47
Взимку усі мали труднощі з пересуванням, тож традицію ери Перемир'я вирішили змінити, перенесши збори на весну. Та у решті аспектів усе пройшло яз завжди, збиралися на землях гномів. Господарі палацу поводили себе так, наче нічого не сталося: сторожа провела гостей повз зали, де батьки розмовляли з донькою. І не було у них інших родичів. Усі знали, що вчинила Уна, та ніхто не мав права осудити закони іншого королівства.
Першого дня гості мали відпочивати, на другий проводили зустріч. Прислуга користувалася цим, аби прогулятися та поспостерігати за підгірним життям, а от правителі не відпочивали. Особливо хвилювався Аргедон: залишив Нічний ліс на сина, а зовсім поруч жорстока королева, і хто знає, що вдарить Азеркіні у голову.
Він гадав, Ванієль захоче поговорити поза зборами, може Уна запропонує шлюб ( Сумєріелю таке б не сподобалося), та щоб лідер некромантів попросив про зустріч, до цього не кожен ельф доживав.
- Я хотів би відправити на ваші землі своїх підопічних. – Наче попросив, а наче і вимагав вампір.
- Кількох ваших, з Союзу, вже прислали, дякую, кордон вони добре охороняють, та моїм солдатам не подобається воювати біч-о-біч з трупами.
- Мова йде не про кордон. – Ігноруючи останні слова продовжив чаклун. – Я відправлю своїх помічників до столиці, якщо Азеркіна і вирішить напасти, то в першу чергу на сусідів. Гадаю, від Змертвілого лісу вона вже натерпілася, а от ви самі удар не винесете.
Темному ельфу не хотілося підпускати нежить ще ближче. Після тієї угоди з душами їм з сином довелося придушити кілька повстань, народ вважав, що їх усіх продадуть «союзникам» в обмін на сумнівний захист і був правий. Якщо Седіга вимагатиме, доведеться віддавати, або імперці просто зітруть їх з обличчя Паладії, не інквізицією так тінями. Ніхто не вірив, та шпигуни знали: сутності з невідомого світу перестали чіпати людей, принаймні тих, що мали значення для армії та політики, що б ними не командувало, воно було на боці Долини Верб.
- Ваших послів приймуть як належне. – Пообіцяв луназір. – Та ми лишаємо за собою право їх відіслати.
- Звісно. Одне ваше слово і вони зникнуть, тільки тіні залишаться.
І сам він зник за секунду, або ж Аргедон замислився над чимось і впустив момент. Давним-давно ще учень тодішнього лідера гостював у них і міг за день прочитати цілу книгу. Окрім трактатів темної магії він вивчав легенди. Проте, чим тільки люди не цікавляться, а Седіга ще був людиною.
«І нащо я забиваю голову подібними нісенітницями? Навіть Сумєріель уважніший, наче він обранець Місяця, а не я». Наступного дня правитель літав у власних думках, навіть на зборах.
Тільки замість привітань і спокійного обговорення розпочався скандал. Ванієль намагався виставити за двері новоспечену королеву, ссилаючись на традиції.
- Ви не маєте права мене виганяти, ось печатка, усе як годиться.
Темний ельф згадав оповідки предків про ті часи, коли почалася ера. Ірізіана була кращою подругою його бабусі Айрії, і саме вони обговорювали те, що нині було законом – склад наради.
- Справжніх печаток тільки шість, якщо ви вкрали одну у мачухи, це не дає вам ніяких прав!
Щоб створити якісні печатки потрібна була могутня магія, порадившись, подруги вирішили звернутися до Вічного Союзу, хоч і розуміли, що тоді і мертвих доведеться приймати, та й захотіли б некроманти допомагати сусідам? І, Пітьма була тому свідком, тодішній лідер не хотів, проте погодився. Наче щось наказало йому, так мати казала.
- Дивіться уважно: кожний символ як тисячу років тому, і ось це, його неможливо підробити.
