7
-Дурні люди, чи не можете одного дня почекати? Шторм наближається, а вони у плавання! – Кричав старий ельф, стоячи на березі.
- А щоб мені осліпнути, на небі ані хмаринки. Заспокойся, дурило! – Відповідав йому капітан.
Корабель відчалив так різко, що пасажири попадали з ніг, лише досвідчені моряки вистояли – їм ще судно вести. Азеркіна пішла до каюти, вона тяжко переносила морську хворобу, одноманітні пейзажі океану тільки погіршували цей стан. Георг обіцяв посидіти з дружиною, та перед цим вирішив поговорити з дочкою.
- Ти маєш розуміти, так забажала Люксиліна, ми не можемо сперечатися з нею, але якщо твій наречений припуститься хоча б однієї помилки, я відрубаю йому голову на законній підставі.
- Цікаво, а дідусь виправдовувався, коли ви з матір'ю одружилися?
- Ні, він не вбачав у тому нічого поганого. Шлюби за домовленістю то не найприємніша частина життя, багато членів королівських родин через це проходили, і ти витримаєш, я певен.
- Ну, а як інакше, принцеса я чи ні? – Посмішка вмовила батька, що все гаразд, і він зі спокійною душею пішов.
Тепер питання стало ребром: як позбутися нареченого так, щоб на неї ніхто не подумав? Зберегти свою репутацію, при тому не виходячи заміж за священика. Для відміни весілля існувало багато причин, серед них перелюб, зрада батьківщини та заняття забороненою магією здавалися найвагомішими. Довго думала дівчина, ось вже вогні спалахнули над водою, а більшість людей поснула. Як раптом краєм вуха вона вловила дивний звук – чи то шерех, чи то кроки. Невже, пацюки у трюмі завелися? Різа вирішила перевірити.
Вона дістала меч, підійшла до масивних дверей, вхопилася за ручку. Ті відчинилися повільно, випускаючи назовні сморід сирості та скислого вина. Знизу шум хвиль заглушав дивні звуки, запасні троси, ящики з невідомим начинням та речі пасажирів формували лабіринт.
«Головне, щоб тут тіні не з'явилися» - з цією думкою дівчина рушила далі, уважно вивчаючи кожен куток. Звісно, на морі їх ще ніхто не бачив, та якщо народження месії зробило зло сильнішим, усе могло змінитися. Їй не хотілося бути першою жертвою.
На підлогу впав шолом – здається, один з ящиків був відкритий – коли дівчина підійшла до нього, дивний звук повторився за спиною. Не встигла вона обернутися, як фігура у темному одязі збила з ніг, біля правого вуха просвистів клинок. Принцеса повернулася на бік, нападаючий у ту саму мить притис її до підлоги, відкинувши меча, який та встигла витягти.
І тут корабель знову хитнувся. Старий ельф у бухті був правий – шторм наближався. Незваний гість відлетів на кілька метрів і скочив на ноги так, наче був кішкою. Він почав підходити до супротивниці, не втрачаючи обережності, судно хиталося із боку в бік.
Різа сховалася за ящиками, меч довелося кинути. Вона протислася у щілину між вантажами, обійшла ворога, поки той намагався наздогнати. На якийсь час вони знову втратили одне одного з поля зору.
Маленькими кроками, тримаючись за стіну, воїтелька рухалася туди, де, як вона думала, знаходиться асасин (одяг не лишав сумнівів, що то був саме найманий вбивця). У одну мить до неї прийшла ідея, та було вже пізно – гостровухий зіскочив з верхніх ящиків та заніс клинок над жертвою.
У цю саму мить корабель знову занесло, трос розв'язався і ящики полетіли на ворогів. Довелося відкласти бійку і вхопитися за вантаж, інакше розчавило б обох. З кожною хвилиною стояти на ногах ставало усе важче, нарешті нападник заговорив.
- Ми маємо одночасно відпустити і відбігти, бо покалічимося удвох. – Він намагався бути спокійним, та не міг сховати злості.
- Ти відійдеш і вб'єш мене, краще вже хай нас обох приб'є.
- Я не чіпатиму, даю слово, тільки і ти присягнися, що про мене нікому не скажеш.
Чергова хвиля вмовила колишніх ворогів помиритися. На рахунок «три» вони відпустили вантаж і розбіглися у різні сторони, а вже за секунду незнайомець стояв біля неї. На цей раз кинджал був на поясі.
- Тебе за мною послали... чи за батьком? – Сумнівів у тому, що найманець їх знав, не було – темні ельфи чудово виконували роботу.
- Не за людиною. – Коротко відповів той, не бажаючи посвячувати у свої справи чужинку.
