30
Кораблі стімів завжди плавали у тумані, адже працювали на паровому двигуні. Замість тихих мандрів з плескотом води виходила довга мандрівка в удушливому диму. Проте їхній флот не на відпочинок плив – попереду чекала невідома земля, ворожа армія, тяжкі битви.
Лідер Вічного Союзу спостерігав за неспокійним океаном. Холодні вітри відступили, снігопад припинився, тільки тривога лишилася. Супутник, безсмертний, як сам Володар Вічності.
- Вони так хвилюються про свої землі, владу, статки, а ти намагаєшся допомогти усій Паладії. – На плече легла рука з криваво-червоним перстнем.
- Такі обов'язки послідовників культу Ворона, дитя. Мені теж колись доведеться піти, та не раніше, ніж я завершу усі свої справи.
- А що, багато їх лишилося? – Наче і жартома, але у той самий час стурбовано, спитала принцеса.
- Чим більше їх завершую, тим більше з'являється. – Обхопивши дівчину за талію, не ховаючи своїх почуттів, відповів він. – Наприклад зараз я маю навчити тебе. Якщо вже забрав старе життя, треба подарувати нове.
- То почнемо сьогодні! Коли припливемо, я буду битися біч-о-біч з тобою.
- Ти ж знаєш, у навчанні ніяких поблажок. Ще кілька хвилин, і тоді я стану для тебе найсуворішим вчителем.
Вони стояли на палубі, обіймаючи одне одного. З безодні вод до некромантів кричали давно – або не дуже та все ж – забуті привиди. У кожного свої, не було сенсу ділитися ними, від таких неможливо позбутися, лише заглушити. Коли Седіга з Різою притискалися одне до одного, голоси тих років випаровувалися.
- Пане, капітан має узгодити з вами маршрут. – Огидний голос Раззака порушив їхню ідилію. Хороше не тривало довго – поки що ні. – А ще ворони принесли листи від градоправителів, треба відправити відповідь, бо з острова вони довго летітимуть.
- Скажи слугам, хай принесуть вечерю до моєї каюти і не турбують.
- Як накажете.
Варто було зомбі трохи відійти, як його схопила дочка короля. Хватка новонаверненої не викликала жодного дискомфорту, хіба що моральний.
- Ти сам не можеш з цим розібратися?! Стільки разів лишався за головного, і на звичайні листи не відповіси?
- Міледі, - скинувши її руку, як ганчірку, попередив воїн, - не забувайте я – головний радник, замісник нашого лідера, він просив мене поважати вас, проте і ви маєте виявити повагу.
- І де була твоя повага, коли...
Розмову урвали гарматні вистріли. Звук був приглушеним, та яскраві вогні можна було побачити – земля ще не зникла з горизонту. Радник миттю дістав булаву, покликав до себе кількох воїнів, окинувши поглядом палубу.
- О, Володарю всемогутній, це імперці, за тобою гонитву влаштували, вискочка!
- Заспокойся, гнила довбешка, не по нам стріляють. Такі залпи на свята дають, мабуть, Азеркіна знайшла привід.
Вони дивилися одне на одного ідентичними поглядами «ідіоте, ти нічого не розумієш». Принцеса не знала, що там сталося у Імперії, може, мачуха раділа, що тепер її син – єдиний спадкоємець, або батько ось так вирішив зустріти якихось гостів. З іншого боку вони пропливали біля краю континенту, тобто, святкували в усьому королівстві.
Радник вважав то черговою пасткою від людей. Дізналися, що лідер відплив, і вирішили розпочати священний похід, звісно, тому що той звабив оце шмаркате дівчисько. А зомбі ж бо попереджав – вона того не варта.
- Різа, Раззак, ваші крики гучніші від тих вистрілів!
Вампір з'явився позаду них, схопив обох і притис до стіни. Тут навіть бувалий воїн зблід – він не раз бачив товариша у гніві.
- Мілорде, не хотів вас відволікати...
- Я не збираюся дивитися на сварки у своїй армії. Вибачайтеся, обидва, інакше не пожалію і викину за борт.
Вони знали, що це не порожня погроза. У доброго правителя була одна риса – свій обов'язок він ставив вище дружби чи кохання. Влада у Змертвілому лісі переходила не за спадком, а лише гідним її, серед лідерів Союзу поганих правителів не бувало.
- Раззак, прошу пробачення за свої слова, більше нічого такого не скажу у ваш бік.
