Спадкоємиця Конзекрейт

Відпускати коханого було непросто, проте злість на обличчі Раззака надавала сил. Він міг шукати скільки завгодно красунь, та розумом їм до неї було далеко.

- Різо, це тобі у поміч. – Сказав вчитель, віддавши перед від'їздом дивну річ. То був якийсь камінь, списаний невідомими символами. – Якщо хтось нападе, воно покличе могутню сутність на твій захист, бережи себе.

Невже, того самого дракона? Але ж у такому разі істота забере усю магію некроманта, і як той буде битися самим лише ножем? Мабуть, для нього важливіше, аби учениця була у безпеці, може, любов, а може відповідальність, та для Орнелли він на такі подарунки не розщедрювався.

- Дякую, вчителю. – З ледь відчутним тоном теплоти відповіла дівчина. Вона б хотіла кинутися у обійми перед довгим розставанням, та якщо він і досі тримав при собі колишню наречену, про які любощі могла йти мова?

І от лідер Вічного Союзу покинув місто. Мав відбути і головний радник, земля наче відчула це. Наступного дня Дагарон увірвався у кімнату учениці з тривожною новиною. Грунт вкрився тріщинами, з них почали просочуватися душі.

Архаїни – сутності, що колись сам Володар Вічності їх під землю відправив. Вони були вирвані з циклу перероджень, аби захищати столицю, і навіть найближчі послідовники не могли звільнити сторожів. Тільки приспати – допоки допомога не знадобиться, та й у такому разі варто було подумати двічі. За кожного вбитого за наказом архаїн отримував день свободи, цього було досить, аби викосити ціле селище.

Аби зупинити їх лідерша прикликала тих небагатьох чаклунів, що залишилися у столиці. Разом вони відшукали потрібне закляття і провели ритуал, після якого принцеса впала і лиш ввечері змогла встати з ліжка.

- Міледі, аби працювати з такими закляттями потрібні посохи. Вони беруть на себе частину ударів і посилюють потоки енергії у тілі господаря.

- Ти хочеш, аби я з палицею тягалася замість меча?!

Чомусь відповіді не було. Скелет полюбляв читати нотації молодим (до п'яти віків) мешканцям замку, особливо коли мова заходила про традиції, древні знання, чи такі дрібниці, як відмінність між чаклуном та мечником. Може, не хотів сваритися з головною, або просто не мав настрою.

Кожного дня доводилося перевіряти купу паперів та докладів, та ще й вирішувати, які з них переслати Седізі. Морія жалілася на атаки людей – сім облав підряд – отже, на ельфів вони не нападали.

Так минув місяць, поступово нерви звикали до навантаження. Висипатися ночами стало легше, та й впевненість з'явилася. Одного разу учениця мага рушила до берегу – розбиратися з повстанням зомбі. Це було пов'язано з останнім листом, де Раззак просив прислати підкріплення.

Було там кілька неточностей. По-перше, радник казав, що сусіднє місто постраждало від схожої проблеми, та ніяких повідомлень від тамтешнього градоправителя не було, по-друге, нещодавно хвалився іншому правителю (про що той згадав у своєму листі), як добре муштроване його військо.

Розчавити бунт виявилося непросто, бо мерців було багато. Звісно, можна було б попросити допомоги у сусідів, але це б означало поразку для учениці лідера, зрештою, вона мала правити, а не бігати за підмогою. Після кількох днів таких бійок дівчина втомилася як ніколи. Вона не ночувала у градоправителя (це вже було б занадто), а винаймала кімнату у таверні, та тієї ночі була настільки знесилена, що не помітила, як туди пробрався чужинець.

- Різа, нарешті я знайшов тебе! – Зачиняючи двері на засув мовив Сарам.

Вигляд товариш мав жахливий, і це ще м'яко сказано. Втомлений, побитий, без зброї, з речей мав лише якогось згортка на руках. А що могло примусити друга покинути меч? Лише якась біда.

- Невже стіми усе-ж таки напали на гномів? – Перша думка, що прийшла у голову. А якщо Зеон передумав, якщо Седіга дарма рушив до темних ельфів, невже вона підвела коханого?

- Ні, з ними усе гаразд. Уна усе ще тримає з вами союз, навіть допомогу відправила Нічному лісу, та Азеркіна вона... вона. Трясця, дай мені присісти, нелегкою була доріжка!

