11
Поле бою осяяв яскравий спалах, на секунду битва завмерла. З боку людей, наче древнє прокляття, злетіла золота пташка фенікс. Її броня засліплювала кожного, хто насмілювався подивитися, рухи були швидкими і точними. Тонкі стріли вдаряли у вразливі місця захисту, мертві гноми падали штабелями.
Коли група ворогів підібралася до неї, ельфійка дістала свого меча – значно коротшого, ніж у решти воїтелів. Цього було досить, аби відбити удари, коли ж імперські лицарі знову накинулися на супротивників, даючи їй простір, королева повернулася до луку, стріляючи так, що не зачепила жодної людини. Здавалося, вона не цілилася у гномів, радше туди, куди вони посунуться за кілька секунд.
- Подивися, Раззак, на острові Життя цілий орден Феніксів, ось хто справді заслуговує носити золоті обладунки.
- Королева Імперії непогано стріляє. – Відповідав Седізі товариш. – Та як на мене, ніщо не зрівняється зі старою доброю булавою.
Зомбі кинувся на ворогів, не приховуючи посмішки, та взагалі, його зброя чіпляла і людей – хто стане розбиратися на такому великому ратному полі? Можливо чутки про те, що живі трупи нападають на усіх без винятків, правдиві? Друг точно знав, це не так.
Багато років тому у Долині Верб мешкав один селянин. Він свято вірував у доброту та благочестя лицарів, усе дитинство провів, вправляючись з дерев'яним мечем. В решті решт юнака узяли до гвардії, у складі якої він пішов на священну війну, сподіваючись, що колись йому видадуть коня і назвуть сером.
То була доба людських походів на некромантів. Люди мали намір зруйнувати їхні міста, аби заволодіти цілим континентом. Їхня рота була атакована вищими духами, половина воїнів пала. Про те, щоб забрати тіла товаришів, ніхто не подумав. Раззака чекало воскресіння у якості зомбі, він зберігав свідомість, що вдавалося одиницям, при цьому був зобов'язаний слугувати некроманту, що його підняв. Рабство тривало століттями, після чого його подарували новому лідерові Вічного Союзу, вчителю нинішнього. Те покоління людей давно вже пішло, та живий труп усе одно ненавидів увесь їхній рід.
- Отже, імперську армію веде Азеркіна? – Седізі не потрібно було кидатися на мечі, він обмежувався закляттями, тримаючи відстань.
- На нашому боці так, до ельфів відправили її пасербицю. Кажуть, ельфійка мала конфлікт з луназіром, от король і вирішив відіслати її подалі від Нічного лісу. – Не припиняючи бійки, відповів радник. Гном розсік йому ліву руку, у відповідь на це зомбі вирвав шматок плоті прямісінько з черепа нападника, проковтнувши його, як закуску. Рана трупа у ту саму мить затяглася, навіть шраму не лишилося.
- Передай Георгу, що договір не з його дружиною був підписаний. Якщо люди гнатимуть підгірний народ через наші землі, його дочці доведеться приїхати до столиці і підписати другий.
- Як забажаєте.
***
- Твій батько при своєму розумі, посилати мечника на поле битви зі стімами? Вони ж ходячі арбалети, розстріляють, як пташку на полюванні. – Лютував Сумєрієль.
Він і не думав, що так може бути насправді. Це тобі не сторожу на кордоні лякати. Скільки ворогів темні ельфи зустріли дорогою сюди? Може з десяток окремих підрозділів. Від двох-трьох стімів розвідників, до груп з сотень механізмів. Досвіду у командуванні військом лунаріс мав більше, ніж принцеса, проте у війні його впевненість кудись губилася.
Їхні війська тільки що зустрілися. У тому самому портовому місті, де колись втратила прикрасу відьма. Небо вкрили сірі хмари – знак наближення кораблів механізмів. Ці потвори могли битися годинами, поки вугілля не скінчиться.
- Скажу тобі по секрету: батько не думав, що стіми нападуть. Вони мали б плисти до ельфів, та замість того Зеон вирішив допомогти гномам розчавити «мішки з м'ясом». Можливо, через шахту ртуті, якою вони більше не володіють.
- Ртуть – то півбіди, якщо вони доберуться до вугільних залежів, отримають необмежене джерело палива, тоді вже точно не проженемо.
