Спадкоємиця Конзекрейт

І дорослі і малі, прокидайтесь швидко,

У Долині Верб настало свято Вознесіння,

Сонця світло барвами світ наш розмалює,

У веселім танці янголи танцюють!

Співачки виступали на центральній площі. У натовпі, що їх оточував, стояло двійко особливих слухачів. Вмовляти брата довго не прийшлося – він з радістю погодився вдягти простий одяг і прогулятися поза замком. Різа стояла позаду нього, приховуючи обличчя під каптуром. Взагалі-то за традицією королівська родина мала давати благословення підданим, навіть Азеркіні не вдалося викрутитися. Та принцесу народ вважав відьмою, а брат ще був замалий, аби сидіти весь день на одному місці.

Сестра придбала йому особливу випічку – хрустку булку, посипану цукровою пудрою та корицею. Такі готували тільки раз на рік, а у покупцях продавці не знали міри. Дівчина пам'ятала, як намагалася викрасти рецепт з кухні і приготувати щось схоже – не вийшло, можливо, рідкість страви робила її особливою.

Нам казав один малюк, від янгола родився,

Був улюбленцем небес, з пернатими водився,

Ось весінній дощ пройшов від лісу і до хвіртки,

Усім дітям весело, лиш він весь змок до нитки.

Натовп підспівував красуням. Юріан більше не відчував образи, тільки радість від народного гуляння. Тим часом вистава продовжувалася, голос виконавиць звучав гучніше та точніше, ніж у решти.

Кажуть, що людський народ такий дивакуватий,

То хихочуть, то сміються - ніколи не достатньо,

Посміхаються весь день, не хочуть сумувати,

Діти, то скажіть мені, хто ж ще дурнуватий?

Кожного разу ця пісня несла у собі все більше спогадів. Прогулянки з батьком, солодощі, танці, веселощі. І легенди – увесь час якісь нові. Навіть у військових походах лицарі відмічали день Вознесіння, і Альпон, яким би пихатим не був, ніколи не попускав третього куплету. Ось сцена опустіла і люди стали у коло, аби завести великого хороводу.

Принцу таке подобалося. Звісно, він ріс серед дорослих, а дітей бачив тільки на зустрічах однолітків раз на три місяці. Для нього, як і для більшості дітвори, свято було приводом зустрітися, з'їсти щось смачне, побачити короля. Що ж насправді значило ходження по колу з криками та сміхом? Надію.

Коли янголи пали, їх охопив страх – перетворитися на ніщо, бути знищеними тими, кого вони раніше гнобили. Люксиліна стала дороговказною зіркою для загублених душ, а коли після смерті її дух перетворився на істоту з чистого світла, сумніви зникли – вірних послідовників чекає вознесіння на небеса, вони повернуться туди, звідки прийшли – тобто зроблять коло. Ось чому водили їх нащадки хороводи.

Ближче до полудня воїтелька вихопила молодшого з натовпу. Веселощі ставали усе яскравіше та гучніше з кожною хвилиною, та їм вже час іти. Не найвеселіша частина Вознесіння – молитва янголам. Проте, слідувати цій традиції мали всі, разом з першим хороводом Юріану належало вчинити перше паломництво.

- Ти не бійся, слова читає священик, ми тільки повторюватимемо. – Заспокоювала сестра. – Просто говори пошепки та думай про своє найзаповітніше бажання – янголи почують його та виконають.

- А для цього обов'язково годину сидіти під відкритим небом, може, краще я сам їх виконаю?

- Є такі речі, на які ніхто з нас повпливати не може, до того ж це обов'язки правителя, а хто тут хотів стати королем?

Принц нічого не відповів. По очам було видно, що малого генія загнали у кут. Парочка приєдналася до решти паломників на галявині, за кілька хвилин у альтанці-храмі з'явився священик і вони почали свою молитву. Думки Різи полетіли далеко-далеко.

Такий самий храм, вечір. Вона стоїть в оточенні тіней, що вклонилися новонародженому месії. Фігура у накидці кидається на супротивника, після чого зникає у пітьмі. Принцеса підбігає до нього, намагаючись якось допомогти, затискає руками рану, кров усе одно сочиться крізь пальці. Дівчина знає, її дії не допоможуть, лише відтягнуть момент, поки хтось не прийде. Проте серед сотні та тисяч імперців ніхто не хоче молитися.

