32
Осінь надовго запам'яталася мешканцям Долини Верб. Небо закрили дощові хмари, розбушувалася річка Серпент. Хвилі діставали до мосту, що унеможливлювало рух, та й хто б став переходити кордон за такої погоди?
- Твої воїни готові? – Різа не розуміла, з ким говорить вчитель. Вони стояли біля Соколиного Ока, фортеця зачинила ворота, а в очах-вікнах сторожових башт вбачалися силуети охоронців. Проте, за муром нікого крім них не було.
- Чекають наказів, мілорде. – Наче тінь з'явився нізвідки. Перед нею стояв вампір у срібних обладунках, карі очі повторювали колір волосся, темні брови підкреслювали худе, витягнуте обличчя. Зброї при собі не мав, та перстні на пальцях чимось нагадували кігті, радше за все воїн, не чаклун.
(Примітка: тут Чейнс зображений з першою лідершою Вічного Союзу Геленою)
- Азеркіна рішення не змінила. Можете нападати і брати усе, що забажаєте. Тільки пам'ятай: після цієї ночі жодна душа не має бути вкрадена, так само як речі, інакше бути вам полоненими цього місця на віки вічні.
Седіга розповідав про цей ритуал усю дорогу сюди. Він хотів зібрати данину зі знахабнілих гостей, та не грошима чи порожніми обіцянками, такою платою був ситий по горло. Одним прокляттям маг планував прив'язати душі до міста, аби ті слугували лише йому, як і решта нежиті на землі Змертвілого лісу. Більше того, кожен, хто впокоював духа, мав зайняти його місце після смерті.
Різа розуміла, що ій доведеться робити, як не сьогодні то завтра і то не раз. Вона тепер була на боці мерців, і звісно, ті могли втрапити у конфлікт з Імперією. Навіть у мирний час сюди сувалися інквізитори, яких треба було вбивати, а тепер, коли Азеркіна стала на чолі, війна була питанням часу. Лідер Вічного Союзу не буде терпіти нахабства ельфійки і відповідатиме жорстоко. Якщо вона хоче, щоб інші некроманти сприймали її як рівну, мусить підняти меч на людей – навіть у Соколиному Оці, де між воїнів були їхні партнери, що навіть обладунку ні разу не вдягали, та діти.
Зрештою, Імперія ніколи не була люблячою матір'ю – як би дівчина її не захищала, усе одно її зненавиділи за заняття темною магією, і це ще про стосунки з вампіром не знали. Якщо королівство справді сподівалося, що вона відданістю відповість на байдужість та презирство, то було занадто високої про себе думки.
Учениці дали вибір – лишитися з полководцями, чи ринутися у бій, на що воїтелька сміливо відповіла, що сидіти на місці колишньому лицарю соромно. Поки вони розмовляли, перед воротами з'явилися жителі Альдегару. Вони прийшли наче туман і тепер неслися до стін. Одного разу принцеса бачила, як ті виходили на полювання, проте тоді вампіри носили скромніший одяг і менше зброї.
Тут же сяяли обладунки, мечі, списи, клинки. Деякі навіть були верхи на конях, так само закутих у броню. Важко було роздивитися щось окрім очей, та й не хотілося – звісно, тварини теж були неживими, а гнила конина то зовсім не одноріг.
Ворота рознесли магічними атаками. Такі не спрацювали б в імперських містах, бо біля кожного знаходився храм, проводилися молитви, темна магія слабшала. Тільки ось тут вівтар зруйнували, варто було людям почати щось будувати.
Потім у бій понеслися воїни, чаклуни лишилися позаду. Чужинців зустрічали селяни, кілька груп мечників та стрілки. На перший погляд здавалося, їхня велетенська армія рознесе вампірів, тільки розумні полководці знали, що сотні безмозких ополченців не здолають навіть десятка досвідчених вояк.
Різі було трохи не по собі від такого, здавалося, вороги зійшли з розуму. Та повернувшись на кілька років назад вампірша зрозуміла, що якби вона з Альпоном та Сарамом стояла б тут, то не відступила, навіть якби король наказав.
