Спадкоємиця Конзекрейт

У замку Рабенланду скелет та зомбі почували себе привидами. Вони топили лазню, кололи дрова і таскали на склад, що займало цілий день (бо приміщень з коминами та пічок на кухні було немало). Часом парочці випадала хвилинка вільного часу, а іноді навіть зустрічалися у коридорі, аби перекинутися слівцем.

- Давно вже на нас ніхто не кричав. – Сказав перший, сідаючи на підвіконня.

- Та нема кому більше, головного радника стратили, а решті панів немає діла до знущань над мертвими, вампіри і ті вважають це мерзенним. – Підтримав тему другий.

- Не те щоб я сумував за ним. Постійні побиття, крики, проте серед двух зол краще обрати менше, так?

- А хто ж тоді більше зло?

- Королева.

Стіни замку здригнулися, зі стелі посипався пил, порожнім проходом пройшовся холодний вітер, навіть мертвим стало не по собі від цього знака, хоч і звикли до різних дивацтв.

- Королева? Ти ж сам казав, що господар кликав її коханкою, я не раз бачив колишню принцесу біля лазні з лідером, сміялася, як мале дівча.

- Хазяїн, - співрозмовник зробив паузу, на цей раз нічого надприродного не сталося, - помилявся. Вона зачаклувала нашого лідера, ось що тобі скажу. Якшалася зі священиками з Імперії, от і лишився хрест на пів обличчя, отримала печатку та права правительки, а тоді поплакалася, і Седіга вбив найкращого друга, ось хто насправді...

Договорити мертвяк не встиг. Його вхопила бліда рука з криваво-червоним перстнем, вже за мить напівзогнила пика зустрілася з двома палаючими смарагдами. Зробивши глибокий вдих, правителька відпустила раба і пішла далі коридором, наказавши скелету:

- Цього до підземелля, упирі вже голодні.

У Різи не вистачало нервів, аби займатися слугами. Вже кілька місяців правитель лишався без радника, у половині претендентів вона бачила ворогів, після такої змови і чоловік не відчував довіри, часом воїтельці здавалося, що навіть на неї дивиться з підозрою.

Пройшовши повз досі порожні покої радника, дівчина опинилася у спальні, коханий теж був там. Він перевіряв кіпу документів, по обдва боки було два однакових стовпчики, здається, один з них був перевіреним, інший треба було редагувати. Справа стояв посох, чаклун рідко з ним розставався, як і дружина з мечем.

Королева підійшла спокійно, та доволі гучними кроками, проте він не почув. Двома пальцями дочка Ворона вихопила перо, а коли чоловік обернувся, поцілувала його у лоба. Легко і швидко, аби з поцілунком він не почув втому.

- Завтра до нас приїде Ванієль, відпочинь, бо ельфи можуть передумати і продовжити війну.

Седіга подивився на партнерку, тоді на папери і знову на неї. Хотів заперечити, та кілька безсонних днів зіграли свою роль. Були речі, які каменем висіли на душі, а сказати про них не лишалося сил.

- Не хвилюйся, я усе зроблю.

Чаклун мовчав, та дозволив узяти себе за руку і повести до ліжка. Різа подивилася на коханого ясними зеленими очима, і він згадав, як вона була налякана у день їхньої першої зустрічі. З того моменту вампір не запам'ятав ні обличчя, ні зачіски, ні одягу – усе було розмито, тільки погляд, повний страху, та не перед нежиттю, а через його важку рану.

- Дякую- Прошепотів він, нарешті здаючись і поринаючи у сон.

Андегур сіла за стіл і почала роботу. Відповіді градоправителям, чисельні скарги на вироки – усім одна відповідь: рішення лідерів неоспірне. Знову і знову одні й ті самі форми, лише імена змінювалися. Навіть стіми зламалися б від такої праці – ось єдина думка, що прослизала між справами до голови.

Часом доводилося приймати рішення, при цьому відкинувши власні бажання, хоча бути безпристрасною у неї виходило гірше, ніж у чоловіка. Відсилаючи чергову ворону (вони приллітали через відчинене вікно так само швидко, як відлітали) дівчина продовжувала розмірковувати над усім.

