61.2
Гості були запрошені до столу сансая. Зал, що зазвичай слугував для прийомів, у ельфів вважався обіднім, і те там далеко не вся рідня вміщувалася. Як правило, у палаці подавали їжу з усіх куточків світу: жоден правитель не мав труднощів з тим, аби дістати м'ясо чи трави з сусідніх земель, та на свято Зародження усю іноземну їжу виключили, лишили тільки свою. У такий день хотілося бути ближче до Лані, своїх предків та ідеалів. Діти богині насолоджувалися трапезою, тим часом Різа випила кілька келихів вересового меду і просто спостерігала за ними.
- Панно, мій племінник хотів би з вами поговорити. – Несподівано Ванієль відволікся від бесіди з дітьми і звернувся до неї.
- Якщо нічого надважливого, хай каже тут. – Відповіла правителька.
До них підійшов доволі дорослий ельф – виглядав на тридцять людських років. Одяг на ньому був не бідний, та трохи скромніший за ті, що носили наближені короля. Воїтелька одразу здогадалася, що від правлячої династії гостровухого відсторонили, а за мить зрозуміла чому.
- О, найвеличніша та наймилосердніша з воїтельок Паладії, - почав той з замашками справжньоо поета, - ви родом з Долини Верб, тієї чудової країни, де народжуються діти сонця, захисники, винищувачі тіней. З тих країв, де народилася моя дружина – графиня з роду Керолів.
- Здається, вони вассали якогось герцога на узбережжі, я вже давно не слідкую за справами у Імперії, - дивлячись на напій у келиху відповіла дівчина, - я навіть не знаю, хто там править дрібними графствами.
- Та ви точно знайомі з іменами тих країв і могли б допомогти. Цим ранком мені принесли звістку про народження дочки, дружина не хоче називати її ельфійським ім'ям, скажіть, що б ви порадили, як би назвали власну доньку?
- Можливо, Софі, ім'я непогане. – Після кількох секунд роздумів мовила дочка Ворона. – Ніколи про таке не думала.
Здавалося б, на цьому розмова мала б завершитися, але ж ні. Чи то дядько попросив, чи то сам поет перестарався з бажанням догодити королеві, проте тіні потягли дурня за язик і він мовив:
- Ваша дочка була б прекрасною, успадкуй вона розум матері та красу батька, ви могли б стати тещею будь якому правителю Паладії, якби могли мати дітей.
Склалося таке враження, наче усі ельфи в міру свого довгого життя мріяли про таке. Завести трьох-чотирьох дітей, одружити їх з сусідніми принцами та принцесами, а тоді особисто керувати світом. Можливо, це план Азеркіни натхнув інших, а може просто співпадіння та невдалий жарт, у будь якому разі правителька не збиралася такого терпіти.
- Такі грандіозні плани руйнуються швидше, ніж будуються. На щастя Змертвілий ліс – моє єдине дитя, і його я вже точно не віддам чужинцям. – Грубо, холодно, з переможною ноткою відповіла Андегур.
- У старі часи, - вмішалася якась ельфйка, - діти вважалися найвишчім проявом любові, якщо боги скріпили ваш шлюб дитям, розірвати його неможливо.
Лідерша союзу відчувала, як лють огортає серце. Вона, як і батько, терпіти не могла, коли її життя міряли чужими мірилами. Тільки от покійний король міг стримувати свій норов, а його павшій принцесі лиш дай слово, війна триватиме ще років десять, не менше. Краще було промовчати, хоча б заради партнера.
- Наша історія знає немало прикладів такої любові. – Бачучи, що дружина втартила дар мови, Седіга вступився за неї. – Згадати хоча б закони гномів, де і дітей, і батьків вбивають, якшо шлюб перестає влаштовувати королеву, або Георга – колишнього правителя Долини Верб, його розлученню з Галією навіть янголи не завадили, і, якщо вже згадали про гномів, як що до їхніх сусідів з того боку гори? Було сказано, що син короля посяде його місце, і той вбивав усіх хлопчиків, що народила його люба королева. Скажіть, ось це найвища міра ваших почуттів?
- Сусіди гномів чудиська, вони варвари, їм наші закони не писані. – Заперечев господар обіду. – Ну, у кожного народу свої традиції, мій племінник не хотів вас образити.
Ця перепалка зіпсувала настрій, а повернення до спальні ще більше. Виявилося, слуги віддали вбрання прачці, та ходити до кінця дня у зеленому платті ( чи як це величали місцеві обрядова мантія) колишня лицарша не збиралася. Вона стягла ненависний одяг, хотіла так до вечора просидіти – вранці вони попливуть додому, усе скінчиться. Тільки сидіти довго на одному місці виявилося непросто. Про те, щоб вийти кудись у спідньому не могло бути і мови.