Поки якийсь простолюдин розмахував вилами, намагаючись відбити атаки меча, ззаду на воїтельку налетів вампір. Вона нахилилася, сокира упиря потрапила у ворога, розкроївши тому череп.
- Ідіот, на своїх не нападай!
- Пробач, з людиною переплутав. – Зверхньо дивлячись на неї з висоти сідла, мовив юнак. Правду казала Морія – молодих вампірів старші не поважали.
Часом дівчині здавалося, що вона б'ється проти усіх. Ось стрілок з арбалету націлився – увернешся, над головою летить закляття кровопивці, піднімешся на башту, скинеш лучника, а тебе слідом штовхне мешканець Альдегару. На щастя, купа тіл пом'якшує падіння, можна продовжувати бій.
Кілька разів довелося захищатися від кавалерії нежиті, це не битва була, а якась дурна біганина. І ворога не вдариш, і союзники на тебе нападають. Тоді принцеса наважилася на відчайдушний вчинок. Вона забрала списа у палого воїна і з його допомогою збила вершника з коня, а тоді сама сіла у сідло.
- Божевільна! – Закричав вампір.
- Пробач, з лицарем переплутала.
Усі без винятку аристократи їздили верхи. Та одна справа пересуватися на коні, інша – битися. Дівчина прошепотіла просте закляття, на хвилину меч спалахнув – такі вже сили – і цього було достатньо. Лезо гайнуло діжками з порохом, вибухова хвиля наздоганяла скакуна. Башта завалилася, тепер стрілки не заважатимуть.
- Відступаємо. – Той невідомий з перстнями сказав лише раз, і вірні воїни миттю покинули Соколине Око. Різа ледь встигала за ними, а як тільки здалося, що усе минулося, її наздогнав господар коня, схопив за ліктя та скинув.
- Ніколи новонавернені собі такого не дозволяли! – Пожалівся він своїм, повертаючись у сідло.
- Забирай свою дохлу конину і не жалійся. – Так само презирливо відповіла воїтелька.
Вампір вже відкрив рота, проте сказати нічого не зміг – у повітря злетів силует. Казкова істота – дракон, оповитий чорним димом, очі палали болотяними вогнями. Сутність двічі облетіла місто, а тоді розкрила пащу, і усю фортецю охопило полум'я. У ньому змішалася магічна енергія та силуети сотень душ – вони горіли живцем, покидали свої тіла і поверталися до землі, прив'язані проклятими узами. В одну мить стіни почорніли, потріскалися, обладунки заіржавіли, земля Змертвілого лісу відродилася, скинувши з себе усе живе.
Тоді дракон полетів прямісінько на них, і усе всередині дівчини завмерло. Наче під гіпнозом вона спостерігала за кожним рухом, коли тінь накрила з головою воїтелька дістала меча, та Седіга зупинив.
- Не бійся, дитя, це просто магічна енергія у формі дракона.
Тільки но лапи звіра торкнулися землі, він зник. Учениця встигла помітити, як голова склонилася перед вчителем, перед тим як вогники очей згасли.
- Ти сам викликав? Це ж стільки енергії потрібно...
- Володар Вічності дарував мені таку силу, як символ Його прихильності. Та все ж після такого закляття я ще кілька днів не зможу чаклувати.
- Воістину, великий чаклун.
Між ними пролетіла посмішка, руки правителя ковзнули на талію, він наблизився до закоханої дівчини і вже був готовий поцілувати, та той полководець з перстнями-кігтями урвав їх.
- Я усе підготував, як ви і просили.
- Чудово! Це Різа, її треба посвятити.
- Міледі, ідіть за мною. Після процедури робити перев'язки два тижні, обмежити споживання крові, цілющі закляття не використовувати, у бані довго не сидіти.
Дорогою він пояснив інші аспекти нанесення татуювання. Як виявилося, табору не стояло – лиш одне шатро для лідера. Вампіри Альдегару переміщалися швидше за сородичів, їх тут вже й не було. Вони зайшли у шатер, настав час підібрати малюнок. У дочки Ворона була ідея, інших вона чути не бажала. На таку впертість полководець відповів, що йому трапився доволі непоганий союзник.