У центрі був пісочний годинник, та от тільки якщо то була підробка, то печатка не лишила б сліду на папері. Їх зачарував той, кого нежить кликала богом. У дитинстві Аргедон був достатньо дурним, аби викрасти у батька дарунок Ворона, рука його завмерла, наче належала трупу, і цілий місяць не міг він нею користуватися. Реліквія переходила від одного до іншого добровільно або після смерті, не могла бути викраденою чи відібрана силою.
- Хай лишається, - підтримала Уна, - держава не може приймати виважиних рішень, якщо нею чоловік керує. Та якщо вона свого привела, то і мого треба пустити.
Сеіга сидів тихо, як тінь, як він зараз був схожий на свого вчителя! Той теж не дозволяв собі зайвих емоцій, і якщо вже хтось виводив привида з себе, навіть мертві ховалися. Вампір міг би вступитися за дружину, проте та поклала руку йому на плече, подивилася в очі і він промовчав.
- Королева Свартальхейму, - заговорила правителька так, наче зверталася до раба, - звісно, ваш чоловік може отримати таку печатку, якщо присягне на вірність Володарю Вічності і пройде відповідний ритуал. Правда не думаю, що від того, на що він перетвориться, вашій країні буде користь.
Знову і знову темний ельф змушував себе повернутися до реальності, де вони обговорювали майбутнє Паладії. Азеркіна свого добилася: зайняла усі думки обранця Місяця, хоча на такий результат королева Долини Верб точно не розрахувувала.
Різа спитала про стімів та кристали. Луназір вічливо відповів, що ті сосуди для душ механізмів не мають нічого спільного з Нічним лісом. Він подивився на воїтельку та помітив погляд, такий само холодний і відсторонений як власний. Десь півроку тому Андегур стала королевою, піддані Седіги відносилися до неї з повагою, їх вона кликала родиною, та думала дівчина про те саме.
«Треба ліквідувати Азеркіну, стерти у порох, і духу паршивого не лишити» - чи то прочитав її думки, чи то сам подумав правитель.
Коли прийшов час закривати збори він поставив печатку, як і кожен учасник. Зрештою, саме некроманти відновлювали перемир'я, а хто заправляє той і мізику обирає. Це був його останній раз, вже точно знав Аргедон. Настав час віддати владу синові. Не чекати ж власної смерті, коли розум з кінцями відійде! Правити немічною рукою – то для людських королів.
***
Біля бухти стояла дощата споруда. Вона була дряхлою, дах часто провалювався під вагою снігу, всередині зберігали човни та мотуззя, там було прохолодніше, ніж ззовні.
Хоча Різі і подобалося сяяти у новій короні, сюди вона прийшла вдягнена скромно, лишивши прикраси слугам.
Всередині вже чекав коханий. Дівчина рідко бачила його у накидці, бо у Змертвілому лісі сніг випадав дрібний і не дуже заважав, та поселившись у покоях лідера запам'ятала увесь одяг у шафі, так само як книги на полиці, кожен візерунок на меблях і усі ті речі, з якими маг працював. По-перше, тому що його одяг був на неї великуватий, і вдягатися не дивлячись то не найкраща ідея. По-друге, вона кожного ранку впивалася поглядом у кімнату не вірячи, що її ніхто не прожене. Тепер, якби Андегур забажала б відтворити спальню у власній свідомості, усе було б ідеально.
Коло вампіра як завжди маячила фігура у одному одязі на усі випадки життя. Раззак – йому хоч сніг в обличчя, хоч стріли, усе як з гусака вода. Воїтелька гадала, що у часи імперської служби цей солдат був далеко не таким витривалим, а ставши зомбі вирішив наверстати пропущене, аби знову не потрапити до тієї самої пастки.
- За тобою ніхто не стежив? – Спитав чоловік тоном, яким говорив тільки за роботою.
