10
Ніч видалася неспокійною. Снігопад сповільнював пересування, кучер звинувачував у цьому трикляту магію гномів, ігноруючи той факт, що на вулиці зима стояла. Різі хотілося спати, та кожного разу, коли вона клала голову на коліна, корона починала давити у скроні.
- Чому неможна надіти її після того, як прибудемо на місце? – Спитала дочка короля.
- А якщо зустрінемо на дорозі інших радників? Міледі, вчіться триматися на висоті за будь-яких обставин! – Відповідав королівський писар. Він був посланий Георгом як помічник доньці, хоча від швабри, з примотаними до неї пером та папером, було б більше користі.
- Спробуй тут зберегти гідність, уся Паладія вважає нас причиною війни! Люксиліна свідок, я відбілю ім'я батька, і тоді вони дивитимуться на нас із повагою.
Вони прибули трохи спізнившись, навіть механізми та ельфи, що мешкали на окремих островах, вже були на місці. Цього року збори проходили у Нічному лісі, за той час, що принцеса провела вдома, він сильно змінився.
Кристали поміняли кольори на біло-сині, всередині них з'явилися візерунки, рослини скинули листву, тепер під корою можна було помітити прожилки, якими текла фосфорна речовина. Нажаль завірюха та важливі справи не дали помилуватися красою.
Слуги провели їх до тронної зали, під дверима якої стояв Сумєрієль, він намагався вмовити охоронців пропустити себе всередину. Поруч з ельфом став писар, дочка короля показала печатку, віддала супутнику меча, відчинили.
- Нечесно, а чому їй можна? – Жалівся юнак.
- Наш правитель тимчасово передав свої повноваження доньці, сам залишився у столиці з сином. Печатка кожному народові одна дана, і на нараду більше шести не увійде. – Поділився слуга своїми знаннями.
- Шкода. Георг мудрий король, від нього на перемовинах було б більше користі. – Це був Раззак, він стояв біля вікна і підійшов, помітивши новоприбулих.
- Хіба ви не маєте бути там? – Здивовано спитав писар. – Це ж ви підписували усі договори з королем.
- Підмінював лідера Вічного союзу. Я його головний радник і товариш за збігом обставин.
Тим часом Різа сіла на своє місце. Ніхто не сварив за запізнення і не задавав питань, як і навіщо замінили одного з лідерів, що для лицарші було незвично. Одна печатка в одні руки – цього їм було достатньо. Розмова продовжилася, наче нічого не сталося. Темні ельфи розповідали про знищених чудиськ, хтось сперечався з ними. Принцеса роздивилася своїх співрозмовників і помітила, що похмурого Раззака тут не було. На місці зомбі сидів той, кого вона бачила лише кілька разів у житті.
Темне волосся було зачісано у хвіст, шкіра усе так само біла, мов місяць, брови, здавалося, завжди лежали так, наче він над чимось думає, янтарні очі лиш на секунду затрималися на ній, та навіть від того серце дівчини забилося швидше. Губи у нього були тонкі, проте яскраві, важко було сказати, чи від природи, чи від того, що він тільки що випив крові, ікол не було видно, але принцеса знала, які вони довгі та гострі. На шиї лідер Вічного Союзу носив усех, як усі вчені Імперії (та він же і мав колись бути імперцем), проте сплетений той був не з бісеру, а з кісток.
І цей могутній некромант завдячував їй життям. З одного боку, це можна було використати, щоб вмовити його допомогти, з іншої люди казали, якщо упирю сподобається смак твоєї крові, то він вже не відчепиться.
Справи йшли одна за одною. Відзвітували про знищення організації розбійників (не так весело, як здавалося, вони грабували ельфів обох рас, люди до того не мали відношення), якісь технології суднобудування, і, якщо вже мова пішла за те, щоб поділитися новими досягненнями, воїтелька Підгірного королівства вирішила вставити слово.
- Я повернуся до своїх вимог. Правителі Долини Верб, поверніть нам формулу сталі, тоді кровопролиття вдасться уникнути. – Уна надавала перевагу не короні, а шолому, прикрашеному рунами. Здавалося, вона готова хоч зараз підскочити і відрубати голову, і все ж королівства намагалися обійтися без жертв.
- Саме тому ми позичили вашу формулу. Можливо, крадіжка то не найкращій вчинок, та як інакше, якщо під загрозою стоїть земля вічної весни? – Цей прийом писар називав «цілунок брехуна», єдине, що підходило даній ситуації.
- Хочеш сказати, це ми вкрали? Як ти смієш! – Лісовий ельф підійшов до імперки і потягнувся за мечем, тільки от забув, що зброю віддав при вході.
