Жовтий ліхтар, або Відьми грають чесно!

– Лане, може, сядеш? Ноги не болять?

Яка у нього розгублена фізіономія!

– Ти не могла мене почути, – прозвучало як твердження.

– Зате могла здогадатися.

– Але чому саме я? – Брови зведені до перенісся, в очах – очікування.

– Кого ще злякається перевертень? Не Гента ж? А остання співрозмовниця не кокетувала б із Арголіном. Навіщо ти прийшов? Я тут справою займаюся.

– Ставиш питання, відповідь на яке очевидна?

– Очевидна? – Я насторожилася. – Але не мені.

– Ті з села, що досі не бачили людей, уже їх побачили. Якщо уточнюєш часовий проміжок, не кажи «раніше». Згадай про їхній вік. Крім того, це питання некоректне.

– Чому?

– Та тому, що вони не могли бачити твого брата-людину. Його людське тіло покоїться на ельфійському кладовищі.

– Брешеш! Це був не він!

– Ти відразу його впізнала. Але обманула себе.

– Мене обманули ви! Віарела, ти – ви всі говорили, що Няв живий! То як це розуміти, га? Ви мене втішали? Чи насміхалися?! Але… Але для чого?! Навіщо тобі… Навіщо вам мене обманювати? Жартома? Ти міг би так вчинити, правда? А Віарела? Вона ж… Вона добра! Вона вміє співчувати! І вона сказала… – у мене не було сил продовжувати. – Вона сказала…

– Кралю, я не стверджую, що твій брат мертвий.

Трясця! Мені хотілося вчепитися в біле волосся і рвати його пасмо за пасмом.

– А якщо докладніше?

– Гадаю, його душа схована в одному давньому артефакті. Гент розповідав, як учив Навагрема поводитись із незвичайним старовинним ножем. Є в мене підозра, що то був Рятівник. Кинджал, здатний повернути душу. За ним полюють усі жителі Пустки. Не знаю точно, як він діє, але бачу три варіанти. Перший – душа Навагрема в Рятівнику. Другий – вона супроводжує його вбивць як привид. І третій – вона в іншому тілі. Найімовірнішим мені здавався перший варіант, однак кинджалом уже користувалися, рятуючи дитину перевертнів. Тому відпадає третій варіант – твій брат навряд чи зміг би прикидатися перевертнем. Залишається другий, і, повір, він не найгірший. Няв не переступав межу, тому треба лише знайти його душу і звернутися в Храм Смерті. Там завжди напоготові кілька свіжих трупів, які можна воскресити. Вибереш схожий, принесеш жертву – і все владнається.

– Тобто треба знайти його вбивць?

Це завдання було мені до душі.

– Ми вирушаємо в рід Старшого Вовка. Рятівник у його вожака. А там подивимося.

– Коли?

– Прямо зараз. Р-Рахо!

Ураган підлетів, піднявши стовп пилу. Цього разу питань, з ким я поїду, не виникло.

Безмежне поле і вітер у вухах. Коні були швидкі, але Ураган випередив усіх. Я трималася за пояс правителя Старилісу, мріючи про одне – не впасти. А він примудрявся ще й розмовляти.

– Насправді мене звуть Алан. У мене є подруга, Рада. І дочка, тільки я не знаю її справжнього імені. А Ураган – прізвисько для легенд, насправді він – Смугастик. У Ландарі зараз свято вина. Ти коли-небудь пробувала червоне ландарське, Рено? Дивовижний смак. Ельфи з Лісу відрізняються кольором очей. Вони ніколи не бувають темними. В роду Старшого Вовка вожак одружений з оркою. Дитина перевертня досягає статевої зрілості років до тридцяти, але лише після ста починає розуміти, що з цією зрілістю можна робити. Василіск – істота цілком безпечна, проте в період сказу …

Без сумніву, я могла дізнатися багато цікавого про не-людей і їхнього правителя, але крик Його Високості перервав красномовство Лана. Ураган, не сповільнюючи бігу (мені здалося, що відпадуть якщо не мої руки, то пальці, зчеплені в замок), розвернувся і помчав назад.

Арголін сидів на землі, стиснувши голову руками і похитуючись із боку в бік. Наблизитися до нього було неможливо – хлопчину немов накрив кокон. Гент безуспішно бився об нього, проте… без пуття.

