26
У внутрішньому дворі замку був чудовий сад. Король не любив там бувати – троянди коло доріжок висаджувала Галія, тож дочка втікала туди, коли хотіла побути наодинці. Фонтани давно вже перетворилися на статуї, бо механізм зламався, пташині будиночки стояли порожніми, хоча на деревах гніздилися голуби, за рослинами слуги доглядали.
Тут було багато простору, не те що у палаці. З недавніх пір той перетворився для принцеси на в'язницю. Усе почалося з тієї сварки з Азеркіною, потім новий бунт спалахнув. На цей раз правитель був готовий, та він немало сил поклав на придушення, і от варто було заспокоїти селян, як прибув посол темних ельфів з доказами причетності Різи до загибелі радника, а заодно і керманича ельфійського міста Лагон. За законами, це був привід для війни, та воювати правителям не хотілося.
Король зі спокійною душею дозволив обшукати покої дочки – вона ж постійно сидить у замку, навіть не знає, хто там у раді чужого королівства. Тільки от обшукували не воїтелі з палацу, а асасини. Вони запросто знайшли потаємний сховок під підлогою, де спадкоємиця зберігала свої нотатки з темної магії, найманець хотів і стіл обшукати, коли помітив, що кільце усе ще на пальці замовниці. Але тут король заступився за доньку – камінь він особисто подарував.
Та все ж докази були залізними. Слова виконавця вбивства – за те, що Різа заплатила за смерть радника, на додачу ще ці письмена – за її заняття забороненими чарами. Династія просила слуг мовчати, бо за відьомство спалювали на багатті. Георг був занадто добрим, аби когось стратити, нескладно було здогадатися, що хтось із них розбовкав таємницю, на цей раз до бунтівних холопів доєдналися інквізитори церкви і посли темних ельфів. Винуватиця просила стояти на своєму, змусити підданих підкоритися. В решті решт це правитель має їм наказувати, а не навпаки. Королева запропонувала свій варіант, дуже делікатний, його треба було обговорити.
Батько з мачухою зачинилися у тронній залі, ніхто не знав, про що вони там говорили і яку магію застосувала Азеркіна, та вийшов правитель суровий, як вовк. Він пустив усіх, велівши лишити зброю – вихід знайшовся.
- Народе Долини Верб, поважні гості Нічного лісу, моя родина. Я вже двадцять років керую країною і жодного разу не був ініціатором війни. Бачить Люксиліна, усі мої вчинки направлені на благо Імперії, в її обличчі я бачу своїх предків. Брехати вам, це як брехати батькові та самим небесам. Тому не стану приховувати: моя дочка справді займалася темною магією.
У натовпі піднявся шум, та один жест рукою заспокоїв полум'я. Її батько був одним з тих лідерів, яких поважали, і готові були вислухати навіть тоді, коли прийшли з вилами та факелами. Шкода, що дочка не мала його переконливості.
- Проте не поспішайте зі звинуваченнями. У принцеси чудові відносини з Сумєріелем, вона кілька разів відвідувала бібліотеку у Саксарі, знає ельфійську мову, і вже точно не вона зацікавлена у тому, аби руйнувати між нами дипломатію. Нехай найманий вбивця проковтне свого брехливого язика, і аби довести наші дружні наміри, я пропоную шлюб між лунарісом та моєю донькою. Вона стане частиною родини луназіра, де темні чари дозволені, і більше не зможе претендувати на трон, тож ніякі темні чаклуни не керуватимуть державою.
Тієї миті вона не могла сперечатися – не перед натовпом, який жадав її вбити. Коли люди розійшлися дівчина спробувала достукатися до батька – безрезультатно. Лише раз вдалося їм поговорити, і те довелося стати на шляху правителя. Він подивився на неї так, як на смертника перед стратою, рука легла на кишеню, де лежали краплі від серця.
- Весілля буде, я своє слово сказав. Моли луназіра, аби його боги прийняли тебе, бо в мене більше немає дочки.
