Спадкоємиця Конзекрейт

Лицарі часто говорять з презирством: «ніколи не стану підстилкою короля, це вже не борг, а суцільне приниження!». Проте час змінює переконання. Я – Раззак Андегур, забутий своїми ж на полі битви багато віків тому. Той, кого товариші поважали за життя і кинули на поталу нежиті після смерті. Мене подарували могутньому духу – лідеру Вічного Союзу, він дозволив мені навчитися, подарував булаву, віддав у розпорядження армію.

У далекий день, що ніколи не покине моєї пам'яті, у нашому таборі з'явилася жива душа. Попри те, що господар доручив мені купу справ, розібратися з ним захотілося самотужки. Нехай Володар Вічності буде свідком моїм словам: жоден вампір, жоден нікчемний привид, чи зомбі, або скелет, та навіть голодний упир не відчуває такої ненависті до людей, яка живе у серці його вірного слуги.

Ми розпочали битву, вона тривала майже годину. Закляття відлітали від зачарованої броні, магія відводила булаву. Мерці не знають втоми, а живі, як виявилося, не такі вже й слабкі. Коли чаклун промахнувся я подумав, кінець вже близько, і припустився помилки. Скориставшись моєю неуважністю він знезброїв супротивника, та вбивати не став.

- Як тебе звати? – Спитав чоловік зі спокоєм, що не притаманний навіть найдавнішим правителям наших земель.

- Раззак. – Відповів, вишкіривши зуби. Звісно, Паладія не пам'ятає якихось там лицарів, тогочасні люди мене не знали, та це не відміняло їхньої вини.

- Раззак, по тобі видно, що воюєш не перший день. Скажи, що означає ось цей символ?

На шиї чоловіка висів амулет, на ньому був випалений особистий підпис господаря. Вперше за багато років я відчув жах – мене могли вигнати, і все через кляту неуважність. Так і не отримавши відповіді, чаклун продовжив.

- Мене звати Седіга, з недавніх пір – учень того, кого ти кличеш господарем. Він навчив мене своєї магії, зламав мого посоха і наказав створити новий, підходящій для таких заклять. Кажуть, ти добре знаєш місцевість, допоможи мені дістати матеріали.

Довелося погодитися – йти проти волі пана собі дорожче. Багато днів ми провели на болотах у пошуках потрібного дерева, піднялися на пік Відчаю, де чарівник читав закляття над новою зброєю. Кілька разів розмовляли неофіційно.

Імперія ранила нас обох. Мене відправили у якості м'яса у приреченій війні з безсмертними. Його переслідували за заборонені книги – про створення світу, зв'язок живих та мертвих. Родина Седіги – вчені, та попри свою жагу до знань вони відмовилися від нього, варто було інквізиції висунути підозри.

Коли ми рушили за основою для посоха чоловік був для мене чужинцем, обов'язком. Я з нетерпінням чекав моменту, коли хтось приб'є його, до того часу, як нова зброя вистрілила першим закляттям, ми стали друзями.

***

- Седіга! Що сталося... - Прокричавши перше слово, останнє дівчина мовила пошепки.

Коханий лежав на ліжку наче статуя, хоча від перстню відчувалися слабкі вібрації. Серце билося дуже повільно, навіть для вампіра. Дагарон ледь стримав воїтельку, аби та не кинулася до ліжка.

- Лідер у сплячці, міледі. Цієї ночі хтось пробрався до покоїв та поранив його...

- Ти ж відповідальний за безпеку у замку, як таке могло статися?!

- Леді Різо, заради усього святого, заткніться! – Гаркнув зомбі. – Під час сплячки сповільнюються усі процеси, у тому числі і серцебиття, а у його крові зараз отрута, що вбиває за три дні. Можливо, для вампіра десь тиждень. У такому стані він протягне десь два роки, тож будити неможна.

- Спокій душі моєї, - вирвавшись з хватки скелета, дочка Ворона підійшла до ліжка, стиснувши руку вчителя, навіть радник не посмів чіпати її у цю мить, - ми витягнемо тебе з того світу, присягаюся.