Почекавши на Седігу ще три хвилини (мабуть, він вирішив покращити стосунки з сансаєм, тому не повертався) воїтелька знайшла вихід. Вона побігла малим коридором до того місця, яке Ванієль показав, ще тоді, коли дівчина допомагала боронити столицю.
Недалеко від палацу росла верба. Не просто велика, велитенська, найдавніша! Казали, коли Володар Вічності мандрував на острів Життя, то гілки цього дерева випадково зачепилися за мантію, а тоді впали на землі майбутньої Долини Верб, за якою потім назвали цілу Імперію. Плакучі гілки дерева захищали стовбур від сонця, за ними можна було сховатися, як за шторою, а корені спускалися до підземного джерела, якого не змогли б дістатися навіть найкращі землекопи стімів.
Вода проходила корінням, насичуючи дерево. Листя та кора цієї верби вважалися цілющими, ельфи зривали їх, аби зварити настійки від застуди та запалення, виразок, головних болей і багатьох інших хвороб. Дерево створювало довколо себе ореол прохолоди, навіть мертві відчували легкі дрижаки поруч з ним.
Кілька віків тому Долина Верб започаткувала дивний звичай – плести вінок з вербових гілок, носити, поки той не впаде, а тоді палити – і сумні думки йшли геть. Нехай про таке не писали у трактатах з магії, вони працювали, кожна імперська дитина могла підтвердити.
І ось гілочка за гілочкою, одне сплетіння за іншим. Пройшла година – робота була кропіткою і поспішати королева не хотіла. Як раптом на плече сів чорний ворон, серце завмерло – невже, Дагарон з чимось не впорався, чи божество хоче дати нове доручення? Насправді, усе виявилося набагато простіше – пташка просто шукала ту, до якої її направили.
- Дитя, ти тут совсім сама, не змерзла? – Чаклун говорив так спокійно, наче не було нічого за трапезою.
- Я так захопилася, що забула про холод, проте тепер, - вдягнувши вінка на голову, мовила воїтелька, - мурашки шкірою пішли.
Королева запросила чоловіка сісти і розповіла про цей простенький ритуал. Спершу він розсміявся, наче йому якусь нісенітницю розповіли, а тоді спитав серйозно, наче почув велику таємницю:
- Працює?
- Так, тільки вінок потрібно робити власними руками. І гномам допомагає, і ельфам.
- Покажеш, як їх плести?
Прийшла черга королеви сміятися. Вампір, що знав про чари більше, ніж мудреці Паладії, здатний прикликати дракона і особисто говорити з богом, не вмів плести вінки.
Та все ж навчався швидко. До того моменту, як сонце пішло за обрій а землю освітили світляки, він вже створив собі вінець, такий гарний, що воїтелька навіть позаздрила. Перед тим як наставник вдягнув його на себе, учениця спритним рухом зняла резинку з волосся – коли темні прядки каскадом спали на плечі він став привабливішим, а разом з тим молодшим і трохи веселішим.
- Аби тільки Ванієль зі своєю свитою не приперся, - забувши про манери пробуркотіла дівчина, - усього день, а вже втомилась від нього. І що ці герцогині знаходять у любовних романах про ельфів?!
На питання чоловік відповів здивованим поглядом. Не йому ж знати, чому юні принцеси та графині обожнюють гостровухих мазунчиків. Живуть вони, у порівнянні з нежиттю, недовго, багато хто з них присягається у коханні до самої смерті, і виконує цю обітницю по десять разів, переживаючи дружин, і магія у них дивна.
- Про це не турбуйся: вони зайняті святом, після закінчення півдня спатимуть, не менше.
- Добре, що я не лишилася, уявляю, що про мене скажуть його рідні після кількох келихів вина.
От вони знову повернулися до неприємної теми. Спершу Седізі довелося розібратися з господарем свята, а тепер ту саму історію пройти з Різою. Тільки от Андегур навіть піввіку не прожила, а сансай був трохи старший за самого вампіра.
- Кожен дивиться на ситуацію зі свого боку, у якійсь мірі обидві сторони праві і неправі. За фактом, у нас немає посади королеви, ми обидва лідери союзу, що інші можуть розтрактувати як «король та королева», так їм звичніше.
- Одже, я не володарка у своєму лісі? – Зхрестивши руки на грудях, дочка Ворона відвернулася, і тієї ж миті відчула приємну прохолоду на плечах – він обійняв її так, наче знайшов після сотні років розлуки.
- Чому ні? Мого серця володарка і душі господиня, а Змертвілий ліс – наше творіння.
