12
Ниючий біль під ребром усе ще не минув. Здолавши бажання знову пролежати увесь день в ліжку, Різа покликала служницю. Старенька прийшла за кілька хвилин, принесши з собою костюм-гобелен.
Той день був дуже важливим. Маленькому принцу виповнився рік, а це значило, що він мав стати під захист Люксиліни і закріпити своє право на трон. Традиційно участь у обряді брала матір, та враховуючи обставини її заміняла сестра. Азеркіна лишилася на війні – гноми відступали, чекали на підкріплення і знову нападали. Треба було прогнати їх через мертві землі, тоді армії не залишиться, але без другої угоди це було неможливо.
Дівчина витерпіла гарячу воду у ванній, на місці ран лишилися рубці, та доторк до них усе ще нагадував про себе болючим уколом. Вона дозволила себе розчесати та навіть погодилася вдягнути важку мантію – обряд проводили у храмі, де не було стін. Брату було гірше – його вирядили у кілька шарів одежини, так що малюк не міг поворухнутися.
Рано вранці королівська родина покинула палац. Спостерігаючи за деревами, що пролітали за вікном карети, дівчина запитала:
- Чому його посвячують у послідовники янголів? Ельфи вклоняються Пітьмі та Лані, а якщо він не захоче?
- Мені ж казали, і ти це чула – він людиною народився, а усі люди нащадки янголів, правда?
Юріан подивився на дорослих, відкрив рота, пролепетав щось незрозуміле і продовжив вириватися. Йому не подобалося сидіти на руках, особливо у тісному одязі. Двадцять років тому принцесу так само зачислили у ряди династії, не спитавши згоди, діти не можуть сказати «ні».
Їй захотілося спитати: «чи можна вважати віровідступників зрадниками?», «а чи не можна почекати з цим, дати вибір дорослій людині?», дівчина подивилася на правителя, але вголос промовила лише три слова.
- Рада за нього.
Ні, не варто було вчиняти так безглуздо. Як би сильно батько не любив своїх дітей, закон стояв вище почуттів. До того ж, навіщо починати неприємну розмову, коли знаєш відповідь. «Скільки років так робили, ніхто не жалівся».
Трійця прибула о дев'ятій годині, погода була сонячною. Храм оточили мешканці Долини Верб, хтось приїхав з іншого краю Імперії, щоб подивитися на принца. Під гучні крики натовпу родина прослідувала за священиком, він провів їх до зали з різним куполом, що була заметена снігом.
- Діти світла, благословенні Люксиліною, сьогодні ми зібралися тут щоб прийняти ще одну душу у наші ряди. Нехай янголи візьмуть маленького Юріана під свої крила, наповнять голову мудрістю, а серце – милосердям. – Почав свою промову священнослужитель.
Різа теж була під опікою, ці самі істоти відшукали їй нареченого, дозволили народитися месії тіней у їхньому храмі, допустили загибель матері. Можливо, предки знали щось, невідоме нинішнім поколінням, може, кара була милосердям. Одне спадкоємиця знала точно – захищати дитину буде сторожа, рідні, отже не так вже вони й покладаються на вищі сили.
Зморщена рука легла на чоло, брат продовжував вириватися, воїтелька обережно обійняла його, не даючи махати руками. Почалася молитва, купол засяяв божественним сяйвом. Принц заспокоївся, зачаровано спостерігаючи за цим – магія світла, чарівливе видовище. В одну мить на дитину налетіла сотня малих іскор, а тоді старий зачитав останнє слово і світло згасло.
Ніхто не бачив янголів, та вони, певна річ, тут побували. Підтвердженням цього сталі білі пера, що осипалися на вівтар з-під стелі. Так ставалося кожного разу, коли хрестили нащадків правителів чи їхніх близьких родичів, а от звичайні люди, як сильно вони не молилися усе життя, не мали право носити подібних речей.
Закінчивши ритуал, малюку повісили хреста на шию, сестра такий самий загубила у тринадцять, може, чотирнадцять років. Ось і все, а скільки галасу було! На зворотному шляху хлопчик розбушувався з новою силою, кричав навіть тоді, коли родина повернулася до дому Щоб заспокоїти малого принцеса узяла одну з книг, які мачуха привезла з батьківщини, там було багато картинок і казок.
