44
Нові збори закінчилися два тижні тому. Усе було майже як раніше, якщо не рахувати відсутності людей та стімів у залі: сторожу, радників та членів родини як завжди лишили під дверима, лідери обговорювали подальший хід війни. Різа знала, що спокій, який вона мала на душі, то ілюзія – ворогів лишалося багато, месія з мачухою нікуди не зникли, слуги замку та правителі сусідніх королівств усе ще називали коханкою за очі.
Та сьогодні ввечері їй не треба ховати хвилювання, підбирати слова, озиратися у пошуках лазутчиків. Седіга сам покликав і наказав підданим не тривожити до завтра. Він хотів відволікти ученицю, а заодно навчити чомусь новому.
- Покажу тобі магічне письмо. Цими символами спілкуватися неможливо, бо у мові чаклунства багатьох слів не вистачає, проте короткі речення і слова можна наносити на прикраси і посохи, наділяючи їх особливими властивостями. Пам'ятаєш, що я тобі розказував про прикраси?
- Ті, що на голові, зберігають наші знання, навички, вміння, ті, що на руках – душу та спогади, а на поясі забирають негатив та хвороби.
- Саме так, сьогодні ми вивчимо основні, ти не зможеш їх використати без практики, та хоча б будеш знати значення, у битві з чаклунами знадобиться.
Ось вона вже виводить символи. Один за одним, літери зливаються, перетворюючись у нерозривну лінію, часом наставник кладе руку на зап'ясток та обережно направляє. Прописує одні й ті самі слова, як у дитинстві, коли почалися уроки чистописання. Та з ним дівчина готова хоч сотню років просидіти за столом, так добре, коли ніхто не тривожить, ні випадково, ні у справах.
- Непогано, ти якісь запам'ятала?
- Звісно. – Мокнувши пальці у чорнильницю відповідає дочка Ворона. – Сила духу, ясність розуму, праведний гнів та кам'яний захист. – Один за іншим, вона малює їх на обличчі, дивлячись на неї вампір всміхається, тоді стискає у обіймах і дивиться в очі. Не в далину на поле битви, не на накази, що їх притяг з собою Раззак, нарешті воїтелька може насолодитися чарівним блиском таємниць та вогнем пристрасті, та все ж дівчина просить ненадовго відвернутися.
- Хочеш здивувати досвідченого чаклуна? – Питає лідер Союзу, закривши очі долонями. – Чи є на світі закляття чи річ, що здатна на таке?
- Можеш дивитися.
Принцеса стоїть на колінах, тримаючи у руках рослину. Блакитна квітка з великим золотим листям, здається, такі тільки на острові Життя ростуть. Правда, гостровухі продають їх усім, бо ця трава має сакральне значення.
- Це що, жарт такий? – Узявши її, Седіга роздивляється пелюстки, наче це все марення, очі підвели.
- Ні, це пропозиція, яку я зробила тільки раз.
***
У материній кімнаті не було занавісок. Сонячне світло заливало приміщення, а фігуру перед дзеркалом оточувало золотавим сяйвом. Вона завжди сиділа там, наче на троні – розчісувала хвилясте волосся, підфарбовувала губи, часом щось писала. Азеркіна ніколи не спілкувалася з сином у тронній залі, а на людях могла кинути лиш кілька фраз, поклавши руку на плече. Усі розмови проходили тут, з віком покої стали здаватися меншими, та жінка, що у них мешкала, була такою самою сильною і сліпучо-величною.
- Ти хотіла мене бачити? – Придворні дами казали, голос змінимся, став більш грубим, мужнім. Та тут слова усе ще тремтіли, вилітали, як малі пташки і губилися у стінах спальні.
- Вчителі сказали, ти пропустив заняття, сподіваюся, нічого серйозного? – Не відриваючись від відображення спитала королева.
- Затримався у лісі, хотів зібрати квіти для відвару, а вони лише у полудень розпускаються.
Ельфійка скочила зі стільця, кинула помаду на стіл, та впала прямісінько у скриньку. Навіть випадковості у неї виходили без помилок, хотів би і син це успадкувати.
- Чому не попросив слуг? Чому не пішов до лісу на вихідних?! – Закричала регентша так, що у вухах задзвеніло. – І я певна, з тобою поплівся цей дивак Терас. Хоче, аби ти виріс як він, брудним та неосвіченим чудиськом.
