8
Як виявилося, до чертогів ночі чужинців не пускали, зате поруч була бібліотека Забутих Пізнань, туди можна було потрапити, заплативши п'ятдесят золотих та отримавши документ дослідника. Будівля колись була чорною скелею, до якої добудували дві високі башти. Казали, саме тут почали зберігати першу у світі писемність. Певна річ, усі книги були на ельфійській. Різі доводилося питати у відвідувачів, як читаються букви і що означають слова. Бувало так, що за день вона записувала з півсотні нових фраз, іноді вони проходили надарма.
У день від'їзду король сам вийшов проводити спадкоємицю. Він обійняв її а тоді тихо сказав:
- Я знаю, що це ти зробила. Що б там не сталося, та я не міг кинути до в'язниці єдиної доньки. – Сльози впали їй на плечі, від чого спиною пробіглися дрижаки. – Та моя любов не безмежна. Якщо ти ще раз зганьбиш свою родину, не чекай, що я тебе прикриватиму.
Між ними десь хвилину висіла мовчанка, а тоді дівчина відчула, що має щось сказати, і повторила те, що і решті палацу.
- Я мандруватиму монастирями, поки ця історія з Монгом не забудеться. – Точніше, поки ельфи не заспокояться що до свого мертвого принца, за це стратили одразу троє матросів.
- Звісно, благословляю. – Відпускаючи рідну кровинку відповів король.
Отже, правитель гадав, що його спадкоємиця вирушила на пошуки спокою. Назрівала війна з гномами – Долина Верб вкрала у них секрет виготовлення броні, що розізлило королеву підгірного народу. У будь-який момент Різу могли покликати до столиці, щоб замінити батька, або відправити на битву, як решту лицарів. І як вона дістанеться туди за відведений час, якщо знаходиться у глибині Нічного лісу, думати не хотілося.
У один з таких напружених днів дівчина знову увійшла до бібліотеки, дістала книгу, яку нещодавно перекладала, і знайшла там записку. Охорона не дозволяла виносити екземпляри за стіни, тому воїтелька робила власні нотатки на рідній мові. Мабуть, лицарша забула помітки або використала їх як закладку, чим і привернула увагу незнайомця.
«Не відмовляйте у допомозі. Тут схований том історії Паладії, його текст може змінити долю світу! Оригінал був написаний ельфійською, далеко не всі представники інших рас вивчають цю мову, мені і самому тяжко дається. Готовий заплатити вам за роботу.»
Відповідь була написана на зворотному боці листа і так само захована у книгу. «Основи магії пітьми» навряд чи знадобилася б сучасним ельфам, тож і прочитати це послання хтось інший не міг.
«Найкращім варіантом буде зустрітися поза бібліотекою та обговорити деталі.»
Ночувала гостя недалеко, під відкритим небом. Осінь наближалася ліниво, ще не розщедрилася на холодні вітри, а сидіти у таверні та розмовляти з місцевими... кому воно треба? До того ж Нічний ліс мав унікальні флору та фауну, спостерігаючи за ними можна було цілу вічність просидіти під деревом.
Денне світло сюди не потрапляло, його заміняли різнокольорові кристали. Вночі тут сяяв місяць, вдень – лише зорі. Більшість рослин, переживши холод та навіть отруйні випари на острові стімів, не могли прожити без сонця. Їм на заміну прийшли інші – вони напувалися світлом чарівних каменів і самі починали сяяти. Хутро тварин мало схожу властивість, попри це серед такої самої сяйливої природи ховалися вони добре.
«Нажаль, наша зустріч тільки усе ускладнить. Часи наразі неспокійні.» - Відповідь лежала у потрібному місці наступного ранку.
«Ваша справа. Почніть пошук з тих секцій, де усе розташовано за хронологією, якщо ваша книга – літопис, вона має лежати там. Видивляйтеся слово «Паладія» на обкладинці, його написання дуже схоже у різних мовах.»
Сама дослідниця вирішила взяти завдання складніше – спуститися до підземелля, де було багато стародавніх і забутих коридорів. Стіни та підлогу там прикрашали гриби, що ледь помітно сяяли, та все ж вона взяла з собою кілька свічок. До вечора дочка короля відшукала лише слід тієї книги – потрібна секція була замкнена на магічний замок. Про це вона написала другу записку і поклала її там же.
