41.2
- Орнелла!
Дівчина тієї ж миті забігла до покоїв, неначе тінь, пролетіла килим і опинилася біля робочого столу. Седіга передав їй купу паперів, запечатаних особистою печаткою, і віддав наказ.
- Це тому зомбі, що приносить до нашого замку трави та їжу, ось це вороном відправ Аргедону, решта – Сумєріелю, не переплутай! Кожному градоправителю по листу, скоро мають відповіді надіслати, їх принесеш вранці.
- Як накажете.
На ходу передивляючись папери, хранителька покоїв підійшла до дверей. Раптом вона дістала малого конвертика з самого низу, на ньому теж була печатка, та адреси не було.
- Пане, а кому це відправити?
Вампір підійшов, вказавши на шовкову стрічку. Їх використовували для закладок у дорогих книгах, а він лишав лише тоді, коли був впевнений, що послання прочитають і не раз. Раззак казав, є лиш одна істота, що отримує такі конверти і зберігає листи у окремій скринці.
- Там вірш, правда? Раніше ви писали дуже гарну лірику, батько казав, станете писарем або бібліотекарем. Ви не забули?
Крижані руки вхопили за плечі, піднявшись до горла. Радник казав: «нема чого боятися, правитель не сумніватиметься у моєму виборі», та у той момент усе життя перед очима промайнуло. Добре, що зомбі відчували не так сильно, інакше вона б впала без свідомості прямо там.
- Я нічого не забув.
***
Принцеса, що нещодавно перемогла древнього вампіра та відбила атаку нежиті, почувалася як ганчір'яна лялька. Вона пробігла коридором, розчахнула двері, та гостю ніхто не помітив. Парочка стояла біля ліжка, захоплена цілунком. Після стількох років отак нахабно, не боючись наслідків наречена линула до нього, а лідер Союзу притискав до себе перше кохання.
Рука потяглася на пояс – там був ніж, навіть вночі, коли господарка спала. Пальці схопили руків'я, що тепер здавалося продовженням руки. Ноги крокували безшумно, дрібними кроками, як колись навчала гувернантка. Тінь леза ковзнула стіною, зависла над зрадливим серцем, так і завмерла.
Воїтелька прокинулася у холодному поту, подушка і щоки були мокрими від сліз. Вона дістала зброю і подивилася на відображення, зелені очі вицвіли до блакитних і почервоніли, так завжди бувало, коли вона плакала.
- Ти не воїн, Андегур, ти нікчемна потвора. Не можеш покарати того, хто на це заслуговує... - Лиш сильніше заливаючись сльозами, шепотіла дівчина.
Коли біль вщух дочка Ворона встала з ліжка, хитаючись, пішла коридором. Підлога відчувалася крижаною, усе довкола пливло, а всередині завмерло від напруги. Сторожа стояла під стінами наче статуї, вони не звертали уваги на мешканців замку, біля покоїв лідера нікого не було, а вона б вже мала стати на вахту.
Учениця збиралася вхопитися за ручку, як раптом очі міфічного чудиська розійшлися, з покоїв висковзнула Орнелла.
- Ти чого тиняєшся без діла?
- Пан покликав, треба листи відправити і...
- То іди, відправляй. – Відштовхнувши суперницю, Різа знайшла до знайомої кімнати. – Седіга!
- Що за шум зранку? У нас сьогодні важлива нарада, відпочивай. – Прибираючи письмове приладдя сказав чаклун, навіть не обернувся.
- Та не можу я спати! З тих пір як ось ця з'явилася у палаці, немає мені покою. Вижени Орнеллу, я дивитися на неї не можу!
- У мене немає підстав. Нова хранителька покоїв усі обов'язки виконує, до того ж її мені Раззак порадив. У справах війни та слуг кращого радника годі шукати. Нехай я не завжди згоден з його рішеннями, проте хранитель, якого я обирав, дозволив пробратися сюди асасину.
- Ти повіриш чоловіку, що спокійно чекав на твою смерть?! – Підходячи з кожним кроком усе ближче, кричала кохана. – Він вже себе за лідера вважав.
Та коли рука потяглася до вчителя, він вхопив її за зап'ясток, боляче стиснувши його. Сміливість миттю випарувалася, коли дівчина відчула його гнів, він спокійно міг кинути партнершу до в'язниці за такі вибрики.