Наймерзенніший вчинок за усе її життя. Проте, коли мова йшла про єдину можливість бути з коханим, обирати не доводилося. Ще знайдуться способи ворога здолати.
- Взаємно, міледі, такого більше не повториться. – Через зчеплені зуби вичавив з себе мертвяк.
Тієї пори навіть бувалий полководець сидів за зачиненими дверима, що вже казати про принцесу. Вони не хотіли бачити одне одного, та все ж наступного ранку образи довелося полишити, попереду було багато роботи.
Розібравшись з нагальними справами, Седіга повернувся до навчання. Різа розуміла, що зараз не час для рожевих мрій. Тільки вона встигла зрадіти, що стала добрим лицарем та більш-менш придатною королевою, як довелося обернутися на нежить, і вже тут доводити свою силу.
Некромантія сильно відрізнялася від магії пітьми, вивчати її було складніше. Знаючи мову ельфів чаклун початківець вже міг створити закляття, просто наказавши, використовуючи свою енергію. З підняттям трупів так не працювало – для воскресіння навіть найпростішої істоти треба було знайти душу. А щоб їх відшукати, треба було бачити світ духів.
Медитація була і залишалася найефективнішим способом це зробити, та разом з тим приносила немало страждань дівчині. Не було нічого складніше для леді Конзеркрейт, ніж очистити розум від думок і сидіти нерухомо. Тоді їй здавалося, що прийшла кінцева смерть, чи взагалі кінець існування. Проте на початку побачити нитки душ могли лише учні з ясним розумом.
- А якщо той, кого воскрешаєш, вже переродився?
- Не відволікайся.
Хоч вона і замовчала, це не мало результату. Седіга бачив, що учениця не на жарт замислилася над цим питанням, настільки, що не може позбутися думок. Вони так мучалися десь півгодини, тоді він вирішив розповісти.
- Після смерті души якийсь час перебувають у потойбіччі, тоді їх можна спитати по минулі життя, покликати на службу, якщо ж час переродження настав, доводиться шукати заміну.
Кожна відповідь породжувала ще більше питань, нажаль, часу на них не було – шлях займав усього два тижні. Ближче до кінця плавання воїтелька навіть почала бачити той світ, про який казав учитель. Тонкий план включав у себе емоції, сліди минулих років, навіть хвилі та вітри залишали там відбиток.
Коли бачиш усе, що тільки можна побачити, ти нічим не кращій за сліпого – некроманти використовували лиш духовний канал, решту варто було лишити друїдам, стихійним чаклунам та іншим вченим. Шукати треба те, чого принцеса не знала. Її власне тіло та тіла екіпажу випромінювали енергію, яка була чимось середнім між світом живих та мертвих, і трохи нагадувала відбитки спогадів.
«Чоловік-Ворон» - пронеслася розумна думка. Сама суть божества складалася з тієї енергії, відшукати її можна було у власних спогадах. Різа промотала у голові події багато разів, і, здається, відшукала щось близьке до того, про що казав наставник. Та її навчання урвав дозорний.
Прибуття на острів пройшло не так гладко, як планувалося. Чудиська не дізналися про чужинців, от тільки у океану були свої хранителі. Породження безодні – так називали тих почвар. Велетенські риби, що у прадавні часи мордували Паладію. Ніхто з нині живих не бачив їх, хіба що у книгах. Коли континент дізнався про острови, усі разом шестеро народів вигнали чудовиськ, з тих пір можна було відпливати далеко від берега, не переймаючись за цілісність судна.
Породження безодні мали відносно невеликі тіла – десь як половина човна, а ось кінцівки досягали в довжину кількох десятків метрів і складалися з міцних хрящів, вкритих кам'яною лускою. Окрас змінювався від чорного до темно-синього, очей взагалі не було.
Головною силою ворога були міцні хвилі. Одна за одною вони розхитували кораблі, дерев'яні вже давно б тріснули. Деяких воїнів змило за борт, вони впали на гострі плавці, а ті вбивали усіх, навіть нежить. Решта кинулася до гармат – їхні вистріли відгоняли риб. Кілька залпів і потвори відступили, на якийсь час. Седіга командував ними, радник та учениця стояли біля капітана. Проте, у мореплаванні вампір розбирався гірше, ніж у атаці, тож переклав цю відповідальність на друга.