- У нас буде багато проблем. Окрім пошуків нападника та протиотрути. – Попередив кістлявий. – Хтось має зайняти місце лідера, його справи не чекатимуть, я не можу брати на себе питання щодо інших держав, за усіма звичаями ви зобов'язані...

- Навіть не починай! – Урвав Раззак. – Азеркіна і нею почне маніпулювати, стіми і ті перед королевою танцюють, що вже казати про недосвідченого вампіра. Я займуся політикою, жодній гостровухій потворі мене не надурити.

- Вас це зараз хвилює? Будете робити вигляд, що так і треба, поки він вмирає?! Теж мені това...

Зомбі схопив набридливу принцесу за шию, вона завжди поступалася йому у фізичній силі. Він був би радий зламати кістки, розчавивши цю нікчемну пародію на учня, та вчасно одумався і відпустив. Хай там як, він дав Седізі слово не чіпати дівки, поки той був живим, обіцянка діяла.

- Якби ви справді були коханням усього його життя, то знали б, що для нашого лідера немає нічого важливішого, аніж обов'язки перед Володарем, зруйнуйте Вічний Союз, і можете попрощатися назавжди.

На очах дівчини блищали сльози, і лиш вид ворога не давав їй розревітися. Звісно, вона дарма старалася – усе одно була для нього нікчемою, та все ж було приємно знати, що дівчисько має якісь клепки. Заспокоївшись, воїтелька зрозуміла, що Раззак правий. Вічний Союз не може впасти у сплячку.

- У такому випадку, робіть як вважаєте за потрібне, та я не збираюся сидіти без діла.

Битися за право замісника було нерозумно, бо ні підтримки, ні досвіду вона не мала. З іншого боку вільна від обов'язків дочка Ворона могла рушити на пошуки вбивці і принести протиотруту разом з головою ворога.

- Вже знаю, про що ви думаєте, та як тимчасовий лідер змушений повідомити, що для учениці Седіги є нагальніша справа. Дагарон, відведи леді до полоненого, вона слідкуватиме за ним, а якщо ця почвара і надалі плакатиме та витиме, я відірву мерзотнику голову, і на батьківщину поверну шматками.

Різа хотіла посперечатися, проте цього разу скелет не став жаліти. Він схопив за зап'ясток, впевнено та міцно, все ще зберігаючи повагу, проте дуже наполегливо, кістлявий повів леді Андегур до темниць, дорогою повідавши того плана, про який коханий так і не встиг розповісти.

Слуги Раззака викрали короля Долини Верб. Аби повернути хлопчика, регентша мала зайняти його місце. Пізніше Азеркіну стратили б, а про спадкоємця Імперії потурбувалися б міністри, радники, герцоги та решта, кому так дорога їхня династія. Радник казав, що не підтримує такого плану, та іншого не вигадав, тож діяли за першим, як раз коли королева попливла за ними до гномів.

Хлопчика тримали у тій самій камері, куди колись кинули сестру, неподалік від приміщення з упирями. У некромантів не було окремих кімнат для поважних полонених, бо у полон гідні люди не потрапляли. Дочка Ворона попросила залишити їх наодинці, намагаючись не думати про партнера. Зараз за ним доглядали інші, а от син ельфійки був сам один.

- Хто тут? Чого вам треба? Попереджаю, я буду битися! – Зиркаючи на двері пропищав хлопчик.

Дівчина запалила магічну сферу, запустивши під стелю, після чого відчинила двері і, як очікувалося, опинилася у обіймах. Звісно, у ці підвали тіні не ходили, та полоненим про це не казали.

- Різа, я такий радий, що зустрів тебе! Будь ласка, відведи мене до дому, скажи королю мертвих, аби він мене відпустив. Обіцяю, я не буду з вами воювати.

- Ходити землями нежиті небезпечно. Ми написали листа твоїй матері, аби вона приїхала та забрала, доведеться почекати якийсь час. – Підбираючи слова мовила старша. Вона помітила, що на голові брата вже була корона. Він ще був замалий для батькової, тож носив ту, щу вдягали принци, але ж мрія стати королем збулася.

