1.1
З'явилося нездоланне бажання повернутися до ліжка, впасти на подушку та заснути міцним сном. Втома накочувалася наче хвилі Лазурного океану у дні приливу. Не розбираючи дороги, дівчина налетіла на фігуру у золотій сукні, та почала щось кричати, та Різа відмахнулася, не до того було. І як тільки тіло торкнулося перини, у покої ввійшла служниця.
- Ах, принцесо, знову відпочиваєте? Неподобство, за годину вам треба вже бути у обідній залі!
- Подумаєш, на сніданок запізнюся, батько переживе.
- Сьогодні ви зустрічаєте важливих гостей – представники усіх королівств зберуться. – Стояла на своєму гувернантка, схопивши вихованку за руку. Вона потягла дочку короля до ванної, яку слуги вже заповнили теплою водою, спати захотілося ще більше.
Лідери шести земель проводили збори раз на рік, зустрічаючись у землях одного з них. П'ять років тому принцесі вдалося вмовити короля залишити її у спокої, хоча дванадцять – підходящий вік для появи на людях. На цей раз відкараскатися не вийшло.
Приготування продовжувалися: відмили, причесали, вдягли у традиційний одяг, начепили корону. Костюм складався з білих штанів та темно-синьої роби, прикрашеної гербом родини. У Конзекрейтів він складався з крил янгола, що згорнулися у серце, посередині них виблискувало сонце – щось там про божественне походження та велич. Іноді здавалося, що зі стіни зірвали гобелен, а потім просто обв'язали його поясом.
- Не хвилюйтеся, леді, на раді присутні по одному представникові від кожного королівства. Ви лише посидите за сніданком, привітаєте усіх, покажете свою гостинність і підете. – Намагалася згладити момент служниця.
Входити до зали довелося через чорний хід, бо у парадного чекали гості. Перед столом вже стояв король – з карими очима під колір волосся та бороди, у тому самому костюмі-гобелені. Його пальці прикрашали перстні з дорогоцінним камінням – дарунок гномів, золоту корону вінчала чотирикутна зоря з алмазу, оточена чотирьома перлинами, ще два камінці сяяли на бокових зубцях. Символ влади дочки був не таким знаковим – лише обруч, на якому сяяв один-єдиний білий камінець.
- Запізнюєшся. – Зауважив батько, оглядаючи її з ніг до голови. – Неможна змушувати гостей чекати.
- - Пробач, мене мучили погані сни, я не виспалася. – Трохи нахиливши голову дівчина відчула, як правитель притис її до себе.
- Твоя невинність зігріває мені душу, та вік, нажаль, уже не той. Намагайся вести себе гідно.
Представники Долини Верб стали перед столом, слугам подали знак і ті відчинили двері. Глашатай стояв біля входу і називав кожного.
- Пан Зеон, представник Сірчаної Пустоші.
З характерним тріском коліщаток з'явився стім. Ці істоти працювали від декількох джерел, основним вважався паровий двигун. Верхня частина голови, шия, лікті, плечі та коліна були зроблені зі срібного металу, решта з міді, на обличчі був шов, що трохи нагадував ніс, зачісок механізми не мали – вони не потребували розкошів та вважали, що їх від самого початку створили ідеальними. Одяг так само був формальністю, його навчилися розумно використовувати. З усіх народів Паладії тільки гноми могли приміряти схожі костюми – тяжка багатошарова броня. Де закінчувався костюм і починалося тіло? Було важко зрозуміти.
Зеон відкланявся і став праворуч від дверей, взагалі, усе в етикеті зазвичай ставили праворуч, чи то гість, символ влади або виделка на столі. Було дуже незручно притримуватися усіх тонкощів, якщо ти був шульгою.
- Королева Уна, король Зельдабур, їхні дочки принцеси Хельга та Ханаар – обранці Негасимого Вогню.
Гноми були не набагато нижчі від людей, зате у кілька разів сильніші. Батьки вдягнули обладунки, дочки надали перевагу гарним сукням для офіційного прийому. Добре, що з усієї свити прийшли лише найближчі родичі, бо наступними були ельфи.
- Сансай Ванієль, його дружина сансавіра Лазуріна, сини...
