Спадкоємиця Конзекрейт

Тим чудовим весіннім днем – не таким вже і далеким, навіть року не минуло – Луазіра сиділа під деревом зі своїми дітьми і читала їм книгу. Це була якась історія про лицарів та драконів, вона вже не пам'ятала – узяла з бібліотеки якусь казку навмання. Минулого тижня двійнята навчилися правильно тримати ложку, матір пообіцяла првоести з ними час і тепер виконувала обітницю.

Вона все роздивлялася малюків, намагаючись побачити божествене сяйво, знайти щось, що натякнуло б на янгольске походження, та не відшукала нічого, окрім власних рис у обличчі сина. Але ж Люксиліна не могла брехати, вони точно були переродженнями великих короля та королеви – майбутнім Імперії, могутніми воїнами та мудрими політиками. То чому зараз на її колінах сиділи хлопчик та дівчинка, невже, вона погано виховала чи десь порушила накази богині? Можливо, уся справа у чоловікові, чи якась з няньок опорочила їхню чистоту. Зрештою, Найсвятіша могла вирішити, що колишня інквізиторша не гідна такої честі, і послати їй двох дітей – простих спадкоємців, і нічого особливого у них не було.

Раптом Саріна зірвалася з місця і, спотикаючись, побігла у бік замку. Її підхопив високий темноволосий юнак, якого королева ненавиділа усім серцем. Він обійняв крихітку та закружляв, а дівчинка усе тягнулася до меча – настільки їй хотілося узяти до рук справжнього, а не дерев'яного.

Минувавши їх, до дружини підійшов Юріан - симпатичний правитель, хай навіть з характером, все це дурне виховання матері. Побувавши капітаншою лицарів Луазіра знала: дісципліна виправить будь-які вроджені пороки, чи гординю, чи злорадство, чи лінощі.

- Як там мої діти? – Поцікавився король. Чесно кажучи, він проводив з ними небагато часу, та все ж більше, ніж дружина.

- Я як раз читала їм казку але... - Королева відпустила Еллея, аби той пішов до батька. – їм вже нецікаво, малюкам важко зосередитися на чомусь одному.

- Одже, зараз мої принц та принцеса вільні? Чудово, бо мені теж випала вільна хвилинка, і я б хотів навчити їх...

- Плавати! – Хором мовили двійнята, тепер і Саріна була поруч, коли вона встигла злізти з рук?

- Плавати? Що за дурниці! – Скочивши на ноги, заперечила матір. – Тільки половина весни пройшла, вода ще холодна, до того ж у них заняття за пів години. Я попросила Мадлен навчити спадкоємців етикету, за кілька років вони будуть з нами приймати гостей, чим раніше вони навчаться себе поводити, тим краще.

- Луазіра, які заняття, вони ходити і говорити не так давно навчилися! Іди, скажі своїй слузі, що діти зайняті – наказ короля.

Вона пішла, не варто було через таке сперечатися з правителем. Проте, не у палац – королева сховалася за деревами трохи далі і спостерігала.

Усі роздяглися до сорочок та полізли у воду, Еллей слідував за батьком, Саріна боялася холоду і пищала – Терас узяв її на руки і сам зайшов до озера, тоді дівчина погодилася зануритися. Товариші стали вчити дітей, притримуючи їх, сміливо зустрічаючі чисельні бризги та крики. Брат з сестрою так боялися, що їх кинуть, а коли дорослі насправді відпустили, двійнята навіть не зрозуміли, що пливуть, так захопилися водою та теплою погодою.

Мерзота! Якийсь там радник торкається її нащадків, спадкоємців трону, та він їм кланятися мусить і бачити лише у троній залі, і те за кілька років. Та чим довше жінка спостерігала за ідилією, тим більше сумнівалася у правильності свого твердження. В решті решт вона навіть аристократкою не була, так, ремісничка, що піднялася у рядах лицарів, мабуть, її ненависть до Тераса була безпричинною.

Ще кілька хвилин Луазіра колебалася, а тоді повернулася до родини. Вони як раз вийшли з води, діти загорнулися у мантії дорослих, напівельф та його товариш навіть не тремтіли – і не до такого звикли у своїх вилазках. Правителька сіла коло дітей, узяла з берега кілька камінців та показала, як їх запускати. Її чоловік та головний радник нічого не сказали, не прогнали, навпаки – приєдналися, і Юріан вперше подивився на неї як на дружину, частину свого маленького світу «родина», і сама лицарша відчула, що в неї з'явилися родичі після стількох років.

