Спадкоємиця Конзекрейт

Їх викинуло десь у Змертвілому лісі, на узбіччя. Довкола – кілометри пустоші без натяку на місто. Думки вихором закрутилися у голові Ксани. Як він посмів вибити око самому Терасу? Як так сталося, що вони опинилися далеко від місця битви?

Дівчина спробувала встати, її притисло до землі. Це були руки – зогнилі, місцями з оголеними кістками, вони буквально вискочили нізвідки і намертво схопили її. Ворог відсторонено спостерігав, як рогата намагається звільнитися від полону, у той самий час розмірковуючи над чимось своїм.

Ксана спробувала використати дар тіней на вампірі – з Чейнсом працювало, вони були не такі, як решта мерців, але зосередитися у таких обставинах було неможливо. Один з зомбі увіп'явся у ногу зогнилими зубами, рудоволоса завила від болю – ніколи раніше ворог не підходив до неї так близько. Вона просто не дозволяла доходити битві до того моменту, коли суперник міг до неї торкнутися. А Мадлен, щоб їй солодко жилося, говорила – будь готова до будь-якої ситуації. Щоправда, сама гувернантка здебільшого стирчала у палаці, тож дослухатися до неї рогата не збиралася.

І це були далеко не найкращі воїни некромантів. Зазвичай у землі лежали тіла без рук та ніг, занадто потріпані, аби швидко переміщатися. Один з них спробував вкусити руку дівчині, вона змогла увернутися і навіть звестися на ноги, як раптом кілька цих недовоїнів вхопили її за волосся і потягли до болота – топити.

Ксану розривали почуття сорому та відчаю. Добре очолювати армію і не потрапляти у гущу битви, добре залякувати своїм бойовим норовом. Тільки от на мертвих не працюють залякування, і зараз, як би сильно вона не виривалася, як би не дерла зогнилу плоть, мерці продовжували тягти жертву до болота.

Ксана зробила глибокий вдих, зібралася з силами. Все ж вона чудисько, до того ж доволі бойова, за це ж її полюбив Терас! Кігті схопили мерців, вже не задля поранення, а з ціллю розірвати рештки кісток – якщо зомбі не зможуть зібратися докупи, їхня живучість не допоможе.

Їй вдалося позбутися двух ворогів, очі заслала багряна пелена – таке ставалося з напівзвірями, коли вони відкидали розум і впадали у дикі інстинкти. Рогата знову скочила на ноги, впилася у горло третього, розірвала м'язи кігтями, зламала хребет та відкинула череп у те саме болото, де її збиралися втопити.

Мертві завмерли, дівчина дозволила собі зітхнути. Здається, відступили, одже і без батога вона на щось здатна! Повітря ще ніколи не було таким солодким і біжаним, хай навіть смерділо гниллю та ряскою.

А тоді рогата озирнулася і знову впала у безодню безнадії. Вампір дивився на неї, думки його повернулися до землі Паладії. Це він наказав їм завмерти, а тепер за два кроки опинився поруч, підняв руку і тіло Ксани звело параличем. У потилицю вдарила ще одна неприємна думка – здебільшого вона билася з такими ж воїнами, а не з чаклунами.

- Я нарешті зрозумів. – Мовив Седіга, відповідаючи на питання, якого супротивниця не чула. На мить його очі засяяли яскравіше, навіть живими стали, як багато віків тому. – Дякую тобі.

Лідер Союзу наче говорив з дружиною. Ксана спробувала згадати про неї хоч щось. Чудиськ пустили у палац після порятунку Тераса, Різа покинула столицю за кілька років до того, рудоволоса не бачила палу принцесу вживу. Месія казав, почуття геть затьмарили їй розум, якщо покинула рідну Імперію і кинулася слугувати мерцям (та це було до того, як та стала королевою).

- Я її розумію. – Вичавила Ксана. Вона використовувала будь-яку можливість, аби ворог послабив хватку. – Сестра Юріана повернулася, аби вас захистити, зараз я роблю те саме для свого чоловіка.

- Не розумієш. – Тепер вампір звертався до неї, а не до привидів з минулого. – Різа продумала усе так, що цього ніхто не втямив. Навіть смерть не була випадковою – твій месія порушив обітницю і втратив половину сил. Ти ж це робила за волею емоцій, а зараз вони стихли, і ти боїшся, намагаєшся врятувати власну шкуру, хіба я помиляюся?

Роздуми та усілякого роду ідеї приходили до голови Мадлен, але тоді навіть Ксана усе зрозуміла. З тієї самої миті, як вона кинулася за ним, чаклун прийняв рішення – він не лишить її живою, а чекання було викликано зовсім не милосердям.