Поруч з'являється силует. Володар Вічності, він запропонував дочці короля угоду, підтвердження якої навіки лишилося на руці. Та ця фігура не схожа на Ворона – забагато світла, і крила, білі, як хмари літнього дня.

- Різа Конзекрейт, ти все ще молишся мені?

Серце завмерло від однієї лише думки. Вона – діва з чистого світла, з крилами голуба, напівпрозорими прикрасами та палаючим мечем. Дивитися на руки і перевіряти не хотілося.

- Найсвятіша, наша родина від вас веде свій рід, це традиція. – Відповідає дівчина. Їй соромно за те, що янгол бачить її минуле.

- І наші традиції добре виконувала. Скількох людей врятувала, пройшла через полон та тортури, а потім відкинула мого послідовника. Рід королів мав продовжитися від Монга – на це була моя воля, нащо ти його прокляла?! – Привид невдалого чоловіка був тут, стояв позаду прародительки, ховаючись за власними крилами. І куди поділося його нахабство?

- Серце не прийняло священика. Можна змусити воїна сховати меч, та не можна примусити душу покохати.

- А що-ж по-твоєму любов? Бути іграшкою у руках холодного трупа, не мати майбутнього, позбутися можливості завести дітей?

Усе довкола почало плисти, змінюватися. Воїтелька вхопилася руками за голову, намагаючись захистити свої спогади. Вона знала, що вищі сили слідкують за людьми, та бачити цього на власні очі не бажала. Сірі тони, стіни замку, повний місяць і давно засохлі дерева. Обійстя Морії, ніякого Монга. Вони стоять на балконі, дивлячись на болото.

- Обернися, Різа з роду Конзекрейт.

У кімнаті можна побачити двох. Гостя замку лежить на ліжку, Седіга вкриває її тіло цілунками, притримуючи за талію. Навіть крізь скло можна розгледіти посмішку дівчини та гострі ікла партнера.

- Дочка роду мого, за що ти так зі мною? Хіба я не допомагала тобі, хіба не давала усього, чого потребує майбутня королева? Як могла ти, народжена під моїм захистом у Долині Верб, продати цноту та вірність вампіру?

- Не продавала! Я це не для вигоди роблю, просто... Нам добре разом, цього достатньо. Не треба дітей, не треба його оживляти, ніяких ритуалів, нічого.

- Помилка молодості, люба дівчино. Кохання – сильне почуття, та не ним одним ми живемо. На твоє щастя я пам'ятаю про смерть Алесси і даю тобі шанс. Відмовся від коханця, дай обітницю целібату, будеш правити, скільки років проживеш, а тоді трон займе твій брат.

Вони опинилися над тією галявиною, де зараз усі молилися, голосів не було. Та принцесі не треба було їх чути, аби знати – Юріан просить подарувати йому залізного меча, замість дерев'яного. Багато людей молили за завітні бажання, для кожного своє. А нащо вона звернулася до вищих сил?

- Все, про що я мріяла, у мене вже є, а те, що має бути, зроблю сама. Якщо вже ви хочете розірвати наш з Седігою зв'язок, вирвіть серце, замініть його паровим двигуном, як у стіма.

Люксиліна не стала відповідати. За кілька митей лицарша почула власне дихання, стук серця та голоси натовпу – реальний світ повертався, під ногами відчувалася земля. Піднявся сильний вітер, лампада у храмі згасла, каптур злетів з голови.

- Це ж відьма!

- Відьма бруднить святе місце!

Народ обернувся на них, брат стиснув руку сестри. Вони швидко скочили на ноги а разом з ними – кілька людей з мечами, королівська охорона. Вже за мить вони стояли біля спадкоємців, тримаючи зброю, готові до оборони.

- Повертайтеся до замку, міледі, ми вас захистимо. – Сказав один з них, радше за все капітан.

Людей наче вжалив хтось. Спершу хвиля перешіптувань – про те, що серед них чаклунка, потім кілька селян спробували накинутися, сторожа їх відштовхнула і натовп злякався. Проте говорити їм ніхто не забороняв. Під крики проклять діти короля повернулися до карети, за кілька годин вони були вдома, Юріан тремтів від страху.