Віддихавшись, напівгном розповів свою історію. Королева Долини Верб ввела нові закони – вона анулювала змішані шлюби ельфів та людей, почала полювання на напівкровок. Так рано чи пізно і гноми постраждають, правительку Імперії вже називали безумною. Після некроманти прийшли на допомогу гостровухим, і підгірний народ вирішив допомогти. Ельфійка сприйняла це як виклик, приниження гідності. Ніхто не думав, що регентша почне війну, бо вона і з однією ледь справлялася, та правителька і не планувала воювати, у неї були свої шляхи помсти.

Не жаліючи ні принцесу Хельгу, ні її дітей, матір короля розкрила Уні таємницю походження зятя. За законом стати частиною правлячої родини міг лише член іншої династії, інакше страта. Матір не пожаліла доньки, хоч та й була добрим дипломатом і набагато кращою лідершою, ніж сестра. Її разом зі старшим сином Сарама задушили (так робили, аби не проливати кров родини).

- Я тоді був у зброярні, мені про вирок сказала служниця. Вона непомітно провела до камери. Хельга сиділа на підлозі, притискаючи до себе дітей. Їх мали стратити вранці, коли усі вассали зберуться. Молодшого змогла просунути у віконце камери, сказала «хоч його врятуй», а старшого могла тільки заспокоювати. Як він дивився на мене, Різо, я сина кинув на загибель і він розумів це у свої два роки! Ніколи не думав, що доведеться обирати між власними дітьми, та все ж мені вдалося втекти з замку і дістатися сюди.

Щокою Сарама скотилася сльоза. Дочка Ворона ніколи не бачила, як товариш плакав. Згорток на руках заворушився, воїтель притискав до себе хлопчика, наче того все ще могли забрати гноми-палачі.

- Скажи, хтось бачив, що ти тут? – Залишивши співчуття до кращих часів, спитала подруга.

- Ні, тільки на пристані, у таверні ніхто не помітив.

- Добре. Я допоможу дістатися замку і поселю у забутому крилі, там ніхто не ходить. Доведеться переконтуватися якийсь час, потім відшукаємо краще місце.

Дівчина довго колебалася не знаючи, чи варто писати Седізі про цю ситуацію. А якщо Орнелла про усе Раззаку розповість? Якщо сам вампір вирішить віддати втікача гномам? Непроста була дилема. В решті решт друзі вирішили, що це особисте, і ризикувати не варто.

Сарам не жалівся на умови життя – слуги приносили господарці будь-яку їжу за вимогою, з кров'ю та без, а більшого йому і не треба було. От тільки Рагнар постійно кричав, чи то через вік, чи то через атмосферу замку. Дагарон вже почав жалітися на неспокійних духів, він гадав, то потерчий з болота залетів і оселився десь під дахом.

Тоді напівгном попросив видати йому служницю, бо він сам не дуже то й справлявся з малими дітьми. Різі довелося звільнити з полону Ілзе – навіть до неї довіри було більше, ніж до місцевих мертвяків. І, варто віддати належне, рабиня нічого зайвого не патякала, та й малюк з тих пір затих.

Зате океаном прийшла інша біда. Не флот, а ціла армія на чолі з королевою. Хоча сама Азеркіна на полі бою не з'явилася, а от Різі довелося не просто підняти нежить, а ще й вести її – більшість розумних істот пішли з лідером, лишилися примітивні зомбі та скелети.

Частину кораблів вдалося потопити, на землі з людьми битися було просто а от чудиська... Вони були такими ж сильними та безумними, як упирі, ввечері імперці відступили, напівзвіри продовжували битву.

- Ти сусідам листи відправив? – Під час короткої передишки спитала воїтелька.

- Так. Відповідей не було, міледі. Гадаєте, час звернутися до вашого вчителя?

- Ні. Йому і так непросто. Не будемо турбувати, протримаємося ще кілька днів.

Змертвілий ліс захищався. Навіть дров не могли нарубати імперці – корені обвивали сокири, стікали кров'ю та рипіли, чіпляючи душі жахливими стогонами. Древні духи рвалися з-під землі, непросто було їх стримувати. Так тривало тиждень, сили покидали людей – на ворожих землях не було ні їжі, ні допомоги, а підкріплення духів з заходу тільки погіршили становище.