«Мене у підземелля не пускають, охоронцям не подобаюся. Скажіть, як виглядає замок?»
«Магічний, це точно. На ньому коло з якимось символами, мені знайомий тільки один – алхімічне зображення мандрагори, у «Основах» написано, що такі замки відчиняються, коли спалахнуть усі позначки.»
Повертаючись до місця своєї ночівлі, принцеса спіймала себе на думці, що чекає на відповідь. Історія з незнайомцем, якого не пускали у підземелля (навіть їй охоронці дозволили там блукати) лякала, але і цікавила. Ледь прокинувшись вона побігла до бібліотеки, гадала, зустріне того, хто їй пише. Невдача – лист був на місці, а от автор вже пішов.
«Це замок алхіміка, його відкривають дванадцять еліксирів. Кожен з них непросто приготувати, якщо помилитеся, закляття вас знищить. Готувати зілля доведеться самостійно, бо створюючи щось ми залишаємо на цьому свій відбиток, хочемо того чи ні. Тільки той, хто створив зілля, може вилити його на замок. З рецептами я вам допоможу.»
З тих самих пір Різа знайшла собі вчителя. Нехай спершу вона сподівалася вивчити закляття, а тепер перейшла на зілєваріння. Гостро відчувалася нестача прямого спілкування – у випадку помилки відповіді доводилося чекати цілий день, іноді через це зілля вибухали, полохаючи жителів міста.
«От і вдалося з першим зіллям. Я боялася, що з ним щось не так, та коли вилила його на потрібний символ, він загорівся, нічого страшного не сталося. Ще одинадцять рецептів, це не так вже й багато. Що мене справді лякає, то це шепіт по той бік дверей. Я знаю, так розмовляють тіні, а якщо вони знищили усе, що було у тій секції?» - Це був перший раз, коли принцеса відійшла від питань про теорію та практику, додала трохи особистих переживань. Справді, тіні – така річ, яка лякала усіх, був ти фермером чи королем, безсмертним механізмом або тлінною людиною.
«То вам довелося зустрітися з тінями і вижити, це велика вдача. Їхні голоси приймають личину найближчих людей, а разом з тим дізнаються про усі секрети, що ви розповідали друзям або родичам. Є тільки одна особливість – сутності ніколи не говорять від обличчя живих.
Коли я був адептом, мені довелося розірвати зв'язки з родиною. Іноді у пітьмі я чув нові голоси, і у той самий час дуже знайомі. Це значило, що черговий родич помер, тому часом їх називають вісниками смерті.»
«А ви проходили навчання на самоті, бо тільки тоді приходять голоси. Цікаво, де ж ви вчилися? Одного разу ми з другом патрулювали кладовище, коли наша команда поснула, вони пробралися у наші сни, де ми були одні.»
Далі була сторінка з новим рецептом і порадами, де можна дістати необхідні інгредієнти. Різа намагалася дізнатися, з ким вона розмовляє, та очікування у бібліотеці нічого не дало. Охорона не пам'ятала поіменно кожного, хто входив та виходив впродовж дня, а гостей, яких не пускали до підземель, було тисячі – усіх не перевіриш. Залишалося тільки чекати на нову звістку.
«Зосередьтеся на навчанні, ви ж так само прийшли сюди самі. Певен, ваша родина не хоче, щоб ви вивчали магію пітьми, тож збережемо наші секрети при собі.» - Казала чергова записка.
Звісно, тут дівчина почувалася самотньою. Сонця вже давно не бачила, місцеві говорили та виглядали інакше – навіть одяг у них був незвичний, ці хустки на плечах, прикраси з грубих шматків кристалів... І звісно, кожен темний ельф носив на собі шмат оніксу, на якому був висічений півмісяць, то ж був символ їхньої віри. Одного разу принцеса бачила, як на вулиці лишили лежати труп, перехожі на нього навіть не дивилися. Гостровухі не горіли бажанням пояснювати чужинці, чому вони так вдягаються і як так сталося, що асасини можуть вбивати ельфів посеред дороги, та зрештою вона сама усе дізналася, тому що...
