40
Старий дерев'яний маєток не набагато більший од фермерського дому, хіба що має два поверхи. Він стоїть на березі річки Серпент, та лиш в одній кімнаті вікна виходять на Змертвілий ліс. Колись там був робочий кабінет, та після народження довгоочікуваного первістка приміщення переробили під дитячу. Вікно завішували, поки шестирічний хлопчик не захотів прочитати книжку. Світла свічки було мало, а штору було доволі просто відсунути.
З двору такого було не побачити. Те місце було неймовірно гарним. Наче слова у книзі – близько і у той самий час далеко, загадково, прекрасно. Навіть крізь скло відчувався холодок, і зараз той пейзаж заспокоював душу, що повільно згасала. Чи існував цей маєток у Паладії? Давно вже ні. Лише тут, у надрах свідомості древньої істоти.
- Повернися, благаю!
Підсвідомість почала танути, перетворюючись на обриси спальні. Душа повернулася у тіло – слабке, втомлене, проте вже не отруєне. Замість спокою піднявся ґвалт. Лідер Союзу спробував сісти, до нього миттю підбіг Дагарон.
- Пане, ви отямилися!
- Що за гармидер ви тут влаштували?! – Зі звичною суворістю спитав вампір. Якщо вже передишка у тому далекому світі скінчилася, треба було вертатися до реальності якнайшвидше.
- Це все ваша колишня учениця. Зрадниця, підкралася до ліжка і хотіла вбити. Не хвилюйтеся, я вже наказав її...
- Відвести до кімнати, сподіваюся. Інакше поселю твою душу у зогнилу жабу!
- Звісно, мілорде. – Скелет розгубився. Не для того він стільки років стеріг палац, щоб його через один наказ знищили. – Вам варто поговорити з Раззаком, може, тоді зміните думку.
- Скажи, щоб мені принесли їжу, а потім і його поклич.
Кров повертала сили. У голові роїлися думки. Розібратися зі справами Союзу – навіть якщо тиждень минув, їх мало б багато накопичитися, - відвідати храм Володаря Вічності, якщо вже йому пощастило вижити, продовжувати пошуки Тераса, та спочатку про все дізнатися у друга.
- Пане, ви мене звали? – Радник стояв на порозі у своєму звичному вбранні, по ньому і не скажеш, що керував.
Некромант наказав підійти, близько години вони обговорювали усі події за минулі два роки. Намагався зомбі і про принцесу поговорити, та товариш ці розмови припиняв. Як тільки замісник закінчив доклад, Седіга спитав:
- А ти пам'ятаєш, що стояло на моєму робочому столі?
- Терези. Вони вам потрібні для зіллєваріння, а я усі питання вирішував у своїй кімнаті, тому прибрав. – Відповів мертвяк. – Вони лежать у ящику, усі ваші речі на місці.
- Ти не про те думаєш. Цей інструмент можна викинути, зламати, проте у моїй голові є інші – ті неможливо знищіти. Над терезами полиця, а на ній цінності. Любов, дружба, почуття боргу, знання, повага і багато чого іншого. Була б на те моя воля, стояли б вони недоторканими, та Володар Вічності кожного дня ставить на чашу то одне, то інше.
Різзак, ти – мій кращій друг, радник і соратник, а ще такий самий слуга Ворона. Скажи, хіба слідуючи нашим традиціям, ти мав зайняти моє місце?
- Ні, ваша учениця. Проте Різа, вона... недосвідчена, імпульсивна, та й Союз не сприймав її як лідера.
- Імпульсивна, значить, а як що до тебе? Хіба у твоєму серці не живе ненависть до солдат? Солдат, які вже сотні разів переродилися і сповна заплатили за свій гріх. Ти все ще ганяєшся за ними, засліплений жагою знищити усе живе.
- Єдине, що в мені лишилося від минулого життя – спогад про зраду. Я не буду заперечувати, проте, під моїм началом Союз вистояв, а це найголовніше.