Кожного дня ставало тільки гірше. Ельфи прийняли пропозицію, почалися приготування до весілля. Звісно, то був вигідний шлюб – сусідні держави, спадкоємцю Нічного ліса трохи більше ста років, а дітей усе ще немає. Темні ельфи приїжджали поглянути на наречену, Меліса питалася про знання темної магії. Дівчина відповідала з ввічливості, намагаючись не згадувати про заручини, а ще це був перший раз, коли принцеса паплюжила ельфйську мову як тільки могла.
Вони мали б відмовитися від такої невістки, бо у бібліотеці багато ельфів зиркало на неї, коли та плутала слова. Та для луназіра то був справжній дарунок – він гадав, дівчина ледь абетку вивчила, а вона вже цілі речення говорила.
Георг уникав зустрічі, мачуха не пускала до брата. Мало того, з якимись справами до Долини Верб завітав Раззак. Воїтелька сподівалася пересидіти його візит у кімнаті, тільки ввечері наважилася піти на кухню, бо слуги їй більше не прислужували. Та коли вона вийшла до коридору, перед нею виросла фігура гнилого трупа.
- Міледі, хоч я і не відчуваю людських емоцій, дозвольте щиро привітати вас з заручинами. – Сказав він, широко посміхаючись.
- Притримайте коней, заручення – то ще не весілля. – Права рука стисла ліву, у голові дівчина відчула сповільнений стук серця.
- Якщо темні ельфи і вбивають своїх, то не без вигоди. Схоже, ви цього не знали.
- Дізналася. – Подавивши у собі крик та ненависть відповіла лицарша. – А ви мабуть не знали, що весілля я буду грати лише з одним, дорече, вам же там свідком бути.
Раззак завмер так, як це можуть тільки зомбі. Очі помутніли, не кліпали, тіло скам'яніло. Різа пройшла повз, відчувши прилив сил, як раптом їй навздогін кинувся крик:
- У некромантів є лиш один союз – Вічний, цього устою якась там шльондра не зламає!
Ця перемога надала сил, проте вони швидко випарувалися. Ось леді Конзекрейт сиділа біля куща троянд, а її коханий був за сотні кілометрів. Скоро мало бути весілля, з живих союзників лишався тільки Сарам, та й той жив з власною родиною – ризикувати його щастям, переховуючись серед гномів, було неприпустимо.
- Квіти кохання, так? Ви справді прекрасні, - пестячи пелюстки казала вона, - та для мене ваш аромат то як отрута...
Стара ельфійська казка влетіла до голови. Кілька років тому вона читала брату, перекладаючи на людську, і тоді історія здавалася дивакуватою. Віддати життя, душу, усю свою суть заради примарної можливості торкнутися бажаного... Ну, якщо хтось не вбачав сенсу, тому ще не трапився на очі отрутоцвіт – найзаповітніше бажання, жага, що спалює зсередини.
Пташки поверталися до гнізд. Маленькі, великі – жодної ворони. Вісники смерті, а як же? Від тих самих дипломатичних папірців смертей було більше. Якби ж їй передати хоч одну звісточку.
- Я шукав тебе у всьому палаці, та ніяк не очікував відшукати у саду! – Темний ельф стояв перед нею у накидці, мабуть, нещодавно прибув. Весілля мали грати наступного дня.
- Якщо ти прийшов за наказом батька, то знай, його поступливість то насправді страх. – Попередила спадкоємиця, після чого відвернулася.
Гість сів поруч, роззирнувся. Сторожа стояла біля входу, та втручатися не збиралася, вони б зраділи, якби відьму хтось вбив.
- Що ж тебе так лякає? На війні побувала, у вигнанні так само, бібліотеку нашу обійшла вздовж та впоперек, а заміжжя боїшся.
Дівчина повернулася до нього. Подивилася гнівно, так само як її брат, коли мова заходила про його мрії стати королем. А тоді зітхнула і мовила цілком серйозно:
- Лишитися самій – ось мій найбільший страх. Ти маєш зрозуміти, у наших родинах завжди так. Поки ти гідний, до тих пір тебе і люблять.
- Повір мені, одна ти ніколи не лишишся. – Обійнявши розгублену принцесу відповів ельф. – Я берегтиму тебе, як власну кров.