«Я тут не одна. У моєму оточенні багато книг, вони усе розкажуть, не ховаючи таємниць, тільки треба зрозуміти їхню мову. Це правда, що рідні не розділяють моїх захоплень, та їхні світогляди і моє життя – два різні світи, вони не мають бути однаковими.»
Вони – цікаво, хто? Крім батька, хіба був хтось по справжньому дорогий для принцеси? Її нянька, вчитель однорукий, може, кілька друзів лицарів.
Робота продовжувалася. Друге та третє зілля далися простіше, а ось з четвертим було багато проблем. Мало того, мирні договори з гномами вже були розірвані, на щастя поки що король не скликав воїнів. Уся надія лишалася на збори правителів Паладії, а до них лишалося кілька місяців. До того дня навряд чи війну розв'яжуть, і все ж хвилювання давало про себе знати.
«Усі необхідні знання ви отримали, радше за все, заважають причини, які від мене не залежать. Усе може зіпсуватися від одного непевного руху. Скажіть, що вас тривожить?» - А це був перший раз, коли співрозмовник спитав про щось особисте.
«У останні роки ми з батьком сильно віддалилися одне від одного. Якщо війна почнеться, ми можемо опинитися на різних краях Імперії. Може, краще мені з ним провести час, а не вивчати заборонену магію? Та якщо піду, нагоди повернутися сюди вже не буде.»
Відповідь справді вразила дівчину. Почерк співрозмовника трохи скакав, хоча раніше він зберігав спокій.
«Тримайтеся дороги знань, йдіть нею до кінця. Одного разу переді мною стояв такий вибір, і як би я не намагався повернутися, слідувати прикладу рідних і зайнятися чимось звичним, заборонені знання усе одно кликали мене. Багато людей можуть вгамувати жагу до знань, віддалившись від джерела на деякий час, та у вас цього не вийде.»
У цих словах, якими б дивними вони не здавалися, була своя істина. Король давно вже мріяв, щоб його дочка стала радницею і допомагала б йому писати закони, відправилася керувати невеличким містечком – набиратися досвіду – так робили спадкоємці з покоління у покоління. Часом вона думала: «а що буде, якщо я погоджуся грати за їхніми правилами, просто потерплю трохи, звикну, і тоді повернуться ті часи», (сама не знаючи, які ще «ті часи», бо вона з п'яти років була наступницею). І чим довше дівчина намагалася жити у палаці за правилами еліти, тим сильніше бажала побачити світ за його межами.
«Тоді, прошу вас, будьте на цьому шляху мені другом. Бо колись хтось йде без супроводу, кожен зустрічний намагається вставити палиці у колеса».
З того дня у повідомленнях «ви» змінилося на «ти». Виявилося, з цією особистістю можна було багато про що поговорити. Чи то історія про блакитні вогники над водою, чи про жорстокого канібала, або взагалі про загадкове пророцтво. Та й питати можна було про що завгодно – алхімія, магія, політика – він знав відповіді на питання і завжди розписував їх до дрібниць. До середини осені половина роботи була зроблена – вже шість знаків горіли і поки що жодної помилки. На черзі було сьоме зілля, того разу Різа написала ще кілька строк під рядом питань.
«Мені б дуже хотілося зустрітися з тобою, коли замок буде знято, ми знайдемо потрібну книгу, розійдемося і більше не спишемося. У мене ще є друзі, та з ними не обговориш таких речей. Багато питань, які мучили мене роками, тепер знайшли відповіді, завдяки тобі.»
«Свого часу я так само їх шукав, знаходив, тоді питань ставало ще більше. І зараз багато таких, про яких більша частина Паладії навіть не задумується. На деякі з них я теж знайшов відповідь завдяки тобі, не думав, що хтось ще здатний мене чомусь навчити.»
Передостаннє зілля було готове до кінця осені. Георг скликав лицарів, проте донька вирішила трохи почекати. Вона сильно ризикувала, однак і лишити свого друга без допомоги не могла. Він теж поспішав – якісь справи, пов'язані з наближенням конфлікту. Через цей поспіх ніяк не виходило закінчити останнє вариво, тоді Різа вирішила схитрувати. Вона відкриє замок силою – захисту майже не залишилося, так само як і часу. Аби тільки це не виявилося даремним, і та чудиськами клята книга лежала на своєму місці!