- Ні, гноми навіть на кухню відвести намагалися, прийнявши за служницю.
- Чудово. Як лідер Союзу я маю слідкувати за порядком у Паладії і просто не можу розірватися надвоє, аби гнатися за пророцтвом. Зараз ця відповідальність ляже на вас. Нам треба дістати отруйний клинок темних ельфів, до того ж не простий – реліквію. Така зброя навіть бога може вбити, та душу вбивці закриє у собі на сотню років, якщо станеться найгірше і Терас усе ж таки отримає силу, лише його лезо зупинить тінь.
- Мілорде, побережіть свою леді, я сам вирву клинок зі змертвілих рук гостровухих виродків! – Пообіцяв товариш, злісно поглядаючи на супротивницю. Була у воїнів така розвага – позбавляти одне одного можливості битися, аби довести перевагу.
- «Вирвати» - не найрозумніше рішення. Саме тому ви рушите вдвох. Різа зможе вигадати план, поговорити з луназіром, якщо виникнуть підозри, і вивезти зброю. Ти ж чудово відволікаєш увагу, плануєш шляхи відступу нашим воїнам і у бою вистоїш довше, бо зомбі не такі чутливі до ран. Звісно, вас можна і не відправляти, залишитеся у столиці, тоді я візьмуся за цю справу.
Вороги задумалися. Другий варіант був невигіднним для обох: воїтелька не збиралася битися за владу з радником, вона вже була королевою і правителькою, а він ніколи не став би виконувати її наказів, тож спільне правління призвело б до безладу, який так ненавидів їхній спільний знайомий.
- Ми принесемо тобі хоч усю зброярню темних! – Пообіцяла кохана. – Та якщо чесно не думаю, що Терас добровільно піде на смерть.
- Про це потурбуємося пізніше. Зараз треба дістати клинок, без нього другу частину плану будувати немає сенсу. – Седіга дав зрозуміти, що більше не бігатиме за месією. Він зробить так, що сам обранець тіней до нього приповзе, не дарма Чоловік-Ворон нарік його улюбленим сином.
- Волю вашу виконаю як свою. – Дав слово товариш. – Володар Вічності знищить ворогів, нам випала честь бути знаряддям його правосуддя.
***
Радника Аргедон поселив у таверні поруч зі столицею, з королевою так не вийшло. Довелося виділити кімнату у замку, а поки Різа облаштовувалася до троної зали увійшов Сумєріель з докладом.
- Матір пишалася б. – Подивившись на усі накази мовив батько. – І народ тобою задоволений. Цим літом Місяць зійде зі мною останнього разу, ти станеш його обранцем.
- Все через якісь нудні збори? – Зі здивуванням спитав син. – Та скільки таких ставалося за останні років сорок, тебе це хвилювало?
- За останні років сорок, та що там, за тисячу, такого не було. Тіні існували наче якесь «чорне зло», не було у них союзників, а тепер Азеркіна знайшла з ними спільну мову, і що найстрашніше, деякі ельфи теж хочуть.
- З тінями тільки світло впорається, чи буду обранцем Місяця я, чи кращій асасин ліги, наш народ не знищить темряви. Це можуть зробити лише нащадки Люксиліни, до того ж живі, не заплямовані чорною магією, а такий є тільки один.
- - Юріан...
Луназір спіймав себе на думці, що майже ніколи не бачив імпеського короля. Так, бігав на офіційних прийомах у Георга хлопчисько, та якщо чесно дорослі не дуже уважні до дітей. Дитина може захворіти, померти, навіть на троні за того правлять батьки або радники, з дітьми не може бути справ, отже і знайомитися безглуздо.
- Так, Юріан єдиний, хто мож е спинити тих почвар, та матір не дозволить. Ми маємо розібратися з регентшою Імперії, ніхто не вмовить Конзекрейта її прикінчити, окрім нас.