Нажаль, це почуття було оманливим, і як вона могла повірити? Як посміла відступитися від завітів перших королів, забути про правила етикету, прийняти чужинця так близько? До кінця року королева червоніла з сорому, сповідаючись янголам. Її слухачами були німі небеса у віконці, а сповідальнею – камера в'язниці.

***

Пітьма – зазвичай рідна стихія, стала зовсім чужою. Кілька разів Терас бував у світі тіней, та недовго – людська частина давала про себе знати. Він бачив батька – могутнього духа, що сидів на троні посеред великої зали, прикрашеної вулканічним склом, що відбивало незрозуміло звідке узяте світло, наче уламки порочних зірок.

З боків від нього сиділи ще двоє – чоловік та жінка, брат і сестра новоспеченого месії, пророки першої та другої ери Затемнення. Вони виконали призначення а після смерті отримали славу серед тіней.

Вихованця чудиськ вразило побачене, усією душею він хотів повернутися туди, часом уві снах він бачив ту залу і порожній трон. Ксані не подобалися ті сни, вона часто говорила: подумай, скільки ще дітей народилися від тіней, і де вони зараз? Радник її не слухав, не хотів забивати голову думками про поразку, яка була неможливою. Проте тепер заговорила не рогата мрійниця, сам батько нагадав.

У новому сні месія опинився у ямі – великому котловані, заповненому сірою імглою та душами. Усі довкола кашляли, кричали, задихалися у нескінченних спробах вдихнути повітря, наче ще жили. Спершу юнак роздивився невеликий скелет, вкритий рештками м'язів – щось схоже на дитину, потім трьох жінок у залишках селянских одеж, ельфа, якого перед смертю покусали. Почув голос. Знайомий... Що завгодно тільки не це! Радник готовий був заприсягнутися, що на спину легли рештки кісток, що колись були рукою, у голові вже пролітали різні картини. Що це могло бути, як воно могло щось сказати, як взагалі зберегло рештки тіла?

- Іди до мене, будемо тут разом до кінця! – Хриплим, змученим стражданнями голосом, закричало позаду.

- Борися! – Голос Мадлен вириває з порожнечі, воїн скакує з ліжка, хапається за горло, жадібно ковтає повітря, а тоді повільно підіймає руку до ока.

Ні, проклятої вампірші тут нема, вона там, звідки ніхто не має вертатися, і Терас опиниться неподалік тільки у випадку провалу. Трон або смердючий котел, перемога чи поразка, ставки занадто високі, аби відлежуватися.

- Як давно я тут лежу? – Підходячи до дзеркала питає радник.

- Три дні. Рана вже почала заживати, та гадаю, Юріан дасть вам ще тиждень відпочити.

Проте головний радник на пост так і не повернувся. Роздивившись порожню кімнату, син тіней нахилився до Мадлен, і прошепотів, намагаючись забути про жахливе видіння:

- Ми не можемо ще рік чекати, занадто ненадійно. У день, коли має звершитися пророцтво, влада вже мусить належати нам. Я і так позбавлений половини сил, розумієш? Мені цей ритуал потрібен, аби повернутися до того, з чого почав, навіть не знаю, чи буде цього достатньо, аби звільнити батька, якщо ж хтось бунтуватиме або заважатиме...

- Не продовжуйте. Чому бути, того не минувати. – Вона помітно змінилася в обличчі, оживилася, наче вже отримала наказ. – Які будуть подальші вказівки?

- Почнемо з того плану, що обговорювали останні три місяці, а потім, якщо усе вийде, я...

Останні слова месія мовив ще тихіше, вклонившись, дружина пішла. Через переживання Мадлен відмовилася від звичної ходи і побігла як маленька дівчинка, Терас подумав, час би її вже винагородити, а от чи він заслуговує на нагороду, батько вирішуватиме.

***

Звістка про напад не встигла дійти до подружжя, тож Юріан та Лаузіра були розгублені. Поки король з королевою мирно спали у ліжку, тіні повилазили з усіх щілей. Вони вселилися у чудиськ, які, як казали легенди (тепер більше не казки, а факти чистої води) могли бути сосудами для темних силуетів, при цьому не вмираючи. Нові істоти, чим би вони не були, не боялися ані денного світла, ані охорони, ані інквізиторів – проти останніх допомагав досвід напівзвірів, ті ж не просто так жили при дворі: вони спостерігали, навчалися, готувалися.

