Чотири кроки до початку (Шерлокіана)

На мить у вітальні запанувала тиша. Потім Кирило обережно відсунув чашку вбік.

— Дякую, що завітали, Посереднику, — сухо сказав він. — Але привиди — не моя сфера. Допобач…

— Стійте! — з розпачем вигукнув той. — Кирило, ви ж нещодавно мали нагоду переконатися, що я ніколи не брешу!

— Про що це він? — з підозрою спитав Сашко.

— Гадки не маю!

— А-а… Ну якщо, не маєш… — і Сашко вхопив Посередника під лікоть, ніби допомогти піднятися, і заходився виштовхувати того із-за столу.

— Пане Холмогоров, скажіть вже йому! — заверещав Посередник.

— А-а! То він вже пан Холмогоров, а не містер Холмс! А скажи-но мені, пане Холмогоров, які ще справи з цим типом ти від мене приховав?!

Кирило вперто мовчав, Посередник міцно вперся ліктями в стіл, не даючи змоги Сашкові витягти його. Ситуація зайшла в глухий кут, і Кирило нарешті здався.

— Облиш його! — попросив він Сашка. — Хай говорить далі.

— І не тягніть мене так сильно, Олександре! Ви мені руки відірвете!

— Голови б вам повідривати! Обом! — геть розлютився Сашко. — Інтригани!

Кирило проігнорував його гнів і підійшов до вікна, уважно щось роздивляючись.

— То що там далі про привида? — нарешті спитав він. — Чому він так вас зацікавив?

— Бо Хеміш Хогс зник після того, як зустрівся з ним! — розсердився Посередник. — А я покладав на нього неабиякі надії після того, як ви, пане Холмогоров і до речі ви, Олександре, відмовилися від моєї пропозиції!

— Стоп! — здійняв руку Сашко. — Я геть заплутався! Хто до кого приходив, хто куди зникав?

— Привид декілька разів навідувався до пекарні… — почав терпляче пояснювати Посередник.

— Якої ще пекарні?!

— Яку тримає Хогс.

— То він пекар, чи детектив?!

— Був — пекарем, а стане — детективом, якщо, звичайно, ви його знайдете.

— На біса його шукати, того пекаря, — знизав плечима Кирило, — якщо він спекся, даруйте за цей жарт, на першому ж простому завданні! Краще пошукайте іншого кандидата.

Настрій Кирила значно покращився, коли він почув, що конкурент — не такий вже й вправний!

— Мене цілком влаштовував цей! — набундючився Посередник. — Крім того, привид…

— Привидів не існує!

— Сперечатися не буду, пане Холмогоров, але були свідки, які його бачили, і знаєте що? Я знаю, хто цей привид! — Посередник поліз у кишеню і виклав на стіл пачку газетних вирізок. — Ось, дивіться!

На фото був молодий хлопець середнього росту та статури, але з такою кудлатою рудою шевелюрою і таким видатним носом, що це відразу ж кидалося в очі.

— Погодьтеся, його важко з кимсь сплутати!

— Тут написано, що це — випадкова жертва! — Кирило гарно володів англійською, тому без проблем прочитав текст. — Його вбито при спробі пограбування будинку. Кому і навіщо знадобилося грабувати пекарню?

— Ходили чутки, що замість неї збираються відкрити ювелірний магазин. Можливо, грабіжники вирішили, що в будинок вже завезли майбутній крам. І тоді ж було вбито випадкового відвідувача — їм виявився актор початківець Тері Вільямс. Але найголовніше — не це, пане Холмогоров, — Посередник мав вигляд кота, що нарешті дістався сметани, — а те, що ви бачите, але, на жаль, не спостерігаєте!

Сашко подумки вхопився за голову. Круглий маніпулятор поцілив просто в яблучко! Бо заради того, щоб довести, хто тут самий розумний, пацан утне будь-що!

Кирило гордовито задер голову.

— І що ж я, по-вашому, не спостерігаю?

— Якого року ця стаття? — спитав Посередник. — І в якому році мешкає Хогс?

— А ви не говорили, де здибали цього Хогса! — Сашко зробив спробу хоч трішки пом’якшити удар по холмогорівському самолюбству, але марно.

— Хеміш Хогс мешкає в Лондоні наприкінці дев’ятнадцятого сторіччя, це очевидно! — Кирило знову відвернувся до вікна, глибоко засунувши руки в кишені.

— Мені це зовсім не очевидно, — пробурмотів Сашко і теж підійшов до вікна. Вулицю швидко затягував густий туман. Сусідній будинок вже розчинився в щільному сірому мареві.

— Отже уявіть моє здивування, — м’яко сказав Посередник, — коли до звичайної лондонської пекарні почав навідуватися привид актора, який ще не народився, і якого вб’ють на тому самому місці лише п’ятдесят років потому. Ви б зацікавилися такою справою, пане Холмогоров?

— Думаю, що так, — крізь зуби процідив Кирило.

— От і я зацікавився! Крім того, я все ще потребую детектива. І я домовився з Хогсом. Він спробував вистежити привида і зник! — Посередник розвів руками. — Тому я знову прийшов до вас!

— От радість! — не втримався Сашко.

— Допоможіть знайти Хогса, то і в ваших інтересах, Олександре! — Посередник говорив м’яким украдливим тоном, що ніби гіпнотизував хлопців. — Ви ж розумієте, якщо в мене нарешті буде свій детектив, я залишу вас у спокої назавжди.

— Ви вже обіцяли це в будинку Септера!

— І я виконав обіцянку! Але саме ви, Олександре, сьогодні покликали мене!

— Та не покликав, а лише згадав! Як чорта згадують!

— Але ж я не чорт! І тепер мені потрібна згода не лише Кирила, але й ваша.

— Так, я поставив саме таку умову в останній раз, — кивнув Кирило.

— В передостанній, — прискіпливо виправив його Посередник.

— Передостанній?! — підняв голову Сашко. — Тобто, ти бачився з ним ще раз?

— Ми говорили на дачі у професора Моріарті, поки не з’явився ти з поліцією, — вичавив з себе Кирило.

— І ти мені нічого не сказав?!

— Я думав, мені це примарилося…

— Ні, пане Холмогоров, ви так не думали, — сумно хитнув головою Посередник. — Але то вже ваші особисті справи! То що? Ви допоможете мені?

Сашко тоскно подивився за вікно, де вився сірий туман десь і колись, ніби вичікуючи на його рішення. Перевів погляд на Кирила, який аж тремтів від нетерпіння кинутися з головою в нові пригоди, і зрозумів, що це єдиний розумний вихід.

Посередник дійсно ніколи не бреше. Сашко дійсно покликав його сам. І Посередник дійсно відчепиться від них, якщо знайде Кирилу заміну. Треба ризикнути. Інакше це не закінчиться ніколи. Сашко ледь помітно опустив вії, і Холмогоров одразу ж випалив:

— Я згодний!

Посередник навіть не глянув в його бік. Він очікувально дивився на Сашка. Той зітхнув і твердо вимовив:

— Я теж!

І туман десь і колись ринувся в кімнату, миттю заполонив її і занурив хлопців зовсім в іншу реальність.