46.2
Раззак спіймав Ілзе у коридорі. Рабиня йшла у крило прислуги, у руках несла брудні бинти. Якщо ця дівка повернулася до замку, то і господарка мала бути десь поруч. Товариш лишався непохитним – бачилися тільки на зборах, там він не виказував ніяких емоцій. Через напади інквізиції на землі Морії та руйнування Нейтвіллу загострення війни було не уникнути, тож зомбі справедливо вважав, що учениця лідера провалила навчання, час було вже її кінчати.
- Пан нікого не пускає до її кімнати, і вона не виходить. Ти, мізерна рабиня, зізнавайся, що там коїться?!
- Моя леді просила передати такі слова: одні люди вірять, що переродяться після смерті, інші – що помираючи ми обернемося на ніщо. Принцеса Долини Верб померла, а що буде далі, сама не знає.
Філософську маячню часто казали усілякі диваки перед смертю. Так, він стратить її, за кілька тижнів, у день, коли Седіга попросив товарища прийти до храму на молитву. Мабуть, шукатиме полегшення після втрати коханої. Що ж, почуття пройдуть, як і все решта, лишиться тільки Союз – Вічний, як саме буття.
Так минув тиждень, градоправитель та прислуга знову зустрілися. Цього разу чудисько вело за собою стару, що нагадувала відьму чи провидицю. Радник спитав Дагарона: що за жінка, чому пустили? Скелет відповів, не приховуючи подиву:
- Ткачиха Кофф, вона удова імперського трунаря, єдина жива, що вважається своєю серед некромантів. Майстриня своєї справи, навіть вампіри Альдегару приходять до неї за одягом та прикрасами, та хто ж того не знає?!
Щось всередині черепної коробки ворухнулося, закралися підозри. Тільки от впевненість перемогла – трунарка прийшла сюди за роботою, мірки на домовину знімати, і рулетку узяла, скоро усе буде.
Ще за два дні Седіга покликав до себе. Лідер сидів біля комину, щось плавив. А зомбі і не думав, що друг захоплюється литтям та ковальською справою.
- Раззак, у мене для тебе серйозне доручення. – Сказав він твердо, дістаючи тигель з вогню. – Як виявилося, Різа потрапила у полон не випадково. Морія наказала своїм солдатам відступити, лишивши мою ученицю з півсотнею упирів проти натовпу досвідчених воїтелів!
- Мілорд, вона сама винна – хвалилася, що може перемогти без втрат, і що воїни кордону не рівня упирям. От Морія і повірила.
- А чи не ти підмовив її? Хоч мені і довелося поставити твою рабиню градоправителькою, ти ж не звільняв її з рабства.
Такої люті зомбі ще не бачив. Навіть з найзапелкішими ворогами вампір намагався бути спокійним, зараз був готовий вбити товарища, якщо той відповість ствердно.
- Хоч вона і моя рабиня, та я не можу розбиратися з її справами, виконуючи ваші доручення і слідкуючи за ділами усього Змертвілого лісу. Дівці вже кількасот років, має бути голова на плечах. – Недовго думаючи відповів радник. Він ж бо попереджав, що банши має бути готовою на все заради свого господаря.
- У такому випадку я знімаю її з поста градоправительки. Хай прибуде до столиці, а ти будеш палачем.
Привиду ніхто не повідомив причину візиту. Вона прибула і ще день спокійно бродила замком, а ввечері отримала виговір за помилки на посаді. Опинившись у в'язниці, напівпрозорий силует кинувся до ніг Раззака.
- Пане, пожалійте мене, допоможіть! Скільки років я служила вам, вже не знаю, чого мені шукати в іншому житті!
- Ти гарна слуга, Морія, та наказ не виконала. Якби вбила принцесу, можна було б те підлаштувати під нещасний випадок, та ти прокололася, а мені браковані не потрібні. – Байдуже мовив мертвяк. – Не переживай так за свого господаря: я швидко знайду тобі заміну.
Невдала наречена знала, хто винен у її бідах. Звісно, Різа не підійшла до неї та не сказала в обличчя «за Альпона», та її служниця натякнула на це. Після зборів чудисько віднесло до в'язниці пляшку вина, отруйного, та звісно ж привиди не могли так легко вмерти .