- Проведи ти, будь ласка, тут холодно і страшно! А ще ті дивні звуки, і темрява усюди, тіні прийдуть та з'їдять мене.

- Ніхто тобі не нашкодить, цей світляк побуде з тобою. Почекай трохи, я допоможу.

З каменем на душі молодшого довелося залишити. Він кричав у слід, стукав у двері, скимлів, наче налякане цуценя. Дуже вірогідно, що така поведінка виведе з себе Раззака, що звик до тиші та дисципліни, і той не побоїться забруднити булаву.

Зібравшись з думками дочка Ворона покликала Дагарона. Розмова була довгою і постійно йшла до одного й того ж, та зрештою їй вдалося вмовити скелета видати хлопчикові кімнату – у дальньому крилі з охороною з двох зомбі, трьох привидів та п'яти скелетів. Страхітлива компанія, проте у порівнянні з в'язницею доволі непогано. Наказ було виконано ближче до вечора.

Перед тим, як навістити брата, Різа покликала до себе Ілзе і доручила їй одну справу. Дівчина-зомбі мала дізнатися усе про нападника, бо двома справами одразу господарка не могла займатися. Рабиня почала негодувати – як обійти заборону наглядача, де шукати свідків – та панна зміряла її холодним поглядом, і бажання сперечатися відпало.

Взагалі принцесі доводилося навіщати малого правителя раз на кілька годин. Він не міг заснути без сестри, відмовлявся їсти, а часом охорона доводила до криків, просто питаючись про самопочуття. Різа намагалася тримати спрагу під контролем і надовго не затримуватися, було краще, ніж на землях гномів, та все одно непросто. Йшли дні, тижні, усе лишалося як раніше. Регентша і не думала їхати, союзниця безрезультатно шукала сліди, малий просив випустити, чи хоча б посидіти з ним довше.

Так минуло два місяці. Андегур, потай від Раззака та Дагарона, передала братові дерев'яного меча, щоб той почувався впевненіше і не кликав її від кожного шереху. Вона так само слідкувала, аби кухар-зомбі не зготував юному Конзекрейту їжі мерців, було навіть страшно подумати, як він закричить, коли принесуть людські рештки. Краще цілителі Змертвілого лісу (таких було небагато) передивилися кілька сотень різновидів отрут та протиотрут, проте не знайшли потрібного. Усе, що було відомо - речовина була рослинного походження.

Яким би мерзенним не був Раззак, зі своїми обов'язками він справлявся добре. Кілька разів допомагав градоправителям стратегічними порадами, не раз відганяв імперські кораблі від берегів, придушив бунт вампірів з Бухти Кісток, тримав у кулаку весь союз. Одного разу Азеркіна кинула на них інквізиторів – вони прийшли під прикриттям, бувалий воїн розсекретив їх, вбив, воскресив та відправив назад до Імперії. Він був певен у своїх планах.

- Тому твій замісник наказав вбити юного короля. – Шепотіла кохана, лишившись наодинці з хворим. Вперше з дня отруєння змогла пробратися сюди, шкіра Седіги стала ще холоднішою, від чого власне серце боляче вкололо. – Кажуть, коли до влади прийде хтось не з династії, Імперію накриють голод та нещастя. Може, просто самонавіювання, а може й правда. Як би там не було, смерть брата боляче вдарить по Долині Верб. Раззака не хвилюють такі речі, він більше зацікавлений у внутрішній політиці. Ти вже пробач мене, та я поверну хлопчика додому. Ми переживемо атаки людей, з таким-то полководцем, а ось рід людський втрату короля – ні.

З останнім словом учениця поцілувала щоку наставника, і сльози – неприродньо гарячі для вампіра – впали на подушку. Покинувши покої вчителя воїтелька зустрілася з Ілзе, вигляд служниця мала стурбований.