Більша частина герцогів, що тоді гостювали у столиці, були вбиті задля зміни влади, прислуга – за бажанням бунтівників. Затійнику усього цього не хотілося тягти на той світ невинних слуг, до того ж хто займе їхнє місце? Та якщо його воїни вимагали, треба було поступитися, тож світанок зустрічали криками та кривавими плямами на вікнах.

Першою прокинулася колишня інквізиторша. Вона скочила на ноги, поки сонний чоловік протирав очі. Двоє чудиськ схопили налякану,і, варто визнати, не таку вправну через поважний вік правительку.

- Відвести до в'язниці і чекати наказів.

Напівельф не до кінця розумів, що коїться. З одного боку тільки що спіймали королеву, замок волав, як у страшному сні, з іншого – ось його товариш, сидів на краю ліжка, у кімнаті було тихо, здавалося, почався новий день. Так, вони не завжди бачилися зранку, та часом він чекав під дверима.

- Терас...

- Слухай уважно, друже мій, - вперше перервав його товариш, - і краще не рипайся, бо мої слуги вважатимуть це за загрозу, нападуть, і я нічого не вдію.

Тільки зараз він помітив, чому усе стихло – стіні вкривали похмурі силуети, вони глушили сторонні шуми. І ці потвори, з очима, що палали як прокляті вогні на болоті, були готові роздерти його. Тепер син Георга переконався: він опинився у жахітті, що стало реальністю.

- З чого б мені почати? Гадав, ти дістанеш ножа з-під подушки і усе скінчиться. – Чесно зізнався друг.

Юріан намагався забути про дружбу і вести себе як король – гідно та розсудливо. Він заговорив спокійно, сівши на подушках, наче на троні.

- Ти замахуєшся на життя правителя, зраджуєш віру, вбиваєш невинних і прикликаєш у наш світ тіней, з цього варто почати. Багато потвор чинили таку мерзоту і те не від гарного життя. Та хіба я хоч чогось тобі не додав, друже? Чи був несправедливим, може, відразливим для тебе?

- Наша дружба тут ні до чого, навпаки: через неї я відкладав те, що давно мало б статися, і все ще даю тобі шанс, як ти мені дав дев'ятнадцять років тому, коли одна вампірша на ім'я Різа мало не вбила месію та правителя світу цього.

У душі напівельфа щось обірвалося, другий раз за цю розмову. Страшні байки, легенди, нісенітниці того вампіра та купки некромантів, що помішалися на смерті, вони були правдивими? І тут нова думка: культ Ворона може допомогти, треба тільки вижити, вберегти родину, і за будь-яку ціну дістатися до них.

- Месія, і що ж ти будеш робити?

- Зустрінуся з батьком. Я люблю його не менше, ніж ти свого. Для цього мені знадобиться провести ритуал з серцем світла, та у столиці Імперії зараз багато ворогів, я подумав, краще буде позбавитися їх до початку обряду.

- Як завжди усе продумуєш до дрібниць.

З боку здавалося, що король змирився зі своїм положенням та трохи охолов. Частково то була правда: син Георга заспокоївся, проте не припинив боротися. Він знав, що треба підігравати, і знав як – скільки років вони дружили, аби тільки Терас не бачив його так само добре, аби не помітив, куди мигцем зирнув товариш.

- Ти у такий момент витріщаешся на шафу? – Здивувався син тіней.

- Якщо вже вирішив стратити мою родину, дозволь хоча б вдягнутися, не у нічній же сорочці вмирати!

- О, не хвилюйся щодо цього, я ж казав, що не забув того, хто врятував моє життя. Кімната лишиться тобі, одяг теж – все одно не мого розміру. Поки ходитимеш під наглядом, а коли усе звершиться, зроблю тебе своїм головним радником.

- Діти...

- З ними сидить Мадлен, без мого наказу їх ніхто не чипатиме. Вони житимуть як раніше, отримають освіту, подаруки від мене – що завгодно. Правда, ніхто не зватиме їх прицнем та принцесою, та хіба це не дрібниця у порівнянні з двома невинними життями?

- Дрібниця. – Кивнув Юріан. – Що з дружиною?