Ельф знав, що його батьки зараз боронять столицю, куди частина армій заверне, якщо він не відіб'є їх атаку. Тут не було ніяких гарантій, тільки шанси, шанси на те, що якась стріла або клинок влучить у серце батька або матері. У нього не було права їх підвести.
- Звісно, тому ми, лицарі, усе до тіней там підірвемо. До слова, селітрою, яку винайшов їхній Творець. Сарам, Альпон, за мною, решта допоможіть ельфам.
Сумєрієль подивився услід дівчині, що разом з друзями скакала до шахт. Той напівгном, як йому сказали, добряче знав підривне діло, можна припустити, що трійця впорається. Та все ж він не робитиме припущень, а зробить усе можливе, аби армія стімів не дісталася шахти – чи цілої, чи зруйнованої.
***
- Панно Азеркіно, ви – чудовий стрілок.
- Не стану радіти компліментам від живого трупа, ближче до справи.
З якимось там радником ельфійка не розсипалася формальностями. Гноми відступили, користуючись передишкою, королева хотіла написати листа чоловікові, можливо, він більше не сердиться на неї.
- З недавніх пір наші королівства допомагають одне одному, не без дипломатії вашої пасербиці, цей світ дуже нестабільний, одна помилка і страшні сторінки історії знову відкриються.
Вона слухала одним вухом. Перед очима знову і знову проносилася картина: Георг кричить на дочку, шокований умовами договору, дружина вирішує звинуватити її у зв'язку з нежиттю, та ніяких доказів не знаходиться. Писар підтверджує – союз чисто політичний, одразу після підписання лідер мерців поїхав а принцеса ночувала у замку, ні про які романи і мови йти не може. Розлючений король змушує її, кузину обранця Сонця, воїтельку Золотого Фенікса, вибачитися перед тією, що продає життя свого народу некромантам. Обох відправляють воювати, син лишається у столиці, де прихильники принцеси можуть отруїти його або задушити.
- Правитель – людина честі, у молодості так само лицарем був. Не сумнівайтеся, союзу бути.
- Відкиньте ці формальності, міледі. Усім відомо, що за найменшу допомогу нежиті людей страчують, а дипломатія у нас складається лише тому, що народ не хоче бачити свої могили розореними. У мене до вас буде прохання, гадаю, ми обидва виграємо від цієї угоди.
Тему обговорення істинна леді воліла залишити у таємниці. Вона обіцяла подумати над пропозицією, і порадила співрозмовнику їхати завтра вранці – аби не випередити поштового голуба. Залишившись наодинці з собою гостровуха взялася за листа, сварки сварками, а новини треба передати.
«Король Георг!
Поспішаю повідомити вам першою: армія гномів буда відкинута до кордонів. За ті кілька тижнів, що я провела на війні, тяжко сумувала за сином, сподіваюся, скоро знову настане мир і мені не доведеться покидати дому.
Щоб якнайшвидше настав цей час, ви маєте відправити свою дочку на перемовини у столицю нежиті. Тільки другий договір дозволить нам пройти їхньою землею та відкинути ворога назад на острів. Ще раз перепрошую за звинувачення на адресу принцеси – її серце чисте а помисли направлені лише на благо. Довіряйте ж і ви Різі, жодне чудовисько не заплямує доброго імені нашого роду!»
Нехай Раззак забуде про свої застереження і вдавиться ними. Якщо все так, як він сказав, Юріану це лише на руку зіграє.
***
Трійця вибігла з шахти. Сарам командував ними, наче король, вказуючи місця, куди закласти вибухівку. Альпон був найспритнішим, тому йому випала честь підпалити гніт. Іскра пробігла павутинням насичених селітрою мотузок, одна за одною вибухівки спрацьовували, усе руйнувалося. Шум міг заглушити лише скрип механізмів – група стімів наближалася.
- Їх вдвічі більше, пощастило нам, розвідники. – Випалив син герцога.
- Пощастило? Та вони нас знищать! – Не погодився напівгном.
- Треба триматися, лицарі, гуртуймося! – З цим криком нестримна воїтелька дістала свого меча і кинулася на механізми.
З їхніх рук миттю полетіли стріли, Різа прикрилася щитом. Більша частина застрягла у основі, деякі просвистіли над головою. Заряди швидко скінчилися – вони не могли багато носити у тілі, а запасні припаси розвідникам не видавали. Тепер решта кинулася у рукопашну – були хоч якісь шанси.