- Повертай, праворуч. – Спокійно і твердо наказав зомбі.
- Раззак, там скелі, ми ж вб'ємося! – Запанікувала принцеса.
- Пропливемо, не вам мене вчити.
Флот стімів був швидким, проте не дуже маневреним – все-ж таки отримав кілька пробоїн. Судно прибило до східного берегу невідомого острову, судячи з мапи – дика територія, тільки от плавати корабель був вже не в змозі. Отримавши новини учениця некроманта накрила капітана-привида відбірною лайкою, Раззак чудово розумів, що ці слова йому адресувалися.
- Питання стояло ребром. – Відзвітував радник лідеру, спостерігаючи за воїнами, що витаскували припаси на берег. – Або втрачаємо корабель і висаджуємося непомітно, або пливемо дорогою, що вказана на мапі, тоді про наше прибуття навіть сліпий дізнається.
- Ховаємося як пацюки... Ну, минулого не вернеш, розбиваймо табір! – Не втрачаючи оптимізму мовила лицарша.
У роботі Раззак участі не брав, хоча, чому тут дивуватися? Це лицарі ставили палатки на ряду з капітанами і командирами, полководці мерців так не працювали. А дочка короля поступатися звичкам не збиралася, принаймні, у цьому питанні. До пізнього вечора дівчина працювала з рештою, потім пішла на нараду.
Седіга розділив воїнів на групи, кожна мала зайняти одну з трьох частин острова. Десь там, в одній з десяти фортець, відмічених на мапі, переховувався месія. Лідер висувався на захід, радник – на південь, дух, якого вампірша не знала, рушив на північ, як учениця воїтелька мала б піти за вчителем, та Раззак вмовив старого друга довірити кохану йому.
- Твоя правда, штурмувати головну фортецю, для новонаверненої це надто небезпечно. Диви мені, відповідаєш за Різу головою! – Виніс вердикт чаклун.
Їм треба було взяти три поселення. Перше заснували недавно, та навіть там воїнів було вдвічі більше, ніж на боці некромантів. Зомбі та його вірних підопічних ця різниця не хвилювала. Їхні війська не будували складних пасток, не вичікували – вони нападали на ворогів, не боючись поранень, а тоді лікували їх, вгризаючись у плоть палих. Вампір так діяти не міг – занадто небезпечно. Та от тільки стояти у тилу армії для лицаря, хай і колишнього, найвищій ступінь ганьби, а меч давно вже не куштував крові.
Єдину вампіршу у армії поставили до зомбі і наказали охороняти тил. Раззак вважав, що лицарі ні на що не здатні, новонавернена хотіла довести зворотне. У тіло наче звір вселився. Вороги з жахом розбігалися, серед них було немало молодих, колишніх жебраків та найманців з усієї Паладії. У свої сімнадцять спадкоємиця Долини Верб відпустила б їх, як того старого канібала, та у двадцять сім Конзекрейт вже добре знала, що нікого з роду чудиськ не можна жаліти.
Перша битва обійшлася двома ударами у спину. Кольчуга пом'якшила їх, проте ходити і дихати було важко. Тіло мимовільно відкривалося для атак, намагаючись вхопити ворога і добряче у нього вгризтися. Важко було контролювати ці пориви, а ще важче визнавати слабкі сторони. Знайшовся серед живих мерців один цілитель, він порадив триматися подалі від сутичок, а тоді зайшов полководець і наказав, аби Різа повернулася на місце бійні.
Тієї ночі їй стала зрозуміла тактика нежиті. Спочатку вони висувалися невеликими групами, перший бій проводили за допомогою зомбі, а після баталій збиралися на полях. Не було у супротивників часу ховати тіла, ось некроманти і підіймали палих, армія збільшувалася на очах.
- Дивіться, може і навчитеся чомусь.
- Вам видніше, пане раднику, на власній шкурі дізналися.
На другу осаду ранену не пустили, залишили спостерігати за усім зі схилу. Раззак не втратив можливості показати свою зверхність, силу армії, а заодно і слабкість учениці друга. Як виявилося, у другій фортеці вже чекали на незваних гостей – хтось доніс.
Група з тридцяти стрілків пробиралася до підніжжя схилу. Здалеку здавалося, що то звичайні солдати, та й броню носили імперську. От тільки під нею ховалися луска, ікла, шерсть, кігті і таки частини тіла, яких у людини не виросте навіть від наймерзеннішого прокляття. Помітивши їх, воїтелька скористалася потрібним закляттям і влаштувала завал, третина ворогів загинула, решта почала дертися вгору. Їх було забагато.