Учениця чаклуна вже думала, що відступлять, проте мачуха не збиралася так просто здаватися. Розвідники принесли звістку про нові флоти – теж з боку Імперії, зате набіги з боку річки Серпент припинилися і Морія відіслала кількасот воїнів на допомогу. А ще ельфійка надіслала листа, у якому вимагала, аби Седіга зустрівся з нею один-на-один на схилі, щоб вирішити цю суперечку у поєдинку.

Різа прийняла виклик. На світанку вона пішла до означеного місця, і який же був подив, коли замість мачухи на зустріч вибіг брат. На ньому був завеликий шолом, замість броні – якась одежина зі шкіри звіра, а на поясі висів меч. Вже справжній, не дерев'яний.

- Юріан, що ти тут робиш, тебе ж вбити можуть. Де Азеркіна, вона мусить за тобою наглядати!

- Мама тут ні до чого, вона не знає. А де той страшний вампір? Я викликав його на поєдинок, невже він злякався дитини?

- Це неважливо. Хто кидає виклик моєму вчителю, матиме справу зі мною.

- Та я не хочу з тобою воювати! – Схрестивши руки відповів хлопчик. Він забув, що неподалік Імперія б'ється з некромантами, і що будь-який випадковий свідок може вбити його. – Тільки звільнити.

Король підбіг до принцеси, обійняв, вона не пручалася, хоча варто було б. Усі думки були тільки про одне: як повернути хлопчика матері, щоб її не вбили воїни Долини Верб, а його – хтось з новоприбулих підкріплень. Тільце малого правителя тремтіло від жаху, важко уявити, скількох зусиль йому коштувала ця вилазка.

- Тобі час стати серйознішим, знаєш, на війні не жартують. – Прошепотіла воїтелька.

Та вона сильно помилялася. Син Георга прийшов сюди не для того, аби повернути її до палацу, Терас допоміг йому змиритися з усім. Різа Конзекрейт більше не повернеться, її вбили, а за вбитими неможна довго плакати. У тілі сестри живе чудовисько, товариш так само бачив його, коли вампірша штовхнула його за борт. Мертвих неможна воскресити – це темна, заборонена магія, що звела до могили найдорожчу людину. Можна лише впокоїти – дати душі повернутися до янголів, і він зобов'язаний, все ж-таки король.

«Не дивися в очі, обличчя – лише маска, монстр ходить Паладією, паплюжачи пам'ять твоєї крові. Вбий, не задумуючись, прикінчи!» - ці думки надавали хоробрості. Якщо меч не подарує смерті тому клятому чаклунові, то хоча б принесе сестрі мир. Вампіри не зомбі, вони майже як люди, вбити їх доволі просто. «тільки пам'ятай, що майже це вже не та, яку ти колись любив».

З гучним гуркотом щось вхопило некромантшу і штовхнуло вниз схилом. Роздивившись фігуру в обладунках дівчина оторопіла, а наступної миті не стрималася і закричала:

- Дагарон, тіні б твою душу забрали, що ти коїш?!

В одній руці скелет тримав меча, іншою схопив за руку хлопчика. Той виривався та по собі воїтелька знала – звільнитися з цих кісток неможливо.

- Ну, кажи, янгольский виродок, що ти хотів зробити? Кажи, чи я втоплю тебе у болоті як цуценя!

Хранитель замку, ігноруючи володарку, що бігла до нього, став на коліна, зануривши напівельфа у болото. Він потримав його там секунд тридцять – аби хлопчак наковтався води та припинив пручатися, після чого дістав, як раз коли панна опинилася поруч.

- Я тільки звільнити... - Тремтячим голосом мовив брат, коли сестра змусила мертвяка відпустити дитину.

Він стояв там, ледь тримаючись на ногах, увесь брудний, у роті гидкий присмак гниття, у носі засів сморід мертвятини. Це був той світ, у якому тепер мешкала сестра, і його мешканці були такими самими, та чомусь вона обрала оце, а не їхній затишний замок у столиці.

Щось всередині все ще велося на оману мерців, змушувало любити це чудовисько. Може, душа переможе отруту вампіра і дозволить йому звільнити себе, як у казках. Принцеса прокинеться, подякує, з неба спустяться янголи і повернуть втікача матері... Того дня хлопчик зрозумів, що ніякі вищі сили не збираються втручатися у їхні стосунки.

- Седіга ніколи не відновить миру, якщо вб'є короля. – Казала чужинка у тілі сестри. – Треба його...