На очах рогатої заблищали сльози. Це була остання хвиля емоцій, останнє усвідомлення. Дівчина усією душею відчула безвихідь ситуації. Перед нею стояв не просто ворог чоловіка, у першу чергу той, кого Терас позбавив кохання, і тепер він хотів прибити месію не тільки з почуття обов'язку перед якимось богом, а ще з помсти.

Седіга був не до кінця правий у своїх судженнях. Рогата хотіла бути для Тераса єдиною коханою, сидіти у палаці з родиною так само, як Юріан часом відпочивав зі своїми дітьми. Десь там вона перетиналася у бажаннях з Андегур, тільки Різа стала вірною лицаршою на службі кохання, Ксана ж, навіть намагаючись вберегти, лишалася з ним по різні боки барикад.

Щоправда, лідера Союзу не хвилювали питання моралі та переживання суперниці. Якщо син тіней гадав, що втратою ока усе обмежиться, він глибоко помилявся.

***

Після завершення наради пройшло п'ять хвилин, рівно стільки, скільки потрібно аби дійти від троної зали до покоїв головного радника. Він не бачив товариша з того дня, коли вони розминулися у землях темних, і не наполягав на зустрічі. Терас звернувся до свого батька з проханням повернути око, нажаль, він не міг відновити тіло, створене з матерії Паладії. А ще зникла Ксана, у тих місцях, де тіні не могли знайти.

- Що, не найприємніші відчуття? – Поцікавився король.

- Звикаю потроху, мечем незручно махати, а от стріляти простіше стало.

- І все ж що там сталося? Хто це виявився настільки прудким, що зміг тебе поранити?

- Звичайні розбійники, просто застали зненацька.

Месія не хотів говорити правду, на те було багато причин. Не варто турбувати правителя, ризикувати життям друга – він і сам прикінчить вампіра, недовго вже чекати. І що це за воїн такий, що жаліється на проблеми?

Конзекрейт повірив, поговорив ще трохи, підтримав. Сказав, що на травмі життя не закінчується, як доказ показав свій протез. Справді, колись напівельф теж через це проходив, на цей раз він виявився старшим та мудрішим, був радником та наставником майбутнього правителя світу, а не навпаки. Вони пожартували про рани одне одного, а тоді Юріан пішов – йому захотілося провідати дітей перед сном.

Потім сина тіней навістила Мадлен. Вона зробила перев'язку, перевірила очницю – та не дуже добре загоювалася, прямо як у ті дні, коли товариш намагався його лікувати після іншої сутички з вампіром. Обійшлися без зайвих ніжностей, як це бувало з першою дружиною.

- Ви не сказали йому? – Одразу задала головне питання блондинка.

- Збрехав. Це не його війна і не ваша теж. Ти правильно зробила, коли притримала свій гнів – не доведеться шукати тебе усією Паладією.

- Та нащо шукати, сама повернеться! Якщо зустріне тіней чи чудиськ, вони проведуть.

- І справді, мені зараз не до цього.

Повечеряли вони разом, ще й обговорили положення справ у інших королівствах. Найпростіше було захопити владу у землях гномів, якщо прибрати старого регента, звісно. Хоча служниця настояла, що почати варто з земель сусідів – аби впевнено стояти на ногах, і більш того, поки у паладії існуватиме культ Володаря Вічності, навряд чи звершиться пророцтво.

- Мій повелителю, якщо ми вже взялися за майбутнє, відкрийте секрет: коли надійде день моєї посвяти? – З важливого на особисте перескочила дружина.

- Скоро, недовго чекати. Сяду на трон і одразу цим займуся.

- Ще пару років, дожити б до того дня, у наші-то непрості часи!

- Думаєш мріями. А що Юріан скаже, коли побачить, що я прислугу навертаю? Який скандал влаштує королева, ще й няньку іншу знайде. Ти завжди можеш опинитися коло дітей, і під час бунту теж, хто як не ти їх захистить?

- Захистить?! – перепитала здивована Мадлен. – Тільки не кажіть, що ви до них прив'язалися. Це Ксана шмарклі розпускає, вам воно навіщо?

- Що в цьому такого? Вони – родина мого друга, не можу ж я зберегти життя нинішньому королю, лінчувавши при цьому його нащадків, про яку дружбу тоді йде мова?

Хоча гувернантка боялася перечити господарю, зараз вона ледь стримувала емоції.

- У першу чергу – спадкоємці. Його спадкоємці. Навіть якщо правитель погодиться віддати вам трон, незгодні можуть їх використати. Нам треба виключити будь-які можливості бунту, серед них некроманти – наязатятіші борці з тінями, книги темних ельфів – їхні пізнання у магії пітьми небезпечні, і рід Люксиліни, бо їхніє світло є протилежністю нашим ідеям.