- Та його... там не було. – Опустивши очі до підлоги відповів винуватець. Взагалі, товариш знав дві мови і чудово розбирався у геометрії, та просив про це не розповсюджуватися. «Якщо королева дізнається, вважатиме мене загрозою, у кращому випадку відішле геть» - а сумніватися у словах свого захисника син не звик.
- Ти підводиш мене, Юріане. – Поступово переходячи з крику на шепіт промовляла Азеркіна. – Хочеш керувати королівством, а сам навіть уроків не можеш зробити. І що б сказав батько? Я найгірша мати у всьому світі...
- Ні, ти найкраща мати на світі! – Обійнявши її, хлопчик відчув доторк ніжного шовку, руки королеви не відчувалися під сукнею. – Я такий радий, що у мене є родина, і що забравши батька з сестрою Люксиліна лишила тебе.
- Тоді будь вдячним сином і роби усе як слід. – Не даючи йому забруднити одяг сльозами, жінка швидко поцілувала хлопчика у лоба і відсторонилася. – Ми напишемо нову історію Паладії своїм завзяттям.
Після такої неприємної розмови настрою не було зовсім. Щоб розвіятися, король рушив до малого залу – раніше він був тронним, там ще розпочалася ера Перемир'я, та з тих пір замок сильно змінився і тепер це була лише одна з багатьох кімнат, що часто пустувала.
За кілька хвилин до правителя долучився друг. Як дивно: лише три роки різниці, а на око як десять! Терас темноволосий, коренастий, на ньому будь-які обладунки сидять, а він худий і вуха стирчать, як у кролика. Більше на тваринку схожий, ніж на юнака.
- Дізналася про нашу вилазку? – Наче читаючи думки спитав товариш.
- Так. Взагалі-то я король, думав, виросту і робитиму що хочу, та мене усе ще сварять. Може, у шістнадцять чи сімнадцять...
- Тобою маніпулюватимуть і у двадцять, і у тридцять, до тих пір, поки ти сам це не припиниш.
- Легко сказати! – Діставши з кишені яблуко і кинувши його у купу старих кошиків буркотнув Юріан. – Тоді доведеться самому сидіти на зборах, читати купу документів і розмовляти з іншими королями.
- Ну а як ти хотів? За безтурботне життя під крилом матері треба платити.
- З батьком усе було інакше. Я пам'ятаю, він багато мені дозволяв, та й до підданих був добрішим. Якби не той клятий вампір! Після того, що він зробив з сестрою, його серце не витримало, і від щасливої родини лишився тільки портрет.
- Седіга. – Вимовляючи це ім'я Терас вишкірився, що зробило його схожим на чудисько. В очах пробудилося щось темне, чого друг раніше не помічав. – З найпершого дня він переслідував нас з матір'ю, ми були вимушені мандрувати світом. Ночами нас ховали, вдень можна було тільки молитися. Він захотів і мене лишили сиротою, наче якийсь дурний жарт.
- Не переживай, коли я правитиму підемо війною на сусідів, як і обіцяв. Голову нашого ворога повісять на кіл і виставлять перед храмом Найсвятішої!
- Ні. Ти сестру звільни, вона – твоя турбота. Лідера Вічного Союзу я візьму на себе, не бути мені собою, як не вб'ю проклятого упиря!
Тієї миті пітьма відступила і те невідоме чудовисько знову перетворилося на придворного хлопчиська, що вічно тинявся з королем та втягував його у різні пригоди. Терас казав, це чарівна клятва, якої навчили напівзвіри, вона забирає частину магічних сил у людей, що її дають, і, якщо виконати домовленість, поверне вдвічі. Юріан не бачив у цьому сенсу, бо він не був великим математиком і не любив чекати, та все ж договір вважав справедливим. Зрештою, його кров – і розбиратися має Конзекрейт, а Терасу за матір варто помститися.
За місяць вони рушили до кордону – там селяни бунтували, королева вирішила особисто придушити повстання. Сина взяла з собою для вигляду, бо рада казала, час вже йому братися до справ, ну і звісно що його товариш рушив слідом. У трактаті було написано, на березі річки Серпент ростуть дуже рідкісні рослини. Діти втекли з-під носу своїх і пробіглися мостом до лісу, де король набрав повну сумку трав, проте, коли вони скінчили, вже сутеніло, дороги стали зливатися у темну пляму.
