І.15. На кладовищі
Київ 2018-й рік
Я думав, що вже звик до витівок Посередника, але чомусь кожного разу не можу стримати безглуздого вигуку «Де ми?» Як, власне, і зараз.
— Де ми?
— На кладовищі, — посміхнувся Посередник.
Я подивився навкруги: дійсно, тиха алея кладовища. І судячи по написам на пам’ятниках, ми повернулися в сучасність. Я поплескав себе по грудях і з насолодою зробив перший нормальний подих. У руці дотепер затиснута люлька. Я роздратовано запхав її в кишеню. Посередник скривився.
— То ми йдемо до моєї могили? І що будемо робити? Сеанс оживлення трупа?
Посередник скривився знову.
— У вас немає могили, Кириле. Вас оголошено зниклим без вісті. Ми йдемо до вашого кенотафу*.
— Дурня якась! — пробурмотів я.
Посередник знизав плечима:
— Ви казали про три справи. З першою ми закінчили. Які інші два розслідування ви проводили? Поділіться, пане детектив!
— Охоче, — розізлився я. — Почну одразу з висновків, хоча ви цього й не любите. Я не вмирав. Не ламав шиї, і мені не прострілювали голову. Неважливо, в якому порядку. Я не знаю, як ви це зробили, щоб я опинився в тому місці, де не міг дихати, і де ми познайомилися, але ви пошили мене в дурні!
— Хибний висновок, — Посередник продовжував йти поряд, не дивлячись на мене. — Є багато речей, впливати на які я не можу.
— Але є й такі, на які впливаєте, — кивнув я. — Дякую, що підтвердили.
Він зрозумів, що сказав зайве, і спохмурнів.
— Гаразд, — продовжив я. — Най мені прострелили голову, але чи не допомогли ви, часом, тим бугаям? Бо ж на диво влучний вийшов постріл для такої великої відстані! І я так вчасно затримався перш, ніж стрибнути через паркан. Інакше я б встиг. Агов, Посереднику, я встиг би?!
— Мені конче був потрібен детектив, — тихо і якось невпевнено пробурмотів Посередник.
Що це? Він виправдовується?
— То я правий?! — мене аж струснуло від злості. — Ви! Ви зробили таке зі мною тому, що вам конче закортіло погратися в Шерлока Холмса?!
— Ні, Кириле! — він зупинився і твердо поглянув мені в очі, — це вам закортіло погратися в Шерлока Холмса! — Посередник перейшов у наступ: — Це ви втрутилися в справи наркоділків, і геть їх розстроїли. Справи, я мав на увазі, не ділків… Друг вас попереджав, але ви були настільки…
— Дурним? — я теж зупинився, дивлячись на нього зверху вниз і ледь утримуючись, щоб не вхопити за комір і не струснути, як шкідливого кошака.
— Скоріше, захопленим. А я… я просто скористався нагодою.
— Ви скористалися мною!
— Так, — схоже, йому набридло сперечатися. — Ми прийшли. Дивіться туди, — він махнув рукою на свіжий ряд могил. — Ось, що я хотів вам показати.
Я дивився. Ми стояли за деревами і все добре бачили, а нас не бачив ніхто. Біля одного надгробка стояв Сашко.
* Кенотаф - символічна могила, в якій нема небіжчика
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!