- Раззак! – Забувши про гордість закричала дівчина. Її голос він мав впізнати з тисячі. – Там...
Перші стріли просвестіли над головою, одна з них застрягла і вколола бік. Міцніше вхопивши меча, дочка короля зіскочила зі схилу, лезо вп'ялося у коріння і вона повисла на середині шляху. Один з живих мерців, покінчивши з ворогом, підійшов до підніжжя, втупившись вгору.
- Там стрілки! – Посадка була м'якою, хоч і з запахом гнильці. Ще п'ять стріл впало їм на голови. Трупу череп прошили двічі, їй потрапили у ключицю.
Полководець зробив вигляд, наче нічого не помітив. Та все ж наказав вже своїм лучникам зачистити схил, і ті нанизали ворогів на стріли.
На воїтельку побіг воїн-ящір, та вона не стала кликати на допомогу – ще не відійшла від першого приниження. Дівчина обома руками вхопила меча , маючи намір потрапити у слабке місце на шиї, та поганець закрився рукою, яку лезо розкроїло навпіл. Вона вже занесла зброю для другого удару, коли поранений вхопився за стрілу і витяг її з рани. Кров забила фонтаном, а правиця відмовлялася слухатися.
Повинуючись інстинктам, дівчина кинула меча і кинулася на ящера, збивши з ніг. Другою рукою вона відкинула його голову, відкриваючи шию. Треба було випити до дна, тоді стане краще... Проте як тільки кров ворога потрапила на язик, нещасну знудило і вона впала поруч з пораненим, втрачаючи свідомість.
Коли перед очима затанцювали зірки, а у голові зазвучали голоси давно померлих предків, сонце заслонила переможна посмішка. Раззак склонився над нею, і, не стримуючи реготу, закричав «жалюгідна потвора!». Як виявилося, він теж знав якусь магію – особливо зачарування на зброю.
Узявши власного меча дівчини, мрець мовив потрібні слова, і лезо розжарилося до червоного. А тоді, ігноруючи незрозумілі мимрення раненої, поклав його на рану, так що аж зашипіло.
Ту ніч учениця чаклуна провела у ліжку. Лише одна річ була неприємнішою, ніж припікання ран – зняття прилиплого одягу. За якоїсь зловісної іронії саме у такому стані вона змогла увійти у транс – мабуть душа не бажала знаходитися у змученому тілі. Роздивившись, дівчина виявила, що стоїть посеред шатра радника, та не може навіть поворухнутися. У іншому куті полководець розмовляв зі скелетом.
- Пан просив передати, що армія підійде до фортеці раніше, ніж планувалося. Він пропонує вам зустрітися біля воріт і разом почати осаду.
- Чудово! Як у старі добрі часи. Кажуть, захисники того місця від ведмедів рід ведуть, я б повісив одного такого черепа у своїй кімнаті.
- Він також питався про свою ученицю. – Додав гінець, радість трупа миттєво випарувалася.
- Мало не вмерла. Його Величність переоцінював здібності своєї дочки. Передай, що новонавернена... Та я сам йому скажу при зустрічі.
***
Все пройшло не так гладко, як очікувалося, та все ж не так погано, як могло б бути. Духа та його військо впокоїли, частина острову усе ще була під контролем чудиськ, інша – захоплена некромантами. Хоч і не люди, напівзвірі все ще потребували відпочинку. На щастя воїни Вічного Союзу не вимагали стільки сну та провізії. Полководці зібралися у центральному місті, аби скромно відсвяткувати успіхи і продовжити наступ.
- Доведеться залишити захоплення острову тобі. Вчора прибув лист зі столиці, люди зовсім знахабніли. – Казав лідер, що окрім келиха теплої крові нічого не випив.
- Можете на мене покластися, серце того клятого хлопчиська буде лежати у вас на столі! – Запевнив Раззак.
- Не сумніваюся. А де ж Різа?
- Відмовилася приходити на торжество, слуги приведуть її і навчать гарним манерам.
Та замість учениці до зали увійшла незнайома дівчина. Її тіло та обличчя ховав жовтий саван, лише очі було видно – чорні, бездонні. Вклонившись, вона сказала, що господарка відпочиває, бо їй потрібно кілька днів, аби поранення зажили.
