Спадкоємиця Конзекрейт

З першими днями літа флот Імперії, вже куди більший, знову рушив на завдання, на цей раз тримаючи курс на острів Життя. Дорогу кораблям освітлювало сонце, шлях вказував вітер, не було ні туману, ні бурь. Надію принесла весна, літо закріпило.

Старий травник повернувся до виготовлення ліків, тепер хворобу можна було вилікувати, нехай тільки на ранніх стадіях, і компоненти мікстури були дуже дорогими, та все ж непоганий початок. Ще трохи і вони знайдуть нові джерела, вдосконалять формулу, та це лишалося алхімікам, у інших верств суспільства були свої турботи.

Духовенство сильно активізувалося, що не подобалося королю. На свято Вознесіння королева принесла їм благу звістку – у рода Конзекрейтів усе ж таки будуть спадкоємці. Новина супроводжувалася бенкетом, вітаннями, усе як годиться... Тільки от її колишні колеги інквізитори зовсім помішалися. Один з них запросив художника, аби намалювати портрет Луазіри, та не так, як зазвичай зображували членів династії.

- Оточи її божественим сяйвом, а замість кімнати намалюй хмари, як ти не розумієш, під серцем цієї жінки благословіння усієї Імперії, не просто нащадки Люксиліни, найкращі з її янголів! – І хто б став відмовляти майстру тортур?

Картин ставало усе більше, вони були недешевими. Раніше народ носив хрести на тілі, тепер же віддавав останні гроші, а часом навіть їжу та худобу, аби придбати у дім хоч одне зображення. «Свята мати Луазіра», так вони її називали, вперше імперці молилися комусь конкретному, окрім богині. Раніше у молитві зверталися до всіх янголів, як до одного цілого, королеву ж звели у ранг святої за життя. Ах, якби хтось з предків Юріана чи він сам наважилися б на подібне, вищі сили позбавили б горе-правителів голів, та колишній капітанші лицарів таке дозволяли, і чим...

Вона сестру твою спалити намагалася

«свята» так сподобалася Найсвятішій? Навіть думати не хотілося.

На борті, певна річ, був присутній Терас, з посохами та закляттями напівельф розпрощався – схоже, зараз богиня усі сили витрачала на те, аби вберегти дітей його дружини, а на гріхи свого раба заплющувала очі.

На поясі правителя сяяв меч, руків'я якого було виточено з кістки, а лезо народжене сталю, що найкращім воїнам Альдегару видавалася. Один старий лицар казав, що бачив такий у часи, коли дід теперішнього лідера з вампірами воював – тільки в Змертвілому лісі подібні кували.

- Нащо ми пливемо туди, Юріан, чи не з дружнім візитом до родичів твоєї матері? – Відірвав юнака від споглядання меча товариш.

- Ти чудово знаєш, як я їх люблю. – Не сказав, а випюнув відповідь правитель. – Розумієш, свій обов'язок перед янголами я вже виконав, виростити гідних наступників – турбота Луазіри, вона жінка набожна, усе зробить так, як Люксиліна просить. А зараз, поки народ не скинув мене на користь святої, поки не узяла хвороба, не вбив змовник чи якась дурна випадковість, я хочу пожити для себе, розібратися з тим, що давно не давало мені спокою. У Конзекрейтів є дурна звичка вмирати молодими.

- Кого ти хочеш вбити? – Спитав вихованець чудиськ. Одже, з тим фактом, що вони йдуть проти волі янгола, навіть з ризиком втратити місце радника після зверження чи смерті короля, юнак змирився. Це Юріану подобалося, від гадав, саме такою має бути дружба.

- На тому боці, де острів Життя розділений океаном з землями гномів, є одне село. Часом мене відправляли туди на літо. Серед усіх родичів Азеркіна мала семеро улюблених. Вони не воїни, просто бюрократи та дипломати, мабуть, тому і подобалися матері. Кожного разу, коли я приїжджав туди, мене вчили грамоті та чистописанню, не пускаючи навіть на прогулянку, а коли я став старше і не хотів підписувати деякі папери, регентша кликала одного з них. Вони вічно ставили мене у ніщо, наче я був короною на голові ельфійки, чи її підставкою для ніг.

- О, то це їх ти присягався вбити, коли прокидався з криками?

Кивок. Якби король відповів, його наляканий дитячий крик почули б воїни, а такої розкоші Юріан не міг собі дозволити.

- От якби мене пускали туди з тобою, ми б заціпили цих вискочок!