- Проти мене будь яке повстання приречено, чи вже забула, з ким говориш? Геть, просто знкни з очей, ми ще маємо час, усе обміркуємо.

Мадлен слухняно пішла. Терас все ще не міг повірити, що вона таке запропонувала. У нього було не так багато тих, кого можна було назвати родиною – дві дружини, товариш дитинства і двоє дітей, які звали його дядьком. Йому хотілося виконати пророцтво, та у тій самій мірі хотілося забрати щось собі, отримати щастя, щось окрім корони та гордості за власні справи.

- Ксано, мені зараз не вистачає твоєї поради. – Зізнався майбутній правитель порожнечі.

Він лишився сам, двері рипіли від протягу, та бажання встати і зачинити не було. Як перебудувати цей світ, зберігши усе найважливіше для себе? Чи є тут щось сильніше посланця пітьми, що навіть його тримає під контролем, і візьме плату у будь-якому випадку? Перша дружина знала, якимось дивом вона знаходила відповіді на всі питання, і навіть заспокоювала звіра у глибинах розуму. Була б вона тут, хоча б на мить опинилася б...

Несподівано двері відчиняються, у проході стоїть фігура з рогами. Навіть тусклого світла достатньо, аби розгледіти потріпане руде волосся

- Ксана?

і велику рану на нозі. Чому вона її не перев'язала, і звідки прийшла така побита? Що з його демонятком зробив цей тричі клятий вампір?

- Ксана!

Жодної відповіді. Терас встає з ліжка, йде назустріч, бік неприємно поколює – він ліг спати не перевдягнувшись, увесь цей час руків'я кинджалу впивалося у тіло, та месія цього не відчував.

А тепер, коли вона все ж-таки прийшла, світ став більш реальним.

- Як ти сюди дісталася, що трапилося?

Дівчина робить ще крок до нього і падає. Мабуть, добряче ногу полоснули. Він ловить її, відчуває холод – найсильніший у своєму житті – і сморід гниття, не такий затхлий, як у стані некромантів, та все ж.

Щось перемикається у її голові, наче лялькар смикає невидимі нитки, проте очі – усе те самий погляд мрійниці. Пізніше сторожа зізнається, що вона говорила своїм голосом і цілком свідомо відповідала на питання. Терас дізнається дві речі: його кохана навернена на зомбі, і вона усе ще зберігає розум.

Проте, свідомість не заважає чаклуну, що її навернув, контролювати кожен рух, і це вже зовсім не та Ксана – інакший стиль бою, більш чіткі рухи. Кігті роздирають пов'язку, травмуючи очницю, що тілки почала загоюватися. Коли радник намагається її скинути, руки намертво вчепляються у тіло, у хід йдуть зуби.

Терас чудово розуміє, що може вихопити кинджал і засадити під ребра чи горло перерізати, та не може змусити себе цього зробити. Вона усе ще там і можливо є якійсь спосіб дістати свідомість з проклятого, гнилого, тіла, навіть якщо душу доведеться переселити у чиєсь тіло, навіть якщо це буде Мадлен.

Ліва рука досі тримається за колишнього коханого, права ковзнула горлом. На щастя чи ні, а гувернантка у ту мить йде від дітей до себе. Вона заходить у відчинені двері, їй і секунди забагато, аби усе зрозуміти. Дівчина хапає з тумбочки канделябр і вдаряє ним по потилиці так, що шия ломається з мерзенним хрускотом.

Терас тримається за горло, намагається щось сказати, та ніхто не слухає. Ксана – чи те, на що вона перетворилася – лежить на підлозі, звиваючись у агонії, намагається встати. Блондинка підходить до них, вихоплює зброю, месія не може її спинити – немає голосу, аби мовити закляття, чи вільної руки – обидві тримають рану.

Служниця ж розуміє, що зараз головне – життя сина тіней, навіть якщо за таке він сам ї ївб'є. Вона заносить лезо і наносить кілька ударів по черепу – без голови зомбі не живуть – білосніжне волосся брудниться вже не червоною, а якоюсь буро-коричневою рідиною. Тепер суперниця знерухомлена, очі згасли, вона більше не встане.

Далі, усе так само холодно та практично, дівчина спиняє кровотечу.

- Її більше немає, пане, він вбив ще до мене. А зараз потерпіть, якщо хочете жити, і ніякої магії. – Тоном, схожим на материнський, попереджує Мадлен.

Вона кличе охорону, потім – цілителів. Терасу хочеться швидше одужати і зустрітися з тим, хто наслав на нього це нещастя. Він хотів би сказати у бік Седіги купу проклять, та насправді той заслуговує тільки на три слова.

Тепер ми квити.