- Скільки часу пройшло, а від тебе жодних новин. Ти працюватимеш, чи мені повернути тебе у царство тіней? – Господиня не збиралася проявляти співчуття, розуміти та підтримувати. Не тоді, коли усе було на кону.

- Я вже сказала вам, Раззак планує позбутися хлопчика. Це все, що вдалося підслухати, інших новин немає.

- То що, він навіть не шукає зловмисника? Я за цей час пів бібліотеки обшукала.

- Клянуся душею, міледі, про це пан нічого не казав. Він би ніколи не вбив лідера Союзу особисто, та якщо Седіга помре через невідомого вбивцю, радник готовий до такого варіанту.

- Тобто, він хоче правити некромантами, і просто чекає?!

- Це лиш мої припущення...

- Ні, вони мають сенс. Ось як ми зробимо: я відведу Юріана додому, після чого рушу на кладовище темних ельфів. Давно вже варто було поговорити з їхніми мерцями, радник мене більше не стримає. Ти лишайся тут, відволічи Раззака, щоб він сьогодні ввечері не захотів раптом мене навістити.

- Буде виконано, міледі.

Завдання було непростим. Одна справа – відігнати безмозких охоронців, інша – провести полоненого усім замком. Король довіряв сестрі, слухняно виконував вказівки та вірив, що поруч з нею він у безпеці. Якби сама Різа була цього певна!

Їй треба було випустити упирів та провести хлопчика серед них. Десяток зазомбованних потвор стали колом і слухняно рушили за чаклункою, на щастя у керуванні такою нежиттю учениця Седіги розбиралася краще, ніж у традиціях вампірів чи спілкуванні з духами. Якби хтось зутрів, сказала б, що йде тренуватися. Вони йшли непоміченими, дісталися конюшень, там упирі були відпущені а полонений посаджений на коня.

Його руки впилися у сестру кам'яною хваткою, син Георга шепотів щось нерозбірливе, нагадуючи Різі себе саму. Вона так само молилася Люксиліні коли була дитиною, і могла багато чого розповісти про милість янголів, та не стала. Можливо, дівчина була неприємним виключенням з династії, а якщо ні то освідомити усе Юріан має сам. Неможна ж проживати життя за інших.

Та як тільки втікачі покинули столицю їм навздогін кинулася дюжина вороних коней. Сідлали їх слуги Раззака – палачі, що прийшли за душею короля Імперії. Тільки хто повідомив їм про втечу, та ще й у таких подробицях з часом та місцем? Тієї миті про це думати було не на часі.

Вони наближалися до розпуття. Одна дорога вела до річки Серпент, зазвичай нею їхали усі мешканці Змертвілого лісу. Друга, менш відома, проте безпечніша – до пристані. Скакати туди менше, та й на кораблях не тільки нежить – а уся вона так чи інакше зараз під радником – водиться.

- Врятуй нас, Найсвятіша! – Прошепотів хлопчик.

- Володарю Вічності, дай цьому коневі крила, щоб він мчав швидше вітру! – Закричала дівчина.

І сталося те, чого Паладія ще не бачила. На переслідувачів налетіли спалахи світла, що віддалено нагадували людей. Магія ця трималася не більше кількох секунд, та за цей час коня втікачів підхопив чорний дим, і той понісся, лишивши по собі лиш пил з-під копит.

Та як тільки погоня відірвалася усе повернулося на свої місця. Часом принцеса оберталася, перевірити, чи не наздогнав хвіст, а тоді дивилася на брата, хоч і відчувала його руки. А раптом впав? Раптом це не він сидіть позаду?

Шлях лежав через володіння тимчасового лідера, де його на щастя не було. За три години втікачі зупинилися, зловісні землі лишилися позаду. Воїтелька відправила ворона до міста, підписавшись ім'ям Раззака – за ці два місяці вона вивчила його підпис і могла майже ідентично його повторити, рядові слуги некромантів не помітять різниці.

У листі «господар» просив повідомити імперців про нові перемовини і чекати його біля корабля. Якщо справжньому Раззаку про це розкажуть, виставлятися брехуном перед людьми він не буде, а їм головне дістатися до бухти.