- Якщо мова йде про мою мачуху Азеркіну, вона звісно ще той дарунок, та я мушу її захистити, інакше зганьблю короля. Тож коли наступного разу побачу, приб'ю.
- Мене? Та ти в б вже мертвою лежала б, якби не шторм.
- Ти теж, якби зі мною щось сталося корабель не пришвартувався б, поки не знайшли винуватого.
- Моя ціль – її кузен, один із синів сансая. Він був відправлений з вами, щоб потім плести інтриги проти Нічного лісу, його треба вбити до прибуття.
Він сказав це, аби дівчисько нарешті відчепилося. Врешті решт, вона дала слово про нього не патякати. «Може, принцеса спитає, що то за інтриги, та нічого більше я їй не скажу» - думав собі асасин, та відповідь воїтельки його шокувала.
- А якби я до нього дісталася, ти міг би мені допомогти? Послуга за послугу, так би мовити.
- Цікаво, це ж хто перейшов дорогу принцесі так, що сама вона не впорається?
- То що, згоден чи як? – Вона не бажала посвячувати його у свої справи, взаємне бажання.
- Дам тобі часу до світанку. Хочеш пограти у мою гру – спробуй. Не впораєшся, сам візьмуся за справу, завтра ти мене вже не побачиш.
- Якщо зможу, як мені тебе знайти?
- От вже ці людські виродки. Сам знайду, чи ж не Пітьма моя матір?
Вбивця зник, навіть зброї не залишив. Різа теж вибралася з трюму і рушила до кают – їй би ще знайти того принца. Що дівчина знала точно? Він убув ельфом, проте усі слуги мачухи виряджалися як королі! Можливих цілей було п'ятеро, вбивати зайвих не хотілося.
Перший відпав, коли Азеркіну знудило – побіг, схиливши голову, називав «моя королева». Другий сам підійшов до дочки короля і спитав, чи їй не треба чогось – він ж бо слугував родині обранця сонця, а тепер і їй мав прислужувати.
- Дякую, мені нічого не треба. Та здається якийсь принц кликав слуг. Як його там... Ще таке ім'я чудернацьке.
- Ерзамель, так? О, духи природи, якщо не прийду він мені голову відірве!
Отже, слуга побіг виконувати свої обов'язки, а дівчина дізналася ім'я та каюту жертви. Далі зброя – меч занадто великий і помітний, за особистим кинджалом впізнають, отрути не було, та й не розбиралася вона у них. Третє, що прийшло у голову – кухонний ніж.
Довелося залізти до приміщення через відкрите вікно. Від погойдувань посуд у ящиках гримів, пітьму освічувало лиш кілька вогників – вони залетіли з-за борту. Коли дівчина відшукала зброю поменше, вогник сів на руку, приємне тепло розлилося від зап'ястка до плеча.
- Може, я і вчиняю неправильно, та жертвувати власним життям заради нього не буду! – Воїтелька відкинула згусток світла та повернулася на палубу.
Шторм посилювався. Солона вода з піною виплескувалася на борт, кілька матросів пробігли повз неї у напрямку вітрил. Піднявся вітер, він заглушав усе довкола, вогники губилися у хвилях, більшість пірнули під воду – мабуть, не до вподоби їм хвилювання Лазурного океану.
Діставшись до кают Різа постукала у потрібні двері. Заспаний ельф підійшов, щось спитав на своїй мові, а коли почув ім'я гості спробував відповісти так, щоб вона зрозуміла:
- Я... спати... ранок... не турбувати.
- Азеркіна тебе кличе. – Находу вигадала донька короля. Хоч би що, не так важливо, перевірити принц усе одно не зможе.
Юнак вийшов, у той самий момент у нього віп'явся ніж. Другою рукою принцеса затисла йому рота, цей мерзотник вкусив її! Кілька секунд він виривався так, наче був диким конем, потім вдарив нападницю під ребра та впав, стікаючи кров'ю. Воїтелька пам'ятала з часів своєї служби – тіла дуже важкі, їх непросто тягти. Простіше за все схопити за ноги, так вона і зробила.
Добре, що у ту ніч майже усі ховалися від непогоди, а матроси були на іншому кінці судна. Метр за метром Різа тягла юнака палубою, найважче – перекинути через борт. Вона навіть не певна, чи він мертвий, чи просто без свідомості, та після такого точно не випливе. Та коли тіло падає до безодні вод, стається те, що не на жарт лякає новоспечену вбивцю.