- Лунарісе, - мовив охоронець, увійшовши до зали, а побачивше Аргедона додав, - луназір, нехай Пітьма благословить ваші роки.
- Чого тобі?
- Королева мерців просить про зустріч, каже, це терміново.
- Скажи, щоб чекала мене у північній башті. – Як тільки сторож пішов, Сумєріель звернувся вже до батька. – Азеркіна у першу чергу твій ворог, і поки вона жива, я корони не прийму.
***
Вона прийшла до нього коли вважала за потрібне. Раззак лютував від такого нахабства. Хотів би мертвяк сам прийти до суперниці, вбивши у голову кілька правильних думок, та у палац його не пускали. Як виявилося, репутація нещадного вбивці могла не тільки лякати, а ще й заважати роботі.
- Ви там чим займаєтеся?! – З усією злобою, що накопичилася у ньому, закричав зомбі, а тоді заговорив тихіше. – З темними ельфами вечеряєте, смієтеся, анекдоти розповідаєте, наче вас сюди на відпочинок відправили.
- А що, мені кинутися на них з булавою і ночувати під воротами? – Знизавши плечима відповіла дівчина. – Сумєріель он знає багато цікавих історій, про свою покровительку, про розвиток темної магії, шкода, що я це вже читала.
- Ну і нащо тоді слухати?
- Бо він думає, що я за цим сюди приїхала, допомагає мені, запропонував відвідати бібліотеку і там пошукати. Прошу узяти до уваги, сам запропонував, а не чужинка туди вперлася аби щось винюхати. Тепер ви – мій помічник, і ми разом рушимо туди.
Преші півгодини розвідники просиділи за книгами, для виду, аби позбутися небажаних спостерігачів. Раззак відшукав том про перші війни з людьми і навіть зацікавився... ілюстраціями. Вони викликали трохи більше емоцій, ніж слова, та все ж менше, ніж справжня битва.
Потім воїтелька провела по підземеллю, освіживши старі знання. Кілька разів вони ховалися від охорони а тоді рушили у такі дебрії, що навіть гриби там не росли. Та зала трохи змінилася з того дня, коли Різа блукала тут останнього разу: поставили смолоскипи та й охорони у реліквії побільшало. Багато років тому вона бачила лиш краєм ока, тепер клинок сяяв перед нею у всій красі.
Довге тонке лезо з малими зазубринами, дзеркальною поверхнею бігали відблиски, наче хтось сонячних промінчиків напустив. Це були сліди зачарування, угоди часів ери Господарювання.
Колись він належав алхіміці. Одного разу тінь запропонувала ельфам захист за певну платню. Вона забрала частку душі кожного, через що їхня кров чудово ладнала з темною магією, та за рік сутність знову запросила данини. Тоді і була створена ця зброя, що заточила у себе душу господарки і частинку правительки тіней, після чого вони злилися у Пітьму, яка стала богинею того народу.
Пізніше клинок було зачаровано, тож він більше не міг поєднувати душі. Можливо, богиня боялася народження ще одного, рівного собі, або пожаліла ворогів. У будь якому разі плата за вбивство – сотня років з ворогом всередині зброї – це відгоняло багатьох бажаючих скористатися силою реліквії.
- Ну, ось вона, наша ціль, а як дістати і відволікти охорону – це ваша робота – Байдуже мовила Андегур.
Раззак подивився на ситуацію з точки зору логіки. Так, його побратими у смерті більше битися полюбляли, та все ж люті і сили для головного радника було недосить. Намалювалося близько десятка планів, щоправда, більшість з них були ненадійними.
- Мені потрібен час. – Без жартів та знущань заявив зомбі. – Прослідкувати за усім, знати, коли вони змінюють одне одного, коли зачиняється бібліотека, куди ведуть підземелля. Забагато невідомих у рівнянні.
- Одже, походимо сюди ще кілька днів, Седіга нічого не казав про терміни. Наш лідер вміє чекати, проте не терпить марнотратства.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!