- Ти неначе лезо, мій друже. Рубаєш голови тут і там, і як моїй мудрості потрібен гострий меч, тобі необхідна порада, сила та розум доповнюють одне одного. Різа стала б цим голосом здорового глузду, людяністю, яку ти втратив. Тепер над Паладією висить війна зі стімами, ми винні ельфам не тільки золото, а ще й сотні забраних життів, поки я розбиратимусь з усім цим, месія стане сильніше, ти дав йому час.
Кажучи це, вампір запалив блідо-зелене полум'я, воно сильно відрізнялося від того, що зазвичай використовували некроманти. Витягувало душу з тіла і одразу відсилало на переродження – небагато магів таким володіли, зате багато нежиті боялося. Навіть непохитний зомбі відійшов вбік, він не чекав такого від товариша.
- Ти не стрибай на цю чашу, Раззаку. – Прибравши вогонь помахом руки попередив чаклун. – Зірвешся вниз, не пошкодую.
Потім до нього позвали кохану. Вигляд дівчина мала втомлений – не спала кілька днів. Стоячи перед ним, воїтелька щось розповідала про свої мандри, слова здебільшого були нерозбірливими, та перебивати вчитель не став. Заговорив лише коли учениця сказала:
- Я сама мало не згубила найдорожче у цьому світі, цілий рік провела на ельфійському острові. Пробач, треба було діяти швидше, я вбивала тебе зволіканням.
- Більше не думай про це, усе позаду.
Маг посадив принцесу на край ліжка, тієї ж миті вона впала на подушку і заснула. Схожа на маленького звірятка з гострими іклами, як ті, що їх селяни тримають у своїх хижах, проте цей згусток втоми та нервів витримав не одну битву. Якою оманливою часом буває зовнішність.
Люди молилися не менше разу на тиждень, ельфи трохи частіше, стіми вважали молитви непотрібними. Що ж стосується послідовників Ворона, вони просили. Вдачі у бою, хоробрості в душі – це лиш прохання, без жертв або поклоніння. Храм у Володаря Вічності був тільки один – біля столиці. Ключі були у кожного культиста, а молитися туди приходили рідко. Цього разу причина була гідною – повернення до земного світу, мало не друге народження, того вечора жоден посол не турбував.
Коли він повернувся, у палаці хтось кричав. Здається, учениця на якусь рабиню. Наказала кинути до в'язниці, що ж, мала на це право. Зібралися представники Союзу – хто б їх не повідомив, прибули доволі швидко, треба було негайно почати нараду і виправити хоча б третину того, що накоїв товариш.
У самому Союзі змін не відбулося, якийсь час у Змертвілий ліс пускали людей, тепер вже ні. Зате на кордоні почали шниряти інквізитори у пошуках нежиті. Три градоправителі, що були хранителями тих земель, не сильно переймалися. Хай місцеві ловлять несвідомих потвор, розумні солдати ніколи не втраплять у пастку! Та Седіга не залишив того без уваги, наказав відловлювати мисливців і вішати голови на березі – останнім часом гординя королеви до неба злетіла.
Механізми ж відшукали острів чудиськ, захоплений кілька років тому. Вони пробували захопити його і, якщо чесно, нежить не могла дати відсіч. Раззак послабив армію, тож вислати туди підкріплення було неможливо. Лідер сказав, що розбереться з цим особисто.
Лісові ельфи мали непросту розмову. Седіга відпустив їхніх мерців з рабства, а кожному, хто брав участь у війні, наказав виплачувати податки острову Життя, проте тепер гостровухі просили військової допомоги, а цього він дати не міг.
Кожне слово, сказане на зборах, треба було записати у вигляді наказу і підписати. Поки вампір займався цим, помітив на столі тонку книжечку з чорною стрічкою – вона лежала біля ліжка, коли той прокинувся, правитель поклав її до своїх речей і забув.
