IV.14. Все не так
— Чи є сенс так бігти, генію? — Сашко захекався, поки наздогнав Холмогорова ажно серединою вулиці. — Що могло статися за ті півгодини, що ми пили чай та балакали з пані … місіс Хадсон?
— Все, що завгодно, — на ходу кинув Кирило. — Ти ще не знаєш, але той волоцюга…
— Якому ти віддав всі наші гроші?
— Дві монети! Лише дві монети!
— Ти ще й побалакати з ним встиг?
— Трішки…
— А чому мені нічого не сказав?
— Та ось кажу ж…
— Чому ти одразу не сказав?
— Слухай, невже це важливо? — роздратовано зупинився Холмогоров. — Не сказав, бо ніколи було. Зараз кажу, бо це має сенс. Що знов не так?
— Все — не так, — зітхнув Сашко. — Добре, потім про це. То що сказав тобі волоцюга?
— Щоб я тримався подалі від будинку на Мерілебон-роуд. Якщо, звичайно, не хочу наразитися на неприємності.
— Ага… А ти його послав до біса… А ні! Ти дав йому грошей! Навіщо?
— Щоб через нього закинути «дезу» тим, хто його послав. Я натякнув, що не тільки я, але й Хогс не з’явиться в пекарні цього вечора. — Кирило з досадою почухав потилицю.
— Власне, в цьому і полягав мій план. Ми повинні були піти туди вже затемна, коли б ці артисти погорілого театру зі своїми «привидами» впевнилися, що будинок пустий, і що ніхто не заважає їм займатися своїми мутними справами, — замріяно зітхнув Холмогоров. — І тоді б ми прихопили їх на гарячому і все з’ясували! Але ти навіть не уявляєш, як тяжко працювати, коли твій напарник — впертий віслюк, який врешті-решт робить все по-своєму! — гнівно закінчив Кирило.
— Авжеж, — лагідно погодився Сашко. — Ти правий, геть не уявляю.
Холмогоров з підозрою подивився на друга, але той був сама невинність, тому детектив тільки зітхнув і знов рушив у попередньому напрямку.
В мовчанні вони дійшли до пекарні. Двері були відчинені.
— Чорт! — процідив крізь зуби Холмогоров і притримав Сашка за руку.
— Треба зайти, — стурбовано сказав той, намагаючись звільнитися від чіпкої хватки детектива. — Якщо з тим нехлюєм щось трапилось…
— З ним точно щось трапилось, з тим бовдуром, — гнівно відповів Кирило. — Не поспішай!
— Чому?
— Щоб наразі з нами це щось — не трапилось.
— Не розумію… — почав Сашко, але Холмогоров вже відсторонив його від дверей, пильно оглядаючи кожну деталь навкруги.
— Здається, тут вже нікого немає, — нарешті сказав він. — Можемо увійти.
— Геніально! — вигукнув Сашко. — А п’ять хвилин тому ми увійти не могли?
— Досить з мене одного нездари, який робить, що заманеться і геть не прислуховується до порад професіонала, — процідив Кирило і переступив поріг.
— До кого, даруй, я повинен прислухатися? — очманів Сашко, крокуючи слідом, але Холмогоров вже не слухав.
Він кинувся до стіни, біля якої лежав плащ Хогса, і прийнявся гарячково обмацувати її.
— Тут, зар-раза… Вона повинна бути десь тут! — бурмотів він, наче скажений.
— Що ти шукаєш, поясни? — продовжував дивуватися Сашко. — Де бісовий Хогс?
— Він шукає пояснення, — долинуло від вхідних дверей. — А Хеміш Хогс — зник, як я вам і сказав сьогодні вранці.
Хлопці озирнулися. В дверях стояв Посередник.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!