- Моя супутниця хотіла б стратити Луазіру, та боюся двійнят це засмутить. Її кинули до в'язниці, там твоя ненавистна коханка і проведе решту своїх днів.

Зізнатися, у той момент, попри усі суперечки та непорозуміння, на яких було побудовано той шлюб, Юріану стало шкода дружини. Вона ж справді могла загинути там, не дочекавшись порятунку, якщо він взагалі був. А як правитель Долини Верб рипнеться і дарма, його дітей так само прикінчать. Проте, тому син Георга і був Конзекрейтом, що не міг просто так здатися.

- Хочеш правити королівством, а чи піклуватимешся про нього, понесеш на собі тягар корони?

- Не гірше твого. – Посміхнувся, одже, повірив.

- Тоді забирай трон, тільки прошу, не чіпай родини, Еллея та Саріну, вони ж не тільки мені, і тобі дорогі.

- Не чіпатиму, поки ти будеш слухатися.

***

Вона не знала батьків – підкинули до палацу. Часом дивлячись на портрети та статуї у замку, роздивляючись гостей Азеркіни, Мадлен помічала у них зходство з собою. Лінія підборіддя, вигин спини, акуратні тонки пальчики... Радше за все, дівчинка народилася байстрючкою у якогось графа чи герцога, тому і опинилася у палаці. Її не могли віддати до притулку для простолюдинів, а тут служниця почувалася як риба у воді.

У роду регентші теж були не зовсім аристократи – ельфи, що позбавлені титулу та зв'язків з династією, та правителька обрала ту половину роду, що була ближче до знаті, і підняася так, як до того мало хто злітав. Фрейліна швидко зрозуміла, з кого брати приклад, і тепер опинилася тут.

Перед дзеркалом у власній кімнаті. Очі намертво увіп'ялися у відображення, руки – у комод. Тіло напружене, ноги дрижать. Вона чекає Чекає, коли подіє заклята кров, коли тіло почне змінюватися. І що станеться? Шерсть, кігті, луска, хвіст, зміїні очі, роздвоєнний язик? Чия це була кров, якого звіра носила у собі? Терас не сказав, просто обрав, що вважав за потрібне, і подарував. Дар треба приймати не пререкаючись.

Азеркіні сказали вийти заміж – вийшла, Мадлен була готова до такого, проте влада виявилася хитрішою. Вона знала, що дівчина загартувала серце від інтриг, і не стала б страждати від союзу за розрахунком, а тому узяла свою ціну. Усі ми так чи інакше обираємо цінності у житті, бажаючи захистити себе від одних слабкостей, навішуємо інші. Для гувернантки спадкоємців ціною стала краса, естетичність, витонченість, те небагате, чим наділила природа, і що нагадувало про знатне походження.

Зміни почалися дуже швидко. Вони були не безболісними, проте не біль хвилював красуню. Її шкіра стала бордово-коричневою, як у бика, волосся висипалося, на лобі наче гуля скочила, а потім ще одна, і вже за кілька хвилин, розриваючи шкіру, виросли роги. Не такі, як у Ксани – ті були закрученими, а ці нагадували два гаки.

Мабуть, він хотів зробити їх подібними, але ж навіть та сама кров має різний еффект на тілах. Одже, не вийшло, не буде вона найкоханішою дружиною.

- Ось тобі і корона, люба.

Спершу Мадлен всміхнулася, як шкіряться осуджені перед ешафотом, а тоді розбила дзеркало і до кінця життя уникала відобріжень. Тієї ночі явився месія, нову подобу знайшов задовільною. Він все ще кохав, возносив, подарував корону за те, що та наважилася на ритуал. Усе це було добре для влади, тільки новоспечену королеву не хвилювало.

Ось і прийшла до неї сила. Поки майбутній правитель Паладії підкорював Імперію, його едина дружина господарювала у палаці. Влаштовувала бали для чудиськ, ловила погляди захоплених фрейлін, серед яких і сама бігала у світі Азеркіни.

Влада була приємною та солодкою на смак, поступово витісняла усе інше. Аби не втратити корону треба бути сильнішою тієї закоханної вампірші з нікчемного роду Конзекрейтів, і тим паче рудоволосої суперниці. Ти тримаєш правління до тих пір, поки у тебе немає слабкостей, а значить, нічого окрім трону не має займати голову Мадлен.