Механізми дістали кинджали, якими володіли не гірше, ніж пальцями. Сараму було легше – його важка броня усе зносила (за іронією з тієї самої сталі, від батька дісталася), ударом молота він зламав одного стіма, другий та третій намагалися потрапити у його слабке місце.
Альпон бився алебардою, вона вдаряла корпус і відскакувала, юнак помітив щілину між пластинами металу, та щоб потрапити туди, треба було розбігтися.
- Принцеско, прикрий!
Дочці короля теж несолодко прийшлося. Її вже впечатували у землю двічі, третього разу вона прошепотіла невеличке закляття, меч розжарився і пробив залізо. На кольчугу полилася чорна рідина – невідоме мастило з Сірчаного острову і ртуть. Сморід стояв жахливий, а там ще двоє були на підході.
Ставши перед ними, дівчина відволікла увагу, механізми одразу перемкнулися на того ворога, що був у легкій броні. Вони кинулися на жертву, користуючись багатьма клинками, ті вертілися з неймовірною швидкістю, кілька разів щось сильно вдарило ребра.
«Батьку, ти був правий, неможна було давати їм ртуті» - подумала дочка короля, відчуваючи пекучий біль та отруту, що розтікалася кров'ю.
Просвистіла алебарда – один з супротивників розвалився, другий продовжував наступ. Меч відбивав якісь удари, та стім був терплячим. Дочекавшись моменту, він всадив ніж між ребер до самої рукоятки. Друзі вимкнули останній механізм, один з них, здається, напівгном, спіймав принцесу та поклав її на траву.
***
Коли Георг побачив свою кровинку, його душу охопив невідомий до того часу холод. Вона лежала у шпиталі бліда, як крейда, рани були вкриті засохлою чорною рідиною, що прикипіла до них і просочувалася навіть через бинти. Стіми відступили – їм треба було повернутися на рідний острів після того, що влаштували темні ельфи, воїни отримали передишку.
У той момент королю було не до жартів, він бачив Різу іншою... Зовсім не веселою, і навіть не похмурою, як бувало, коли він її засмучував.
Дівчина виглядала мертвою. Не слабкою, не пораненою, не хворою – наче труп, що дихав. Цілителі казали, хвора одужає, та через отруту ще довго буде приходити у форму. До цієї зустрічі правитель не вірив, що діти можуть вмерти раніше батьків, проте тепер думки про смерть на спадок знову заповнили голову.
Без сумнівів, спадкоємиця була гідною корони. З того самого дня, як вона покинула палац і пішла на службу до лицарів, аби відкосити від дипломатичних місій, до сьогодні дівчина мінялася. Більше ніяких скарг батькові, ревнощів, істерик. Для народу якась там родичка короля перетворилася на реальну особистість. І тепер, коли виховання принесло свої плоди, правитель подумав: а чи він готовий до такої дочки, або все ще хоче пограти з дитиною?
- Моя люба, ти маєш зрозуміти, це задля твоєї безпеки... - Почав говорити Георг і замовк у ту ж мить. Це так він планує відмовити Різу від участі у війні? – Так, я сам відправив тебе на битву, та це було покарання Азеркіни. Взагалі, ти принесеш більше користі... - Вже краще, та занадто прямо. Не погодиться, ледь дихатиме, а все одно піди воювати, просто щоб довести, що може тримати меч у руках. – Заради твого брата, поки Азеркіна воює, ви ж і не бачилися майже...
Точно. Матір Юріана постійно проганяла сестру від немовля. Це найкраще, що він може зробити як батько – вберегти старшу дитину від загибелі, а молодшій подарувати надійного друга. Вирішено! Коли Різа прокинеться, він скаже їй, що брат сумує за матір'ю, переконає лишитися у палаці, поки рана не заживе. Хоча б на кілька місяців це спрацює.
- Ваше Величносте, вам лист від королеви.
Посланець вручив невеликий сувій. Перечитавши його, правитель засумнівався. Ельфійка просила, щоб він відправив принцесу у якості посланця на землі нежиті, щоб підписати ще один договір, а він від першого ледь не посивів. Ну ні, така дипломатія гірше ратного поля, краще спалити цього листа – не дай Люксиліна спадкоємиця його побачить, тоді навіть кінець світу її не зупинить.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!