Біловолосий не-людь зістрибнув з коня і ступив до принца, навіть не помітивши бар’єру. Ні, знищивши бар’єр! Гартонець дивом втримався на ногах, коли перешкода зникла.

– Це тут! – Повіки Арголіна були опущені. – Частина сили тут! Він застосував її… Стільки ненависті… Я це бачу! Двоє – хлопець і дівчина… З червоними очима… діти! Він стояв тут… вони – поряд.

– Хто? Хто це був? – Лан тряс принца, як ляльку. – Покажи його мені.

А я розуміла, про кого говорить Його Високість. Маргет. Носій сили бога Війни. Втілення ненависті. Людина, якій не пощастило. Який уже не людина. І нехай я знала, що злочин він скоїв не зі своєї вини, в душі піднялася така хвиля неприйняття, що я сама злякалася. Було боляче за дітей, знищених невблаганною стихією. Було страшно за майбутнє…

Гент опинився поруч. Узяв мене за руку. Подивився в очі. Я відповіла повним люті поглядом. Що за телячі ніжності? Я ще злюся!

Але він ніби прислухався до чогось, а потім радісно усміхнувся, наче скинувши гору з плечей. Я висмикнула руку. Що за збочення? Місце смерті, а йому добре? Та він справжній божевільний, причому особливо небезпечний!

– Моє призначення, – голос Арголіна зривався. – Моє майбутнє. Я шукав його, воно знайшло мене…

Більше нічого розбірливого з нього витягти не вдалося, і довелось мені коротко переказати історію принца.

– Повна маячня, – байдуже кинув Лан, – призначення не буває, хіба що іноді збуваються прогнози. І богів теж немає, тільки могутні сутності. А їхні завдання – всього лише спроба перекласти власні недоробки на чужі плечі. Треба ж, Мечоносець та ще сволота. Через тебе його артефакт зруйнувався, ха! Забудь, Арголіне. Це брехня. Втім, бог Війни напевно вважає себе вельми розумним, знаючи лише половину правди.

– Як?.. – скинувся веллійський спадкоємець.

– Немає сумнівів, хлопче, у тебе сильний магічний дар, але з обраністю серйозні проблеми. Розумієш, є легенда про Діву і Воїна[13], тільки до тебе вона жодного стосунку не має, повір. Хоча б тому, що твій батько – не воїн, а мати не… Гаразд, не важливо. І ще одне. Магію не можна дати, подарувати або ж купити. Не можна. Це закон природи.

– Але служитель перетворився на артефакт! – наполягав Арголін. – Це всі знають!

Лан миролюбно кивнув.

– Я особисто зустрічався з тим хлопцем. Зараз Маргет у Ландарі, на міському кладовищі. Він не зміг прийняти те, в чому його звинуватили. Не зміг пережити розлуки з рідними… Адже його привезли в Ліс ельфи. Пораненого, побитого… Він не пам’ятав нічого, що допомогло б пролити світло на те, що відбувається. Він навіть не був магом! І нехай тут я теж відчуваю ненависть, вона зовсім не така, як іноді витала навколо того юнака. Маргет вбирав у себе негативні почуття, давав людям полегшення. Він пішов із Храму і, наскільки мені відомо, більше катастроф не було. А тут, як на мене, залишились емоції жертв.

– Але мені потрібна ненависть для сили Мечоносця, я відчуваю її! Коли вона виникає, коли живить мене…

Лан зітхнув і картинно закотив очі:

– Чим ти слухаєш, хлопчику? Може, якось ми детально розглянемо особливості храмів, богів і артефактів, а поки повір на слово тому, хто в цьому житті бачив дуже багато всякого! Бог Війни не міг дати тобі свою силу. Цілком можливо, що в Храмі Війни ти відчув себе артефактом, проте поза храмом, тим паче в Дивному Лісі, це зникло. Розумієш, ти – маг, а ще емпат, тому відчуваєш почуття людей, місць, речей.

– Тільки негативні почуття! – закричав принц, скочивши на ноги.

– Коли мені накажуть не думати про корів, що я робитиму? – встряв у розмову Гент. – Думатиму про корів. Я багато разів просив твого батька припинити ці дресирування обраністю, але він вважає за краще слухати клусців, яким аби здерти побільше грошей і, заодно, дістати подяку імперії.