- Це ж коли ми встигли познайомитися? – Не те щоб після зборів союзу хтось звертав на неї увагу.
- Коли ви отримали моє послання. Нагадую, лише союзники, я ніколи не назву другом людського виродка, найближчі років сто про дружбу не може бути й мови.
***
Хоча Седіга був радий успіхам учениці, про покарання він теж не забув. Перед законом усі були рівні і мали дотримуватися порядку. Різу та Раззака до кінця року відправили слугувати Морії. Один заявив, що для такого його статус занадто високий, друга згадала шлях свого навернення.
- Ви все вірно сказали, проте наказ доведеться виконати. Це питання поваги до мене і вірності Змертвілому лісу.
Обом довелося підкоритися. Їх відіслали до кордону, де наближені до верхівки Вічного Союзу виконували роботу на рівні з безмозкими трупами. Зомбі дісталося прибирання замку, догляд за зброєю. Коханій правителя довелося годувати упирів, за кілька тижнів вона вже звикла до них і майже не сіпалася від тих звуків, що видавали голодні почвари. Жоден з них не міг писати листів, гості мусили спати у бараках для слуг. Точніше, воїтелька спала, а її ворог вкривав лайкою банши та увесь людський рід.
На початку зими дівчина перестала носити бинти і не посоромилася вдягти більш відвертий одяг – від ключиці по усьому бюсту красувалися чорні крила ворона. Подивившись на них, господарка обійстя мовила:
- Гуляти то з розмахом, правда?
А ось радник таким розкладом був незадоволений. Більш того, з першим снігом роботи додалося, прибиранням довелося займатися разом. Вампіри були стійкими до холоду а він кожного разу коли бачив те татуювання згадував про культ Ворона.
Рабам заборонялося туди вступати. Ти міг жити після смерті, бути великим воїном і навіть підіймати мерців, та не носити символи Володаря Вічності. Підкорений не міг ввірити суть божеству, бо вона належала господарю. Седіга поправив цей закон, даючи змогу звільненим рабам прийняти таке рішення, якщо саме божество це схвалить.
За законом раби переходили у власність учня після смерті учителя. Першим наказом, на який було поставлено печатку лідера, був той самий, що подарував свободу кращому другові. Наступним Раззака назначили головним радником, потім і склад союзу було змінено.
Вони стояли на балконі, обговорюючи кандидатури на нові пости. У ті часи навіть криваве вино живий мертвяк пив із задоволенням, бо за минулі роки міг лиш підносити напої своєму панові. Тоді ж до них явився Володар Вічності, запропонувавши Раззаку вступити у культ.
- Для мене це буде найвища честь! – Наче він був паладіном Імперії, а не зомбі, у словах бурлила гордість, з якою молоді лицарі йдуть воювати.
І ось він знову слугував, та ще й кому – власній рабині. Та це було не головною бідою. Слугувати разом з якоюсь дівкою, за якою він мав дивитися, наче був тупим солдатом, а не правою рукою лідера. А ще... Звісно, не в очах ради, проте перед Седігою вони були рівними. Найкращій друг, що віками допомагав, і коханка, варто було їй лиш раз заскочити у ліжко.
За три дні до настання нового року у володіннях духа спалахнув скандал. Це сталося не через імперських воїнів, і сусід дух був не при чому. Усе почалося з криків дочки короля. Морії довелося особисто піти до бараків.
- З усією повагою до тебе, яке право ти маєш кричати зрання?
- По-перше, я вам не «ти», а учениця лідера. По-друге, що ще мені робити, якщо у вас крадії завелися? Вночі хтось зняв з мого пальця кільце, камінь у ньому – дарунок покійного короля, а сам перстень Седіга вручив.
- Може, ви просто його загубили? – Висунув свою версію Раззак.
- Скільки битв пройшла, океан переплила, ніхто і ніщо не могло його зняти. Відшукайте, негайно, бо я увесь маєток з ніг на голову поставлю! – Не понижуючи голосу кричала принцеса.
- Зроблю усе, що від мене залежить, а ви починайте працювати.
- І нічого тут нити через якісь прикраси.