Для духів існував особливий спосіб страти. Їх можна було вбити спеціальною зброєю (дуже рідкісною, зазвичай у руках лицарів чи інквізиторів), та некроманти мали інший варіант. Креслилося коло, де магічним письмом писалися слова: дух, мотузка, час, тіло, розрив, повернення і базовий символ. Разом це читалося так: «дух вертай туди скоріш, де зв'язок із тілом втратив, поверни його назад, де усе бере початок».
Зазвичай палачами у таких справах були чаклуни, однак за наказом Седіги останнє коло для Морії накреслив той, хто її підняв. Зомбі робив усе так, наче кожного дня чаклував, навіть не подивився на підсудну. А банши не могла дозволити собі сказати останнє слово, хоч і знала, що лідер прийме свідчення до уваги. Ні, вона ніколи не мала зраджувати свого пана, і якби слухалася з самого початку, то ніякої Різи, що вирила їй яму, не було б на світі.
Магічне коло спалахнуло, майже прозоре полум'я, більше схоже на жар, охопило привида. Одяг, який спеціально для неї шила Кофф, змінився на весільну сукню, шию знову оповила петля. Зникли глядачі, обриси Змертвілого лісу, столиця – усе пропало. Залишився лиш скрежет старого млина, затхле повітря та сльози на щоках.
Гнила табуретка хиталася пів хвилини. Увесь цей час дівчина сподівалася, навіть зараз, через сотні років, що він вбіжить туди, пожаліє, і вона пробачить, хоча клялася, що не прийме після обману.
Та правда була іншою: плювати її нарачений хотів на біль, страждання, вони ж бо були не його власними. Чим більше Марія мучалася, тим більше шкодила собі, а коханому було байдуже. Смерть нещасної принесла тільки полегшення. Усі ці роки слугувати некромантам, керуючись помстою, поки він перероджується, насолоджується життям...
Схоже, вона помилилася, втсупивши у ряди нежиті, і Раззак ніколи нічого не відчував до неї, то сама банши вигадала, що була для нього особливою.
У світі повно дурнів.
***
Ввічливий стукіт у двері, відповіді не було. Чейнс подивився на перстень, що тепер повернувся до господаря. Нащо він прийшов? Що тепер ця лялька може проти нього зробити? Краще б лишився у Альдегарі, недобре градоправителю пропускати полювання.
- Хто? – Нарешті почувся голос з того боку. Жіночий. Або господарка, або рабиня. Він не вважав за потрібне запам'ятовувати голоси забутих коханок.
- Принцеса просила мене прийти.
- Ілзе, відчини двері.
Учениця сиділа за столом – читала якусь книжку на ельфійській. Поруч лежала дерев'яна скринька, з кришкою, трохи відсунутою вбік, з щілини виблискували перли. Красуні обителі вампірів часом вихвалялася новими прикрасами, та Різі більше до вподоби були книги, тож вампіру стало дуже цікаво, чого ж це вона придбала собі нову цацку.
- Хочу попросити вас про послугу, таке маленьке проханнячко. Доведеться затриматися у столиці на кілька днів та повірте, воно того варте. Такий шанс випадає лиш раз. – Закривши своє чтиво мовила воїтелька.
- Я б міг і відмовитися, та страта поплічниці Раззака підняла мені настрій. Якщо ви задумали ще когось з його рабів прикінчити...
- Не хочу повторюватися. Є інший спосіб зтерти посмішку з обличчя головного радника. Прийдіть сюди на заході сонця за три дні і проводіть мене до храму Володаря Вічності, можете навіть увійти разом зі мною.
- Чому б не доручити це вашій служниці? – Розчаровано і у той самий час роздратовано спитав Чейнс.
- Вона не у культі, їй не можна заходити до святого місця. І ще одне: про цю розмову вам доведеться мовчати.
Це вже інтригувало. Щось настільки важливе, що навіть Союз не має про це знати. І звісно ж учениця не ризикнула б викинути щось подібне без дозволу вчителя, радше за все гра варта свічок.
- Я пийду, міледі. Та якщо ви вирішили так пожартувати, то заплатите за це сповна.
- Пожартувати... Сподіваюся, Паладія оцінить цей жарт.
