IV.20. Це очевидно
Сашко увійшов у вагон. Посередник прослідував за ним. Двері повільно зачинилися і поїзд рушив від станції. Сашко подивився у вікно. Замість очікуваної пітьми тунелю, там був сірий туман десь і колись.
— Не знав, що ви техніку використовуєте для своїх фокусів, — сказав Сашко. — Маю на увазі сучасні засоби пересування.
— О! — сказав Посередник. — Історія цього поїзда дивовижна! Він поїхав від станції Південний Кінсігтон у тисяча дев’ятсот вісімдесят другому році і прямував в депо. Більше його ніхто ніколи не бачив.
— Поїзд-привид? — здійняв брови Сашко. — Ви знаєте, що я не вірю в потойбічних… істот?
— Так, знаю, — посміхнувся Посередник. — Але це не заважає вам користуватися послугами одного з них.
— Слушно, — вимушений був визнати Сашко.
— А ще кажуть, що цей поїзд просто розібрали на металобрухт, а хитрий машиніст на виручені гроші поїхав жити на Багами.
Сашко розсміявся:
— Така історія мені здається більш вірогідною!
Вони помовчали, розглядаючи одноманітний пейзаж за вікнами.
— Отже, — нарешті порушив тишу Сашко. — Про що ви хотіли поговорити зі мною?
— Я хотів трохи супроводити вас.
— Навіщо? Щоб впевнитися, що я не повернуся?
— Це ваше рішення, Олександре, — стенув плечима Посередник. — Я лише його виконую.
— Облиште! — Сашко невесело посміхнувся. — Вам конче потрібен детектив, чи не так ви йому сказали тоді, на кладовищі, коли зваблювали всіма загадками світу?
— Звідки ви…
— Він розповів мені. А що ви думали? Я його найкращий друг.
— Тому ви кидаєте його, — різко відповів Посередник. — Якщо він переказував вам зміст тієї розмови, то ви повинні знати, що я сказав: мені однаково, де Холмс зустріне свого Ватсона.
— А вам не однаково, хто виконає призначену роль? — потяг качнуло на стику рейок, і Сашко вхопився за поручень, щоб не впасти. — Чому б вам не взяти Хогса для вашого прототипа?
— Хогса? Цього бовдура? — розсміявся Посередник. — Дякую красно, хоча… — він замислено поліз у кишеню.
— Я так і думав, що зникнення Хогса — це пастка.
— Ви не зовсім праві, — Посередник нарешті витяг з кишені те, що шукав. — Це виявилася книжка у м’якій обкладинці. — Він казав вам, що історія нелінійна?
— Він казав, що це ви так казали.
— Дивіться, такий варіант також цілком можливий, — він простягнув книжку Сашку.
Той взяв її обережно, ніби боявся обпектися.
«Пригоди Шерлока Холмса та Хеміша Хогса», — значилося на обкладинці.
— Що це?
— Це — варіант розвитку подій, в якому не існує ніякого Ватсона.
Сашко пересмикнув плечима і відвернувся.
— Але ж великий детектив наразі не залишиться без компаньйона, — глухо сказав він.
— Ні, не залишиться.
— Тобто, все було вирішено наперед. Ви все вирішили наперед, Посереднику! Ви натаскували його, ніби мале азартне цуценя! — Посередник опустив очі. — Ви допомагали йому у першій справі, щоб хлопець відчув смак вдачі. Скажіть, чи зрозумів би він самостійно, хто замовив вбивство прем’єр-міністра?
— Навряд чи, але з іншого боку, я ж підказував зовсім небагато, — заперечив Посередник.
— А як щодо Ордену Святого Станіслава? За ним наглядала пані Хана? Вона ж дала вирішальну підказку, чи не так?
— Олександре…
— Так, я зрозумів. Вам просто конче був потрібен детектив!
Сашко відійшов до вікна, бездумно розглядаючи сірий туман.
— Принаймні, ви повинні бути вдячні, що я врятував його від божевільного отруйника, професора Моріарті, поки ви вешталися невідомо де із своєю допомогою! — закричав Посередник.
— Вдячний?! — теж закричав Сашко. — Ви взяли живу людину, Посереднику, і чотирма влучними кроками зробили з неї літературного персонажа!
— Він сам робив ці кроки! Сам!!! — заревів Посередник. — Затямте собі раз і назавжди, Олександре Вартовий, я нічого не можу зробити замість вас. Ви, люди, все і завжди робите самі!!!
— Облиште! Не будьте ж таким скромним! Ви приклали досить зусиль, щоб занапастити його реальне життя!
— Реальне життя?! — істерично розреготався Посередник. — Його реальне життя закінчилося півтори роки тому, коли він поліз у справи реальних наркоділків і реально звернув собі шию, стрибаючи з обриву, бо в нього летіла реальна куля, яка, до речі, в нього реально влучила!
— Але ж…
— Але ж я вклав з ним угоду, хотіли сказати ви! Та подумайте ж нарешті, Вартовий! Що він утне надалі у вашому так званому реальному житті? Коли, дряпаючи стіни від нудьги, втрутиться в таку ж, або ба більшу халепу? І знову наразиться на кулю! Чи ви думаєте, що я буду давати йому шанси до нескінченності?!
— О! То ви його благодійник, виявляється… — хмикнув Сашко, хижо мружачись. — А підкажіть-но, скільки насолоджувався своїми пригодами Шерлок Холмс, перш ніж загинув в Рейхенбахському водоспаді? Через декілька років своєї бурхливої діяльності?
Посередник посміхнувся:
— Ви знову забуваєте, що історія нелінійна. І хто знає, що може відбутися з Шерлоком Холмсом, коли поряд буде надійний компаньйон.
— Хто ваш замовник? — різко спитав Сашко, наближаючись впритул до свого візаві.
— Це має значення? — підняв брови Посередник.
— Хто. Ваш. Замовник. З самого початку цієї історії, коли ви з’явилися на нашому шляху. Я хочу знати, хто замовив вам Шерлока Холмса. Я маю право знати.
— То скажіть мені, — украдливо спитав Посередник. — Хто міг замовити Шерлока Холмса?
І Сашко прошепотів:
— Це очевидно! Той, хто придумав його.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!