Тим часом інша нянька (гувернантці Різи давно вже було пора на відпочинок) перевдягнула принца, воїтелька випроводила її, брата всадила на коліна та відкрила першу-ліпшу казку.
- Сад бажань. Диви, яка гарна троянда, чорна... Ти ж не розумієш ельфійської, я перекладу. Отже, в одній далекій країні жила-була дівчина, прекрасніше якої не було на світі. Одного разу її помітив чарівник і тієї ж миті закохався. Він запропонував красуні жити у розкішному палаці з садом, балконами та великою-великою скарбницею. «Матимеш усе, що забажаєш» - пообіцяв наречений.
Дівчина прийняла пропозицію і не пошкодувала. Їй було подаровано найяскравіші сукні, дорогі прикраси, чарівних тварин. Та більше за все дружина чарівника полюбила садок – кожного дня у ньому квітли усі можливі квіти, господарка обійстя вплетала їх у волосся та збирала чудові букети.
І росла серед них одна незвична квітка. На перший погляд – чорна троянда, насправді отрутоцвіт. Його запах манив, а відвар з пелюсток міг будь-кому подарувати щастя. «Дай мені цю квітку» - просила дівчина. Чоловік відмовив. «Вона занадто небезпечна, та ти можеш приходити і милуватися нею» - сказав алхімік.
З тих пір забула дівчина про усі справи. Кожен день підходила вона до тієї рослини, сідала на вічнозелену траву і дивилася. Алхімік стояв на своєму, тоді його дружина попросила допомоги у природи, і та змилостивилася.
«Я дам тобі шанс доторкнутися до квітки, відчути її оксамитові пелюстки, та не більше.» - Пообіцяла цариця життя.
У той самий день пішов дощ, а тоді стало дуже холодно. Багато квітів загинуло, та це вже не мало значення. Рослина вкрилася тонким шаром льоду, що сховав гострі шипи. Дівчина доторкнулася до квітки, на її обличчі засяяла посмішка.
«І як я раніше жила без тебе, о, чарівно квітко! Не хочу відпускати тебе, не хочу ділити ні з чоловіком, ні з самим життям.» - Сказавши це, вона зірвала отрутоцвіт, розбивши льодяні кайдани. Шипи вкололи долоню, дівчина впала замертво, та посмішка не сходила з її вуст.
Побачивши це, чарівник покликав саму Смерть. Він спитав жінку з косою: «за що ти забрала моє кохання?», і отримав відповідь. «Твоя дружина мала все, про що попросить, лиш одна квітка лишилася недосяжною. Вона могла і подивитися на неї, і торкнутися. Її жага суцільно володіти бажаним і не віддавати нікому штовхнула до моїх обіймів.»
Юріан спав, згорнувшись калачиком на колінах сестри. Обережно піднявши його, Різа віднесла малюка до ліжка, вкрила і побажала солодких снів. Виходячи з дитячої дочка короля зіштовхнулася з мачухою, та одразу притисла її до стіни і мало не порізала мечем.
- Що ти робила у кімнаті мого сина? – Навіть броні не зняла, кров надавала золоту рубінового відтінку.
- Вклала спати, поки матір мандрувала бозна де! – Пасербиця спробувала прибрати лезо, та лише порізала руку.
- Прояви повагу, перед тобою королева.
- Ви б не задирали так голови, панно. Батько виконав свій подружній обов'язок, більше він вас не торкнеться, з лісовими ельфами союз розірвав, це ж тому ви повернулися з ратного поля? Краще піклуйтеся про сина, іншої родини у вас немає.
- Ваше Величносте! Ваше Високосте! – Сторожа розняла їх, забравши у Азеркіни зброю. Принцеса скористалася моментом, щоб вислизнути.
- Союзу з моїм кузеном більше немає, це правда? – Залишивши негідницю у спокої, ельфійка накинулася на слуг.
- Такий наказ короля, міледі. Стіми ще три підрозділи наших воїнів вбили, їхні рештки розвісили на кілках, а сансай жодного підкріплення не відіслав.