Ввечері перстень справді знайшовся – лежав у лазні. Банши особисто повернула його господарці, вимагаючи вибачень. Пересиливши себе, дівчина вибачилася, та не поспішала вдягати знахідку. Вона покликала до себе Ілзе, та не могла слугувати, та на поклик усе одно відкликалася – міцний зв'язок.
- Міледі, чого б ви не хотіли, я не можу того зробити.
- Це не послуга, моя люба, лише прохання. Ти маєш вдягти мого перстня – приміряти, так би мовити – і якщо усе буде добре, прикраса повернеться на мою руку.
- Кривавий самоцвіт? – Дивлячись на живий камінь спитала рабиня. – Та як я посмію...
- Хтось вже посмів, дорогоцінності самі собою не зникають. – Вона роззирнулася. Кухня була переповнена шматками людятини, та жоден з них не рухався. – І не знаходяться просто так. Приміряй, мені спокійніше буде.
Ілзе вдягла перстень. Вона не знала, чи то самоцвіт, чи то закляття вампіра – щось надавало йому сил. На одну коротку мить дівчина відчула себе сильнішою, настільки, що навіть з ханом могла б зрівнятися, тільки ця ноша була заважкою для неї. Метал розжарився, хруснула кістка. Мабуть, дуже боляче, на щастя зомбі не відчувають болю.
Безіменний палець разом з прикрасою впав на підлогу, і на порох перетворився. Хазяйка дивилася на все з кам'яним обличчям, а тоді всміхнулася.
- Так і знала, що він мені якусь підлоту влаштував. Ну, почекай, Раззаку, знайду на тебе управу! Чаклуна потрібно знайти, щоб закляття зняв, у нас ще дев'ять спроб лишилося.
- Попросіть свого коханого, він найкращій чаклун у Змертвілому лісі. – Сховавши поранену руку, запропонувала подруга.
Поблажливість господарки йшла поруч з жорстокістю, вона в цьому ще не раз переконалася.
- Не варто турбувати лідера Вічного Союзу з такого приводу. Він почне винуватця шукати, проти радника доказів немає. Постраждає невинний, а я продемонструю свою слабкість, недопустимо! Роби як наказано.
Рабиня не могла сперечатися. Взявши злощасного перстня Ілзе дослідила його. Як виявилося, ніяких хитрощів у магії не було – простий прокльон, такий навіть новачок міг накласти. Вона зняла його спеціальним намовлянням, прикраса знову розжарилася, тож довелося покласти її на підвіконня. Як раптом позаду виросла дебела фігура. Розгублена служниця ім'я забула, та якби промовчала було б їй непереливки.
- Мілорде. – Схилила вона голову на знак поваги.
- Ти слугуєш Різі, хіба тобі дозволено тут бути? – Відповів радник запитанням. Він навіть не подивився на чудисько.
- Я знадобилася їй не як служниця, а як радниця.
- Які у неї можуть бути справи з безмозкою прислугою?
Відповісти Ілзе не встигла. Погляд впав на перстень, який тільки но охолонув. Коли Раззак схопив її дівчина зрозуміла, що саме він наклав закляття, тієї самої миті її вдарили так, що хітиновий панцир тріснув.
- Ти теж проти мене вирішила піти? – Всміхаючись, питає воїн.
- Як можна? Я лиш раба, що має коритися тому, хто мене підняв.
- Навіть гірше. Ти річ у руках іншої речі, тільки з нею бавиться Седіга, а ти підстилка під ногами повії. – Різкий удар розламав хітинову пластину там, де раніше билося серце. Для зомбі ця рана не була смертельною, та зализувати її довелося довго.
Відповіді не було. Чи то сіра миша прикинулася мертвою (що не вимагало особливих зусиль), чи то сили її вже покинули. За останні місяці ніхто не виявляв до радника поваги. Страх і був тією повагою, тільки у іншій формі.
- Ось побачиш, настане день, викинуть її зі Змертвілого лісу або стратять. А ти лишишся сама, навіть некроманти не візьмуть до себе рабиню-чудисько. – Сказавши це, він відчинив вікно, подивився на кільце та викинув його геть, прямісінько у болото. – У мене не так вже й багато ворогів, здатних викликати огиду. Ти будеш другою, після Різи.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!