Від початку до кінця була списана віршами. Для читача вони могли здатися банальними, та якщо дивитися на деталі, рядки передавали набагато більше, ніж слова кохання. Сторінки потріпані – їх часто відкривали і перечитували, і не у чистій бібліотеці, а поспіхом, брудними від пилу руками десь на полях. Слова розмиті – чорнило не завжди встигало висохнути, нерідко речення писалися нашвидкоруч, неочікувано переривалися, а тоді продовжувалися іншим пером і кольором. На деяких сторінках навіть лишилися розмиті плями сліз.
Це був один з тих небагатьох моментів, коли лідер Вічного Союзу відчув себе людиною, і два роки – секунда для вампіра – пролетіли наче дві тисячі.
***
Різа сиділа у лазні, намагалася заспокоїти дрож у тілі і нарешті розслабитися. «Ніхто не женеться, ніхто не чіпатиме, він живий, ти вдома» - повторювала собі дівчина, та тривога не хотіла йти.
Ілзе – перша, піднята нею душа – зрадила. Просиділа у палаці під пильним поглядом Дагарона, і навіть вісточки не відіслала! Де була та клята рабиня, коли Раззак наказав зловити принцесу? Зате коли хтось пробрався у покої лідера, дівчина опинилася поруч і здійняла тривогу.
- О, панно, я не бачила, хто входив. Клянуся, і не думала вас обманювати, що може нікчемна служниця? – Виправдовувалася та.
Та факт лишався фактом. Ось і Ванієль писав, просив вмовити вчителя допомогти лісовим ельфам, так, усі вони були ввічливі, поки дочка Ворона приносила користь! Та варто було «союзникам» досягнути мети, і вона тієї ж миті перетворювалася на ніщо. Тільки кохання не знало зиску – вампір був поруч, хоч що б там не трапилося.
- Седіга, поки ти є, смерті немає, і кінця не буде. – З цими словами на душу прийшов спокій, а переможені вороги і зрадники-друзі відступили, лишивши думки чистими.
***
Вчитель спостерігав за нею з легкою посмішкою, поки кохана не нахилилася до ківша за водою. Біля вуха був новий шрам, біла смужка, що не одразу кинулася в очі, а коли проявила себе викликала гнів. Такого удару було достатньо, аби прикінчити воїна.
Вампір підійшов до неї, обійняв за плечі і відчув, як усе тіло здригнулося, затріпотіло серце. Билося майже так само, як за життя, розхвилювалася.
- Хто зробив це з тобою? – Прошепотів Седіга. – того негідника варто у попіл зтерти.
- Тільки попіл від нього і лишився. – Ніжно поцілувавши руку, відповіла воїтелька. – Я можу бути скаженим упирем, проте не з тобою.
- Ти полум'я моє, що не вмирає, негасний вогник із боліт, що зводить заблукалих на той світ, і лиш мені дороговказом сяє.
Буття подібне до кола, та все ж життя вміє дивувати. Кожного разу зустрічаючись з нею лідер Союзу відкривав для себе щось нове. Ні слова більше Різа не мовила про те, хто напав, які страждання випали їй на душу, посадила поруч, поклала голову на плече.
- Сумувала.
- А як я сумував.
- От стілечки? Отак? Чи ось та-а-ак
- А так! – Поваливши дівчину на лаву і мало не сміючись відповів безсмертний. У такі то часи знайшовся привід для радості.
Він не дав їй прийти у себе, поцілував те місце, де з'явився злощасний шрам, стягнув рушника. І раптом схопив так грубо, як не хапав навіть зрадників, що тягнув на страту. Різа подивилася на нього здивовано, і незручно стало від однієї думки.
«Я ж затягнув до себе в ліжко...»
- ... дитя. – Останнє слово не втрималося у голові.
Коли вчитель відпустив, учениця само його схопила і притисла до своїх губ. Рука плавно ковзнула тілом, не дозволяючи згаснути полум'ю пристрасті, а цілунок залишив дивне відчуття, наче в уста цієї дівчини творець поклав дрібку гострого перцю. Цей хитрий погляд і пальці, що так рвучко розстібають ґудзики, посмішка, прикрашена двома іклами-перлинками. Ні, не дитина – дітям страшно навіть підійти до дорослого, не те що зірвати одяг і впитися у шию холодним цілунком.
