Чотири кроки до початку (Шерлокіана)

— Якого ще метро? — знизав плечима Сашко, поки Хогс морщив лоба. — Нагадую твої ж слова: ти забув де знаходишся?

— Ні, — Кирило із задоволенням затягнувся димом з люльки під несхвальним поглядом Сашка, — я-то це пам’ятаю. Друже, ми в місті, що найперше побудувало метрополітен. І було це, — він зробив дещо театральну паузу, — у тисяча вісімсот шістдесят третьому році. Тобто, майже за сорок років від сьогоднішнього дня.

— Не знав, що ти такий ерудований, — здивувався Сашко. — Думав, що тільки в своїй хімії обізнаний.

— Як бачиш, не тільки.

— Про що ви взагалі, панове? — здивовано спитав Хогс, витрушуючи люльку у камін.

— Де найближча станція Труби? — повторив Кирило.

— Декілька кварталів звідси. А навіщо вам?

— Декілька кварталів? Серйозно? А може, ще якась будується поряд?

— Може… — Хогс знизав плечима. — Я не цікавився.

— Може… Навіщо… Не цікавився… Як для детектива, ви занадто тупі, — визвірився Кирило.

Хеміш спалахнув так, що навіть його великі вуха, що стирчали як вітрила над піратським судном, почервоніли.

— А ти, як для гостя, занадто нахабний! — рішуче перебив товариша Сашко. — Вибачте його, Хеміше. Він не завжди буває адекватним.

— Це я неадекватний? — обурився Кирило. — У вас, Хогсе, майже розвалилася справа всього життя, крамницю довелося зачинити, привиди по будинку вештаються, як у себе вдома, та штукатурка зі стелі сиплеться, а ви навіть не спромоглися поцікавитися, чи є цьому якесь розумне пояснення!

— А будівництво нової станції Труби, це, по-вашому, розумне пояснення?!

Холмогоров лише презирливо форкнув, але до роз’яснень не зглянувся.

— Ясно, — Хогс різко підвівся з крісла. — Ну ходімо, прогуляємося, нетупий детективе! Я вдягнуся, з вашого дозволу, — і він зник у спальні.

— Вибачся перед ним, — прошипів Сашко. — Нам працювати разом!

— Ще чого! — відрубав Кирило. — Я не винен, що Посередник обрав такого нездару.

— Ах он воно що! — закотив очі Сашко. — Ревнощі? Все ж таки боїшся, що Хеміш займе твоє місце найкращого детектива всіх часів і перехопить головну роль у темних справах Посередника?

— Ще чого! — повторив Холмогоров, набурмосився і відвернувся.

Хогс вийшов із спальні. Халат, накинутий поверх штанів і сорочки, він зняв. Замість нього вдягнув піджак, поверх якого накинув довгий темний плащ. На голові у нього був дерстокер.

Володар пекарні і новоспечений розслідуватель темних справ Посередника (як тільки що зауважив Сашко), був настільки схожий на відомий образ Шерлока Холмса, описаний сером Конаном Дойлем, що Сашко не стримався і розреготався. І реготав він не стільки з розгубленого Хогса, скільки з неперевершеного виразу обличчя Холмогорова. Кирило тільки що зубами не рипів, розглядаючи стрункого і високого Хогса, з типово англійським обличчям і довгим, ніби дзьоб хижого птаха, носом. Скуйовджені кучері Холмогорова ще трішки, і стали б дибки, вилиці напружилися, а свого кирпатого носа Кирило задрав майже до стелі.

— Охолонь, бовдуре! — все ще сміючись, звелів Сашко.

— Вибачте, — звернувся він до Хогса. — Я сміявся не з вас.

— Ви обидва дуже дивні, — процідив крізь зуби той. — Можливо я пошкодую, що з вами зв’язався, але, якщо подумати, в словах вашого зухвалого приятеля може бути рація.

— В моїх словах завжди є рація! — відрізав Кирило. — Звідки у вас цей капелюх?

— Який капелюх?

— Ви знущаєтесь?! — скипів Холмогоров. — ЦЕЙ капелюх! Це капелюх Шерл… Коротше кажучи, де ви, в біса, її взяли, Хогсе?

— Це звичайний мисливський капелюх, — холодно відповів Хогс. — Я завжди вдягаю його на полювання задля вдачі, а зараз у нас начебто теж полювання. Не розумію, чому я виправдовуюся перед вами обома? Ми йдемо?

— Так, — кивнув Сашко. — Охолонь, кажу тобі! — і непомітно від Хогса дав Холмогорову добрячого стусана. Той скривився, але промовчав.