Навіть вихованець чудиськ захвилювався, на цій стороні він не мав помічників, зате був оточений мерцями, може, він переоцінив сили. Друзі довго блукали стежками, потім і кущами і нарешті вийшли до великого обійстя.
Від мармурових стін віяло холодом, іржавий паркан навіть не намагався щось приховати або відлякати крадіїв. Навіщо? Двір переповнювали гнилі трупи: вони рубали дрова, тягали мішки, наточували зброю і виконували іншу роботу, не розкидуючись словами. Слуги, що навіть не думають про повстання – королеві сподобалося б.
Кілька хвилин товариші просиділи у засідці, спостерігаючи за цим. Старший вже тягнув молодшого назад до лісу, коли дорогою промчався чорний кінь, що лишав по собі слід з пилу та трупного смороду.
- Чекай. - Прошепотів Юріан. – Я впізнав його булаву, це ж Раззак, чому він тут? Мабуть, будує якісь плани.
- Хочеш прослідкувати за ним? Це буде непросто.
- Нумо спробуємо, ми ж лицарі!
Обійшовши маєток, хлопчики знайшли місце, де хтось вирвав кілька залізяк. Вони пролізли у двір та пробралися через чорний хід, не пощастило шукачам пригод опинитися на кухні обійстя, де готували їжу для зомбі.
Усе було ідеально вимито, ножі сяяли сталевими гранями під стелею, вікна відчинені, та запах нікуди не дівся. На столах лежали підноси, з-під срібних кришок деяких витікали цівки крові. Як би Терас не відмовляв, правитель захотів відкрити один з них, коли б ще він дізнався, що їдять зомбі?
На тарілці лежали кишки, рясно политі кров'ю, а збоку згусток м'яса та жиру. Сину Георга це нагадало обід вдома – ціла тарілка каші і смачна відбивна у куточку. Від таких порівнянь нудота підібралася до горла, та не встиг хлопчик прийти до тями, як його потягли під стіл. У приміщення тяжкими кроками увійшов живий мрець, не Раззак – одяг був зношений, радник ніколи не став би так вдягатися.
- Це пану віднести. – Сказав він тому, що увійшов слідом, той був повільним та нижче зростом, жахливий воїн, та як слуга згодиться.
Перший пішов, другий з тацями рушив коридором. До того часу Юріан вже взяв себе у руки і вирішив піти слідом. Порожні стіни, прикрасами яких слугували лише тріщини та павутиння, пригнічували. А Різа жила у подібному місці якийсь час до навернення, брат згадав, як незваний гість поцілував її на маскараді, і як сестра просила нічого не казати батьку.
Це надало сил. Когось вампіри лякали до напівсмерті, когось чарували брехливою посмішкою, лицарі здавалися або приймали сторону кровопивць. А він буде сильнішим, як герої пророцтв – безстрашним та непереможним. Хай це місце і надалі лякає живих, навіть старший товариш – хоробрий воїн – нервує та боїться. Він же не підкидько і не вихованець чудиськ, а прямий нащадок Люксиліни, це некроманти мають боятися святого світла!
Так парочка дісталася до покоїв – невелика кімната з ліжком, скринею та столом, на якому стояв канделябр, нічого зайвого. Їжа стояла на підвіконні а гість лежав на ліжку. Тіло виглядало задубілим, не подавало ознак життя, тож зрозуміти, коли радник прокинеться, було неможливо. Король вирішив сховатися під ліжком і почекати, Терасу довелося послідувати прикладу правителя.
За кілька хвилин у приміщенні забриніли ланцюги. Над підлогою парила біла фігура, вона здалася сину Георга знайомою.
- Пане Раззак, не чекала побачити вас у такому вигляді.
- Мене не хвилюють твої очікування! – Різко відповів мертвяк. – Я теж не чекав, що усе так обернеться, та маємо що маємо.
Привид сіпнувся, наче кудись поривався, рука господаря спинила. Юріан не бачив цього, та некромант буквально змусим Морію втупитися у вікно, відводячи погляд від ліжка.
- Ви вже знайшли собі заміну? Хто буде новим градоправителем? Чи у нашого лідера буде новий радник?
- Ні, я зробив вибір на користь друга. Якщо за законом права рука має увесь час бути поруч, так і буде, зрештою, я можу лишити надійного трупа замість себе, тоді у союзі буде вже двоє вірних мені. Для Різи ці розмови так само не минули даремно. Хотіла вигнати мене і підібратися ближче до коханця, а у підсумку сама відправляється до градоправителя на навчання, як традиційно!