Тріумф перемоги зовсім не відчувався. Скільки часу пройшло, а Змертвілий ліс усе ще бушував після страт, що пройшлися його землями. Раззак був сволотою, у цьому володарка не сумнівалася, та при цьому зомбі міг вирішувати сотні справ, поки його товариш спав (гнилі трупи, на відміну від привидів та вампірів, не потребували сну чи медитацій).

Коли папери скінчилися, втомлена королева впала на ліжко, навіть одягу не зняла, тієї ж миті хтось постукав у двері. Це був Дагарон: прийшов повідомити про прибуття сансая.

До зали нарад увійшли двоє. Корона ще ніколи не здавалася такою важкою, та погляд на другу половинку додав сил. Принаймні, правитель Змертвілого лісу відпочів, зберіг здоровий хід думок. Він зможе прийняти рішення зараз, так само як вона приймала усю ніч.

Ванієль же навпаки був сповнений сили та здоров'я. Казали, цієї осені Лань дарувала ельфам багатий врожай, торгівля принесла немало грошей. Їм все ще не вистачало військової сили, аби перемогти некромантів, проте впевненості у госровухих побільшало.

Разом із гостем до зали, що була захована від решти світу бархатними шторами, влетіло сонячне світло. Двері зачинили, як тільки ельф сів на запропоноване місце, та легке світіння, наче аура, лишалося з ним впродовж усього візиту.

- Седіга та Різа, радий, що ви зголосилися мене прийняти, бо нині усілякі плітки ходять. – Сказав співрозмовник, не вшановуючи їх ніяким титулом. – Ваші ж раби шепочуться: Раззак був силою нежиті, у містах Змертвілого лісу царює хаос, порядок руйнується на очах, ситуація вже півроку катиться до...

Його слова перетворювалися на тупий біль, розливаючись скронями. Кожного разу кліпаючи, правителька боролася з бажанням впасти без свідомості, повіки наче свинцем налилися. Дочці Ворона хотілося б обійняти коханого і заснути, та вона могла задовольнитися лише тим, що тримала його руку під столом.

- Ковен друїдів стоїть без голови. – Урвав промову гостя вампір. – Я нагадаю, що то не Раззак позбавив його життя, та й флоти ваші потопило моє закляття, а не гармата чи лук.

Чиста правда. Нехай зараз йому важко було, війна розпалювалася знову і знову. Подружжя не могло битися разом: кілька разів один з них покидав столицю, а інший лишався розбиратися з проблемами. Весняні крики, що пронизали річку Серпент, не давали спати селянам майже місяць, були викликани мечем королеви, а кривава піна у Бухти Кісток – магією лідера.

- Говоритиму відверто: гноми тільки і чекають, що ваша держава розвалиться, а стіми взагалі на наступні збори їхати не хочуть. Наш конфлікт приносить тільки біди, і може нам треба піти на деякі компроміси. – Вже не так зухвало продовжив Ванієль.

- Нам ніколи не були потрібні гроші, а душ зараз не перерахувати, що острів Життя може запропонувати Змертвілому лісу? – Наче забравши собі впевненість опонента спитав чаклун. – Раджу вам добре обдумати ціну, бо новий радник скоро стане до роботи, і якщо ви не вирішите питання з викраденням душ вашими друїдами, ми компенсуємо цю втрату великою кривавою жертвою.

Тут Різа зрозуміла, що коханий блефує, і не тому, що вони ще не обрали радника. Просто теперишній лідер ніколи не приносив Чоловікові-Ворону кривавих жертв, тільки молитви і часом дорогоцінні камені. Проте, про такі подробиці Сансай не знав, тож сприйняв це серйозно.

- Запевняю вас, то був лише один інцедент, який побачила ваша дружина. Звісно, вона вбила мого родича,і я б волів хоча б вибачення почути, проте нам потрібно завершувати цю війну, тож я попоную наступне. Ви будете гостями на нашому святі на острові Життя, некромантія там заборонена. Подивіться, як до ельфів приходить початок, і ви зрозумієте, що ми поважаємо баланс, так само як і ви. Після свята можете пошукати облудних душ і забрати з собою, проте навряд чи знайдете.

Ще тоді було зрозуміло, що погодяться. Для виду вони поговорили трохи, після чого попрощалися. Воїтелька проводила гостя поглядом і пішла до ліжка, роздягаючись вона не помітила, що чоловік зайшов слідом, зачинивши двері.

- Нам треба поговорити.

- Невже, я з наказами щось...