- Поранення? Чому я про це не знав?!
- Мілорд, мені не хотілося турбувати вас такими дрібницями. Та якщо ви вже про це заговорили, навряд чи така воїтелька гідна зватися вашою ученицею. То вона кидається на ворогів, намагаючись вкусити, то падає з приступом нудоти, я ще ніколи не бачив вампіра, якого верне від крові.
- Ти обіцяв зберегти їй життя. – Діставши кинджал нагадав Седіга. – Подякуй Володарю Вічності, що тобі вдалося дотримати слова. – Лезо наскрізь пройшло руку, усього лише подряпина для зомбі, та попередження неприємне. – Ти, - погляд лідера впав на служницю, - відведи мене до неї, негайно.
- Як накажете, пане.
Дівчина провела вампіра до шатра. Принцеса не бажала ночувати у замку чудиськ, жахливі видіння переслідували її. Помітивши вчителя, дочка короля скочила з ліжка, та він миттю посадив її назад. Тіло сіпнулося, коли його рука легла на бинти, та глибокої рани там вже не було.
- Мені так соромно, що не змогла відстояти честь на полі битви. Вампіри, що не п'ють крові, помирають, так би і зі мною сталося якби Раззак не врятував. – Не підводячи очей мовила вона.
- Тому я і залишив тебе з ним. – Спокійно відповів учитель. – Як би ви там не сварилися, мій радник ніколи не ослухається наказу, до того ж тут було набагато безпечніше, ніж на моєму напрямку. Якби з тобою щось серйозніше сталося...
Його погляд закінчив фразу. Янтарні очі наче туманом заслало. Проте, дивлячись у них Різа забула про свої образи, і про зверхність командира нежиті, і про невдачі. Вона відчувала, що могла б поцілувати його тієї миті, якби не увага служниці.
- Ілзе, залиш нас.
Рабиня миттю вийшла надвір. Вони лишилися самі, проте та чарівна атмосфера вже зникла.
- Я б хотів послухати про твої успіхи у навчанні. – Відпустивши ученицю, перейшов до справи чаклун.
- У мене вийшло покинути тіло... Одного разу, коли була важко поранена. А ще я змогла побачити енергію мертвих, тих, що вмирали на полі битви, тепер я можу вирізняти їхній канал у духовному світі. І...
- Та служниця, хто тобі її подарував?
- Ніхто не дарував, вона була прикликана три дні тому на місцевому кладовищі. Нещодавно померла, її було найпростіше підняти. Слуги твого радника німі, вони мені органи у кривавій каші приносять замість їжі і постійно витріщаються. Ілзе мій єдиний співрозмовник, поки тебе немає.
- Нажаль, найближчим часом усе так і лишиться. Нещодавно ворон прилетів – у Імперії безлад, є підозри, що вона з нами воювати почне. Я візьму одного з полонених, аби він обійшов захист острова, і повернуся до Паладії.
Підкоренням розуму володіли усі темні маги, навіть новачки, от тільки сила у них була різна. Хтось ледь міг впоратися з голубом, інші за раз підкорювали десяток людей. Дівчина ніколи не питала, як добре коханий володіє цим закляттям, та була впевнена, що з полоненим впорається.
- Чому я не можу поплисти з тобою? Король Долини Верб мене послухає, навіщо нам розлучатися?
- Тобі досвіду у бою потрібно набратися. І не як лицарю Георга, а як вампіру. Під керівництвом Раззака ти змогла підняти першого воїна, він багато чому може тебе навчити.
- Я ж не його учениця, не йому я ввірила життя! – Сказавши це, дівчина поклала його руку собі на серце. Воно билося повільно, проте так сильно, наче хотіло опинитися у долоні коханого. – Послухай, воно кричить не своїм криком «я так довго шукало тебе, і тепер кожна секунда розлуки наче тортура».
- Я чую ці слова кожного дня у своїй голові. – Обійнявши воїтельку, відповів маг. – Та дивлячись на тебе король тільки більше розсердиться, побудь тут, а як зможеш підняти сотню воїнів вертайся – зустріну тебе з усіма почестями. Пиши Дагарону, він передасть мені усі вісточки.
- Якщо ти так кажеш, послухаю, тільки пообіцяй мені одну річ. Не вмирай, бо без тебе я пропаду.
- За це не хвилюйся, вже вмер.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!