- Вже знаєте, куди вона поїде?
- Сюди! Подалі від столиці, щоб духу там не було! Сподіваюся, у тебе вистачить розуму не передавати її листів пану і зробити усе можливе, аби дівчинка звідси не повернулася?
- Звісно. Моє нежиття – служіння вам, мілорде.
- Добрий ланцюг кому хоч мізки вправить, хоч упирю, хоч банши. – Гордо мовив зомбі. – А тепер іди, наставнице, вранці приймеш гостю, тільки зроби вигляд, що не знала про це, мені ж треба відпочити перед зворотнім шляхом.
Морія покинула кімнату через двері, чим здивувала шпигунів. Інквізитори навчали молитов та засобів боротьби з нежиттю, та не розповідали, як ті живуть і як так може статися, що привид користуватиметься дверями.
Раззак майже одразу знову заснув, разом з ним і моторошний замок спорожнів. Діти змогли спокійно вийти, не наштовхнувшись на сторожу. Король дуже пишався цією вилазкою, а коли знайшов шлях додому за допомогою болотяних вогнів радості не було меж. Тільки друг не припиняв жалітися – йому завжди казали, що зомбі не сплять, а потерчі ведуть до загибелі.
На мосту їх зустріла вершниця. У червоній мантії з рукавами до ліктя, бо такі як вона часто бруднили руки, обличчя закривала вуаль, на голові був капелюх з дороговказною зіркою. І звісно ж, на золотому паску були вишиті молитви за прощення душі, усім їм гріхи відпускалися. Ця тітка супроводжувала їх, вказуючи шлях, тож хлопчика впізнала.
- Ваша Величносте, яка нечість заманила вас у ліси нежиті?! – Вихопивши меча, спитала Луазіра. – Не вистачало, аби некроманти забрали у Імперії ще одного спадкоємця.
- У нас було дуже важливе завдання, міледі. – З повагою відповів правитель. Так, серед людей нікого вище короля не було, та навіть він зобов'язаний був прислухатися до церкви. – Ми шпигували за представником Союзу і дізналися дуже важливі речі.
- Залиште це професіоналам, повелителю. Краще вчиться, бо вже за чотори роки лишитеся без регента.
- Хіба мама дозволить мені правити так рано? На її батьківщині до трону готуються століттями.
- Якщо неповнолітній займає престол, регент зобов'язаний його заміняти до сімнадцти років, а тоді вже доводиться поступитися. Не життя має готуватися до прийняття дитини, а навпаки.
Діти повернулися до табору як раз вчасно – інквізитори спіймали на полях відьму, яка таємно передавала трави своїм чоловікові та донці – темним ельфам з ворожого королівства. Вирок був очевидним, схоже, суд затягли тільки тому, що поруч був король.
Жінку прив'язали міцним мотуззям, такі навіть щоглу втримають під час бурі, потім інквізиторша знову оголосила вирок – для новоприбулих. Луазіра не була присутньою на суді, зрештою, у неї було своє завдання, пов'язане з допитом бунтівників. Смолоскип передали сину Георга, він розгубився, тоді Терас погодився підмінити.
- З вашого дозволу. – На людях товариш завжди звертався на «ви».
- Звісно, підпали ти. – Впіймавши холодний погляд матері мовив правитель. Вона поспішала, неможна змушувати королеву чекати.
Вогонь розговарвся дуже повільно, довго танцював під дошками, поки ті нарешті не спалахнули. А тоді понеслася – яскравий стовп підіймався усе вище та вище, шкіра миттю вкрилася червоними плямами, місцями вискакували пухирі, що миттю лускали. Це все супровождувалося прокляттями а потім – просто криками, скажена від болю відьма не була здатна сказати бодай слово. Тіло почорніло, обвуглилося, лиш трохи сіпалося від конвульсій. Ще кілька хвилин, а тоді припинило.
Та труп догорав довго. Запах горілого не підіймався вгору, як дим, він впивався у ніздрі, лишався на одязі. Фігура стояла нерухомо, як обсидианова статуя, поступово від неї почали відвалюватися шматки, а тоді лишилася тільки купка попелу.
Того дня Юріан зрозумів одне: він звільнить сестру, виконає місію, та навряд чи лишиться на страті до кінця. Радше просто піде чи дозволить природі узяти своє – як це було з батьком. Не усі можуть зустріти смерть в обличчя.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!