Вода починає світитися блакитним сяйвом, з неї вилітає вогник, він рветься уперед, намагаючись наздогнати корабель, та тоне у хвилях – ще не вміє літати, як пташеня. У завиванні вітру почувся крик, той самий, який так намагалася втримати спадкоємиця Імперії. Ніж пішов слідом. Рука у рукавичці з шипами схопила зап'ясток.
- Могло бути й краще. Якщо не помер від удару, захлинеться. Підемо, розберемося з твоєю проблемою, ненавиджу бути у боргу.
Він потяг її до трюму і там принцеса розповіла про свою біду. Вона постійно нагадувала, що важливо прибрати нареченого таким чином, щоб ніхто не запідозрив ні її, ні батька. На все це асасин лиш всміхався – так, наче діти йому віршики читали.
- У цієї загадки просте рішення – темна магія. Треба наслати хворобу, і коли він помре, на те «буде воля янгола», як ви це називаєте.
- І ти володієш магією пітьми?
- Звісно, не так як жриці, або ті чортові культисти, та з порчею на смерть впораюся. Мені потрібно ім'я.
- Монг.
Наймит відійшов подалі, діставши з сумки невеличку коробку. Взяв звідти бджолиний віск, зліпив ляльку людини, на ній кинджалом нашкрябав чотири літери, почав щось шепотіти на мові, що нагадувала говірку лісових ельфів, та мала інше звучання. Потім загорнув ляльку у плоть (не хотілося думати, з кого асасин знімав скальп, шкіра точно не тварині належала), сховав назад до сумки.
- Це ж треба. А що за мова? Звідки такі інгредієнти? Як швидко спрацює? А можна якось нейтралізувати?
- О, Пітьма всемогутня, не чіпляйся до мене! Закляття темної магії завжди читають на ельфійській, нашій, не їхній, вони не перекладаються. Цьому у чертогах ночі вчать, а я тобі наставником не наймався!
І знову зник, мерзотник – як він примудрявся так швидко знаходити лазівки? Різі довелося повернутися до спальні, здолати цікавість і заснути. Розбудили її вранці разом з рештою і вистроїли у шеренгу біля того місця, куди вели криваві сліди.
Азеркіна стояла навпроти, її очі почервоніли від плачу, Георг притримував дружину, просив не хвилюватися.
Дочка короля підійшла до них. Тільки зараз вона помітила, що на сорочці лишилися плями крові – більшість була на одязі, який вона зняла, та все ж кілька краплин потрапило. Руки, заведені за спину, тремтіли від хвилювання, батько підійшов, подивився в очі. Тоді там не було ні любові, ні підтримки – тільки злість та бажання покарати винного.
- Де ти була сьогодні вночі?
- Перед сном прогулялася палубою, там був сильний шторм, я майже одразу повернулася. – Рука повільно тяглася до задньої частини поясу, де лицарі носили ножі. То була крайня міра захисту, що ховалася під одягом на випадок несподіванки.
- Це ти зробила, дівка погана, хочеш, аби моя дитина загинула, і я так само!
- Азеркіно! Я не дозволю тобі звинувачувати Різу... Поки її провина не доведена, справедливість не терпить поспіху. Якщо ти справді спала, чому на твоїй сорочці плями крові?!
- Це жахіття, вони мене мучають. Уві сні я побачила чудисько, хотіла порізати ножем, врешті решт поранилася. Скоріше б зцілитися...
Як доказ дівчина показала порізану руку, кров усе ще текла. Слуга не міг сказати, чи бачив він рану на руці спадкоємиці – занадто швидко вони сюди вибігли. Мачуха продовжувала вимагати кари. Обшукати каюту, допитати з тортурами, що завгодно, аби дізнатися правду. До того ж кров на сорочці вже засохла. Тільки от король не бажав чути про такі речі. Чи то знав правду, і боявся знайти підтвердження, чи справді довіряв дочці, а все ж у неї вийшло уникнути правосуддя.
З прибуттям до палацу на родину чекала ще одна новина – монах з храму Люксиліни тяжко захворів, жоден лікар не міг йому допомогти. Різа бачила, як він помирав – кашляв кров'ю, задихався, гнив живцем, молив архангелів його врятувати. З самих пелюшок їй казали, що нема нічого сильнішого, ніж слово янгола, що один їхній доторок здатен вилікувати гідних. І тут було дві відповіді, одна з них точно правильна: або Монг брехав і не був обранцем, або магія пітьми була сильнішою.
Коли тіло виносили з замку спадкоємиця вже вирішила: вона не коритиметься богам, нехай цим шляхом інші йдуть, за свою долю дівчині доведеться битися, а необхідна для цього зброя лежала у Нічному лісі.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!