Чотири кроки до початку (Шерлокіана)

— А я думав, що справжній привид, на якого тебе впіймав Посередник — це той бідолашний сторож музею мадам Тюссо, — сказав Сашко. — Як ти все ж таки здогадався?

— Це було не складно, — знизав плечима Кирило. — Чесно кажучи, я був в цьому впевнений вже у кав’ярні, де ми розглядали мапу. Але впіймали нас, підкреслюю — нас, а не мене… Так, не треба зітхати так тяжко, докторе Вартовий! Проте, впіймали нас не на Террі Вільямса, а на його діда.

— Це як?! — очманів Сашко.

— Дуже просто! Цей привид, тобто сторож, він рідний дід Террі Вільямса, якого вб’ють в тому ж самому будинку через п’ятдесят з гаком років! — Кирило виглядав дуже задоволеним. — Ось так, почнеш вивчати фамільні портрети і повіриш у переселення душ та іншу потойбічну маячню!

— Звідки ти знаєш?

— Буду відвертим, я не зразу побіг тебе шукати, — потупився детектив. — Спочатку ми з Хогсом піднялися до будинку, коли туди вже прибули полісмени. Уяви, Хогс виявився не таким вже й бовдуром! І перед тим, як попертися в ніч у будинок з привидами, спромігся повідомити фараонів. Моя здогадка про сторожа припала йому до душі, і він вмовив слідчого «Скотланд Ярду» нанести візит в музей, добре, що той недалеко. Ну і як тільки я побачив того сторожа…

— Ти все зрозумів, — закінчив за нього Сашко. — Гарно нас Посередник взув!

— Так, — розсміявся Кирило. — «Ви б зацікавилися такою справою, пане Холмогоров?» — передражнив він Посередника. — А насправді — тут відбулося банальне пограбування банку!

— Майже відбулося! — виправив його Сашко. — Сподіваюсь, нерухомість Хогса тепер в безпеці. — До речі, а чого в цей будинок поліз Террі Вільямс? Тобто, полізе через півстоліття?

— Хто ж його знає! — стенув плечима Кирило. — Може, сімейна традиція вабила його до порушення закону, а може, дід розповів про банк і майже закінчений підземний хід до нього.

— Друге більш ймовірне, — кивнув Сашко. — Пробач, але не довіряю я сімейним традиціям. — Він зітхнув. — Проте, давай вже повернемося до нашої справи, Кириле.

Кирило підібрався, як і завжди, коли Сашко кликав його на ім’я, а не «пацан» або «бовдур».

— Послухай, ти не повинен…

— Припини вказувати мені, що я повинен, а що — не повинен! — обірвав його Сашко. — А ось ти геть не помічаєш того, що під самісіньким твоїм носом! Соромно, детективе! — він вказав на поїзд, що, як справжній привид, продовжував сумирно стояти біля перону.

— Чого я не помітив? — розгубився Кирило.

— Ти геть сліпий?

— Та що?! Кажи вже!

— Він зачинив двері!

— Дідько! — Кирило схопився, підскочив до дверей і грюкнув в них кулаком, але марно. — Чого ти іржеш?! Це був твій останній шанс повернутися!

— Куди, пацан?! Куди я, по-твоєму, можу повернутися?! — Сашко дійсно іржав. Сміявся так, що аж заходився.

— Так, ну… Додому ж! — розгублено і навіть перелякано сказав Кирило.

— Справді? — Сашко витяг з кишені хогсовий дерстокер і кинув його детективу. — Вдягай!

— Навіщо?

— Слухай, я знаю тебе не перший день і я бачу, що ти не відступишся. І не Посередник в цьому винний, хоч він і справедливо отримав по пиці. Ти хочеш бути першим, хочеш бути — найкращим.

— Це погано? — пригнічено спитав Кирило.

— Не знаю, — чесно визнав Сашко. — Часом це бісить…

— Але?

— Що?

— В твоїй останній фразі міститься чітко виражене «але», — сумно посміхнувся Кирило.

— Але — закінчуй вже! Оці свої проникні дедукції, — геть розсердився Сашко. — Просто вдягни той клятий дерстокер!

— Та навіщо?!

— Бо час бути Шерлоком Холмсом! Все вже вирішено. І все вирішив ти, саме — ти! І не роби такі нещасні очі, на мене це не діє! Он диви! — Сашко махнув рукою в бік поїзда. — Він поїхав! Немає зворотного шляху!

Кирило здивовано посміхнувся і натягнув історичного капелюха на непокірні кучері.

— Я що, дійсно схожий на Шерлока Холмса?

Сашко окинув критичним поглядом довжелезну постать друга:

— Ні, ти не схожий. Ти він і є!

Подумав і додав:

— І тільки спробуй не впоратися!!!