- Імен не називала, тримайте себе у руках. – Відсунувшись від нього відповіла дівчина. – І не варто підвищувати голос.
Сансаю довелося сісти на місце, і хай злиться скільки хоче – починати війну з трьома народами одразу не ризикне.
- Винуватців буде покарано, усіх до одного! – Заявила гномиха. – Я даю вам два тижні на те, щоб повернути вкрадене, інакше бути війні.
Далі була та частина, яку спадкоємиця більше за все ненавиділа. Навіть дурню було зрозуміло, що правителька не відступиться. Можливо, щоб заспокоїти сумління, темний ельф та некромант намагалися її відмовити. Закінчилося це тим, що вже Уна розізлилася, вона покинула залу.
- Якщо бути війні, ми на боці королеви. – Обчисливши усі можливі варіанти за кілька секунд видав Зеон. – Почистимо острови від ельфійської погані. – Рука, заряджена шипами (їх неможливо було дістати з тіла) просвестіла над головою Ванієля, стім пригрозив пальцем сансаю, той не поспішав відповідати.
Як тільки решта розійшлася, до принцеси підійшов темний ельф. Він сказав, що їхній союз лишається у силі, послідовники Пітьми допомагатимуть у цій війні. Подякувавши йому, дівчина вибігла геть з зали – завірюха затихла, правителі поспішали роз'їхатися. Їй треба було наздогнати некроманта якнайшвидше.
- Куди пішли ці, зі Змертвілого лісу? – Налетіла лицарша на свого писаря.
- У той коридор. – Зорієнтувавшись відповів радник.
Дочка короля побігла у вказаному напрямку, потім одна думка наздогнала її. Обернувшись, невдала дипломатка спитала у наставника:
- Як звуть лідера нежиті?
- Седіга. – Кинув він у слід.
Представники Вічного Союзу сперечалися з охоронцями. Ті не могли згадати, куди поставили карету, через що Раззак обіцяв усіх лінчувати. Різа підійшла, стала збоку від них, спробувала вирівняти дихання, права рука мимовільно стисла лівий зап'ясток, наче той шрам знову почав боліти.
- Се-ді-га, нам треба поговорити до вашого від'їзду.
- Полонені з в'язниць тікають, люди пристають. Коли ж це скінчиться! Немає часу вирішувати чужі проблеми. – Не вгавав Раззак.
- А буде час навістити нас окремим візитом? Будь ласка, це термінова справа.
- У нас свої порядки діють, неможна просто так сісти і потеревенити. – Обличчя зомбі скривилося від люті. У порівнянні з цим негодування мачухи було дрібницею, вона хоч просто ненавиділа, а цей палав бажанням знищіти.
- Якщо терміново, зробимо виняток. – Можливо через те, що інші лідери зараз скупчилися у дворі замку, а може з власних міркувань, правитель мертвих вирішив вислухати принцесу.
- Вам видніше. – Здолавши злобу сказав головний радник. – Сподіваюся, ці перемовини з вампіром травмами не закінчяться. – Додав він, трохи всміхнувшись до дівчини.
Вони пішли до сходів, які вели у підземелля. Часу було обмаль – у будь-яку мить хтось міг прийти, чи то слуга, чи то правитель.
- На наші землі війна насувається, ви самі бачили. Треба діяти разом, Долина Верб та Нічний ліс триматимуть оборону, чи можемо ми розраховувати на вас?
- Війни смертних не хвилюють нас. Ми допоможемо, тільки вимагатимемо платню – за кожен місяць тридцять чоловік віддавати.
- Навіщо?
- А ви справді хочете це знати?
- Хочу. – Опустивши погляд на підлогу, відповіла дочка Георга. – Перед тим, як прийняти рішення, треба усе зважити.
- Зомбі харчуються людською плоттю, її непросто дістати. Війна завжди призводить до втрат, живі допоможуть нам підтримувати військо, мертві стоятимуть за вас. Приймайте рішення зараз, у мене багато справ.
- Дайте мені хвилину.
Батько був правий – не обійтися без жертв. Такого рішення король не схвалить, радше за все назве Різу божевільною, або навіть кине до в'язниці... З іншого боку сам казав, що той договір їм треба укласти за будь-яку ціну – якщо гноми висадяться на березі Змертвілого лісу, або гірше, укладуть союз з нежиттю, загине куди більше людей, а злочинців у в'язницях багато – ніхто не поведе невинних на смерть.
- Добре, Долина Верб приймає ваші умови.
- Тоді укладемо договір.
Седіга покликав радника, той підійшов до підвіконня, поклав на нього лист паперу та дістав тонку залізну паличку, край якої розжарив закляттям. Мабуть, вони були готові до такої угоди, пробігшись очима по тексту, принцеса переконалася, що усе так, як казав лідер нежиті.