- Маєш докази?
- Н-ні. – З кожною секундою усвідомлюючи своє безсилля відповіла вона. - Просто чула...
- Ще раз дізнаюся, що ти на нього намовляєш, поживеш місяць у підземеллі. А тепер іди геть, заспокойся, і щоб на зборах таких дурних істерик не було!
Слова, що дзвеніли у голові, коли припинялися сльози, спалахували з новою силою. Іноді найстрашніші злочини вчиняються без доказів, лишаються у пам'яті вбитих. Так хотілося поділитися з кимось, та хто б у цілій Паладії став би слухати? Може, Юріан... Зараз має бути у кімнаті батька, мабуть, брат скаже «сама знала, який він», а якщо Сарам? Розсміється, для нього це теж не проблема.
***
Принаймні на збори Орнеллу не пускали. Сторожі, свита – усі стояли під дверима, тільки Вічний Союз – дванадцять учасників – і учениця одного з них. Різа почувала себе зайвою з одного боку, і неймовірно потрібною з іншого – решта радників теж мала учнів, та вони лиш послідовники, їм тут не місце.
Карта їхніх володінь лежала на столі, маг по черзі викликав кожного, брав потрібного листа, слухав доклад і давав розпорядження.
- Морія, ти стерегтимеш кордон своїх земель, так само як Узбіччя Самогубців і особливо – проклятий степ. Запам'ятай: Соколине Око не має повернутися під контроль людей, це не тільки нашкодить нам, а ще й забере душі невинних.
- Вважатиму за честь.
- Орсон, ти відправишся темним на допомогу, за два місяці перевірю, не вимагаю від тебе див, та результат мусить бути.
- Зроблю усе можливе, пане.
- Ігун, ти народилася у королівстві гномів?
- Так, мілорде, у позаминулому столітті. – Відповіла зомбі.
- Візьмеш своїх найкращих воїнів, будеш підтримувати королеву підгірного народу. Чейнс, відправишся у землі лісових ельфів, віднині ти мій посланець.
- Мої воїни вважатимуть це за приниження. Допомагати живим істотам...
- То переконай їх, ти правитель, чи ні?
Вампір нічого не сказав, подивився на Раззака, наче спілкувався з тим на окремій мові. Тоді Седіга оголосив про нове завдання, для якого ще не знайшов виконавця. Треба було пробратися на острів стімів і отримати інформацію. Головний радник одразу ж визвався добровольцем, воїтелька зібралася з силами і урвала його.
- Ваші володіння знаходяться поруч зі столицею, до того ж вчитель казав, ви хороший воїн та захисник, то бережіть Рабенланд від ворогів, а я рушу до стімів. За мною не закріплено ніяких володінь, Змертвілий ліс не постраждає від такого рішення.
- Не зватися мені воїном, якщо я не вирву зізнання з залізяччя, а місто не пропаде, я маю довірених слуг.
- Раззак, мені розвідник потрібен, не вбивця. Різо, твої слова мають сенс, якщо так хочеш, бери цю справу собі, та пам'ятай – провалишся підведеш мене і самого Володаря Вічності.
- Не підведу.
З закінченням зборів мертвяк наче ожив, настільки його перекосило від люті. Забув він навіть про те, що супротивниця піде, а його служниця лишиться з товаришем, не думав про зблідлого Чейнса, що дивився на шию вампірші, ні про власне завдання. Вже два тижні він мріяв про цей похід, уявляв, якою несподіванкою стане для ворогів, бо зомбі, на відміну від вампірів, не дихають. А скільки міці потрібно, аби вбити механізм – про таку перемогу не гріх розповісти. Відібрала! Вихопила просто з-під носу навіть не знаючи, як впоратися з таким тягарем. Отже, дівка вирішила помститися за нову хранительку покоїв.
«Ти заплатиш за своє зухвальство, мерзотниця з роду Конзекрейт.» Пообіцяв собі воїн.
І поки він намагався змиритися з поразкою, Різа думала, як їй впоратися з таким завданням. Вона не знала, чому викликалася, то було імпульсивне рішення – помститися. Тепер їй довелося перебрати немало записів, аби знайти відповідь.
Учениця веліла покликати до себе того слугу, що приносив трави у палац. Зазвичай він діставав рідкі рослини Седізі, проте і їй зголосився допомогти.