- Зараз і заціпимо, осадимо місто і стратимо усіх сімох на їхній же землі, а голови привеземо до Імперії та посадимо на кіл перед замком.

- Після такого Ванієль вже не захищатиме нас перед союзом, а міг би після завершення пошесті...

- Це вже проблеми королеви, не мої. – Відрізав лідер, впевнений, що не доживе до кінця напасті.

Перші дні були захопливими, хоча з точки зору янголів, честі, дипломатії та здорового глузду виглядали жахливо. Дорослий правитель, майже батько, поводився як ображена дитина, якій матір колись не дала меча і не дозволила побити ворогів.

Вони осадили село, ніхто не хотів приходити на допомогу – серед воїнів точно були хворі, і тоді зараза ще на ельфів перекинеться. Усе йшло за планом: стіни слабшали, запаси їжі добігали кінця, у перервах між боями король нарешті міг помилуватися океаном і з журбою помітив, що окрім долі батька вспадкував злопам'ятність та трохи безумтсва від матері. Та куди вже йому від того подітися, в решті решт Юріан став не нащадком янголів, а сином своїх батьків.

На дванадцятий день осади імперці були готові висунути вимоги, та перемовин не сталося – прийшла допомога у вигляді армії нежиті. О, як же він міг забути про таке! Ельфи, гноми, навіть стіми були в одному союзі (хоча стімів начеб то вигнали, коли світ дізнався про існування проклятої в'язниці), і мерці були у їхньому числі.

Тепер ельфам лишилося тільки відсидітися за стінами. Так, жилося не солодко, проте ворогам було набагато гірше – вони відбивали атаки, змінюючи одне одного, бо некроманти не знали спочину. Очолював армію Чейнс, та у найближчому місті мав бути і той, хто зараз з лісовими будував дипломатію. Напівельф пам'ятав, як вампір бісився, коли його відривали від полювання, і вирішив схитрувати.

- Я готовий припинити наступ хоч зараз, тільки спершу мені треба поговорити з лідером Змертвілого лісу. Мова йде не про тебе, жілюгідний градоправитель, тільки з рівним, таким самим правителем!

Заява прозвучала після чергової сутички так, наче люди вигравали, насправді ж навіть найдосвідченіші лицарі потроху втрачали бойовий дух від нескінченних бійок з мертвяками. Перемога останніх була питанням часу, та все ж свій володар Альдегару цінував, тому вирішив що Седізі буде простіше розібратися з людцями, а його хлопці вже зачекалися.

Юріан рушив на перемовини сам, на заході сонця, під шепіт молитов інших імперців. Він сопдівався, що втрата дружини сильно вдарить по некроманту, і того буде не впізнати, та непохитність і рішучість сина Ворона вражали – усе той самий спокійний голос, та ж мантія та погляд, тільки посох змінився і те тому, що старий було знищено.

Правителі зустрілися під деревом, у яке колись вдарила блискавка, воно росло на березі і було чудовим орієнтиром. З вампіром нікого не було, з людиною теж – нехай війна, нехай і бруд, а свою честь ні той, ні той губити не збиралися.

- Юріан Конзекрейт, хотілося б знати, що значать усі ці ваші вихідки. Ви вже давно не хлопчик і мусите розуміти, які наслідки несуть за собою війни та ще й у такі часи.

Він казав так, наче пішов до друга на бесіду. І справді, у конфлікті між ельфами та імперцями Седіга був гостем, у будь якому разі від покійників його армія тільки виросте, а йти воювати на некромантів через побиті пошестю землі Долини Верб не наважиться навіть найбожевільніший ельф.

- І вам ще вистачає нахабства мене судити?! Маю нагадати, що мор на наших землях стався через вашу магію, а відчайдушні часи вимагають не менш відчайдушних рішень.

Королю мйже вдалося вивести мерця на емоції, та співрозмовник зробив глибокий вдих (що доволі рідко можна було помітити у вампірів) і хвилювання як рукою зняло.

- Прокляття, про яке ви говорите, було вигадано у далекій давнині, членом Союзу за співпадінням братом тодішнього луназіра. Ставши лідером, я його заборонив, ніхто не наважувався порушити заборону, поки вашій сестрі не здалося, що так вона покінчить з усіма ворогами, і шкоди від того буде менше ніж користі. Хіба вона не розповіла вам про це?