Подивитися всередину скриньки не вийшло, помітивши погляд гостя дівчина її закрила і попросила покинути кімнату. Вампір вирішив повернутися пізніше – ввечері Андегур ходила до вчителя, або у бібліотеку, чи вправлялася з упирями. Він виліз на дах та обережно спустився на балкон (свою уліблену зброю господар вампірів завжди носив з собою, його надміцні пернстні-кігті не раз допомогали вивідувати правду).
Нажаль, принцеса усе ще була у покоях, Седіга прийшов – це надовго. Двері були зачинені, вікна завішували штори, за ними можна було лиш силуети роздивитися, головне, аби ці двоє у вікно не подивилися. Маг підійшов до скриньки, зазирнув всередину, не дістаючи прикраси.
- Стара Кофф добре постаралася, а я все ще не віддав свого дарунка. Той довідник з отрут темних ельфів – найкраща книга моєї бібліотеки, хотілося б і тобі подарувати щось особливе.
- Хіба може щось у цьому світі мене здивувати? – Ченйс був певен, що зараз вона всміхалася.
- А ти очі заплющ і дізнаєшся.
Лідер поклав у руки учениці якусь маленьку річ. Відкривши очі, дівчина мало не зомліла.
- Це... Це ж твоя...
- Майже. Бачиш, отут трохи інші символи. Та вона має ту саму силу, що і печатка кожного правителя. З цього року на усі збори ходитимеш, можливо, з твоєю допомогою ми нарешті встановимо мир.
Потрапити до кімнати не вийшло, а підозри підтвердилися наступного ранку. Коли на виході правителю вампірів зустрілася Ілзе. Вигляд вона мала зовсім інший. Зазвичай служниця носила закритий одяг, тепер на ній красувалася червона сукня з чорним мереживом. Здається, її хтось подарував принцесі, та тій дарунок не припав до душі. У волоссі сяяли прикраси з дорогоцінностями, на плечі – сумка з речами. Ех, розпустила Різа своїх рабів.
- Іди, принеси мені свіжої крові. – У звичному наказовому тоні мовив вампір.
- Мілодре, ви більше не маєте права мені наказувати. Учора ввечері володарка дарувала мені свободу, я більше не рабиня.
Підтвердженням цього став документ, скріплений печаткою. Таких було усього шість – у правителя кожної країни, вони слугували пропусками на збори і були введені ще на початку ери Перемир'я. Тепер з'явилася ще одна, і вона належала коханці.
- У такому випадку попроси когось зі слуг. – Намагаючись не показувати роздратування мовив Чейнс. – І тримайся подалі від Раззака, він як таке почує голову відірве.
***
«Сплети мені корону з перлин, щоб павутиння височіло над головою, вісдвічуючи білим, як місяць вночі» - казала дівчина старій Кофф, майстриня прислухалася до побажань і створила прикрасу гідну володарки. Вона ідеально сіла на голову, хоча трохи давила у скронях. З іншого боку влада ніколи не буває невагомою, тож ця жертва мізерна. Для такого важливого дня Різа обрала найкращій костюм – чорний, вишитий білими нитками, про фату наречена забула, тож довелося обмежитися мантією.
Правитель обителі вампірів стояв біля дверей, як і обіцяв. Очі видали подив, та жодного слова не промовив, а ось хранитель замку виявився не таким стриманим.
- Панно, я звісно усе розумію, та корону вам носити не належить. Тільки правитель має право... - почав у звичному тоні Дагарон.
- Належить, ще й як! – Заперечила Андегур. – Не буде більше павшої принцеси, тепер я королева.
Він так і лишився стояти зі стосом паперів. Дивився у слід і не міг підібрати слів. Чому представник Союзу підтримав ці вибрики, як та стара посміла зробити корону для учениці? У Змертвілому лісі таку прикрасу мав право носити лише лідер, а він завжди був один. Винятків не робили – ні для дітей, ні для братів з сестрами чи навіть майбутніх правителів. Один лідер – одна корона.
Вони пройшли мостом та рушили до храму. Велика побудова з шістьмома баштами – кожна символізувала чуже королівство, центральну частину вінчав ледь помітний на тлі високих шпилів купол, вкритий рубінами. Кожного вечору, як от зараз, вони відбивали світло, усе довкола вкривали малі червоні вогники.
Седіга вже стояв біля дверей у короні з пісочним годинником, поруч Раззак – нетерпляче дивився довкола, ніяк не міг зрозуміти, чому не заходять. Дочка Ворона щось нашепотіла супутнику, після чого підійшла до коханого.