- Та він же сам воює!
- Луназір так само на війні, та він рідного сина відправив, аби той вбивав ворогів та допомагав ховати союзників.
- І як же мій чоловік не розуміє, що це усе підстава. Вони хочуть втертися у довіру, Долина Верб тоне у пітьмі, нечисть розриває її, як свою підстилку!
- Якщо скажете таке пану Георгу, залишитеся без голови. – Попередив охоронець.
- О, не хвилюйся, я з ним ще ту матиму розмову.
Увійшовши до дитячої, гостровуха зачинила двері. Вона впала на коліна біля колиски сина, торкнулася крихітного носика. Хвала усім силам природи, малюк дихав.
У малій обідній залі – зазвичай там їли слуги – на Різу чекав сюрприз. Альпон та Сарам розсілися на лавці, за вимогою їм принесли м'ясо, вино, ковбаси – пів комірчини спустошили. Лицар сіла між напівгномом та сином герцога, вид першого здивував подругу.
- Друже, де ж твоє око?
- Так, вибив один карлик. Назвав нашу родину зрадниками, бо ми відмовилися допомагати гномам. А я вважаю так – де живеш, там твій дім, з ким виріс – то твоя родина. А як твоє поранення?
- Загоїлося... Ну, майже. Батько все намагається втримати мене у замку, вже задихаюся у цих стінах.
- Ти серйозно? – Благородний лицар захлинувся вином, як останній п'яниця. – Та це ж через тебе ми не можемо перемогти гномів. Цей їхній лідер, клятий упир, каже, що договір ні з ким не підпише, лише з тобою.
- Ех, трясця їй, цій дипломатії. Кожен раз, як намагаюся щось зробити, тільки гірше стає.
- Згоден. Я б на твоєму місці давно б вже усі договори підписав. Ще б обікрав сусідів і випросив би у супутниці гарну ельфійку.
- Ельфійки не такі милі, як тобі здається. Одна з них мало не зарізала мене кілька хвилин тому.
- А я вважаю, від тебе навіть тхір втече.
Товариші обмінялися стусанами, Різа погодилася щодо тхора. За цей час її облили вином та винагородили синцем, Сараму подряпали руку, Альпон потирав забитого бока. Віддихавшись, друзі розсміялися – після півроку розлуки нарешті опинитися разом!
- Палладіни, воїтелі ордену гулянь та проблем, чи можу я на вас розраховувати? Є така справа, про яку навіть король не має знати.
- Ще б пак!
- Відішліть мого листа тому вампіру, я у свою чергу втечу з палацу.
Тут вже стало не до жартів. Товариші переглянулися, першим заговорив напівгном. Ні, не стала б їхня подруга влаштовувати змову проти батька.
- Спробуємо допомогти, навряд чи за нами слідкуватимуть. Тільки будь обережною – якщо перегнеш палицю, король тебе не пробачить.
Подякувавши воїнам, дівчина побігла до своєї кімнати, ігноруючи біль, що наче став ще одним старим другом. Тремтячи від хвилювання вона узяла чорнильницю та перо, дістала папір. Найскладніше було заспокоїтися, бо один необережний рух і чорнила розмажуться.
«Якщо того потребують обставини, ми зустрінемося. Як майбутня королева я зроблю усе можливе, аби захистити Імперію. Ще б мені хотілося спитати як друга, якщо ми все ще друзі. Мені дуже треба поговорити про речі, які не обговорюються на моїй батьківщині. Сподіваюся, у вас знайдеться кілька вільних хвилин.»
Вона не знала, наскільки серйозно некромант поставиться до такої «дружби», не знала, чи не стане той використовувати зізнання принцеси проти неї самої, та зрештою, кому ще вона могла б сказати? Вампір хоча б міг зберегти таємницю, а от гувернантка, лицарі, та навіть рідний батько віддали б у монастир за подібні думки.
Колись записки лежали у книгах, ця була запечатана її особистою печаткою. Друзі пообіцяли не відкривати, пішли пізно ввечері, разом з лицарями. Тепер Різа мала знайти спосіб покинути палац, просити батька не мало сенсу, лишалася втеча.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!