Правителька подарувала йому солодкий цілунок, а тоді притисла до дерева, пестячи довге волосся.
- Ти такий прекрасний, коли не заплетаєш його. – Зізналася дружина.
- Та правитель мертвих земель має бути не прекрасним, а непохитним. Це псує образ, ніхто не має бачити мене таким.
- Добре, як забажаєш.
Різа заплющила очі, та це не завадило їй торкнутися щоки Седіги і покласти руку точнісінько на серце. Коханий поцілував кінчик вуха і сказав, перш ніж вкрити цілунками шию:
- Для тебе можу зробити виняток.
Їм було добре тієї ночі, хоча поруч був палац ельфів і парочка не хотіла заходити занадто далеко. Закохані розмовляли, обіймаючи одне одного, ловили та відпускали світляків, читали вірші, що написали за роки шлюбу. Острів Життя робив неможливе: давав їм можливість відчути себе закоханими підлітками, забуваючи про усі свої обов'язки.
Якоїсь миті партнерка підняла правителя і закружляла, тоді вінки злетіли з обох. Вони розпалили костер трохи далі від дерева, використовуючи сухе гіллячя і трохи огниво. Коли багаття догоріло Седіга помітив, що світанок наближається. Він сказав, що сходить до замку і принесе одяг, аби коханій не довелося вертатися у такому вигляді. Дружина погодилася – що там може статися за пів години?
Та вже за три хвилини вона почула голос. Він здався дівчині знайомим, а побачивши співрозмовника Андегур одразу зрозуміла: той самий друїд, що зцілив її жахіття.
- Міледі, я радий, що ви у нас гостюєте, та зрадів ще більше, коли нам випала нагода зустрітися.
- Чим некромантка може допомогти чаклуну природи, чи ви знову наставлятимете мене на шлях праведний? – Ховаючись за стовбуром спитала вона.
- Лань була свідком вашого кохання, її розчулили почуття мерців, і богиня явила мені ведіння, ви маєте побачити його. Це усе, що я можу зробити.
- Видіння?! Я не вірю у пророцтва. Одне таке казало, що мій чоловік загине у день народження месії тіней, і що ж? Двадцять п'ять років пройшло, усе ще править.
- Але ж день народження це не одна дата, він буває раз на рік, і те, що я бачив, має статися впродовж наступних п'яти.
Різа зробила вигляд, що не повірила друїду, чи просто не хотіла вірити? Мозок відмовляався роздивлятися навіть найменшу можливість загибелі коханого, та якщо вона була, треба було будь що завадити трагедії. За ці роки панна зрозуміла: Паладія зможе прожити без одного вченого-некроманта, а ось вона ні.
- Якщо дозволите показати вам...
- Не у такому ж вигляді! – Згадавши, як під час таких заклять Седіга брав її за талію і торкався лобу, заперечила воїтелька.
- Ми для цього зачаровуємо квіти. – Уточнив друїд. – Візьміть, і майбутнє відкриється.
Чаклун лишив дивну рослину на траві та пішов. Андегур не могла точно сказати, що то за квітка, та у голові одразу пронеслися слова з казки. «Отрутоцвіт, - подумалося їй, - чи варто його торкатися?»
Колебалася колишня лицарша недовго. Цікавість та відвага ніколи не покидали бойової діви, а бажання захистити найближче було сильніше за страх. Сівши зручніше, дочка Ворона вдихнула аромат рослини, усе довкола вкрилося димкою і вона опинилася у храмі Люксиліни, тому самому, де колись був народжений Терас.
Після побаченого сумнівів не лишалося: у видінні був він. Посох, що вампір сам зробив, його мантія, з розписом, який більше ніхто не носив, голос, поведінка – усе казало про те, що видіння показало чоловіка. І кінець його був у будь-якому разі печальним. Месія мав перемогти переслідувача, тоді він виконає клятву і стане сильніше попередніх втілень, це дозволить йому довго-довго правити світом, а його суперник від бою не відмовиться, навіть знаючи про наслідки. Схоже, роль захисника Паладії боги дали йому не випадково, лідер Вічного Союзу ідеально підходив для тієї партії.
- Різа, отямся, на тобі обличчя немає, що тебе так налякало?
Вона знала, що досвід та знання допоможуть чаклуну розмежувати сон та видіння, але так само знала, що їй чоловік довіряє, і тому відважилася на брехню. Ніхто не має знати свою смерть.
- Захотіли пожартувати і наслати дурний сон, знову про мачуху та батька, мабуть, хтось вирішив піти до темних ельфів і тепер забавляється з їхньою магією. Не звертай уваги, це не варто ще однієї сварки.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!