Тілом пройшлися дрижаки як у той вечір, коли вона побачила його підпис на контракті. Хотілося сказати стільки слів, обійняти і постояти кілька хвилин, та ні на що з цього не було часу. Здолавши хвилювання дівчина сказала коротко:
- Боюся тебе втратити.
Прозвучало як нісенітниця. Більша частина фрази лишилася у голові, воїтелька підібрала не найкращі слова. Краще сказала б «кохаю» чи «хвилююся», та вчитель зрозумів, на що натякала посмішка. Узявши наречену за руку чаклун підійшов до дверей, дістав чорний ключ з головою ворона та відчинив.
- Ми тут як свідки. – Тим часом повідомив Ченйнс «товаришу». Андегур була права: облицця зомбі скривилося, око почало сіпатися, губи вимовили щось накшталт «шлюб» чи «сплю», довелося схопити того за руку і потягти всередину.
Оздоблення храму створювали не зомбі, та навіть не вампіри – перший янгол звів собі обійстя, а після появи некромантів покинув його, оселившись у духовному світі. Дах повністю складався з ворон, що сплітали крила у нерозривну композицію. Ходили чутки, наче під шаром каменю лежали справжні рештки пташок, ніхто не насмілився відламати шматок та перевірити це.
Підлога викладена кістками, наче мозаїка, та не простими (як у деяких замках нежиті). Хто був першим ворогом бога, хто ненавидів його за гнів та страшну кару? Янголи, вони ж і пали від його чарів. Він відірвав їм крила, тож матеріалу було вдосталь. Та в цілому, ті пернаті, яких повбивали, перетворилися на духів і народилися знову, тож кістки у Паладії були відновлюваним ресурсом, і правителі мертвих не бачили нічого жахливого у тому, аби зробити собі з них прикрасу.
Стіни викладені з каменю, добутого у царстві тіней. Їхню бездонну темряву розбавляли вітражі з зеленими скельцями. У центрі храму не було статуї як у людей чи ельфів – там росло дерево, на якому сиділи чорні пташки. Як вони сюди залітали, як вилітали? Лишалося загадкою.
З дерева крапала зелена рідина – та сама отрута, що не просто вбивала, а прив'язувала душу до землі мертвих. З її допомогою павші у Змертвілому лісі не відправлялися до своїх покровителів, а покірно чекали нових хазяїв, під джерелом стояла кам'яна чаша, у якій завжди було трохи рідини. Власне кажучи ось така вона, святиня нежиті.
Наречені підійшли до джерела, вона сильно хвилювалася, він тримав за руку, роздивляючись дерево. Одна пташка зіскочила з гілки і приземлилася точно перед ними, вчитель попросив покликати господаря, ворон склонив голову на бік після чого полетів кудись під стелю, змішавшись з кам'яними сородичами. Вже за кілька секунд Володар Вічності з'явився перед ними. «Якби хтось інший покликав, він би не пришов» - подумала воїтелька.
- Я своїм дітям подарував вічність аби воювати, кохати, навчатися та займатися своїми справами. Сину мій, ти звернувся до мене по допомогу, віддане серце, улюблене дитя. Скажи, що я можу зробити для тебе?
- Станьте свідком щастя своїх дітей і проведіть церемонію.
- Пане Ворон, вам підвладні сили життя та смерті, ви могли б нам допомогти. – Дівчина говорила без страху. Богів Паладії вона не боялася, а цього тим паче – так вже вийшло, що колишній янгол ставився до неї краще, ніж рідна покровителька. – Кільця некромантам нідочого, безсмертним потрібен інший зв'язок. Такий, аби після переродження не втратити одне одного, бо навіть вічність часом добігає кінця.
- Різа Андегур, ти пройшла пів світу, аби відшукати протиотруту для коханого, віддала йому життя, обірвала зв'язок з родиною. Та чи розумієш, що не усі жертви знаходять відгук у всесвіті? Одного дня обов'язок може змусити мого сина кинути тебе, захищаючи Союз та храм, і ти все одно хочеш пов'язати свою душу з ним?
- Так, це моє щире бажання.
- А ти, Седіга Андегур, той, що забрав кохану з-під вінця темного ельфа, у самої Люксиліни відібрав, розумієш, що палкий характер моєї доньки може і війну почати, і біду принести? Вона не зрадить мою родину, так само як і тебе, та проти тих негод вам разом доведеться стояти.