- Що ж вам потрібно, панно?
- Полин, мандрагора, курячі лапи і щось, аби подовжити ефект зілля. Ти знаєш якісь рослини з такими властивостями?
- Сонний дурман, люди ним не користаються – отруйний, та нежиті не має зашкодити. Таке можна дістати, тільки коштує...
- За гроші не переживай, відплачу сповна.
За три дні зілля було готове. Казанок кипів у кімнаті учениці, заповнюючи приміщення їдким димом. Дочка Ворона приготувалася до довгої мандрівки – вона стільки років вчилася, цього разу мало вийти.
Коли зілля наповнило легені і розтеклося тілом, те впало на підлогу, як подушка. Воїтелька подумки вилаяла себе за те, що не потурбувалася про це раніше. Принаймні, вона вже не відчула болю, а усі думки були про слугу Зеона – вселятися у лідера було занадто ризиковано.
Душа безконтрольно літала загадковим каналом. Чи це був інший світ, чи підсвідомість, чи галюцинація – важко сказати. Спершу думки перетворилися на крики, тоді затихло навіть дихання і нарешті почувся розмірений скрип коліщаток. Різа розплющила очі.
Це місце нагадувало кладовище, та якесь занадто штучне. Тут не було живності, а з рослин – тільки маслянисті, , щодо яких вчені сперечалися, чи це була природа, чи примітивні механізми. Земля не просто гола, а вкрита тріщинами і мастилом, і усюди височіли моноліти. Багато побудов різної висоти та відтінків, кожна була висічена з цільного каменю, що забезпечувало їм небувалу міць, хоча місця у таких приміщеннях було небагато.
Істота рушила до однієї з побудов, у руках вона тримала коробку з кристалами. Стук молоточків та скрип коліщат супроводжували його від моменту створення, хоча стоячи поруч з механізмом можна було почути лише відлуння того ритму. Стім не здогадувався, що у голові оселилася душа – вони не вміли відчувати їхню присутність, тільки Творець мав змогу шукати рештки живих істот.
Серед решти споруд одна виділялася. Велика скеля, оточена рівчаком, у якому кипіла сірка. На щастя мешканці острову не відчували запахів а очі-скельця не сльозилися, «поводир» принцеси без проблем піднявся сходами і увійшов всередину.
Ззовні скеля здавалася крем'яною, та як виявилося, вона була з чорного скла. Її нутрощі сяяли білим світлом, що засліплювало навіть досконале творіння. З'явилося невидане чудовисько – мало сотню рук і на кожній з них інструмент, лиш одна віддалено нагадувала людські пальці, подобу голови вінчало три ока – скляне, як у решти, рубінове – дозволяло бачити у темряві, і зелене – його призначення гостя не знала.
Творець узяв кристал, після чого інша рука з напівпрозорими нитками вхопила повітря, тієї ж миті у ній спалахнув вогник, що був поміщений у камінь. Отримана деталь була вставлена у голову, вже більше схожу на людську, отримавши душу, новий стім встав і пішов до виходу.
Він мав червоні очі, не дуже міцне тіло і мінімум зброї. Скоріш за все, нічний розвідник, стать у цих істот визначалася іменем – якщо більш походило на жіноче, решта народів зверталися як до жінки і навпаки, самі стіми такім дрібницям значення не надавали. Нарікав Творець, щоб звертатися до когось конкретного, така ж частина буття як зброя чи броня. Може буте покращено, знищено чи змінено у будь-який момент.
Багато думок вертілося у голові, настав час обірвати зв'язок. Якщо носитель запідозрить присутність чужинця, запросто може самознищитися або ізолювати себе. Чи навіть гірше – почати розробляти захист. Отримані знання з поверненням у тіло дівчина записала.
Друга вилазка сталася за два дні. Від вчителя не було вістей – не кликав, не надсилав нічого. Казали, що слуги бачили, як Орнелла несла конвент з шовковою стрічкою, та чи варто було вірити пліткам?
Тепер учениця чаклуна опинилася на пристані. Вона хотіла дізнатися, що робить зелене око, та замість того кілька годин спостерігала за роботою носія над кораблем. Звісно, це була непогана нагода викрасти технологію залізних суден, та у дочки Ворона не було знань, які дозволили б зрозуміти суднобудівництво.