Першим свій підпис поставив вампір, розжарене залізо лишило чорний слід, але паперу не підпалило – здається, цю технологію вони запозичили від стімів. Узявши те дивне перо дівчина подивилася на договір, завмерши на мить, вона зрозуміла.
Ці літери були знайомі. Завитки на С, нахил у лівий бік... Сумнівів не лишилося. Думки рвалися кудись у минуле, слова вже вертілися на язиці, купа питань одночасно. Лицарша придушила їх реальністю – одне зайве слово і угоди не буде. Вона так само поставила свій підпис, швидко подивилася на обличчя вампіра, стало тільки гірше.
Він здогадався, нелюдські очі аж блиснули від миттєвого прозріння. Нічого дивного, вони багато листів одне одному написали. Теж збирався щось сказати, та воїтелька і чути не бажала – не вистачало ще виправдовуватися перед Раззаком, слухати насмішки обох. Віддавши документ воїтелька повернулася до писаря, усе сталося швидко, воно й на краще.
- Панно, ви виконали доручення батька?
- Перед ним і відзвітую, скажи, тут є балкон? Мені треба подихати повітрям, після таких-то перемовин.
- Звісно, на другому поверсі. Наказати слугам готувати вам кімнату, чи рушите додому?
- Проведемо ніч тут, йди, скажи луназіру.
Спровадивши наставника дівчина пішла на балкон, ноги її не тримали. На щоках блищали сльози чи то відчаю, чи то болю. З кишені вона дістала записку – так і носила з собою, не знаючи, як знайти отримувача. Дуже часто вона уявляла собі їхню зустріч, одного разу навіть припустила, що вони могли б поцілуватися. Які дурні мрії! На вулиці було темно і холодно, тіні могли дістати у будь-яку мить, та зовсім не вони хвилювали принцесу. Знову перечитавши листа, воїтелька Люксиліни прошепотіла:
- Сама винна, ти знаєш, неживі не можуть кохати, забудь про це і про ті ночі, коли чекала на відповідь. Тільки гірше зробиш, а постраждати може ціла Імперія.
Записка була розірвана і викинута. Ігноруючи тіні, кроки у замку, питання писаря та задубіння пальців, дівчина веліла провести її до гостьової кімнати. Не встигла вона впасти на ліжко, як у двері постукали.
- Різа, батьки сказали мені, ми разом воюватимемо.
- Це правда, а тебе щось не влаштовує?
- Просто якось неочікувано. Твоя мачуха лісова ельфійка, а ти її кузена брудом поливала, ще й альянси з нами влаштовуєте. Як твій батько примудрився одночасно...
- Можеш не продовжувати, я і сама останнім часом шокована його вчинками. У мене брат народився, чув? Тепер Азеркіни не позбутися, навіть якщо захочу.
- Вона так сильно любить твого батька? – Вони сіли на край ліжка. Принцеса відкинула корону куди подалі, побачивши це, ельф посміхнувся.
- Та яка, до тіней, любов? Сам знаєш ці династичні шлюби – просто показуха.
- Не завжди. Багато років тому, коли моєму батьку ще віку не було, він був темним лицарем – найкращім воїном в усій армії. Що? – Дівчина захихотіла. – Хіба не видно?
- На тобі не дуже.
- Ну, як знаєш. Але твоя мачуха закохалася у нього по самі вуха. Як у книжці: воїтелька ордену Золотого Фенікса, лицар Пітьми, ідеальне кохання. Ба ж ні – він покохав мою матір, і вгадай, кого обрав, коли настав час одружуватися?
- Точно не цю вискочку.
- Вірно. Азеркіна клялася помститися йому, проклинала, ридала, кричала. Тоді це все звучало як жарт, у кузини сансая були гроші, проте не влада – власна свита ледь на дух переносила. Тепер у неї є титул, спадкоємець. Можна сказати, вона потенційна правителька, і якщо ця королева зійде на трон, горе нам усім.
- І чим я можу допомогти? Гадаєш, плестиму інтриги проти рідного брата?!
- Ні, - з ноткою розчарування відповів Сумєрієль, - я просто... проінформував. За минулий вибрик я цілий рік допомагав вашим селянам хати будувати, більше ніяких вбивств.
- От і добре, щоб навіть не заїкався.
Не збираючись більше з ним говорити, Різа подякувала лунарісу за гостинність, вклонилася і виставила за двері. На душу знову накотив смуток, від посмішки і сліду не лишилося. Не перевдягаючись, тільки скинувши меча, дівчина легла у ліжко. Вона заснула, хоча б у снах можна було втекти від проблем.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!