Подивившись на коханого дівчина замовкла. Ні, справа була не у наказах, політика ні до чого. Дуже особиста розмова – про це казав задумливий вираз обличчя і печаль, що вперше за кілька місяців пробилася через маску втоми.

- Це стосується Раззака та мого рішення. – Пояснив вампір.

- Сумніваєшся у скоєному?

- Ні, усе було правильно, зрадник отримав своє, я виконав обов'язок перед Володарем Вічності. Вже не раз доводилося вбивати добрих воїнів та мудреців, йти на тортури невинних, робити багато речей, яких боялися наймерзенніші трупи.

- Але ті воїни та мудреці не були твоїми друзями, так? До того ж, він був не просто другом, ви багато чого з ним пройшли разом, і ти пробачав йому усі гріхи.

- Їх було не так вже багато, усі ми час від часу...

- Ти просто не помічав! – Не стрималася дружина. – З найпершого мого дня тут він робив усе можливе, аби розвіяти мій прах вітром, він кидав мене до в'язниці, крав кільце, кинув битися з батьком, цій ненависті могли б навіть тіні позаздрити!

- Це результат прожитого життя, ми не народжуємося такими, як є, усе має причину. – Відповідав розсудливістю на закипаючі нерви Седіга.

Його спокій змусив відпустити лють, хоча її багато накипіло. Дівчина зробила крок, обійняла і притисла до себе міцно-міцно, як давно мріяла. Вона відчувала, що чаклун хоче звільнитися, але не відпускала, поки не сказала:

- Яким би хорошим чи поганим він не був, це твій друг, так само як для мене був Сарам, ти, мабуть, і не знаєш того імені.

- Напівгном, зять Уни, якого вона хотіла вбити. – За кілька секунд, що співрозмовник згадував того воїна, дружина відійшла від нього, намагаючись опинитися у тіні. Тепер і її обличчям ковзнула печаль, і вампір засумнівався у плітках. Не схоже, що вона понад усе раділа смерті зомбі, бо лишилася одна у серці Седіги.

- Колишній лицар, ми з ним служили разом. Це я ховала його у нашому замку, а тоді відправила останнього живого товарища до темних ельфів, він повернувся за навідкою Орнелли. Мені довелося вбити, не катом, власними руками, а потім ще вийти до тебе з Раззаком у крові друга і радіти загибелі зрадника.

Я думала, як вчиню інакше ми не вистоїмо проти гномів, і поділитися тим болем було ні з ким, а тепер тебе мучить те саме відчуття. Послухай, мій вічний вчителю, і дозволь сьогодні мені повчити тебе життю: біль нікуди не піде, та якщо ти дозволиш йому загнати себе у кут, почнеш жаліти та зациклюватися, прийде кінець, скитатися тобі світом, як банши тиняються Узбіччям Самогубців.

- Ти вбила Сарама задля політики? – Крокуючи у темряву спитав Седіга.

- Заради того, чому ти служиш. Змертвілий ліс нам як дитина, треба піклуватися про нього і будь що вберегти від ворогів. – Відступаючи, поки не вперался у стіну, відповідала дівчина.

Він підійшов впритул, освітивши обличчя м'яким сяйвом, і побачив сльози на щоках. Різа дуже рідко плакала, а ще рідше зізнавалася у своїх помилках, та й він цим ранком не збирався нікому говорити про власні переживання, часом із правил бувають вийнятки.

І тут згадалися слова Володаря Вічності. Як завжди, не дуже зрозумілі на початку, проте від того не менш мудрі. Божество розмовляло нечасто, у такі моменти він справді важливі речі казав.

- Дитя моє, скількіж років ти тримала це у собі? – Витираючи сльози з порожевівших щік, спитав коханий.

- Давно, часом воно слабшало, та ніколи не покидало. – Зізналася воїтелька. – Визнай, тобі зараз теж боляче, бо не тільки Чоловік-Ворон живе у серці лідера Союзу, і частина його була вирвана.

- Це дійсно так. Я нестиму свій обов'язок через страшний біль та видіння минулого, та нікому не зможу про них розповісти, мабуть, лиш самому собі і маленькій частинці власної душі, що стоїть переді мною.

