Майбутнє відбувається сьогодні

Орися сиділа під високим деревом біля озера. Вона читала книгу, але вже більше хвилини напружено прислухалася до галасу компанії, що наближалася.

― Кажуть, ти з Читенків?

На Орисю дивилися п’ятеро незнайомих дівчат з паралельного курсу. Навчені відьми. Нижча, проте й чисельніша група магічного суспільства.

Орися мовчки розглядала безлюдний шкільний двір просто перед собою. Все її тіло ніби скам’яніло і лише зусиллям волі вдавалося дихати рівно, не збиваючись.

― Чого мовчиш? Так це правда?

Коло зімкнулося щільніше.

― Відійдіть од мене, ― рівним тоном сказала Орися.

У відповідь пролунали регіт та кривляння.

― Ми просто хочемо тебе попередити. Якщо тільки насмілишся скористатися своєю мерзенною силою проти когось із нас…

― Я вас навіть не знаю! ― перебила погрози Орися.

В її руці опинилася новенька чарівна паличка, та скористатись нею дівчина не встигла. Короткий змах руки когось збоку ― і єдина зброя впала на траву. Наступної миті всі п’ятеро почали торсати її і смикати саму Орисю. І незважаючи на намагання встояти, вона дуже швидко втратила рівновагу і опинилась на землі.

― Між собою бийтеся! ― знесилено скрикнула налякана дівчинка, і жорстока бійка продовжилася без неї.

Тим часом Орися відшукала свою (на щастя, цілу) чарівну паличку і похитуючись звелася на ноги.

― Годі! Припиніть! ― скрикнула вона, проте нічого не змінилося.

До шкільних воріт Орися бігла швидко. Хоч дихання весь час збивалося, а камінці дороги непевно ковзали під ногами, вона не сповільнилася. І наштовхнулася на когось із старших учнів.

Нервуючись та збиваючись, вона розповіла, що сталося. І вони разом пішли до вчителя. Коли п’ятьох забіякуватих дівчиськ вдалося розчаклувати, їхні обличчя вкривали синці та садна, а в одної була навіть зламана рука.

― Використовувати менталістику проти інших учнів неприпустимо. Ви, панно Читенко, будете відбувати покарання.

― Але ж це був самозахист! ― заперечила Орися. ― Мені дуже пощастило, що їм не вдалося задумане.

Вчитель похитав головою.

― Ви повинні усвідомити, що самозахист не повинен наносити шкоду іншим.

В очах Орисі вже з’явилися злі сльози, однак дівчина змусила себе випростатись і, коротко кивнувши, рушила до школи з прямою спиною і стиснутими побілілими пальцями. Прикушена губа відчутно набрякала, і Орися сподівалася знайти Ореста до відбою. Натомість, стикнулася з Мальвою.

― Що ти зробила? Вся школа гуде про п’ятьох поранених.

― Лише захистила себе від нападу. Ти Ореста не бачила?

― У вітальні. Щойно з бібліотеки купу паперу припхав.

В дальньому кутку вітальні дійсно панував паперовий безлад. Макс примудрився налетіти на Ореста біля сходів, і тепер купа листочків з формулами розлетілася на пару метрів.

― Допоможеш? ― почав було Орест, але обірвав слова, зиркнувши на обличчя подруги. ― Розповідай.

Орися кинулась допомагати, Мальва також. Поки підбирала нотатки, переповіла свою пригоду.

― Ти ж могла їх убити, ― зойкнула Мальва, відсахнувшись.

― Як і вони ― мене, ― стримуючи роздратування, зазначила Орися.

― Напали вони, а покарання призначили за самозахист. Це неприпустимо! ― заступився за подругу Орест.

― Менталістика ― це дуже страшна галузь магії, ― Мальва схрестила руки на грудях, забувши про вже зібрані листочки.

― Менталістика ― така ж галузь магії, як зілля чи перевтілення, ― тепер і Орест скочив на ноги перед Мальвою.

― Може вона і тобі в голову влізла! ― підвищила голос дівчина.

― Не забувай, що і мені доступні ментальні практики, ― прошипів Орест. ― То на мене теж нападати?

― Облиш, ― втрутилась Орися. ― Мальва може думати що завгодно.

Піднявши з підлоги залишки другових заміток, вона стрімко вибігла з вітальні. І тільки тоді згадала, що так і не попросила Ореста про допомогу. Спальня була майже порожня: лише Віола сиділа на своєму ліжку з ногами і розчісувала довге кучеряве волосся.

― Щось сталося? ― повільно поцікавилась вона.

― Мене всі ненавидять, ― несподівано відповіла Орися.

― Невже всі?

― Крім друзів.

― А тобі потрібна думка когось ще?

Дівчинка з розумінням похитала головою і вдячно всміхнулася.

― Візьми мазь від набряку та саден.

І Віола простягла невеличкий тюбик. Вже за кілька хвилин обличчя Орисі виглядало, як зазвичай, а від її радісних зойків старша студентка лише відмахнулася.

― Скоро сама такі варитимеш.

Провівши ще кілька разів щіткою та заколовши кучері, дівчина стрімко вилетіла з кімнати, а Орися залізла до власного ліжка, де на неї чекала цікава книга.

Наступного дня був вихідний, та для Орисі він забарвився важкою роботою на благо школи. Коли ж її нарешті відпустили, вже настав вечір. Та повертатися до учнівських апартаментів вона щиро не бажала.

Тому Орися звично сиділа на підвіконні найближчого до вітальні коридору. Орест наблизився до неї майже впритул, коли дівчина підвела на нього погляд.

― Я сяду поруч? ― спитав.

Орися не заперечила, тож він примостився біля неї. Запала лунка тиша. Кілька хвилин кожен міркував про своє. А тоді сказала тихо:

― Не думала, що ти прийдеш.

― Чому ж?

― Бо Мальва проти нашої дружби.

― Це не їй вирішувати, ― глухо пролунав його голос. ― Не брехатиму: мене гнітить наша сварка. Та цей факт не змінює мого ставлення до тебе.

В очах Орисі промайнули іскри задоволення від цих слів, а зморшка між бровами враз розгладилася. Навіть плечі її розслабились та опустилися.

― Можливо, Мальва та Раїса праві щодо мене, ― вона жестом зупинила заперечення Ореста. ― Та я щаслива, що для моїх друзів важливе не те, як мене сприймають ті, хто нічого про мене не знає.

7 жовтня 2022