Юріана врятував Терас, що привів чудиськ на підмогу. Вони налетіли несподівано, а товариш особисто схопив короля, тягнучі його подалі від триклятого схилу. З невідомої причини ці істоти слухалися його, та того дня правителя не хвилювали такі питання. Головне – він лишився цілим, а хто знає, що з ним могли зробити некроманти. Навернути у рабство, вирвати з обіймів покровительки заради жарту, згодувати упирям?

Подальша битва не була такою вдалою. Нежить посипалася з усіх боків, їх було забагато, і це при тому, що більша частина свідомих мерців воювала зі стімами. Азеркіна помилилася – її сил було недосить, аби узяти Рабенланд. Нетерпіння і небажання боротися за кожне місто, жага захопити столицю, зіграли злий жарт. Усі нікчемні купки мерців зібралися воєдино та вигнали ворогів, ще й розгромили кораблі, довелося рятуватися на човнах.

Загиблі лишилися на милість того, хто головував у місті. Тут, на території нежиті, їх душі не могли так просто полетіти до янголів, принаймні не одразу. Дивна аура наче павутиння тримала їх, тому живі і не рвалися до Змертвілого лісу.

- Не думала, що ти вмієш орудувати мечем. – Все ще спостерігаючи за океаном, мовила учениця чаклуна.

- Я хранитель замку, панно, моє тіло, мій розум, мої душа та знання – усе покладено на благо Володаря Вічності.

- Тоді і мені допоможи. Душі загиблих треба підняти і відправити на допомогу Седізі. На столицю вже ніхто не нападе, а йому важко битися з механізмами – мертвих стімів не підняти. І дивися, аби ніхто не втік – ті, що загинули тут, належать тільки Ворону.

- Буде виконано, міледі. Яка іронія – володар Раззака те саме казав, коли його підіймав.

Восени після десяти посланців та п'яти слуг заявилася Ілзе. Вона все ще боялася дивитися в очі, та все ж наважилася прийти без запрошення.

- Чого тобі?

- Дозвольте сказати, панно, дитині тут не місце. Скоро армія повернеться додому, буде багато свідомих мерців. Вони знайдуть живого, а душу немовляти –тим паче. Рагнар дуже милий хлопчик, не хочу бачити, як його вб'ють.

- Тебе такі речі не мають хвилювати, виконуй свої обов'язки, якщо не хочеш назад до в'язниці.

Та все ж ці слова надовго засіли у голову. У Сарама була дуже дивна енергія душі – розчавлена, майже як у несвідомого зомбі. А от маля можна було відчути за кілька метрів, заходячи до друга дівчина ледь стримувалася, завжди відмовлялася підійти ближче. Малюки – найсолодша здобич для вампіра.

Коли у замок надійшла звістка про повернення – чекати лишалося днів п'ять, не більше – Різа відважилася на розмову. Батько ніяк не хотів лишати сина, та знайти дім малому було набагато легше, ніж сховати колишнього зятя королеви. Вампірша підшукала доброго опікуна – коваля, що мандрував світом. Він зупинився у порту і жалівся, що для його справи не лишилося спадкоємця.

Довелося довго сперечатися, навіть на збори запізнитися, проте дочка Ворона свого добилася. Зрозумівши, що заради блага сина їм доведеться розстатися, напівгном віддав немовля. Ілзе віднесла хлопчика на пристань і повернулася, хоча тепер вона була непотрібна і могла відправитися до в'язниці.

- Мілорд, він питав мене, як дитина опинилася у землях нежиті. Я сказала, втопити хотіли, коваль повірив і забрав хлопчика. Вранці вони відплили до ельфійських земель, пообіцяв піклуватися як про рідного сина.

Відзвітувавши, рабиня повернулася до господарки. Та була готова кинути у підземелля, та поговоривши з другом пом'якшала. Дозволила служниці лишитися, якщо та не покидатиме замку.

Через вісім місяців після зустрічі з темними ельфами некроманти відбили атаку стімів. Аргедон обіцяв відновити мир, якщо інші погодяться, та з гномами та лісовими ельфами ще треба було домовитися. Повернувшись додому Седіга отримав від Дагарона звичний звіт і амулет, який просила передати учениця. Він був цілим, наче увесь цей час пролежав на столі.

- Скажи чесно, як хранитель, як вона впоралася?

- Добре для королеви Долини Верб, та недостатньо для некроманту з Вічного Союзу. – Зізнався скелет.