Чотири кроки до початку (Шерлокіана)

Кирило дочекався, поки Сашко зникне за рогом, потім неспішно завівся, включив фари і підкотився на п’ятдесят метрів вперед, до високої, загорнутої в темний плащ, постаті, що вже декілька хвилин непорушно стояла на тротуарі.

— Дівчино, дозвольте запропонувати вам таксі!

Праві дверцята відчинилися, і на переднє сидіння всілася молода дівчина з довгим темним волоссям і зухвалими зеленими очима.

— Ви завжди нав’язуєте свої послуги клієнтам?

— Не всім, — багатозначно сказав Кирило. — Лише дуже красивим.

Вона засміялася.

— Не думайте, що я не помітила вас ще вчора.

— Ще позавчора!

— То ви дійсно стежите за мною?

Кирило глибоко зітхнув, всім своїм виглядом удаючи каяття, і дівчина знову засміялася:

— Віталіна!

— Кирило. Куди тебе відвезти, Віталіно?

— На вулицю Ахматової.

— Далеченько!

— Не бійся, грошима не ображу.

— Я не боюся. Але от зараз було дійсно образливо!

Вони розсміялися обидва, і Кирило подумав — яка невдача, що підозра у двох жорстоких вбивствах впала на таку гарну дівчину. Але факти є факти! «Бісова тачка» привернула її увагу в перший же день, коли з’явилася на своєму звичайному місці таксування.

Він помітив цю увагу, а Сашко — ні. Тому, коли сьогодні дівчина знову зупинилися, розглядаючи машину, Сашка довелося позбутися в найкоротший, і на жаль, найгрубіший, спосіб — образити його. І тепер він просто зобов’язаний сподобатися їй, щоб прояснити ситуацію до кінця.

— Тобі подобається машина? — невимушено спитав Кирило.

— О так! — захоплено відповіла Віталіна. — Вона нагадує мені оту, знаєш… З фільму…

— «Таксі»?

— О, так, «Таксі»!

— Ну, так це ж таксі!

«Господи, що я верзу!»

Кирило знову розтягнув губи у посмішці, але Віталіна начебто не помітила його ніяковості.

— Тут зверни праворуч.

— Дякую, у мене навігатор.

— Можна я все ж таки покерую?

— Любиш керувати, Віталіно?

— Тільки симпатичними хлопцями.

— О! Дякую!

— Прошу!

Вона фліртувала легко, невимушено, і Кирило губився в здогадах — чи це тому, що вона дівчина, а з дівчинами, чесно кажучи, досвід у нього був невеликий, чи тому, що він їй дійсно цікавий. Цікавий — як хто?! Як просто симпатичний хлопець, що до неї відверто залицяється, чи як водій машини, до якої в неї є певні претензії. Справа набула цікавого повороту, якому Холмогоров був не радий.

— Ми приїхали! — Кирило загальмував біля вказаної адреси і поклав руку на долоню дівчини. — Може, вип’єш зі мною кави?

— Можу, але… не сьогодні.

«Дивно! Так відверто фліртувала зі мною всю дорогу. А тепер — не сьогодні. Чому?»

— А коли? Завтра?

— А ти хочеш завтра?

— Я хочу сьогодні!

Віталіна розсміялася:

— Який ти палкий… таксист!

— Я студент. Таксі — то додатковий заробіток.

— Справді? — дівчина глянула на Кирила проникними зеленими очима.

— Справді! — він не брехав. Майже. — То я заїду по тебе завтра?

— Куди?

— Ображаєш! На те ж місце, в той же час! Ти працюєш в театрі Колесо, думаю, що білетеркою. Але мрієш стати акторкою. Отже, закінчуєш о сьомій.

— Приголомшливо! — видихнула Віталіна. — Звідки ти знаєш?

«От чорт! Якщо вона буде захоплюватися мною замість того, щоб опиратися, мені буде набагато складніше працювати!»

— Я спостережливий, — відповів Кирило. — Ти мені сподобалась, і я не збираюсь цього приховувати.

Тут він аж зашарівся, знову не зрозумівши, чи це від душі, чи він вже втягнувся в гру. Віталіна стисла його руку на прощання і вистрибнула з машини.

— До завтра! — вигукнула вона перш, ніж зникнути в під’їзді.

Кирило послав їй повітряний поцілунок, завівся і неспішно поїхав у бік дому. Де його вже чекав розлючений Вартовий.