Зі зброєю всередину не пускали, довелося використовувати ті закляття, які спадкоємиця вивчила за півроку. Перше, друге, третє - марно, як вода з гусака. Четверте – двері здригнулися, та не відкрилися. Повторивши його кілька разів принцеса мало не впала – від нестачі магічної енергії голова йшла обертом – зате замок приземлився на підлогу, а за дверима лежав довгий темний коридор.
Хитаючись, вона підпалює свічку, повільно йде вздовж полиць. У голові вихором здіймаються слова, навіщось разом з перекладом та вимовою... Половина корінців стерта, усе тхне сирістю. А якщо назва була зіпсована і її неможливо прочитати? А якщо сама книга струхлявіла у сирому приміщенні?
Ні, вона ціла, важко не помітити першу історію Паладії. Її обкладинка зроблена з золота, а сторінки срібні. Вони потемніли, але не зогнили, як паперові. Слова дуже древні, навіть старі ельфи не пам'ятають тих нарічь, на яких вона написана. За спиною чується шепіт – наче незнайомий голос, та саме він співав їй першу колискову.
- Різа, не роби цього. – Молить Галія. – Той чоловік чудовисько, він хоче розлучити матір та дитину. Ти маєш знати, який це гріх, як воно бути без матері.
Одна рука хапає фоліант, друга все ще тримає свічку. Книга занадто важка, усі спроби її підняти марні.
- Родина має бути разом, і ми теж будемо. – Голос стає усе ближче. – Ніяких чужинців, і тобі не доведеться звати матір'ю цю вискочку Азеркіну. – Дивне відчуття з'являється у потилиці. Світло відганяє їх, та за його межами вже нависла загроза.
- Ким би він не був, я йому довіряю, а тіні ніколи не скажуть правди!
Кинувши свічку поперед себе, Різа ненадовго відлякує ворогів. Вона хапає книгу і мчиться до блідо-фіолетового сяйва у тому коридорі, що лежить по той бік дверей. Позаду немає жодних звуків, та розум відчуває – воно пливе, наче привид, парить у повітрі.
Втікачка приземляється у промінь світла з глухим «ляп». Згори біжить охорона, дівчина ховає книгу до сумки та ховається в іншому коридорі. Ельфи, помітивши відчинені двері, щось кажуть на своїй мові. З усього принцеса розуміє лише одне: у старій секції лежить клинок, він для темних щось накшталт серця світла – реліквія. Та й добре, не потрібні їй чужі артефакти, наче минулого разу не вистачило.
Знахідку дочка короля поклала на те місце, де лежали «Основи магії пітьми», ту книгу сховала під стіл – ніхто й не помітить. Тепер її друг точно знайде те, що шукав, якщо воно сховано на тих сторінках. Залишилася тільки одна незавершена справа, і дівчина хоче розібратися з нею, бо другого шансу вже не буде. Вона сідає за найближчий стіл для письма, бере пергамент, перо та чорнильницю. Рука виводить слова, розум плине кудись у хмари.
«Я пишу це, тому що знаю, що ми ніколи більше не спишемося. Ми знайомі занадто добре, щоб просити тебе розкрити свою особистість, і про себе писати не бачу сенсу – якщо тобі це не треба, ніколи не підеш шукати. Просто знай, що під твоїм пером моя душа спокій знайшла. Якби ж то ми мали б можливість посидіти у тиші, нікуди не поспішати, обговорити усі таємниці, що лишилися нерозгаданими...»
- Різо! – Чиясь рука підійняла її зі стільця. Принцеса прикрила листа рукою. Це був її товариш напівгном.
- Як ти мене знайшов?
- Здогадався. Ти ще у роки нашої служби темним ельфам допомогла, та й чужинці тобі були цікаві. Зараз це неважливо. Король хоче тебе бачити, скоро усе королівство переверне догори ногами!
- Добре, йду, тільки дай книгу на місце поставлю.
- Часу взагалі немає. Він обіцяв голови знести усім аристократам, якщо не прийдеш, а серед них моя матір.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!