Сумєріель спіймав її швидко, не давши можливості вирватися. Якою б доброю воїтелькою не була дочка Георга, а до учнів асасинів їй було далеко. Зап'ястки було притиснуто до лавки, чужі уста торкнулися її власних. Налякана дівчина відскочила, впала. Він все ще тримав її за руку.
- Відпусти, негайно! – Кілька секунд він дивився не неї, та під суворим поглядом з іскрою люті впевненість зникла. Як тільки хватка ослабла, лицарша скочила на ноги, вона гляділа на друга так, наче той її вбити прийшов. – Якщо ти мені товариш, розірви заручини та припини це безумство.
- Моя матір луназіру те саме казала, ти просто хвилюєшся, це нормально. – Він підтримував її на гулянках, та цього разу не було віри його словам.
- Отже, не відмовишся?
- Не можу, навіть якби хотів, це мої батьки прийняли рішення, мушу коритися.
- Тоді я сама обірву.
З цими словами Різа побігла геть. Сумєріель був готовий присягнутися, що та от-от розридається. А ще це слово обірву замість зірву. Розгублений юнак пішов слідом, та подруга вже розчинилася у коридорах. Він знав, де знаходяться покої короля, десь поруч мала бути кімната спадкоємиці. Нажаль там нікого не було, а на сходах гість замку зіштовхнувся з королевою.
- Леді Азеркіно, прошу пробачення, я шукаю вашу пасербицю.
- Ви, молоді, до весілля почекати не можете? У вас ціле життя попереду.
- Не в тому річ, з нею щось не так. То присилає мені романтичні листи, а коли хочу її поцілувати, тікає у сльозах.
- Імперське виховання. – Знизавши плечима мовила ельфійка. – Тут не прийнято показувати свої почуття на публіку, тим паче з такою репутацією.
- Чув. Чорна магія, змови, ритуали. Їй сподобається у Нічному лісі, як вдома буде.
- Ви схожі на свого батька, юний лунаріс. Так турбуєтеся про наречену, а її заміж віддають тільки щоб від смерті врятувати. Його Величність не хотів висилати єдину доньку до темних ельфів, якби не мої вмовляння... - Її рука легла на волосся, так робила мати, коли хотіла підбадьорити. Тільки от доторки малознайомої жінки (хай навіть родички в теорії) викликали лише огиду. – Пам'ятайте про це, пане.
Тим часом стіни старого коридору заглушали ридання. Різа притискала до серця перстня, прислуховуючись до сповільненого стуку серця – може, вигадка, а може реальна магія, - вона молила всіх, хто міг її почути, і неважливо, які боги за що відповідали. Хай Седіга буде тут, хай вони ще раз візьмуться за руки. «Ти стільки віків прожив, знайдеш вихід» - знову і знову шепотіла до порожнечі закохана. Відповіді не було, та і як вони зустрінуться? Звідси до столиці некромантів кілька тижнів шляху, а до початку свята менше доби лишилося.
- Я обірву... обірву постанову... обірву... ту чарівну квітку. – Захлинаючись від сліз пообіцяла собі дівчина. – Навіть якщо буде боляче, нехай мою душу з'їдять тіні, а тіло риби на дні озера. Не буде чужий до мене торкатися, і не назву я нікого іншого своїм чоловіком.
З цими словами вона вийшла на вулицю. Сторожа пропустила – ніхто не переховуватиме у себе відьму, особливо тепер, коли докази знайшлися. Починало сутеніти. Можливо, тіні відшукають її і тоді усе швидше закінчиться. За спиною хтось постукав у вікно. Юріан. Нарешті побачив сестру і тепер щось кричав їй у спину.
- Допоможи мені з чистописанням! – Відчинивши вікно, закричав хлопчик.
- Вже пізно, йди спати, вранці зайду. – З останніх сил посміхнувшись, крикнула сестра.
Ще кілька метрів і вона лишилася сама. Вірний лицарський ніж висів на поясі. Тут ніколи не було тихо, особливо у спекотну погоду – цвіркуни співають, риби плескаються. Тремтячою рукою Різа дістала зброю. Багато разів їй доводилося забирати життя, часом невинні, та жодного разу власне. Аби не боятися, вона швидко націлила лезо у серце.
- Не буде ніякого весілля, тіні б його побрали!
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!