Ого!

Я зловила на собі погляд біловолосого вампіра і закрила рот. Що це за кучер, який вказує імператору, як виховувати сина? Прокляття, гартонець не просто темна конячка – він ще й породистий жеребчик! Може, один із невизнаних братів короля? Тоді точно не потрібно поспішати з розлученням!

Ех, легко зараз жартувати над собою, а що я робитиму, коли зустріну справжнє кохання?

– Ваша Високосте, – вкрадливо промовив Лан, – а ти ніколи не замислювався, що сам спричиняєш негативні емоції? Ні? Тоді згадай, хто за останній рік був щиро радий тебе бачити. Крім Гента і Рени, зрозуміло.

– Мія. – Арголін не роздумував ні миті.

– Дуже добре. Хто ще?

– Дісон… здається… і тато. Крезін!

– Прекрасно! А ще?

Його Високість наморщив лоб, старанно згадуючи.

Безуспішно.

– Ніхто. – Він похнюпив голову.

– І що з цього випливає?

– Що? – луною відгукнувся принц.

– Ти не відчуваєш радості тому, що ніхто не радіє біля тебе. І тому, що не намагаєшся її відчути.

Арголін дивився недовірливо, проте обличчя його прояснювалося. Маю визнати, що останніми днями характер у спадкоємця значно покращився. Раптом слова правителя Стариліса не пропадуть марно? Тільки даремно Лан зневажливо ставився до богів. Так, він герой і таке інше, йому можна. Але колись і наш рід намагався сперечатися з богинею…

– Хто така Мія?

Я згадала, що Гента не було під час розмови з гномами.

– Моя наречена! – Арголін страшенно цим пишався.

– Ну-ну… і що скаже Ма… твій батько?

– А хто йому донесе? – здивувався Його Високість. – Коли у нас з’явиться дитина, тато не зможе нічого зробити!

Я не втрималася від сміху. Загальновідомо, що у людей і не-людей потомство не народжується. Дивно, ніхто інший і не посміхнувся. Гартонець стурбовано насупив чоло, Лан задумливо дивився на малолітнього нареченого…

Принц повернувся до тями, ми продовжили шлях. Лан не гнав коня вперед, Гент випромінював щастя, а я намагалася стримати тремтіння, запізніло зрозумівши, чому радів гартонець на місці смерті.

Сила Вогню.

Магія Гартона.

Вона вимагає страху, болю і ненависті. Вона вимагає конкретну людину… Не отримавши їжі, знищує носія. Мене дивом оминуло щось жахливе.

З іншого боку… Гент так кумедно намагався викликати ці почуття! Закрите приміщення – страх, колючки на підлозі – біль, а ненависть? Ні, краще не думати про це, тому що на гадку спадає забагато варіантів, а я не хочу боятися. Щоправда, схоже, емоції не обов’язково мають бути спрямовані на того, хто ними харчується. Хоч щось радує.

Якби Гент підійшов до мене і спокійно роз’яснив ситуацію, змогла б я наситити його Вогонь? Ні, не так. Я б погодилася наситити його Вогонь? Боюся, що ні… Тому що ми не друзі й навряд чи коли-небудь ними станемо. Прикро… Дуже прикро.

Коли з’явилося село Старшого Вовка, я вже заспокоїлася.

В’їхати у ворота ми не встигли – назустріч виметнулись кілька молодиць і гірко заголосили, що ми запізнилися. Дівчинку не повернути, а з малюком усе гаразд. Потім вийшов представницький чоловік, накричав на жінок, які «ельфа не відрізнять», і повідомив, що вожак роду вчора поїхав у Мелос у справах. Правитель Старилісу може зустрітися з його старшим сином, але той не приймає жодних рішень без батьківського схвалення. А якщо ми з приводу Маргета, то вбивця втік, і шукати його треба у вільному місті. Вовки раді вітати ясновельможного Лана, однак люди нехай почекають за огорожею.

/[12] – Лівайя – богиня з Храму Кохання.

[13] – Докладніше пророцтво про Діву і Воїна розглядається в романах «Гра в чуже життя» та «Гра в чужу брехню»./