Більше його учениця не боїться торкатися тіла партнера і не питає дозволу, сором'язливо відвертаючись. І йому приємно нарешті відчути впевненість у її рухах, не тільки на одинці з ним, а також зі світом. Позбавившись невпевненості можна і королівством керувати, от тільки запізно вже для імперського трону.
- Можеш вбити мене знову, як забажаєш, тільки не залишай. – Тепер у смарагдових очах спалахнув вогонь, перед яким навіть найсильніше закляття втрачало силу.
***
У столиці не було саду, хіба кілька дерев росли поруч. Серед гілок, ледь вкритих листям, гуляли нечасто, та знаючи характер дочки Ворона вампір запросив її саме сюди. Місяць сріблив просякнуту смертю землю, наспівували скорботну мелодію цвіркуни. Вони гуляли неспішно, навіть за руки не трималися. Воїтельці не потрібно було увесь час торкатися коханого, достатньо відчувати присутність поруч.
- Отже, ми покінчимо з планами стімів на той острів, а потім відродимо щорічні збори та перемир'я. Як думаєш, з чого розпочати?
- Лісові ельфи вже готові усе підписати, та я б спершу поговорила з гномами. З Азеркіною миру не дочекаєшся, хоч зв'яжи її по руках та ногах, ця жінка не визнає над собою владу.
- А як щодо темних? Знаю, ти любиш їхню магію, до того ж вони мають артефакт... Як і кожен народ, проте саме той меч нам знадобиться.
- Чого особливого у клинку асасина? – Байдуже спитала дівчина, а тоді додала, спохмурнівши, - Хіба що отрута.
- Реліквії мають свої особливості. Кинок може забрати будь-яке життя, навіть бога, та разом з тим потягнеться й душа того, хто ту зброю використав. Коли месії виповниться тридцять років, у ньому пробудяться сили тіней, а якщо він ще заволодіє серцем світла, знищити його буде майже неможливо. Випробування таке для нашого світу. Знаєш, і серед добродіїв водиться мерзота, а злиденні негідники можуть піти на світло.
- Отже, спершу ти допоможеш Аргедону. Ми витратимо на це купу сил, проте артефакту вони нам усе одно не дадуть.
- Звісно, не віддадуть, проте – чаклун спіймав листок, що падав з дерева, жилки на тому засяяли зеленим, а тоді він згорів, - довірятимуть, нарешті пустять під бібліотеку. Як ми змогли там книгу відшукати, то й з цим впораємося.
- Ах, ті наші записки стали...
- Пане!
Темні хмари сховали місяць, на воїтельку впала тінь Раззака. Зомбі усе ж таки знайшов їх, щоб його тіні побрали! Та навіть у напівмороці можна було роздивитися посмішку на обличчі ворога.
- Щось важливе сталося?
- Я лиш виконую свої обов'язки. Як вам відомо, старого хранителя покоїв було вбито два роки тому, увесь цей час вас мої зомбі охороняли, та, як виявилося, вони занадто неуважні для такого важливого завдання.
- Ти ж мій радник, знайди когось на заміну, я тобі довіряю.
- Вже знайшов і сам підняв з могили. Вона буде вам вірною, мілорде, і бігає швидко – принесе усі звістки, з'явиться за першим же покликом. Леді Орнелла, якщо дозволите, стане до роботи сьогодні ж.
Місяць знову себе показав, з-за спини Раззака визирала дівчина. То була мумія, що шляхом якихось чарів перетворилася на зомбі, та на її фоні принцеса відчула себе незручно. Волосся чужинки мало чорний колір, сяяло у промінні, брови були густими, не те що її тонкі дужки, пишні груди, широкі стегна, наче та зійшла зі сторінок казки про загадкову фею. Вона носила старовинне плаття з мережевим коміром, білі рукавички та туфлі, що ступали тихіше вітру. Седіга якось довго її роздивлявся, а тоді перевів погляд на друга і мовив:
- Якщо ти вважаєш її гідною, буде у мене нова хранителька.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!