Титул ельфа означав «обраний сонцем», до цього ще можна було звикнути. А ось що завжди приносило незручності, так це ставлення лісових жителів до родини. Правителі мали звичай – дальнім родичам давати високі посади, міста під командування, та не визнавати членами династії. Ванієль же завжди брав з собою родину – головну дружину, дітей, онуків, дядьків, тіток, кузенів, чоловіків десятиюрідних сестер і таких далеких рідних, що для них навіть назви не вигадали. Серед інших дочка короля відмітила Азеркіну – троюрідну сестру у золотій сукні, та теж помітила негідницю, на обличчі проминуло невдоволення.
- Представник Вічного Союзу Раззак.
Легкий запах гнилі пронісся залою, коли поріг переступив зомбі. Варто відмітити, він сильно відрізнявся від рядових воїтелів Змертвілого лісу – не дозволяв собі ходити з відкритими ранами, зламаними кістками чи у брудному одязі. Нехай більшість трупів виглядала як злиденні з мечами, головний радник правителя мав статус і не бажав споріднюватися з іншими мертвяками. Статуру мав кремезну, брови густі, волосся і борода темні, пишні, наче одне ціле, на лівій щоці зашитий шрам, мабуть, хтось різонув його освяченою зброєю, тому і не заживав поріз, та й ім'я таке, наче від чудиська народився, а от на вигляд людина
- Луназір Аргедон, лунасавіра Меліса та лунаріс Сумерієль.
Обранець Місяця – так звали правителя темних ельфів. Наперекір тому, що писали у казках, зовнішність у них майже не відрізнялася від лісових, хіба що шкіра була трохи світлішою через життя у темряві. При настанні повноліття будь-який ельф міг перейти з одного племені до іншого, якщо хотів займатися темною магією або бути ближче до природи.
Це не стосувалося дітей правителя, особливо якщо вони були єдиними спадкоємцями. Меліса – друга дочка Ваніеля, була видана заміж у якості мирного договору і насильно навернена у Пітьму. Чи то на перекір батькам, чи то з якимось дивом, та за сотню років нова королева призвичаїлася і тепер навіть не дивилася на колишніх родичів.
- Король Георг, принцеса Різа, нащадки Люксиліни. – Нарешті представлення закінчилося, почалися привітання.
Усі ці формальні фрази накшталт «давно не бачилися», «це для нас велика честь», «нехай благословить наші перемовини сам...» - в цілому, на них відповідали не задумуючись. Так потеревенили хвилин п'ять, після чого сіли за стіл. Зазвичай принцеса сиділа біля свого батька, та у той день їх розділяло п'ятеро персон, дівчині не пощастило опинитися біля стіма. Постійний шум механізму напружував її, втомлений мозок відмовлявся розуміти, як ця купа заліза працює.
Принесли їжу з іншого краю столу – там сиділи нащадки лісових ельфів – почувся тоненький голосок.
- Ваша Величносте, нам дуже приємно побачити вашу дочку, проте де ж королева?
- О, усі моя Імперія знає. – Не приховуючи, відповів король. – Мій батько одружив нас, а через рік після його смерті ми розлучилися. Галія була доброю дружиною, тільки дивитися на неї було огидно. Нажаль її вбили, хай прийме Люксиліна цю праведну душу!
Світські бесіди продовжилися, чергуючись з першим, другим та десертом. Не було сенсу намагатися почути щось важливе – усі справи обговорювалися за зачиненими дверима.
- Юна леді, - дуже ввічливо розпочав Зеон, - якщо мене не підводять знання етикету, ложку варто тримати правою рукою.
- Щось я не голодна. – Відповіла Різа, відклавши прибор.
А за кілька хвилин поганий сніданок перетворився на жахіття – якось пощастило принцесі потрапити на очі зомбі, і тепер той пильно дивився на неї. Враховуючи той факт, що представники його виду харчувалися плоттю розумних істот, щоб подовжити життя, (на відміну від вампірів, які могли пити звірячу кров), варто було уникати зустрічей з Раззаком.
Після закінчення обіду гостям запропонували прогулятися замком, роздивитися довкола. Збори продовжувалися до обіду, тож часу у правлячих родин було вдосталь. Скориставшись моментом, принцеса поспішила назад до ліжка, та тут її перехопило декілька ельфів.
- Ми з кузиною посперечалися, чи зможу я тебе за косу схопити, - так, наче то була буденна бесіда, почав Сумерієль, - та оскільки нема чого хапати, доведеться провести битву.
- А я не брала участі у цьому парі і не збираюся бруднити руки.
Ельф не став слухати відмовок. Він просто віддав кузині корону, а сам побіг до володарки замку і не промахнувся – прямісінько в око влучив, так, що синець ще довго про себе нагадував. Напівсонна дівчина щось пробурмотіла, сил не лишилося на свідому відповідь. Вона підняла руку і тут син обранця Місяця схопив її за зап'ясток.
