Табір: мої записи

Я сиділа в кріслі наприкінці коридору, намагаючись виглядати якомога строгіше й доросліше. Подружки-вожаті, вловивши момент нашої влади, виглянули зі своїх кімнат із насмішкуватими посмішками на обличчях. Вони спостерігали, як я, з наївною спробою поділитися моральними настановами, намагалася вгамувати бунтівних підопічних. Звісно, їм було легко сміятися над п’ятнадцятирічною дівчиною, яка ще нічого не знала про вожатське мистецтво.

— Друзі, ми розуміємо, що ми всього на кілька років старші за вас і не можемо замінити справжніх вожатих. Але чому б нам усім разом не провести цей день із задоволенням? Я і Олександр Олександрович не виганяли вас на вулицю та залишали у вільний час у корпусі. Ви сьогодні цілий день постійно ходили до магазину. На тихій годині ми були не проти, що ви спілкувалися між собою або сиділи в телефонах. Ми не змушували вас спати, ви спокійно займалися своїми справами. Ми намагалися поводитися з вами не як із дітьми, а як із друзями. Але пам’ятайте, що перед нами стоїть відповідальність за вашу безпеку. Якби хтось з адміністрації побачив вашу шкоду, — я докірливо подивилася на хлопчиків-хуліганів, — звинувачували б нас. Якщо ви хочете, щоб ми з вами спілкувалися з повагою і без криків, встановімо дисципліну і взаємну повагу. Домовилися?

Коридором пронеслася невиразна відповідь, яка, судячи з усього, означала згоду.

— Ну а тепер про майбутнє. Ввечері замість мінідискотеки в нас батли, — почала розповідати я, забувши всі проповіді. — Це своєрідні змагання між загонами. Відразу скажу, наш супротивник — це п’ятий загін. У нас є одна й та сама музика, але ми готуємо кожен свій танець. Хто кращий — вирішує публіка. Танцюють усі! На вихід!

Ще на планерці вранці нам розповіли про ці батли. І цілий день ми ходили в роздумах. Проблема полягала в тому, що ні я, ні Саша танцювати нормально не вміли. Однак у Саші був явний талант до хореографії — він без зусиль вчив складні рухи і проявляв себе як відмінний партнер. Але мене, з моєю незграбністю, відхилила б будь-яка танцювальна школа: я не могла довести до ладу навіть найпростішу зв’язку.

У вільний час, поки інші займалися справами, а також наприкінці тихої години, я наполегливо вигадувала різні рухи, згадуючи що тільки могла. Саша терпляче спостерігав і допомагав мені поєднати їх у гармонійний номер. Ми зіткнулися з безліччю труднощів, але наша рішучість нарешті принесла плоди, і ми підготували танець, який зможуть вивчити навіть діти із шостого загону.

Цілу годину ми із Сашею намагалися залучити підопічних до нашого танцю і поставити номер. Можливо, це стало найважчим завданням, з яким нам довелося зіткнутися за сьогоднішній день. Через цю групу дітей я ледь не втратила розум і була готова битися головою об стіну. Деякі дівчата вважали наш номер жахливим, а хлопці категорично відмовлялися вчити його, стверджуючи, що це не «чоловіче» заняття.

— Давайте так: виграємо батли — відбій на п’ятнадцять хвилин пізніше, — видала я через годину після початку репетиції, вирішивши йти напролом.

Діти почали обурюватися та торгуватися спочатку на годину, а потім на пів години.

— П’ятнадцять хвилин, і я принесу чайник та чай, — запропонувала я інший варіант, намагаючись знайти компроміс.

Із завзяттям ми із Сашею змогли переконати дітей у тому, що ця пропозиція цілком розумна, і вони погодилися. Нарешті процес постановки танцю прийшов у рух. Ті, хто дійсно прагнув здобути відбій та чаювання, намагалися активно брати участь у практиці, і саме їх ми поставили на передній план. Усіх інших ми розподілили далі за зменшенням їхньої зацікавленості та відданості танцю.