Що найдивніше, перечитуючи записи дослідниця знайшла такі рядки: «Зелені очі дуже рідко використовуються для нових оболонок. Вони дозволяють бачити енергію душ і тіла наскрізь. Носії зелених очей звільняються від роботи, вони слугують Творцеві, приносять душі поламаних».
Пізніше з'ясувалося, що у стімів немає мертвих, є тільки поламані – тобто ті, що втратили оболонку. Існують спеціальні моделі, що шукають сородичів всією Паладією і повертають до божества, що дає їм нові тіла.
Під час третіх мандрів воїтельці довелося рушити за цим камінням до глибокої печери. Там не було повітря і усе занурилося у випари сірки, а ще сиро – тому навіть залізяки боялися спускатися вниз. Модель-носій мала зелені кристали а тіло було вкрито мідними пластинами. Вона добувала камені для нових очей і раптом спитала у порожнечі:
- Невже він їй пише вірші?
Істота роздивилася, кілька разів вдарила себе по голові, а тоді рушила до виходу. Принцесі довелося швидко обірвати зв'язок. Часом вона отримувала знання від стімів, іноді вони проникали у її думки.
Одного разу вдалося поговорити на зборах з самим Зеоном. Обговорювали багато дивних речей, лиш за годину перейшли до потрібної теми. Війна. З залізних уст це звучало не так страшно.
- Азеркіна втрачає позиції у Нічному лісі, чи маємо ми втручатися?
- Непотрібно. Союз буде у силі, якщо вони варті нашої милості. – Відповідав головний. – Ми атакуємо найслабших, а хто з них слабший?
- Лісові ельфи, вони ще відновлюються після нападу нежиті.
- Люди, тримаються тільки завдяки нам.
- Гноми, та у їхніх землях нам непросто буде битися.
Різі згадався Сумєріель, як він прикінчив хранителя покоїв і мало не вбив її коханого, а на місце привида поставили ту невдаху-наречену. Вона намагалася тримати емоції під контролем, та не думати про них, коли у рідному замку Орнелла стоїть під дверима – чи вже у покоях? – було неможливо.
- Асасін. – Раптом мовив її носій.
- Темні ельфи, кажеш? Нащо нам допомагати людям з ними воювати, і так прикінчать.
- Хто переможе, той забере собі землю. – Проаналізувавши ситуацію, відповів провідник. – Як збудуємо там свою базу люди стануть непотрібними.
***
Чергові збори Союзу, повітря просякнуте цоканням годинника і напругою. Один за одним градоправителі звітують, Раззак дивиться на супротивницю з хитрою посмішкою. Його шпигуни доклали, що дівчина навіть замку не покидала. Жодного вбитого стіма, їй нема чого сказати.
- Вчитель, дозвольте і мені поділитися своїми успіхами. – На диво вона заговорила до того, як спитали.
- Дозволяю.
На стіл лягає купа паперів, мало не історичний роман! Вампір швидко продивляється їх, тінь здивування проминає на обличчі, звісно, він не стане показувати ці емоції решті.
- Таким почерком зазвичай пишуть механізми, ти взяла когось із них у полон?
- Ні. Я була стімом. Дивилася їх очима, діяла їхніми руками, а це – залишковий ефект. Ви ж навчили мене виходити з тіла, от я і скористалася знаннями.
Це «ви» здивувало Седігу ще більше, цього разу приховати почуття було складніше. Зомбі чудово знав, про що думає товариш. Дівчина ігнорує його після сварки, ображається, та вампір вважає, що вчинив справедливо, тож вона має зрозуміти помилки і виправитися. Він може почекати сотню років, двісті, а от принцеса не буде такою терплячою, до того ж хранителька покоїв виконує усі вказівки зомбі.
- Ознайомлюся пізніше. Скажи, що зараз планують наші вороги?
- Атакувати темних ельфів. Союз з людьми їм потрібен аби зайняти вигідну позицію на нашому острові, а звідти можна й на Долину Верб нападати.
- Впевнена?
- Готова душею заприсягтися.
- Тоді самотужки їм не впоратися. Доведеться мені особисто допомагати, від стімів так просто не відбитися. Лишишся у столиці за головну, поки я не повернуся. – Побачивши невдоволення головного радника, правитель додав, - Усе, як того вимагають традиції.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!