Нестерпний біль повернувся, втому як рукою зняло. Скривившись від неприємних відчуттів, дочка короля Долини Верб схопила його за комір іншою рукою і штовхнула до вікна, яке як раз відчинили на провітрювання.
Однак останнього моменту Різа опам'яталася і допомогла кузині, яка встигла вхопити двоюрідного брата за рукав. Разом вони витягли юнака, що тепер здавався ще більш блідим.
- Я розповім батькам, вони вам війну оголосять!
- Ну кажи, а заодно згадай, хто перший поліз. – Розуміючи, що зараз вона або засне, або вилається на гостей, спадкоємиця повернулася до кімнати, де нарешті змогла нормально відіспатися.
Ввечері гості поїхали, по всьому королівству рознеслася новина про підписання торгового договору з гномами, стім пішов чимось незадоволений, а Сумерієль намагався вмовити батьків влаштувати кілька нападів на кордони, та його ігнорували. Закінчивши з офіційною роботою Георг наказав покликати доньку, та навіть не сумнівався, що вона прийде у зім'ятому одязі, позіхаючи на кожному кроці.
Свічки догорали, варто було б їх змінити, тіні наповнили залу, що гуділа як вулик кілька годин тому. Це були не ті сутності, яких усі боялися, а звичайнісінькі темні силуети.
- Як тобі перша дипломатична місія?
- Жахливо нудно і трохи страшно. Столітні ельфи, невразливі машини, безсмертні некроманти і ми – просто люди, мабуть найслабші істоти після чудиськ. – Договоривши, принцеса зняла корону, скроні неприємно поколювали від довгого носіння прикраси.
- Наша сила не така явна, та все ж сусіди рахуються з думкою Долини Верб. Знаєш, чому? Ми – нащадки янголів, усі вони перетворилися на людей, тільки Люксиліна зберегла свою чистоту. Наш народ втратив крила та світлий німб – захист від тіней – тільки одне залишилося, і то магія світла. Вона здатна відновлювати зруйновані землі, ми зцілення для усієї Паладії, без наших сил вороги поступово зруйнують світ.
- А якщо супротивників буде багато? Зберуться легіони і тоді...
- Більше тисячі років такого не траплялося, ми живемо у світлу добу, і ніколи не повернемося до епохи племен та злиднів. – Урвав батько.
- - Що ж змусило їх зібратися разом раніше? У тіней є розум? Вони планують щось недобре?
- Ми відволіклися. Стосовно твоєї першої появи, сансай острова Життя хотів би бачити тебе у якості дипломата на своїх землях. Я знаю, усі ці правила здаються важкими, та подивися з іншого боку: окрім офіційних зустрічей існує цілий світ – різні народи, їхні традиції та культури.
Цей тон говорив сам за себе. Батько вже прийняв рішення, він був налаштований навчити доньку тонкощам управління, та й за законом спадкоємці мусили допомагати правителю. Нажаль був тільки один спосіб не піти на черговий захід, повний формальних фраз та старовинних звичаїв.
- Я й сама довго про це думала і дійшла висновку: у нашій країні без мене повно дипломатів, а майбутня королева в першу чергу має думати про своїх, а не про чужих. Королю Георг, як ваша дочка та учениця видатного воїна, прошу вас, - кажучи це, вона стала на коліно, - посвятити мене у лицарі.
- Це дуже серйозна заява. Розумієш, що тобі доведеться покинути замок, і поки не відслужиш року не повернешся, хоч як би хотіла?
- Так, це моє рішення.
- Ну що ж, Різа з королівського роду, іменем нашої хранительки Люксиліни нарікаю тебе лицарем. – Не без тіні сумнівів він дістав меча, по черзі торкнувшись її плеч.
Георг не любив своєї дружини, як би вона не намагалася догодити йому, проте у день народження доньки щось ворухнулося у серці. Вона була його родиною – не нав'язаною, а кровною, з дитинства ходила слідом, завжди просила поради. Він присягнувся, що дозволить їй йти своєю дорогою, бо більш за все на світі боявся стати таким, як його попередник.
Перед тим, як проводити рідну кровинку з дому батько подарував їй родинний медальйон – з ним оточуючи завжди впізнають принцесу і не нашкодять їй ненароком, у армії допоможуть, та і сама вона, подивившись на прикрасу, згадає короля.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!