Тоді пара всміхнулася одне одному. Їхні посмішки були нікчемними, втомленими, недовгими, та скільки ж полегшення пренесли! Подружжя повернулося до ліжка, легло на край і ще десь годину згадувало минуле, друзів, що пішли. Він не заїкнувся про те, що веселий товариш-напівгном – зрадник, вона і не думала лаятися, коли мова пішла про Раззака.

Тепер перед правителями замаячила стара проблема. Радника потрібно було назначити, терміново. Кандидатів – хоч відбавляй, нажаль, їхній досвід та заяви про вірність нічого не казали. Панна хотіла бачити у якості нового помічника когось жахливого, аби сусідам не чесалося на них нападати, і доброго бюрократа, бо папери вже у печінках сиділи. Її чоловік шукав глибоко віруючого мертвяка, аби той ніколи не сумнівався у словах Володаря Вічності і навіть не мріяв про посаду лідера, і аби у справах війни добре розбирався, бо з дипломатією Седіга міг сам впоратися.

Вже майже півроку партнери не могли прийти до спільного рішення, постійно протирічили одне одному. Через два дні після візиту сансая правителька, як завжди, рушила до упирів, кістки раба-зомбі лежали поламані і тричі обгризані. Тварюки заверещали, та не від голоду – тут був чужинець.

- Міледі, ваша фігура – найкраща прикраса підземель.

- А ваша має маячити у Альдегарі, чому не попередили про візит?! – Намагаючись відшукати воїтеля поглядом негодувала воїтелька.

- Міг би і попередити, а ще розповісти Седізі про нашу маленьку переписку і про те, чому ви насправді вступили у культ, як гадаєте, чи стала б королевою коханка-інаковірка?

Він стояв навпроти клітки упирів, і без сумніву міг би знищити їх, якби двері відчинилися, тільки одяг не хотів бруднити. Серед перстнів можна було помітити два нових – дуже тонких, у ткачихи придбав.

- Що за брудні натяки?! - Тримаючи у руці ключа, спитала співрозмовниця.

- Брудні? – Театрально здивувався воїн. – Навпаки, послуга за послугу – справа честі. Ви втратили корону Імперії, я вам дав нову, не гіршу, тепер допоможіть мені з посадою головного радника, будьмо квитами.

- Хочете лишити місто абикому, чи забули, що у головного радника немає володінь? Ви ж самі були свідком того закону, ви ж і задобрили його на зборах Союзу тисячоліття тому. – Не даючи відповіді, дочка Ворона потроху відходила від теми.

- Кілька місяців Альдегар протримається, а закони завжди можна зміити, якщо мати достатньо влади.

Після цих слів вампір наче на невидимку перетворився – панна пройшла повз, узяла м'ясо і пішла годувати улюбленців, це знімало стрес і підіймало настрій. Коли Чейнс не витримав і підійшов до неї, дівчина відповіла з посмішкою:

- Що б там не було раніше, наш шлюб сам Чоловік-Ворон узгодив, тепер навіть боги Паладії не сумніваються у владі королеви Змертвілого лісу. Я ж казала, що у коханках не залишуся, а чекати біля ліжка – то ваша справа. А тепер притримайте заздрощі, ми ж навіть не друзі, аби про таке просити.

Ця невелика перемога надала Різі сил, так само як її чоловіку дискусія з Ванієлем. У доброму гуморі дівчина впоралася з роботою вдвічі швидше, у неї був час, аби вийти на балкон і як слід усе обдумати, до вечора вона знайшла вихід з ситуації, що склалася.

Седіга уважно вислухав, здивувавшись, яким простим було рішення, що місяцями лежало на поверхні. Хто міг бути беззаперечно вірний Володарю Вічності, розбиратися у документах і у той самий час добре володіти мечем? Хто віками виконував роль слуги, і вважав її найвищім благом для власної душі?

- Мене? Володарі, ви занадто добрі. – Намагаючись тримати себе у руках відповів скелет.

- Дагарон, ти віками слугував нашому богу, твій досвід можна порівняти хіба що з вірністю а тіло... Що ж, не усім радникам бути вампірами, зомбі чи привидами, усе буває вперше. – Відповіла Андегур.

- Ми даруємо тобі волю, приймемо до культу, подаруємо новий одяг та прикраси, під стать високій посаді. Тільки пам'ятай: усі смертні, як зрадиш навіть найсильніші некроманти тебе не повернуть. – Попередив лідер.