- Чому ти відьма? Це ж Чудда в усьому винна!

- Знаєш, батько скільки завгодно може відбілювати мене перед підданими, та перше звинувачення вони запам'ятали. Не усі, звісно, Імперія не без добрих сердець, та свого прізвиська так просто не позбутися.

Після повернення на спадкоємицю чекала неприємна розмова з Азеркіною. За кілька хвилин вона встигла звинуватити пасербицю у зраді, проклясти за те, що брат був у небезпеці, пообіцяти знести голову. Після сварки воїтелька пішла до своєї кімнати, вже на порозі її покликала служниця, за що отримала ляпаса та обіцянку бути страченою.

- Вас бажає бачити якийсь ельф, кажить, обіцяли стрітися. – Сказала вона, витираючи рукавом сльози.

- Відведи його до старої кухні, скоро прийду.

Треба було зняти обноски та вдягнути корону, все ж таки не варто у такому вигляді перед виконавцем з'являтися. Якщо ти виконуєш доручення династії, вигляд замовника має вселяти повагу, страх, почуття нікчемності. Відкинувши усі свої проблеми, принцеса поспішила до старої кухні, тієї, що кілька тижнів тому згоріла.

- За шо вона так зо мною, колишній служниці слова дурного не казала. – Почувся тихий писк у сусідньому коридорі.

- Свою няньку леді Конзекрейт як матір любила, а теперішніх слуг зрадниками вважає, то за них потягла інквізиція стару на костер.

- Ми то'ї навіть не працювали! Ті, що були то'ї згоріли.

- Ану геть звідси! – Закричала дочка короля. – Будете нас підслуховувати, вуха кожному відріжу.

Прислуга зникла. Асасин вже сидів на почорнілій лавці і терпляче чекав. Це ж треба, люди так боялися «проклятого» полум'я, що навіть меблі не винесли. Ну, хоч тіла поховали, і те добре. Не те щоб його турбувала доля виконаних завдань, та сидіти тут в оточенні трупів було б неприємно.

- Вже закінчив? – Спитала Різа раніше, ніж побачила виконавця.

- Ображаєте, соромно з невиконаною роботою приходити. А клієнт наш – радник луназіра, дістатися до нього було дуже важко.

- Якщо хочеш більше золота, це не проблема. Тільки спершу доведи, що вбивця мого наставника спить у могилі.

Найманець дістав почорнілий шмат тканини. Звідти випала кисть, на якій сяяв перстень-печатка, з такими члени ради не розставалися за жодних обставин.

- Тепер старий воїн спатиме спокійно. – Болісна посмішка проминула обличчям, а тоді мішечок золота впав на лавку, поруч з кінцівкою. – Якщо мені ще знадобиться допомога, я тебе покличу.

- Не так вже й багато часу минуло, пані. Усього кілька років тому ви ледь впоралися з одним нікчемним ельфом, а тепер не задумуючись попросили вбити четверть замкової прислуги. Певен, ще зустрінемося. До слова, мені вдалося дізнатися ім'я замовника, і якщо ви забажаєте... - Найманці рідко показували свої емоції, та в цьому випадку було важко сховати азарт та бажання покінчити з новою жертвою. Так, він мав достатньо причин, щоб вбити ельфійку, та робити це безкоштовно – себе не поважати.

- Скоріше, це ви бажаєте. Ти, і увесь Нічний ліс. Зрештою, у мене є брат, він замалий, щоб лишитися без матері.

Підозрюючи її у вбивстві Альпона, Різа справді хотіла вбити Азеркіну, та з часом згадала, як їй важко було без матері, як вона ненавиділа тих, хто зарізав Галію. Ні, ставати тим самим чудовиськом для брата вона не збиралася, хай там як їй не боліло за свого наставника.

- Тоді зупинимося на радникові. Тут не вистачає п'яти сотень. Можете розплатитися своєю прикрасою, у дам накшталт вас багато таких дрібниць.

Ельф дивився на кільце з кривавим каменем. Помітивши це, воїтелька прибрала руку.

- Зараз принесу потрібну суму.

- Шкода, гарний камінець, такі на місцях великих битв народжуються.