- Я ніколи не приймаю необдуманих вчинків.
- У такому випадку нарікаю вас чоловіком і дружиною, хай ваші душі будуть нерозлучними навіть по різні боки буття.
Сказавши це, Чоловік-Ворон підійшов до джерела, торкнувся пальцями води, після чого узяв руку Різи. Вона усе ще пам'ятала міцну хватку колишнього янгола, сподівалася, що наречений буде першим, бо він – воля Вічності на землі, і вже точно не став би нервувати під пильним поглядом божества.
Тонкі кігті накреслили знак пісочного годинника, а на ньому – магічні символи. Воїтелька знала їхній сенс, точніше, літери окремо. Вони складалися у ім'я коханого, і справді виглядали як якесь чудернацьке закляття. Теж саме Володар Вічності зробив зі своїм сином, тільки ім'я було коротшим – чотири символи.
Як тільки напис було завершено, зелений колір зник і руки знову стали чистими, та усі присутні знали, що літери збережуться і навіть не на тілі, а на безсмертних душах. Останній раз палий янгол поглянув на своїх дітей.
- Міцного духу та ясного розуму. – Побажав він замість звичного «щастя та здоров'я», тоді торкнувся вінця нареченої, і на короні засяяв знак – той самий пісочний годинник, що і на вінці чоловіка, після чого зник, наче злившись зі стінами.
Свідки стояли нерухомо, поки молодята не підійшли до них. Раззак першим прийшов до тями. Він намагався не дивитися на супротивницю і триматися гордо – весілля ще не означало владу.
- Пане, прийміть мої вітання.
Дочка Ворона знала цей тон, сама так само казала, коли батько одружувавя. Ось кому кому, а йому побажання щастя та здоров'я нічого доброго не принесли, там і старатися не треба було. Та Раззак – не мала ревнива дівчинка, яка сліпо вірить, що у серці батька немає місця іншим. Зомбі ще візьме реванш, як пес, якого загнали у кут.
- Мілорд, міледі, приєднуюся до привітань. У моєму замку кожен підійме за вас келих! – Гордо промовив Чейнс.
До нього можна було звернутися по допомогу. Не те щоб довірена особа, просто вони наразі мали спільний інтерес. З таким союзником і ворог, і друг матимуть проблеми, зате на його боці мешканці Альдегару, а вампіри проти зомбі краще, ніж упирі.
У той момент думати про майбутнє не хотілося. Тільки про теперешнє, де вони, забувши про усе на світі, йшли до спальні, міцно тримаючись за руки. Цієї ночі не варто було турбуватися, що він піде, чи хтось заборонить їм спілкуватися, не треба було чогось приховувати або замовчувати – нарешті вони показали свої почуття світові, сам Чоловік-Ворон визнав своїх дітей парою.
***
Правитель Змертвілого лісу прокинувся незадовго до світанку. Пітьму вже почали розсікати багряні тони, проте кімната усе ще зберігала похмурий вигляд. Тут було затишно, як у тіні дерева чи під крилом, часом Седізі здавалося, що він і є це крило, оберіг для Паладії.
Різа спала поруч, слідів від опіків майже не лишилося. Шрами, отримані за життя, все ще білілі у полум'ї свічок, їх не прибрати і найдужчим закляттям, та навіть з ними тіло було привабливим, як заборонена книга чи сувій з прокляттям.
- Мілорде, вам лист з кордону. – Повідомив Дагарон, не відчиняючи дверей.
- Одну хвилину, зараз подивлюся.
Як тільки правитель вийшов у коридор, скелет прошмигнув всередину. Вампір зреагував швидко – сховив того за край коміру та витяг назад, як мале кошеня.
- Ти чого до моїх покоїв без дозволу пішов, ти, хранитель замку, не чекав від тебе такого!
- Хотів панну проводити до кімнати, ви ж знаєте, чужакам неможна...
- Їй можна. У всій Паладії серед усіх народів подружжя спить разом, якщо їх не звели за розрахунком. Різа житиме у моїх покоях, а ти за безпеку королеви відповідаєш власними кістками!
- Як забажаєте, повелитель. – Злий на себе за помилку відповів слуга. – З новим лідером приходять нові закони.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!