У голосі прозвучав виклик. Що, не зізнаєшся, що переховуєш у себе утікачку? Не попросиш пробачення за те, що прихистив зрадницю? Син Георга був кепським чаклуном, та тоді він сам усе зрозумів, навіть пожалів ворога. Так, рід Андегур забрав у малого принца сестру, та зараз цей древній вампір заплутався у павутинні оману, як та дитина, що вірила у повернення з того світу.

- Хочете, аби я спитав у старшої? Мудра порада. – Здолавши себе, правитель зробив крок на зустріч опоненту, а тоді швидко мовив, не даючи нічого відповісти. – Тільки от спілкуватися з мерцями, що зустріли кінцеву смерть, це ж має бути ваша робота.

Він так і не напав, хоча варто було б, коли озброєний лицар стояв так близько. Юріан дав ще кілька секунд, аби усвідомити інформацію, а тоді ролі змінилися. Тепер імперець був тим, хто диктує умови і володіє інформацією, а некромант – жертвою обставин. Не часто Конзекрейту доводилося бувати у таких ситуаціях, а шкода, приємно було почуватися головним.

- Ви прийшли сюди за договором і отримаєте його. Я візьму сімох з осадженого села, решту відпущу, нежить не чіпатиме моїх воїнів, дозволить людям піти. За це я дозволю вам забрати і поховати те, що лишилося від моєї сестри, хоча варто було б віддати це інквізиції, аби ті очистили душу нещасної, і та переродилася тим, ким Люксиліна забажає. В решті решт, може я не чарівний упир-звабник, та це не значить, що Різа була мені чужою.

Не даючи лідеру нічого сказати, юнак кинув йому до ніг перстень покійної, а сам пішов, знаючи, що свою частину умови виконав, а вампіру доведеться свою виконувати – справа честі.

Емоцій Тераса того дня було не передати. Чимось товариш нагадував свого запеклого ворога, та ніколи б цього не визнав. Некромант не хотів вірити, що дружина загинула, простіше було визнати її зрадницею, а безрідний свято вірував у смерть переслідувача, ігноруючи відсутність підтвердження з боку Змертвілого лісу. Що ж, того вечора у світі стало менше брехні, розмірковуючи над цим король розсміявся, дивлячись на небо, де начеб то мала бути душа сестри.

Так сансай лишився без семи кузенів, мало того, їхня страта відбулася на його ж землі, а голови тепер прикрашали стіни імперського замку. Воїни Змертвілого лісу дозволили людям відступити, та вже на океані погнали так, що звуки вистрілів та крики ранених чула уся Паладія.

Похід завершився скандалом з боку королеви, негодуванням духовенства і трьома народними бунтами. Проййде ще кілька місяців, перед тим як Юріан наважиться провести нову вилазку – на цей раз проти гномів, що нав'язали йому наречену, на тлі якої навіть Луазіра здавалася вдалою партією.

Він стартить кожного члена родини перед їхніми тронами, лишить тільки старого чоловіка Уни, бо той чимось нагадає йому батька. Не дивлячись на страх перед хворобою, лісові ельфи та гноми почнуть спільний наступ на Долину Верб, так слідом за голодом та мором до дітей Люксиліни постукає війна.

Терас підтримуватиме короля в усьому, лишаючись єдиною опорою, коли інші відвернуться і вважатимуть безумцем. Лиш раз він посвариться з другом, дізнавшись, що той відпустив лідера Вічного Союзу з перемовин, навіть не спробувавши вбити.

Що ж стосувалося Седіги, після тієї зустрічі він надовго зачинився у кімнаті. За два дні вампір зібрав нараду де оголосив, що дружина не була зрадницею, як усі гадали раніше, і ніяких справ з Імперією не вела.

- Ніхто не знає, чому вона захотіла напасти на храм, мабуть, прагнула помсти, так вже бувало з виходцями з Долини Верб, от що мають знати сусіди. – Мовив він радникам. – Тим же, хто сумнівався у вірності володарки Змертвілому лісові, нажаль, я теж був серед них, доведеться попросити пробачення. Бо Різа Андегур пала у боротьбі з тінями, а її останні страждання заточив у собі кривавий самоцвіт.

Якщо ви боїтеся кінцевої смерті, гніва богів чи полону, подумаєте про свої страхи ще раз. Я шукав її на тому світі місяцями і ні духи, ні навіть сам Володар Вічності не знають, куди поділася сутність його дочки. Так буває, коли програєш наймерзеннішій потворі усієї Паладії, якщо ж месія звершить пророцтво, усі ми зустрінемо королеву, тож тримайте зброю при собі і не розслабляйтеся.