Пташка летіла швидко, а от мандрівники до місця дісталися на годину пізніше. Прибрежне місто, завжди вкрите туманом, втілення глибоких роздумів Чоловіка-Ворона, а ще його береги притягували потонулі рештки з усього світу, тож місцина не бідна.

- Де це ми? – Злізши з коня спитав Юріан.

- У Бухті Кісток, тут я посаджу тебе на корабель і відправлю додому.

- А сама куди підеш? Раззак не такий, як батько, він не пустить тебе до палацу.

- Це вже не твої проблеми, любий.

Розвели костер біля схилу недалеко від міста. Його дим зливався з магічним туманом, а замість ліжка була пала листва, вкрита чорною накидкою. Юний король почав засинати, та ніяк не хотів відпускати сестру. Чи то сумував, чи то боявся лишитися сам – важко було сказати.

- Різа, а чому ти не запросила мене на весілля?

- Бо не було ніякого весілля, тут традиції інакші.

- Тому що одружуються на правильних, а люблять того, кого неможна любити?

- Ну я... не найкращій приклад. Твоя кохана може бути і дружиною, ці речі доповнюють одна одну, одне виключення лише підтверджує правило.

- Та мама тата теж не любила. Сказати, хто їй подобається? Тільки це секрет.

- Добре, по секрету. – Прикриваючи посмішку рукою (ікла зазвичай лякали дітей) відповіла сестра.

- Батька Сумєріеля. Коли вона повернулася від гномів він прийшов, хотів, щоб ми не нападали на Нічний ліс. Тоді мама сказала: «мені підвладна Імперія, землі ельфів та гномів, навіть стіми працюють на мене, як завідні ляльки. Ти не шкодуєш, що обрав іншу?». Він сказав, що не жалкує, а перед сном вона промовилася мені, що Меліса була відьмою, як ти.

- Проте, луназір її кохає, бачиш? Кохання буває різним. А тепер лягай спати, мій чарівний вогник вбереже нас від тіней. Завтра жахіття скінчиться.

І правда, магічна сфера учениці чаклуна трималася близько п'яти годин, якщо не виснажувати ману складними закляттями. Вони швидко заснули, от тільки сни були неспокійними.

Вампіршу мучали дивні видіння, якийсь вогонь манив до себе, у роті пересохло. Вона взяла з собою кілька пляшок з чорного скла, заповнених кров'ю, та руки не слухалися. Вони тягнулися до полум'я, хапали його, наче вогонь можна було вкусити, як фрукт. А прокинулася дівчина від гучного крику.

Її брат з усіх сил виривався та штовхався, це було видно за його рухами, хоча сил у дитини було малувато. Хлопчик дивився на сестру так, наче вона тільки що занесла над ним ножа, а воїтелька буквально кожною клітинкою тіла відчула його страх, коли побачила у погляді відображення палаючих зелених іскринок. Яскраві очі, спрага, живі істоти... Воно прийшло до неї уві сні зовсім неочікувано.

Усе, що могла зробити дівчина – відпустити короля і сказати «пробач», тоді паніка змінилася ступором, їй довелося взяти дев'ятирічного хлопчину і посадити на коня, після чого відвезти до потрібного місця.

А що було казати? «Вампіри нападають на живих, не розрізняючи добра та зла», «ну, так сталося, що я намагалася тебе випити», «наступного разу можу не стриматися»? Ні, краще було промовчати, бо слова тільки гірше робили.

Та як виявилося, нещастя лише починалися. Імперці впізнали не тільки викраденого правителя, але і його сестру-відступницю. Вони схопили її, зв'язали та кинули у трюм. Судно, що стояло поруч, було повне привидів та скелетів, вони навіть не подивилися у її бік.

- Як і обіцяв пан Раззак, - сказав один з моряків, - він повернув нам і Його Величність, і втікачку. Цей новий лідер набагато кращій за старого, з ним у нашої держави буде міцний союз.