючи кроками кімнату. — І так, ви праві, це трапилося лише за один день. Я ж тільки розслідував крадіжку, чого ж такий переполох і… — я різко зупинився. — Чи може це через Посередника?

Домогосподарка зробила крок назад, але я підскочив до неї, вхопив за руку і дещо грубо примусив зайти до кімнати.

— Розкажіть мені все, пані Хано! Ви знаєте, в чому тут причина?!

— Чого ти від мене хочеш, шалений хлопчисько?!

Між тим, я б не сказав, що вона здивувалася, чи злякалася мого натиску, тому натиснув ще сильніше:

— Яким чином у цій халепі замішаний ваш приятель Посередник?! Не заперечуйте, я знаю, що він ваш давній приятель.

— От нічого від тебе не приховаєш, детективе, — пані Хана всміхнулася. — Але, запевняю тебе, за цю халепу ти маєш дякувати лише своєму невгамовному характеру і… власній ефективності.

— Власній, даруйте, що? — приголомшено перепитав я.

— Ти вправний, — пояснила вона. — За день розкрив справу, з якою поліція вовтузилися майже тиждень, але так нічого й не дійшла. Навів шереху на вокзалі між тамтешніх мазуриків, як я чула… І до купи — ввечері вийшов на реальних скупників краденого.

— А чи не забагато ви знаєте, як для домогосподарки? — примружився я.

Вона всміхнулася:

— Мій… давній приятель Посередник просив наглянути за тобою.

— Он воно що! І що порадите мені зараз,пані Хано?

— Пораджу діяти швидко і… оригінально, — підморгнула вона і швидко вийшла з кімнати.

Я знов упав в крісло. Паніка кудись поділася, і я посилено заходився думати. Вхопив газету, яку Сашко читав зранку, щоб зайняти чимось руки, і мій погляд впав на дату. Тридцять перше березня.

Хм… Здається в мене є план! Так, він геть божевільний, але при цьому — цілком логічний. Я ж логічний хлопець, так? Принаймні, всі навкруги, крім Сашка, вважають саме так.

А ще цей план потребує неабиякої швидкості, яку навряд чи можна забезпечити в цьому сторіччі, де навіть такої простої речі, як інтернет, ще не вигадали. Отже, потребую помічників.

— Міссіс Хадс… Тобто, пані Хано! — голосно гукнув я.

— Чого тобі, Шерл… Кириле, — не залишилася в боргу домогосподарка, знов миттю виникаючи в дверях.

— Мені потрібно дати об’яву в газету, яку читають геть усі городяни, — вона кивнула. — І ця об’ява повинна вийти завтра у ранковому накладі.

— А от це вже складніше!

— Я знаю, знаю, що тут складно із зовсім простими речами! — відмахнувся я. — Але ж це питання життя і смерті для мого друга. Хіба ж за ним Посередник не просив вас наглянути?

— Ти кажеш дивні речі, Кириле, але я спробую тобі допомоги, — пані Хана присіла в крісло навпроти мене. — На твоє щастя, попередній орендар квартири на першому поверсі — тепер головний редактор «Відомостей». Пиши свою об’яву.

— Я знав, що на вас можна покластися! — просяяв я, вхопив аркуш чистого паперу і швидко написав текст.

Пані Хана кинула погляд на мої каракулі і засміялася.

— Який же ти хитрун, хлопче, ох який хитрун!

Все ще сміючись, вона пішла, а я швидко зібрався і попрямував будити Лесицького. Ніхто не спатиме цієї ночі. Бо в Кирила Холмогорова є план!